Ліка. Чародійка четвертого ступеня

На площі зібралося усе Вербове. Село було велике, десь триста душ жило в ньому. Тітка в новій свиті, як Отто сказав, що це шуба. Не так давно їх стали завозити з півночі. Вона йшла поряд з нами. Було видно, що їй жарко, однак дуже хотілося похизуватися. Бо з таким обличчям йшла, неначе сама королева до села приїхала. Я посміялася про себе, та нічого не стала їй казати. Для неї було вже місце готове на помості. Ми залишилися стояти попереду у натовпі. На нас з цікавістю поглядали селяни. Хтось, хто мене впізнавав, кивав або кланявся. А я все своїх друзів виглядала. Та без результатно.

Ось на поміст вийшла дівчинка у супроводі старости й коваля. Маленька конопата білявка, з великими переляканими очима. Вона зацьковано оглядала натовп. Я теж окинула. І здивовано помітила, що ніхто не співчуває і не переживає за долю малої. Я не відчувала в ній відьминську темряву. Лише злість і образу, страх і відчай.

-Отто, поглянь на неї. Я не відчуваю в ній відьму.

-Не відьма вона. Є крихта сили, але не темної.

А суд розгортався. Селяни кричали й вимагали вигнати її з села, хтось запропонував спалити. Я аж голову звернула, щоб поглянути, хто такий «розумний» і побачила сільську знахарку. Дуже цікаво! Виперлась поперед Отто, щоб мене було не видно. Треба з нею теж поспілкуватися, щось з нею не так. Ще й амулет, що на мені був. Я нічого не забула, а їй багато усього мені пояснити треба.

Поки я роздумувала малу вже засудили на смерть. Дівчинка стояла і навіть ніяк не відреагувала, мені від того аж моторошно стало. Це до чого цю дитину довели, що вона так зустрічає вирок на смерть. Селяни розділилися: хтось радів, а були й такі, яким таке рішення було не до вподоби. Вони за те, щоб вигнати малу геть, та й забути про неї. Знахарка заволала, що вона як в силу увійде - прийде мститися. Ах ти ж тварюка, ну нічого, чекай мене в гості. Я хотіла вийти й заперечити, та Отто вгадав мої думки.

-Я сам,- притримав мене.

Вийшов на поміст.

-Шановні жителі Вербового, Я магістр магії смерті Отто Янко, находжусь на службі нашого короля, Якова Справедливого.- На площі стояла повна тиша. Люди здивовані й шоковані, ніхто не чекав представника короля на суді над відьмою.

-Згідно з законом ви не маєте права виносити вирок смерті без представника закону і тільки дізнавач має право встановити вину, вислухав докази й провівши допит. Зараз ви порушуєте цей закон самоуправством і самосудом.

-Вона відьма! ЇЇ мати згубила наших дітей!!! Ми не хочемо, щоб поряд жив її виплодок. -Люди хвилювалися.

А я помітила як тітка встала і пішла геть, а дівчинка з такою надією подивилася на Отто. Бідолашна. Так мені шкода її стало.

-Ви могли викликати представника короля з міста, щоб її забрали від вас.

-Просто вигнати!!!

-Вигнати дитину? Ви вважаєте це по людські? Зараз не літо, вона згине! -Магістр хотів присмирити натовп. Та натовпу було все одно, вони горіли вже ненавистю і не хотіли слухати.

Отто почав злитися, я відчувала еманації смерті, які йшли від нього, і люди відчували.

-Усі геть звідси! Суд закінчився! Вона не відьма! Це моє останнє слово!

Народ змило з прощі в лічені секунди. Тільки ми стояли з Отто, дівчинка розгублена, яка почала плакати, і староста стояв, переминаючись з ноги на ногу.

-Пане магістре, що тепер робить мені? -Запитав староста.

-Спочатку усе нам розкажіть як є, а потім вирішимо.

Я підійшла до малої, обняла її, а вона ще сильніше розридалася. Я її заспокоювала, гладила по маленькій голівці та вливала потроху сили й шепотіла заспокійливе закляття.

Малеча вже спала, мої руки заніміли її тримати. Отто помітив, забрав її в мене і ми пішли до маєтку. Я все переварювала почуте і мені не подобалося те, що я дізналася. І чим більше я про це думала, тим загадковіше ставало те, що відбувалося тут в селі. Я тепер знала, чому своїх друзів дитинства не зустріла. Не було їх вже в живих. А дівчинка ця була їх донькою. Семен згинув ще навесні, в лісі ведмідь загриз. А Клина від горя зійшла з розуму. Та спочатку і не помітив ніхто, погорювала вона та й заспокоїлась. А насправді почала творити темну магію, стала поклонятися смерті. В душу темряву впустила. Згубила трьох немовлят в селі. В останньому темному ритуалі й сама згоріла. Люди були налякані та озлоблені. «А мала теж має силу, матері допомагала і з травами, і з зіллями. Тож самі розумієте», -сказав на останок староста.

Було зрозуміло, що малу не можна залишати у селі. Та куди ж ми з нею. Вирішили забрати з собою, до міста відвезти й передати до ратуші, а вони нехай у сирітський будинок її влаштують раз так.

Тітка Клара побачивши що ми з дівчинкою, впала в істерику. Почала волати, що не хоче її бачити у своєму домі, що люди будуть нею невдоволені. І тільки після розмови з Отто заспокоїлась, ми завірили її, що вже завтра збираємось їхати й заберемо її з собою. Залишили малу спати. А в мене ще кілька справ було.