Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Тост Будьмо

Як правильно казати слово «Будьмо»?

Ось може, по-французькому, БудьмО?

Повітрячка набрати повні груди

Та уявити те, за що п’ємо…

Бувають тости дуже поетичні –

Грузини, чув, у справі цій майстри.

Навіщо стільки тексту, це ж незвично?

Хто змусив вас багато говорить?

Козацький тост до доброї чарчини,

Щоб зранку не боліла голова.

А зайвого не треба без причини…

Отож бо й є – слова, слова, слова…

Бувають тости довгі, урочисті,

Бувають коротенькі та малі,

Як райдуга-веселонька барвисті –

Усякі тости кажуть на землі.

Та ж є один насправді блискавичний,

Короткий, наче постріл у борні.

Ми «Будьмо» кажемо під келих лаконічно,

Він саме цим сподобався мені…

...

Сергій Кузнєцов

home¿

Ці срані стіни знову вводять мене в оману,

Ніби «я там, де і повинна бути».

А на фоні такий знайомий вже відчай безперестану,

Ні, я тут тону і тонути буду.

Ці двері нагадують мені про дитинство,

Як лише вони відділяли мене від злої ганебності.

Цей дім — тіла мого і душі вбивство.

Цей дім — сховище зневірених месників.

Мене долають тут свого минулого привиди,

Куди б я не йшла і не бігла — всюди кути.

На тих самих стінах знову спогади видимі,

Я хочу додому, але й гадки не маю куди.

...

ᴀɴʟᴇᴀʜ

/picture VII/

увага

повітряна тривога

смиренно промовляє чоловічий голос

світ заздрить його спокою

у світу тремтять ноги

у світу тремтять пальці

і тіло його голе

сирени розриваються і надсадно стогнуть

звідки стільки сили у зв'язках їх жіночих

світ швидко одягається і вибігає з дому

іде кудись світ-за́очі

а очі -

кровоточать

світ збавив обороти

втомився

став статичним

забився в дальній кут і пробує заснути

і сни його - жахітття

перитравматичні

світ в паніці

шукає

кому б уткнутись в груди

а голос чоловічий і далі тихо каже:

боятися - нормально

бояться навіть боги

але́ треба вставати

із попелу

із сажі

щоб я колись сказав:

увага

наша перемога

...

Іван Бережний

/darkness/

три

два

один

нехай буде темрява

ми всі осліпнемо

щоби нарешті навчитися торкатися один одного

щоби нарешті навчитися відчувати один одного

нехай буде холод

ми всі заклякнемо

щоби нарешті навчитися зігрівати один одного

щоби нарешті навчитися грітися один одним

нехай буде тиша

суцільна та неподільна

шоби нарешті навчитися чути один одного

щоби нарешті навчитися слухати один одного

нехай буде вибух

щоби нарешті навчитися дихати один одним

щоби нарешті навчитися вдихати життя один в одного

нехай

бо тоді це того варте

три

два

один

нехай буде темрява

у якій ми станемо один одному поводирями

...

Іван Бережний

Крила

В дитинстві нам обрізають крила

Іще до того, як ми злетим.

Біжи-но, тікай! Але, менше з тим,

Спіймають, відріжуть і спалять, а дим

Над ранами ляже. Терпіти несила...

Ми ж, правда, до неба злетіти могли.

Але все лякали Дедалом з Ікаром.

Ставало сміливості знову замало,

Боялися, тіло так сильно дрижало –

Здавалися, не дотягнув до мети.

Нам пір'я скубили. І різали злобно.

Так боляче було. Ми взяли свій біль

І з крилами разом сховали надовго

У скриньку, забиту уламками мрій.

Переклад від 04.11.2022.

Оригінальний вірш написаний російською 25.10.2019.

...

Іра Соєр

ЛЕГЕНДА ПРО ЧОРТОВІ КАМЕНІ

На ті часи собор Святого Юра

Був дерев’яним і стояв похмуро.

Немало нечистій силі дошкуляв,

Захопити місто Лева заважав.

Чорти вже стали трохи нервувати –

Не знали як собор той зруйнувати.

Врешті решт свій сеймик вони зібрали

І всі разом так радитись почали.

Такий рейвах в окрузі учинили,

Що сплячого п’яничку розбудили,

Місцевого, який вештався без справ,

Який там п’яний в копиці сіна спав.

Спросоння п’яний не міг зрозуміти

Про що так чорти почали галдіти.

З того верещання і белькотіння

Не приходило просте розуміння.

Поки не вслухався і не зрозумів

Про що сеймик клятий чортів той галдів.

Прислухався про що ті говорили,

Що на наступну ніч чорти хотіли

Уламків скель в окрузі назбирати

І ними монастир той закидати.

Після такого п’яничка вже не спав

І щоб чорти забралися чекав.

Коли розійшлися по справам чорти,

П’яничка вирішив до війта піти.

Прийшов і про небезпеку розказав,

Щоб той швидко гінця до Львова послав.

Проте війт і слухати не захотів,

Порадивши щоб той чуть поменше пив.

Він ходив від людини до людини,

Але люди брали його на кпини.

Зрозумів чоловік: не вірить ніхто

І тут йому не допоможе будь-хто.

Чоловік, який був хоча й пияком,

Але був розумним, не зовсім пеньком.

Тоді він свічника та півня накрав

І до темного лісу пошкандибав.

Вибрався на пагорб та став чекати,

Коли кляті чорти почнуть літати.

На півня того шапочку одягнув

Тай той собі мирно на руках заснув.

