Нелінійна оповідь із використанням спогадів
Кукурін вийшов за хвилину, як до центру під’їхав найбільш красивий віз. В останню хвилину я згадала, що потрібно схилити голову. Це приїхав помічник головного жерця зі столиці - Маровін. Це був чоловік середнього віку із товстими бровами, які створювали враження, що він постійно супиться.
Кукурін відразу підійшов до нього й почав шепотіти на вухо. Я ж тихенько стояла в стороні, потупивши погляд. А тоді раптом у голові шугнула думка, що цей чоловік якраз міг би допомогти. Але як вмовити його вислухати?
Ми рушили вуличками селища. Кукурін розстарався і всі вилизали свої будиночки так, що вони аж блищали. Але водночас люди бродили тихими похмурими тіня між цією красою. Було боляче на них дивитися. От така ціна порядку?
Вулички вертілися, крутилися і врешті решт вивели до школи. Серце завмерло. Там же Мегі зараз… Раптом мене ніби щось пропекло. Спробувала обережно роззирнутися… І виявила, що на мене дивиться Кукурін. Знову цей дивний погляд, сповнений жалості.
І тут обернувся Маровін. Злість, ненавість вихлюпнулися на мене. Я зробила крок назад, відчуваючи, як простір навколо починає стискатися.
У голові почало паморочитися, а повітря стало не вистачати. Перед очима потемніло…
…- Мамо! Мамо! Де ти?
Дерева навколо колихалися і рухалися. Я брела наосліп. Сльози котилися і котилися по щоках. Куди поділася мама? Чому вона мене кинула?
Крок за кроком я заглиблювалася в ліс, ще більше заплутуючись. Стежка вигиналася і вигиналася, поки не виявилося, що вона колова. Дерева нагиналися все нижче і нижче. От уже листя лоскоче обличчя.
А тоді щось гупається згори, ніби скеля раптом впала з неба.
- Мамо?...
Я лежала, а мене хтось шарпав за руку. Над головою нависало дерево, даруючи приємну прохолодну. Голова злегка гуділа.
- Мамо?
Хто? Хто це мене так кличе? Здригнулася і поспішно піскочила. На мене занепокоєно витріщалася племінниця.
- Мегі… Іди до мене.
Вона потупцяла, а тоді притулилася до мене.
- Мамо…,-пробурмотіла вона мені в волосся. - Ти мене налякала.
- Не буду більше так робити, сонечко.
Злегка потріпала її по плечу. Вона така миленька, коли так тулиться.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!