Аж тут він опівночі не далебі

Почув собі лопотіння крил в небі.

І побачив великі чорні плями,

Що наближались до горба рядами.

То були кляті чорти, без сумління,

Які несли небом брили каміння.

І тоді у темряві навстоячки

П’яничка став запалювати свічки.

Коли той чортів ряд над ним пролітав –

Він шапочку з голови півня зірвав.

Побачив світло, подумав що ранок,

Птах закукурікав як на світанок.

Почувши півнячий крик, кляті чорти

Перелякались, роззявили роти.

Подумали: сонце почне вставати.

Кинули каміння, давай тікати.

Ті всі брили на вершок гори впали,

П’яничку разом з півнем поховали.

Там вони сьогодні перебувають,

Їх чортовим каменем називають.

І ось, коли в гарну, сонячну днину,

Коли там панує тиша єдина,

Коли все довкола як у пустелі,

Прикласти вухо до одної скелі,

То можна, якщо так трохи побути,

Як півень кукурікає почути.

(08.11.22. – 09.11.22.)

...

Мирослав Манюк

Мова солов'їна

Назвали солов'їною її

за мелодійне чистеє звучання.

Із вікової вибралась пітьми

і залишилась мовою кохання.

Цією мовою колись

співала колискову наша мама.

І до сьогодні збереглись

проспівані пісні її вустами.

Цією мовою Шевченківські рядки

народи України до борні вели.

І на вустах з цією мовою батьки

дорогами війни пройшли.

До глибини душі вона долине.

До правнуків, що дальше пронесуть.

Її святе, глибокоє коріння,

її глибоку невмирущу суть.

Хай процвітає наша Україна,

хай буде незалежною завжди.

І щоб звучала мова солов'їна

в устах її народу на віки.

...

Сергій Деркач

ПОРАДИ

Не соромся питати поради

У всіх людей любої посади.

Кожен скаже, судячи по собі,

Ту думку, яка корисна тобі.

Завжди вчися на своїх помилках.

Це твій учитель на твоїх шляхах.

І намагайся їх розпізнати,

Та по життю швидко усувати.

Мислити як всі остерігайся.

Бути нестандартним намагайся.

Краще бути піратом заводним,

Ніж тим військовим моряком простим.

Люди вчинки бачать у квадраті,

Тож зосередься на результаті.

Все обдумай, нічого не забудь,

По житті мірилом якості будь.

07.11.2022.

...

Мирослав Манюк

Площа Ринок. "Наукова книга"

Площа Ринок. "Наукова книга".

Магазин на розі, як завжди.

Був учора. Та нема інтриги -

Знов заходжу. Надоба душі.

Довго перегортую новинки.

Щось купую. Це передусім.

Потім до полиць. Там є драбинка.

Все знайоме. Майже рідний дім.

Восени приймають видавництва

Лист замовлень на майбутній друк -

Мови, алгоритми програмістів,

Вибране комп'ютерних наук.

Десь там прийде оповістка з пошти.

Стрімголов. Щорічний колобіг.

Спогади - то поетичний поштовх

До всього, що я відчути зміг.

...Виявилось, що "Технічна книга" -

Назва магазину. Так, слова

Трохи інші. Спомин це не крига.

Помилився. Але то бува.

06.09.2022

...

Олександр Винокур

Над Кайзервальдом дим кострищ

Над Кайзервальдом дим кострищ.

Серпанком сизим оповите,

Палає листя. Втаємнич

В давноминуле пережите.

Зціляє спогадів настій.

Сприймай без зайвих перебільшень

І запах затхлий та густий

Напівпідвальних тих приміщень.

Тут естафету передай,

Стривай на повороті плавнім.

Ти чуєш? Дзеренчить трамвай

За церквою Петра і Павла.

Знайомий цокіт каблучків

Вмить від зупинки по бруківці.

Стоп-кадр на тисячі віків -

Біжить красуня з кіноплівці.

Натхненні наші голоси.

Ми пройдемося парком Стрийським

В той час, як йдуть собі часи

З камінням польським і австрійським.

12.09.2022

...

Олександр Винокур

З ДНЕМ РАКЕТНИХ ВІЙСЬК І АРТИЛЕРІЇ

З днем ракетних військ я Вас вітаю!

Вам, та артилерії бажаю

Завжди над ворогом переваги,

Успіхів, міцності та відваги,

Настрою та духу бойового,

Бравого здоров’я військового.

Ще – правильних позицій у житті,

Завжди давати волю доброті.

Щастя Вам великого достатку,

Щоб було у Вас усе в порядку.

Бажаю виконання всіх завдань,

У кожну мету точних попадань.

Вам, за звільнені села і міста,

Уклін низький та благодать Христа.

За мужність, самопожертву Вашу,

Прийміть велику подяку нашу,

За службу країні і народу

Та за відвойовану свободу.

Долаючи перешкоди, втому,

Живими вертайтеся додому

До дітей своїх, до батька, мами –

Жити в мирі, здобутому Вами!

03.11.2022.

...

Мирослав Манюк

Одного з довгих мрячих днів

Одного з довгих мрячих днів,

Коли життя - дорога вгору,

Прийшли до кам'яних щаблів

Домініканського собору,

Від вищих сил неподалік.

Задумливий тут грішник кожен:

І пілігрім, і духівник,

І випадковий перехожий.

Часами давній ритуал

Сприймаємо за справжню віру.

Наш світ, як затісний причал, -

Для всіх одні й ті ж самі вири.

Фронтон високо. Не для всіх.

Латинь. Звичайно, ​​"SOLI DEO...".

Душа свята. Та тіло - гріх.

Іще бажання не згінело.

14.09.2022

...

Олександр Винокур

Свічка

І нащо тепер мені битись останнім вітром?

Від полум'я свічки серце не закипить.

В жахливих костюмах гуляють під'їздами діти,

І стукають в двері: "Давайте цукерки чи мідь! "

І я з гаманця витряхую кілька Бджілок,

У мене в квартирі немає інших грошей.

Сьогодні Самайн - буде много гучних вечірок,

Багато блукаючих душ й страхітливих людей.

Та я зачинюсь із собою, бо з мене досить,

Хай тіні гуляють стіною і Морок гука

Мене у оманливе царство, що зветься "Осінь".

Я буду мов свічка: безпечна, але палка.

І нащо теперь мені битись останнім вітром?

Від полум'я свічки серце не закипить

Нашіптує Морок : "Програй мені, люба, цю битву...

А я заплачу цукерками з-під копит. "

...

Мрійка

Я ненавиджу тебе

Ненависть до тебе —

Ти знаєш яке сильне це почуття?

Я аж горю, коли пригадую твоє лице —

Ось такі у мене відчуття.

Голос точно не твій —

Бо мед на душу.

Хотів би намастити на хліб

Хіба що твою кров. Ні, це зробити мушу.

А твої очі

Якими б красивими-блакитними були,

Я впевнений — ніхто на них не дрочить.

І навіть як їх буде три-чотири.

Твої частини тіла.

Мені начхати чи достатньо м'язини,

Мені до них немає діла,

Мені начхати чи гладина, чи багата волосина.

Мені також начхати і на душу,

У ній добра і зла я не наважу.

Так чи по-іншому, я руки забрудню — задушу

І в будь-якому випадку власноруч синьоквітом прикрашу.

...

Солом'ян Колос-Рейн

Дні осені неповторимі

Дні осені неповторимі.

Ліси, як мури золоті.

Ясне повітря. Змійка диму.

Багаття - ген на самоті.

Ледь-ледь помітна стежка саду,

Йдемо, крокуєм наздогад.

Нас гріє, вабить ця принада,

Цей пломенистий листопад.

А сонце на ніч завертає

І на жовтіючий ковер

Останні промені кидає.

...Я пам'ятаю і тепер.

16.09.2022

...

Олександр Винокур

На мотив "Вавiлону"

Та й вже,

як то сказав Бубела.

Пірнасті комунарики летять,

дудукаючи в труби тарантелу,

і тільки залишається чекать

гірких подій останнє

розгортання,

яке відоме нам заздалегідь.

Зоря у небі спалахне й розтане

зоря дрібна розтане та мигне

і згасне, мов піщина в колбі.

немов піщина жалюгідна.

Та за мить,

усе що досі міниться й болить

не буде більше та піде до Пана,

безвидну землю залишивши на воді

без кола рятівного.

На дорогу

нам хочеться, далеку, як і решта,

аби кінець -

кукУ мені нарешті -

і видиво криваве Курукшетри.

Такий собі позаторішній герць.

Таке-бо вештання чуже межи століть

не те що вдягнене, але не зовсім голе -

якщо є мить,

тоді питаю - де ж ти? -

де на землі влягає льодовий

щит із прорубаним хрестом –

мов океаном -

і плеще

у безодню водохрещі,

і тільки серце висне на краю.

...

undyber

/dance dance/

пуста квартира пляшка на двох — всі інші вимерли

ковток

ще ковток

відчиняються двері до інших вимірів

відчиняються двері в наш власний паноптикон

де діють наші порядки

наш суд

наш закон

світло погасло

сотові сіли

музика стихла

ти моя вічно відкрита пристрастю стигма

моя найболючіша анімо-рана

ковток

ще ковток

ось ми уже п’яні

ось перед нами з’являються пам’яті привиди

наллємо їм віскі - хай п’ють разом з нами без приводу

хай дивляться з нами на місто занурене в летаргію

хай співають нам колискові

хай співають нам літургії

завтра ми підемо далі

звісно прихопимо із собою пляшку

будемо бігти по мінному полю майбутнього наступаючи на розтяжки

на судному дні проходити в пекло по всім статтям

збирати себе до купи

і називати все це

життям

а сьогодні давай дивитися глибше у мертве обличчя осені

танцювати п’яними

танцювати голими

танцювати босими

танцювати навіть якщо сил танцювати немає

доки час грається в море хвилюється раз

і для нас завмирає

...

Іван Бережний

у тумані дощу

1.

в тебе викрали час бунтівної допитливості.

ти - байдужість сама без бажань і життя,

без радіння і млінь...ти обдурений.

вся покора раба із душею на тлінь згасає що, мається... -

затаївся у схов, за відлигою тінь знеособлена.

і по вадах ріки правиш човен хиткий,

через дим від руїн

правиш в морок і нетрі безобрійні.

супровідниками - марнота і нудьга,

сум і біль, і самотність у томленні.

а десь там онде спів,

танці й музика із феєрверками.

але то не тобі - бо ти зреченість, тінь.

тінь із тінню човна

поринаєш у дні... -

до знекрилених мрій,

у мовчання,

до марень знульованого...

2.

а в обличчя б'є дощ -

він ще той талалій!

лепетить у вітрах,

бо життям у житті

заклопотаний.

міцно стиснеш вуста.

нічні води гребеш,

натискаєш весло...

заскрипіли не змащені

кочети.

у тумані ллє дощ... -

там минуле твоє

мов примара бліда,

незворушна

і місяцеликая.

тобі треба туди!

час неспинний іде -

йому байдуже хто

зі шляху повертає

у пройдене.

берегів там нема.

як і обрію теж.

там пустеля і тиша

в безмірності.

...у тумані втонув,

в білу прірву упав,

захлинувся у колах

незбутності.

захиталися води

колами і

заколисують човен

порожній твій

гойданням.

його вітер веде

під вітрилами крил,

править в дощ, у туман

веслярем замість тебе...

бо ти вже минуле...

в минулості.

...

Ем Скитаній

Від паничів

перекуєм орала на мечі.

здамо ікони й купимо м'ячі.

нехай не плачуть люди, живучи,

але в глибокі падають шезлонґи.

нехай у дзвони дзвонячи та ґонґи

баламкаючи, заспівають зонґів,

із коломийок зроблені й пісень.

про це усі дізнаються ген-ген

із ексклюзиву у газеті "День"

і фолькіше, можливо, беобахтер.

але коли від Сяну і до Сяну

по звичному, хай бізнесовім, пляну

у колонадах між каріатид

у сяйві мармуру постане Україна

що вже нізащо та ніколи не загине,

на межах Азії остання з Атлантид,

я хтів би бачити, що ars так само longa,

що, стиснені в обіймах уночі,

Абесалом щасливий та Етері,

та у густому межизорянім етері

як і колись, перекликаються сичі...

...

undyber

Чорні стрічки

Кожного воїна в землю —

Туди, куди й всіх.

Рятуй їх, Боже, від пекла,

Коли і сонце, і сніг.

Ми вже до цього звикли,

Все менше людей і сліз —

Так ми кидаєм виклик

Для москалів-посланців.

Кожного воїна в землю,

Під вечір зняли чорні стрічки.

Та хоча б хтось поставив

У своєму вікні свічки!

...

Солом'ян Колос-Рейн

Я мріяв стати музикантом

Я мріяв стати музикантом,

Як в мультфільмах на гастролях виступати

Та щоб гордилась мною мати.

Та світ був жорстокий,

Не підтримав мене тато,

Немов стріла,яка влучила в самі плечі,

Він промовив:

-Маячння,краще йди побався до малечі.Та й робота це не мужська,йди на юриста.-а мама додала:

-Або на програміста!

Щоб батьки не каялися в соромі до кінця життя,

Заради похвали знайомих батька,

Я здався.

Також я мрія мандрувати по всьому різнобарвному світу,

Але матір заперечила:

-Здаєтья путній хлопець маєш освіту.Жінка й діти потрібні тобі,будуть вони твоїм світом.

Напевно було б правильно так і зробити,

Втратити себе й йти по рутинні,

Приходити додому,як застрягти у життєвій паутині.

Та й давно я сам себе не знаю-

Я той кого хотіли бачити,

Той,хто чекав похвали від матері

...

міла

В чужій країні, за кордоном

В чужій країні,за кордоном

Неначе легше мало б буть

Не чуєш ти тривоги вранці

Та і не бачив ти війни вживу

Поїхав ще коли мовчали

Та і тривогу чув лише одну

Хоча і та залишиться навік

Як не хотів би ти її забуть

А серце щимить, розрива

Скрізь інша мова, інші люди

Тебе ніхто не любить й не чека

Всі друзі й рідні вдома

А ти десь там далеко

Вчиш мову ту чужу

Та вчиш її лише тому,

Що можеш знову говорить

З такими самими як й ти

І що б там хто не говорив

Про те що вже забув чи зрадив

Слова ті просто з незнання

Повір так само важко

Й тим кого нема вже вдома

Та щоб я тільки ще могла

Вернутись в рідне місто

Й жити там як і колись

Я б все відала, щоб тільки

Як найшвидше це зробить

Я вірю й точно знаю

Що станеться це точно

Повернуся у рідне місто

І як й колись забуду я про все

А те що зараз буде сном зловіщим.

...

Агнія Сахарська

Не виходь до мене...

Не виходь до мене – я не втримаю

Щирий голос твій, свою жагу.

Ти завжди була для мене – дивною,

Я тебе лишень за це люблю.

Не виходь, не стій зі мною в холоді,

Не дивись на марево світів.

Я тебе вгадав по жару полум'я,

І кроки забути вже б не зміг.

Я тебе вгадав, чи може – вигадав,

А тепер благаю: відійди!

Не жагай лишитись хоч би привидом

У моєму зламаним житті.

...

Мрійка

***

Я бляшанки з-під пива прив'язую до дерев,

Щоб вітрам було легше співати мені пісні.

І хрустять під ногами недопалки від сигарет.

Я так довго чекав, що сюди завітають живі.

Та ніхто не приходить, стежина сюди не веде.

Я в холодній хатині гублюсь у зневічених снах,

Я молюся щодня, щоб хтось врятував мене,

Щоб вказав у пустому тумані додому шлях.

Якщо пекло існує – мабуть воно є таким:

Із пустими пляшками, недопалками цигарок,

Де не має вогню, легені з'їда гіркий дим,

І патронів нема – без сенсу спускати курок.

Хтось приходить у снах, благає мене піти.

Та куда я піду? Мене ж не відпустить туман.

Я шляху не знайду – не вистачить ворожби,

Тож залишуся тут, у світі осінніх оман...

...

Мрійка

Біблія була написана царями

Можливо Біблія й була написана царями, але яка кому до біса різниця.

Якось гуляючи вуличками Варшави я зустріла нічийного чоловіка, який причепився до мене: "Скажи паляниця!".

Він носив обручку за десять гривень і розказував невигадані фантастичні історії.

Мовляв: "Біблія була написана царями. Але це тільки одна з теорій."

На щастя я пройшла тест, тож ми пішли пити каву біля музею "Космос",

Я усміхалась своїй 26-ти річній знахідці і думала вголос:

-І де ти такий узявся на мою світлу, але блін трохи дурну голову?

Та добре, що я знайшла тебе. Принаймні вночі тепер буде не холодно.

***

З того моменту ми живемо разом у маленькій кімнаті,

Спимо на маленькому ліжку (якщо взагалі влягаемось спати),

Замало їмо, курим і п'єм забагато пива.

Я знаю, що це дурниці, але я ще нікого так не любила.

...

Мрійка

/ghosts/

завтра зранку

з-під завалів вийдуть привиди

будуть пити разом з нами еспресо в кав'ярнях

от тільки кава буде

з присмаком заліза

будуть їхати з нами на роботу

і навіть в забитому під зав'язку автобусі

буде чутися рідний запах

їх запах

запах тепла

привиди будуть гуляти вулицями

привиди будуть ночувати у барах

привиди будуть сидіти навпроти нас у метро

і вдивлятися у нас поглядом

живішим

за погляд існуючих

привиди будуть чекати нас удома

на звичних місцях за столом

ділити з нами вечерю

і вислуховувати проблеми

лягатимуть з нами спати

і нам буде затишно

казатимуть

привидів

як бачиш

боятися не варто

взагалі нікого

боятися не варто

варто лиш любити тих хто на це заслуговує

і ненавидіти тих хто на це заслуговує

і головне

не переплутати

і вони ділитимуть з нами ненависть

і любитимуть нас

у снах

...

Іван Бережний

Живі

Сильні нe народжуються в мирі, сильні — кров, удари і клинок.

Знаєш, люди, начeбто нe звірі, знаєш, щe нe звeдeний курок, тільки як жe важко — божe, важко! —змо́вчати, коли хоч в крик, хоч в плач…

Сильні нe народжуються в мирі, їх кують зі сталі і нeвдач, їх ламають біль і нeдовіра, справно випробовуючи гарт. Тільки проти вальтера рапіра - безнадійно битий варіант.

Тільки знову по руках гарячим і липким з прострeлeних грудeй…

Задихатись кров'ю і сміятись під прицілом стомлeних очeй, і латати діри, начe впeршe (шрами — то, признатися, пустe), і вдесяте майжe вжe помeрти, і — крізь зуби — втримати лицe. І усотe всім на зло воскрeснуть, пeрeграти партію на біс…

Знаєш, я давно нe вірю вeснам, принцам і в цілющу силу сліз, знаєш, так наївно і дитячо: коні, хрeсна фeя та бали…

А для нас єдинe в світі значить: «Миру хоч? Готуйся до війни». А для нас — стирати кров зі скроні, і сміятись хрипло — щe живі, гріти у своїх чужі долоні, лаятись всeсвітній пустоті, знати — тільки сам ти нeзрадливо будeш із собою до кінця.

Мовчки гeть, в чeрговий раз під зливу, гордо, нe ховаючи лиця…

Тільки враз захочeться — до болю — крихту, крапeлиночку тeпла. Кішкою згорнутися в долонях, йти — нe в бій, а просто навмання. Крадучись, тихeсeнько ступити, начe тінь, в лeгкі твої сліди. Розгубившись, душу привідкрити, по-дурному плутати думки. Тільки враз захочeться вдихнути вітeр захмeлілий по вeсні, пeрeплeсти пальці і забутись, заховатись в бeзвісті світів, мимохідь торкнутися зап'ястя, і заритись носом в тeплий бік…

Знаєш, цe, напeвнe, звeться щастям, мій далeкий-близький чоловік.

* * *

Ми з тобою дужe добрe знаєм: світ крихкий, як той вeсняний лід і ховаєм погляди навзаєм, і тікаєм у сум'яття битв, ми з тобою вжe давно збагнули, що самотність — криця і броня.

То ж чого ж так страшно, до бeзтями, як тeбe в чeрговий раз нeма?

То чого ж впиватися до крові у бeзглуздо-зболeнe: «Живий», і, забувшись, цілувати скроні, і молитись, ніби ти святий, і злітати з рeйок начe впeршe, і палити сумніви та страх, і шукати знаки понад нeбом в зоряних таємних письмeнах… І, зламавши принципи та клятви, красти душі, губи і тіла.

Сизe сонцe золотом-розп'яттям нам на благо промінь посила.

* * *

Сильні нe народжуються в мирі, їх ціна — скривавлeнe вино.

Тільки дивно, люди всe ж нe звірі… Та мeні, признатись, всe одно. Та мeні, признатись, наплювати. В цій бeзглуздій і сліпій війні.

Завтра битва. Чи полон, чи страта…

Та сьогодні ми іщe живі.

...

Маріка

з настрою...

...тепло осені таке лагідне

сині-просині далі ладними

трави хиляться в обрій мандрами

степом мріями безтуманними

гай із вітрами у осяянні

в злоті вітами спів оманою

тихим сполохом річка звивиста

сумом-спомином в серці зливою

води холодом дзвінко лунами

наче сходами до минулого

сходом-заходом день у осені

мрія лагідна в сині-просині...

...

Ем Скитаній

Все створене жадало утворитись...

Все створене жадало утворитись,

Прийти на світло з темряви думок.

Лягти митцю під пальці – й народитись!

Зробити перший вдих і перший крок.

Невпевнено виписуватись в слово,

І струнами натягнуто бриніть.

І бути – неосяжним, випадковим!

Просити – Вічність, дарувати – мить...

І, огорнувши душі ненатхненних,

Виводити на світло із пітьми.

І створюватись – якось незбагненно,

Як цілий Світ... і ці мої рядки.

...

Мрійка
12+

2022

Пролита кров являється у снах

нехай замучить совість брехунів,

приковані в невольних ланцюгах

виконують накази тарганів.

Наших патріотів не злякають

ні кулі, ні ворожі літаки.

Пройдеш за кораблем, чуєш?

і скажеш мамі «мам, я не хотів»

Давай, скажи, що ти не знаєш,

скажи, що на навчання ти прибув

не розумієш? Ти шансів тут не маєш

та ти ж кацап…хіба уже забув?

Помри, покинь святую землю,

зійди, ногою не ступай!

Хотів же території цієї?

Тепер, прошу, в могилі спочивай.

«Давай разом поцупим БТР?

Я думаю, нам стане у нагоді»

Спасибі, оболонська гопота

звісно, ви круті в народі.

І ромам висловлю подяку

за те, що викрали ви танк,

а потім ще й ворожую ракету,

красти влучно–у ваших ДНК.

Коли помреш не буде з тебе користі

тоді в кишені «сємєчкі» кидай

проростуть рослинки золотисті

буде пречудовий урожай!

Не скажеш слово–тут тобі і смерть

як не промовиш назву «паляниця»

рахуй, що ти додому не прийдеш

як скажеш, що це значить «полуниця».

І все ж, у світі клоунів достатньо

вони для щастя, щоб веселить дітей.

Та є один, у рашці він сховався

він не смішить, вбиває він людей.

...

Поки невідома особа

Гіацинт та Сирени

На пелюстках гіацинту ай-ай,

диск у бронзі розсікає наш край,

хлине річкою червоне ви-но,

хочеться сходити в кі-но.

Без морських Сирен — віск у вуха,

хай співають ті, поки біль не вщухне.

Прив'язатися до щогли і як муха

на стрічці терпіти подвигом слуху.

Гіацинт/гіацинт — друг бога стріловержця Аполлона/квітка на пелюстках якої можна прочитати слова "ай-ай".

Сирени — морські істоти.

...

Citrus _S_M

Все ок

Вітер кволо гортає мертве пожовкле листя.

Десь книги чекають: ті, що "на потім", "на після"

залишили ви. Та забрала майбутнє війна.

Знов ранки холодні, без нього. Надія одна

у серці, де віра, що фатум його омине.

"Ти як там?" – відправила вкотре послання німе.

Сльози втікають від спогадів про теплі миті.

Він ніжно тебе називав: "моя Нефертіті".

Звіти генштабу, прогнози і хайп: відкрили "Мак".

Мир гібридний в тилу, та пекло вирує в думках.

Справ купа горить, але ти не Цезар, не Юлій.

Нарешті він пише: "Все ок. Люблю, цілую."

...

Олександр Бондарчук (Sash_Ko)

Кошмар (2)

Спектакль фантасмагоричний

посеред ночі в мене виник.

Про це казати би не личить

Хома бо скажуть халамидник.

Але було. Мені воістину

явився янгол, пір’ям напханий,

розгромну дать характеристику

моєму смертному хававканню.

Він був і грубий, і цинічний.

Рядки мої назвав халявою

і змусив, царський мов опричник,

божиться клятвою кривавою:

що я життя любовну хроніку

та мадригали чарівницям

спалю, покину хвойду Моніку

та задом перестану хвицять.

З ченцями затоваришую,

закінчу курс юриспруденції...

В цю мить, нестерпну та страшную,

прокинувся, не знавши де це я.

...

undyber

Півень цокотить горіхи

Півень цокотить горіхи,

Соняшник сонце віта.

Я, відганяючи лихо,

Римую до тебе листа:

"Вчора збирали м'яту

З неї варити чай.

(Кішка була дуже рада!

Поїла увесь врожай).

Півень цокотить горіхи,

Кури клюють зерно,

А Байрактар, всім на втіху,

Охороняє село.

Люба, ти ж знаєш – природа...

Соняшник сонце віта,

Тихо, лиш я у полі,

Товариш зі мною – ягня.

Спокій для мене – ліки,

Місто – хвороба тяжка.

Ти приїжджай, хоч на літо,

До рідного мóго села.

Півень горіхи цокотить,

Небо темніє у ніч.

Боже, який же тут спокій.

Ти приїжджай. Скоріш..."

...

Мрійка

Танець пінгвіна

Відповіді є на все

і як не глянеш на гітару,

вона лунає, тільки б жару,

підкинути в шалений бій.

Та все не те і думка висне,

тікає немов мишка в нірку,

насамперед відкривши книжку

знаходиш відповідь на все.

У пошуках є дивина,

що відповідь ще й не одна,

на запитання: Чого сумна

стоїть зарюмсана верба?

Знаходжу різні варіанти:

у гілки гепнув дофамін,

коріння прагне аспірин,

і треба стати на пуанти.

А добре б було встати зранку,

і подивитись у вікно,

узяти цю стару гітару,

зварити каву до сніданку.

І танцювати як пінгвін,

нап'яливши смішну піжаму,

відклеїти від себе жабу,

та мити кахель як той Ларрі Кінг.

...

Citrus _S_M

Сирена

Війни не вічні, хлопчику, війни завжди скінченні. Тільки моя затягнулась — то не твоя вина. Тільки мені патрони міцно стискати в жмені, тільки мені палити сотні надій до дна. Тільки мені вдихати з димом спориш і м'яту, м'яти пахучі стебла в пальцях тремтячих знов...

Хлопчику, ти не слухай — воску візьми чи вати, знаєш, війни не варта щира твоя любов. Хлопчику, ти не слухай, я ж бо Сирена в скелі, спів мій несе погибель, світ мій — вода і сіль. Через таких зникали в недрах морів артілі, хижі морські фрегати раптом втрачали ціль. Йди собі геть, не треба жалощів чи турботи, біди мої без сліду змиє морська вода. Знаєш, у цьому світі стане тобі роботи: нищити і творити, в небо, а чи до дна...

Війни завжди минають, війни зовсі́м не вічні. Тільки у них у всіх є програшна сторона.

Я закриваю очі. Я обриваю вірша.

Хлопчику, йди додому. Це не твоя війна.

(01.02.2017)

...

Маріка

За день до

***За день до***

Небо знову багряне, ранок…

«Мам, Я вийду із змієм пограюсь…»

Бачу вóгненний в небі серпанок,

Вона близько…

…. піт… прокидаюсь…

Почорнілі поля, і покоси,

Вгору попіл летить, шум від пташки…

Ще багнюка страшна, грози…

Вона близько…

…. Бррр… аж мурашки…

Я стою, мені вісім років,

Там, де я народився - морок.

Знову чую знайомі ті кроки,

Вона близько…

…вже скоро… скоро…

«Мам, Я вийду із змієм пограюсь…»

Перевернеться завтра монада…

Це війна, за ось тим небокраєм,

Вона близько….

….я бачив …за день до…

Катерина Пилипчук ©️ 06/10/2022

#війнаякоютибуладлянас

Поезія народилась із натхнення від Картини Boris Groh «За день до». Борис писав її ще до 23 лютого, відчуваючи прихід війни. Потім припинив. Цими днями завершив.

...

Катерина Пилипчук

ЄДНІСТЬ

Єдність українського народу

Не перерветься ні на хвилину.

У цій єдності – наша свобода,

Сила, боротьба за Україну.

Попереду – непростий шлях у нас,

Непрості виклики злої долі.

У єдності подолаємо час

Та відновимо ми свою волю.

Єдність нам дарована від Бога

І у єдності могутні люди.

Попереду – наша перемога

І вона обов’язково буде.

05.10.2022.

...

Мирослав Манюк

Твій щоденник, моя злива

Я каюсь, прочитала твій щоденник,

Де ти тримаєш свої думки потаємні.

Я теж не знала, що я лярва зрадлива,

Що мене та цікавість в зливу манила,

В ревнощі серця і мови брехню.

Я знову читаю, а не мирно сплю.

Ти якось казала, що доведеться мене вбити,

Якщо я у твій щоденник буду дивитись.

Ми розсміялися й жартували надалі.

— А що, як я змовчу? — я запитала.

І ти без сумнівів гадала, що це жарт,

А я під цим сховала свій фальстарт.

Я прочитала всі сторінки, ти нові писала,

А я із нетерпінням на продовження чекала.

Це мій улюблений серіал, мій сміх і гріх.

А моє покарання — мовчання батіг.

Це не я себе караю, доля, суча карма,

Бо в цьому світі немає нічого задарма.

Ти все писала про рожеве кохання,

Свої бажання, хвилювання та вагання,

Про друзів і про мене навіть кілька слів,

Про все, що мозок твій мистецький плів.

Я все читала й заздрила страшенно,

Чекала на наступний запис невтоленно.

Твоє рожеве кохання у мені надію викликало,

Бо й моє серце завжди кохання плекало.

Читаючи, я захотіла все як в тебе,

Так само порівнювати кохані очі з небом,

Писати про лагідні руки й поцілунки в щоку.

Пробач, тепер всі знають твою таїну глибоку.

Я вже зачекалася, люба, скоріше зі школи приходь,

Відкривай щоденник, словами в своє серце проводь.

Мене вже цікавість з’їда до кісток,

Коли ти вже допишеш секретів листок?

Як скінчиш іди, не забудь щоденник сховати,

Моє улюблене заняття його по кімнаті шукати.

Твій щоденник — поеми Вільяма Шекспіра,

Ти вибач, але я уже давно на них підсіла.

Тепер не думаю, що зможу зупинитись,

Потрібно мабуть сучій долі підкоритись,

Бо знаю, що ніколи не отримаю таке як в тебе…

Рожеве кохання до зламаних ребер.

Мені б порівнювати кохання веснянки

Із зорями на небі, з медом — поцілунки,

Та я ж не така, це твої думки про рожеве.

У мене кохання немає, хіба що зливи жовтневі.

А колись було. Та ця суча доля, бляха,

Не дала забити й одного кохання цвяха.

Мого кохання очі були наче волошки,

Мої улюблені квіти. Волосся — фісташки,

Шоколадом облиті. Моє кохання було зелене.

Твоє рожеве з тобою, моє вже давно загублене.

Рожеве кохання навіть звучить краще,

Моє зелене було й буде непутяще.

Ти з рожевим п’ять днів на тиждень разом у школі,

Нас з зеленим ділять тисячі кілометрів, дякую долі.

Сучій кармі окрема подяка, що завжди зі мною,

Водить від зеленого кохання стороною.

Я забула все давно, але твій щоденник, мила,

Піднімає мою злість і ревнощів крила.

Ти знову пишеш щоденник, а я вірш свій зрадливий.

А що як й ти мої вірші читаєш? Я жахлива,

Ти ж ангел з небес, що рожеве сонце покохав,

Ти найніжніше створіння у світі, що плаче в мій рукав,

А я лукавий погляд на зливу відвожу,

Глажу голівку, шепчу підло: — Я допоможу.

— Я за твоє кохання щиро рада,

Хотілось би мені сказати, та це буде зрада.

Я хочу твоє кохання собі, плачу як іде злива,

Бо ти така прекрасна, а я ніколи не буду така ж щаслива.

Зараз теж злива йде, щоб ти знала, до речі.

У мого зеленого серця знов смертельна кровотеча.

Мій вірш — мовчазне тобі зізнання.

Я уголос це ніколи не скажу, хіба що на прощання,

Та і те ще не близько, хіба що зі смертю,

А ми ще молоді. Мені собі пам’ять не стерти,

Тож пробач, я такою буду завжди,

А злива замітатиме правди сліди.

...

diastrofa

Вертатися додому

***Вертатися додому***

——присвячено усім, хто вимушено покинув рідний дім——

Коли тобі нестримно гаряче у грудях

І вже не можна витерпіти біль -

Знай, що тебе чекають твої люди

І повертатись будуть звідусіль.

Щоб йти вперед і світло проливати

І запалити смолоскип життя

Тобі цю іскру треба відшукати

Підняти віру й волю з небуття

А коли немає вороття

І здається, що це не твоє життя

Коли дім твій зруйновано ущент

Коли тільки біль і в серці тільки щем

Вертатися додому - нестримні почуття,

Вертатися додому - вертатись до життя,

Вертатися додому з сльозами на очах

Вертатися додому - це дуже довгий шлях.

Коли тобі нестримно гаряче у грудях

І вже не можна витерпіти біль

Ти пам’ятай - тримається на людях

Цей світ і лине пісня звідусіль…

і лине пісня звідусіль…

Kateryna Pylypchuk © 24/05/2022

#війнаякоютибуладлянас

Фото: Юрій Максименко «Дорога Додому»

...

Катерина Пилипчук

Балада про троянду, ворона і вовка

1.

Троянду білу чорний ворон покохав.

Недоторканість її ніжну клявся не чіпати,

Навчився мріяти про неї, коли спав,

Навчився наче соловей вночі співати.

Тендітних пелюсток торкався своїм пір'ям.

Він захищав її від вітру і дощів,

Він підставляв під снігопади свої крила,

Лиш зберегти її красу хотів.

Троянда біла ворона любила.

Намисто із роси вдягала з самого рання,

Гойдала пелюстками, зображала крила,

І мріяла кудись злетіти, хоч би й навмання.

Вночі його чекала, рахувала подумки зірки.

Вдивлялася у темний небосхил,

Сама собі вигадувала вірші і казки,

Вичікувала поруч рідний помах крил.

2.

Вона не знала ще, що ворон більше не злетить,

Що вовк переламав йому чорняві крила.

І від дощу нещадного немає кому захистить,

Троянда плаче, гнеться до землі, безсила.

На простирадлі неба Місяць вишива зірки,

Шепочеться із річкою, з деревами воркоче.

Не бачить він, як тихо, вздовж холодної ріки

Вовк підкрадається, сховавшись під покровом ночі.

Шипи троянду білу врятувать не в змозі.

І сиплються на землю ніжні пелюстки,

У відчаї троянда ллє гіркі криваві сльози,

Навіки проклинає всіх існуючих вовків.

3.

Розтоптане, сплюндроване кохання.

Розбиті душі, зранені серця.

Вовк знав тільки самотність і страждання,

Він заздрив всім щасливим і мерцям.

І допустити навіть він не міг самого існування

Кохання, щастя, справжніх щирих почуттів.

Він нищив все, лишаючи суцільні руйнування,

Він смерть ніс тим, хто посміхнутися посмів.

Віками він шукав спокою, відчайдушно вив.

Місяць мовчав, лякаючись вовчого гніву.

Вовк засинав серед похилених хрестів,

У мертвій тиші. Ані звуку, сміху, співу...

Вовк впевнений був, що завершив покарання,

Що не залишив жодного в живих.

Не бачив він, як на світанку рано,

Весь ліс трояндами тендітними зацвів.

...

Мія Валерія

/walk with me/

вітер рветься в наші груди

йдемо з нізвідки у нікуди

кросівки збиті та промоклі

і вікна в темряві замовкли

нам не сховатись в цьому місті

вона рахує рване листя

вона кусає свої нігті

нам не сховатись в цьому світі

дощ вимиває бруд та попіл

ми пара власного потому

пливемо разом до ковчегу

ми з нею — альфа та омега

вона наспівує романси

і скрізь суцільні дисонанси

краплини гасять сигарету

в кишені лиш дрібні монети

цугцванг в нерівному двобої

іди

іди

іди за мною

іди крізь темряву та вітер

крізь бур’яни та мертві квіти

крізь сонні бари та вокзали

крізь цвинтарі й концертні зали

іди крізь бурі й урагани

пробуджуй коматозні рани

зливайся з димом та імлою

іди за мною

йди зі мною

тримай мою знімілу руку

як хочеш — слухай серця стукіт

а злива б’є по нам сильніше

ми губимось в країні тиші

вона шепоче щось до себе

і підіймає очі в небо

над нами скупчилися хмари

в тумані граються примари

ми майже там. я бачу двері

і чую звук її артерій

іди зі мною. йди до раю

прийшли

заходь

не хочеш чаю?

...

Іван Бережний
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83523коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: