🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6982)

Венера

Насправді не ти, а обрій за сірим вікном,

І чорні птахи, що летять, мов обгортка книг,

Можливість додати до бляклого неба крик,

Написати для кількості енний, любовний том.

Нарікаю на світ, за яким невідомий з числа,

Голосом публіки кпинить трикутник Венер, та

Саме тоді видається весь світ пласким,

З одітими в тогу, що фекають на екран.

Даліла готує ножиці, вірніше тример, е-е-е

лектробритву. Голить, оголює пах, косу

Стриже, і врешті зникає природа, зникає усе,

Та тільки не крик, що охоплює пустоту.

До чого ж паскудно. Все поспіхом, криво, так

Мов справді магічне волосся згубив Самсон,

Чи все-таки вірність, як символ, якого і цар,

Буває, що втратить, віддавши комусь на сон

Майбутній.

07.11.2020

...

Володимир Каразуб

Сон

Якось все так, і ніби ми удвох,

А може сон, і ти мені наснився…

Та не буває так, бо то лиш сон…

А може в снах, зі мною ти б лишився???

І я б не знала де тебе подіть???

Любити, і в руках тримати!!!

Настільки міцно, тільки б не зламать….

Але нікому і ніколи не віддати…

Бо в цьому сні, ти будеш тільки мій,

Й сама не знаю, де тебе подіти!!!

Сховати десь далеко, край землі…

Де ми будем вдвох, як ніч і світло….

І ніби ніч і день завжди рсзом

Та їхня зустріч лиш світанок…

Та він лиш мить, і відступає тьма,

І наступає неминучий ранок…

Та в ті секунди пропадає сон,

Морфей у своє царство відступає,

І знову треба жити, але сон…

Ніяк-ніяк мене не відпускає!!!

І я живу той день, як уві сні,

А в голові одне!! Коли уже стемніє!!!

І Сон в свої обійми забере!!!

Пісок на очі!! Морфей це вміє!!!

І знову Ми будем лише удвох!!!

Хоч то лиш сон, та то вже й так багато

Ти будеш тільки мій…а я твоя…

Зірки зійшлись, про більше й не прохати…

Та швидкоплинна ніч, і сонечко встає…

Та це не довго, це примусово!!!!

Ще трішки й сон нас забере,

Хоча б ранку… і знов по колу….

...

Інна
12+

Їхня доля

Ваші тіла у землю втоптують ногами

Ваші життя поглине скоро пил

А душі ваші сповнені гріхами

Не випустить із пекла лютий звір

Ви знищити і скривдити змогли

Усе, до чого дотяглися руки

Як гній ви в нашу землю полягли

По смерті не скінчаться ваші муки

У чорноземі ваші душі закують

Що в сотні раз за землю ту чорніші

Такий вердикт вам виніс божий суд

І з кожним кругом муки будуть ще страшніші

...

Біколор

Роза вітрів

Говори зі мною.

Говори.

Тим голосом

Що

Тим голосом

Із

Собору

Вчорашнього дня

І сонцем

Його вітражів

І мовчанням

Холодного каменю,

Що

Відлунням твоїм

Що відлунням

Усіх епох,

Здається,

Ще вчора

Відбився

Від стін

Любов’ю

Але і війною.

Твій голос

Нехай

Стане плетивом

Срібних кольчуг

І підлатником вірш

Замовлянням

Твоєї долі.

Твій голос

Нехай

Відголосить

Усіх

Що в тобі

Залишили

Навік

Поклоніння

Своєму богові.

В лімбі

Тіла твого

Кожен подих

Знаходить

Румб

Теплі хвилі

П’янких

Теплі хвилі

Натхненних

Слів

І на серце

Своє

Мов на розу вітрів

Подивись

І вітрила напни

На поточний

Лягаючи курс.

День почнеться

В тобі

День загравою

Виллється в ніч.

Далі

Далі

Птахи

Далі, далі

Сорочка ранку.

І спадає туман

І зникає остання зоря

І вдихають вітри

У замріяне серце

Світанок.

04.01.2023

...

Володимир Каразуб

Цідіть серпень по краплі

А за чверть уже осінь, якось так зараз пишуть

Тільки я ось не хочу вірити цим словам,

Як завжди птахи крилами небо колишуть,

Як завжди я пишу вірші-присвяти вітрам.

Цідити серпень треба повільно, як грушевий лікер на світанку,

Відпивати по краплі і крізь чарку на сонце дивитись,

Заповняти вогнями свічок ночі ці, сидячи на ґанку,

Й муркотінням кота, якому б хотів навчитись.

Й закладати дні, мов закладки в улюблені книги,

Зберігати від всіх, найцінніші сховавши на час,

Щоб витрушувать жар їх в холодному зимному світі,

Й зігріватись теплом поки літо знов прийде до нас.

І я вас заклинаю не волайте з усіх перехресть,

Що вже й серпень і осінь, і скоро вже літу кінець...

Зупиняйте годинник, віддайте часу цю честь

І крапля за краплею смакуйте літа вінець.

...

Tori_skald

Найвища цінність

Вдивлятись в небо, то найліпший спокій.

Коли безмежна тягне далечінь.

Коли пташині крила над тобою неначе крила у твоїй душі.

Коли свобода - це найвища цінність так важко зоставатись на землі.

Бо рветься дух туди, де не зупинять.

Де тільки ти і простір і блакить.

Вдивлятись в небо, уявляти крила.

Як застилають вони сонця світ.

Як за плечима розгорнулась сила, що все життя всередині сидить.

Ця сила - воля. І нема кайданів, які змогли б її приборкать хоч на мить.

Оспівана піснями всім народом.

Ненависна для недолугих ворогів.

Вона є вітер. І є хвиля в морі, що бурею здіймається в тобі.

Тож випусти її. Бо то є твоя доля.

В житті до своїх мрій як вільний птах лети.

16.12.2022

...

Лана

прогулянка

"серед вулиць пізнього літа" (Шон Маклех, "Провулки")

...коли крокую хідником

по місту втомленому стомний -

склепінь небесна під замком

у замку хмар. він невагомий

міняє обриси весь час

своїх казкових башт і стіни

хитні руйнуються...та враз! -

знов постають міцні з руїни.

в деревах вітер шарудить,

шукає в листі юну осінь.

а місто вироком лежить,

в негоді цій хворобне зовсім.

воно в ганьбі, примара тут,

на цій землі, посеред степу -

тут люди скніють, не живуть...

самих себе звели в халепу.

по центру міста шлях важкий

в ковбанях, тріщинах та ямах.

для пішохода не простий!

і для автівок - ризик зламу.

будівлі всі як наче сплять

і стіни їм мов пасма сиві

доземно хвилями висять

з-під картузів в чеканні зливи.

у серпні вже пташиний спів

є не такий дзвінкий і жвавий.

десь крук самотній прохрипів.

чи десь затіють свару гави.

чи несміливо горобці

щось процвірінькають панічно...

серпанком вкриті манівці

буття штовхають на узбіччя.

і загадковий обрій вже

не є обіцянкою мандрів.

і помаранчове драже -

підсліпне сонце з-поза хмари -

не гріє та не веселить.

лиш порух листя, вітру подих

дають розради світлу мить

передосінньої природи.

...у місті жевріє буття.

ось-ось зійде до нього осінь

золотошитним лататтям,

зійде сумна, печальна зовсім...

...і... - канонада?...

...грім?...

...огром?...

...я чую біль важкого літа?... -

коли крокую хідником

в цей день із днів одноманітних...

...

Ем Скитаній

Так стрімко спливають дні

Так стрімко спливають дні,

Назад повернути не можна.

І десь вдалині вогні

Висвічують неспроможність

Прийняти, що зараз є,

Прийняти, що може статись.

І з мріями заграє

В дитинство що впала, старість.

За рогом чекає сум,

А прямо по курсу втома.

І знову по тілу струм,

Коли приїжджаєш додому.

Що вигадати таке,

Щоб було схоже на істину.

Як вийти з крутого піке

З Душою живою і чистою?

І десь вдалині вогні

Скрізь прилад нічного бачення.

Життя, що немов уві сні,

Прагне надолужити втрачене.

06.08.23

...

Гретанія

Нам намалює дощ

Живемо один раз,

Нам намалює дощ

Картину без прикрас,

І в цих краплинках сльоз

Забудемо про все.

А на десерт любов

Бажання принесе.

І знов бентежить кров

Це фото на стіні,

Без перешкод й умов

Ми забажаєм сни,

Де ми з тобою знов

Кохання пронесли

Через усе життя.

З початку почали

Без згуби й каяття.

Дощ-імпресіоніст

Розмалював вікно.

Життя, що має зміст-

Джек-пот, як в казіно.

01.08.23

...

Гретанія

втрати

юля пише вірші,

шкодуючи, що вони

не їй призначені.

мабуть, я радію,

що надію

іще не втрачено!

закони Всесвіту невмолимі.

слава Богу,

ми долаєм усі перешкоди

знову й знову.

інша Юля

шкодує про легкість,

що десь загубилась.

вишенька

або дві –

надпотужні крила!

скільки доль

іще торкнуться

щоки сльозою вранішньою?

не знаєш

ніколи, коли

здобувати варто нео-

значене.

...

vagabond

Червоний квадрат

червоний паралелошар

здетонував за обрій

шукаю

уламки сонця, що розлетілося

збираючи по наночасточках досвід ніжність

перемальовую

свої портрети -

непереможний поп-арт

жарт? скажи це Енді.

шар за шаром

затінені відбитки на тому чорному

густозабарвленому квадраті -

клони мене в стилі печворк,

згенеровані турботливим ШІ

у безлічі комбінацій

з нових імен ланцюжки плету

по краплях стягую вузли суглоби

чорне до кольорового

сходять очі дивитися в порожнечу

плодоніжками своїми кістлявими

шумлять

шепочуться

людською мовою

розмови ведуть

кажуть, мовляв, викраду

голос волосся шкіру

вір нам не бійся вір

будеш

апґрейдизованим продуктом

не бійся

йди куди поведуть

ступаю від ранку до рамки -

франкенштейноголота

покроєна

зшита із льону і вогню,

неба та суміші літа

з багнюкою

шукаючи свій колір навпомацки

в мутагенних спалахах фігур та текстур

і від стіни до стіни

крок за кроком плететься рука

погримуючи

ланцюгами ДНК

...

Eva

Дихай

Дихай повільно.

Один на три,

Камінь у гору коти.

Сльози зітри,

Сізіфе старий,

Ти майже досяг мети.

Камінь питань,

Діти та дім —

Сивий заплічний тил.

Та без вагань,

Три на один,

Йди повз усі "прости".

Рівно у такт,

Кожне прощай

Втисни в гірський хребет.

Доки в очах

Не заблищать

Блюдця важких монет.

Дихай

...

Теплий сніг

Вино з мандрагори

Бій не спинявся від ранку до самої ночі.

Липне до тіла сорочка кривавим рядном.

Очі закриті. У мареві жару дівочі

Кроки почув? Чи сплутав реальність зі сном?

Близькість фіналу віщують наспівами норни,

Зустріч з тобою — остання фатальна межа.

Келих вина зі столітніх ростків мандрагори

Врізався в пам'ять зазубреним лезом ножа

В тонкій руці. Я солодше не відав цикути,

Ніж у блідому світінні церковних лампад,

Спрагло ковтати розпечене зілля отрути,

Під затихаючий голос осінніх цикад.

Біль ущухає, закутий в листи обладунка,

Гасне свідомість на гребені різних світів.

Останні хвилини, в думках я накрию цілунком

Твій всміхнений погляд, востаннє в короткім житті.

...

Теплий сніг

Портрет

Напиши мій портрет ромашковим чаєм

І себе допиши біля мене кавою.

Скажи «не люблю» - і почуєш «навзаєм»…

Відколи я стала настільки лукавою?

Відколи думки утішаються ласо

ударами в душу найближчу, живу

і світяться хитро? А серце тим часом

до болю збирається на рандеву.

Напиши мій портрет, доки чай пахне цнотою,

обачною, снами зім'ятою.

Хай я в стрічці життя буду фразою сотою,

та тільки твоєю «стоп. Відзнято».

А коли наш мольберт геть нап'ється вологи

і ромашка з робустою висохнуть тишею,

ти зізнайся «люблю" - і почуй «до знемоги»…

Ми портрет наш гарячим вином перепишемо.

...

Банга Іванна Василівна

Сон

Я бачила сон, де небо безкрає

Стрілою принозує слід літака,

Високо-високо, де птах не літає...

Чи спогад, чи мрія моя отака...

Лежати у полі, де жито дозріло,

Де жайвір співає, збирає росу,

Де вітер сплітає колосся уміло,

Волошки і маки прикрасять косу.

Вдихнути на повніїї груди повітря

Без запаху пороху, крові, вогню,

Без страху, без болю, з душею, відкрито

Радіти що миті і кожному дню.

Всміхатися щиро, щоб серце палало,

Приймало тепло, дарувало стократ,

Щоб розпачу й горя ніколи не знало,

Щоб хтось повернув його втрачений шмат!

Дивитись на небо, як сонце мандрує,

На хмари, поля і безмежні ліси,

Які вже ніколи й ніхто не сплюндрує,

Ніхто не торкнеться цієї краси!..

Я бачила сон чи то спогад приходив

З далеких, поглинутих часом глибин...

Довкола руїни і небо палає,

В вухах не стихає сирен гіркий дзвін...

...

Катаріна Рейніс

Примара

Може тебе не існує без мене?

Може й мене не існує зовсім..

Кинуті ляльки в кулісах сцени

Вигаданих відносин.

Може твій подих — це просто вітер

Плутається в волоссі?

Ти мій найгірший і кращий витвір,

Виліплений наосліп.

Ніч розпускає натхненню руки,

В темряві, навмання,

Куштую на смак металеві звуки:

Гостре твоє ім'я.

Пальців блукають пекучі промені,

Спиняться на зап'ястях.

Темна примаро, ти мною створене

Палке таємне щастя.

Зранку ідеш, без прощання й суму,

Морок з думок спадає

І з цього моменту я не існую

До нового сну, навзаєм.

...

Теплий сніг

Підсунься ближче

Підсунься ближче, я трохи змерзла

Не тане в волоссі сніг,

І твого погляду гострі сверла

Потонуть в очах моїх.

В обіймах ночі, немов востаннє

Відчуєм бажання жар.

Єдиним свідком сьогодні стане

Самотній сумний ліхтар.

Любові чари, чи смак отрути —

Не так вже й важливо, так?

Підсунься ближче, я хочу відчути

Душу твою на смак.

...

Теплий сніг

А ви чули над головою МіГ? Якщо так, то ми поруч живемо

Ми міряєм зустрічного нам дрона

системою старого Бертильона,

а він гуде, що з неба сипле сніг.

Буває, над головою — МіГ

і серце не по-людськи стукне в бік.

Як наче казка вогнепального дракона,

Що наче з неба впаде прям на дрона,

Що наче ляже на той МіГ.

Мій сон, що припиняється крізь віки,

єдиний день, на відстані руки,

Все припиняє в темряві чорніти,

а день приносить новий смак нудьги.

...

Citrus _S_M

У місті, що не пам’ятає тіней високих веж

У місті, що не пам’ятає тіней високих веж

Прокидаєшся в ліжку, що хвилюється в морі шумливих речень

І сплутані в міни дрейфують страшні слова,

Що прибились до мене за ніч і минулий вечір.

Тут риби такі полохливі. Чорними пащами слів

Виринають з води і пірнають на дно підлоги.

У хвилях гойдаються чорні шрифти віршів

Натхненні любов’ю, мистецтвом та власним богом.

О, скільки імен, і скільки заплутаних рим!

Чорних снів і Венер, що колишуть повіки ще сонні

Це століття щоразу возводить в руїнах Рим

І лягає травою між плитами вздовж колони.

Скільки слів! Та дарма, що хвилюють вони в рядках,

Що відсутні слова цікавіші за острів мови,

Все одно ж готтентоти влаштують собі крааль

І наповнять життям, і своїм розумінням любові.

Я радію нарешті тому, що спускається ніч,

І нарешті слова розтікаються темним двором

І здається, що всюди, слова та вірші чиїсь,

Що чекають світання застивши новим світотвором.

08.04.2023

...

Володимир Каразуб

Наше мізерере

Розтерзане серце…

Заюшені кров’ю скрижалі любові,

Немає довіри фальшивим словам…

Навіть спогади всім нам знайомі до болю

Ламає бездушний війни криголам.

Він трощить останню надію на спокій,

Пособі лишивши мерзенності плин,

Щоб вже не кортіло сумнівних ілюзій…

Війна – це останній наш розбрату клин.

Що далі? Скажу я відверто: Не знаю!

Слова загубили сакральність свою.

Можливо спасуть нас новітні скрижалі,

Що пишуться десь для нас в іншім краю.

Та знаю без сумніву - не згасла в нас віра

Зустріти без болю вранішню зорю;

У тихім гніздечку, в садку біля хати,

Де вишні цвітуть ніби в справжнім раю.

...

Анатолій

Благаю,ніколи мені не бреши

Благаю,ніколи мені не бреши.

Щоб не було,все прямо мені скажи.

Не вбивай брехнею,

Залишки моєї душі.

Про все що думаєш мені розкажи.

Якщо я тебе не почую і уваги не приділю,

Ти мене мов дитину перед собою посади.

Скажи,послухай будь ласка,мене це бентежить в ці дні.

Ніколи мене не бійся,все як є кажи.

Нажаль майже всі ми забули ось ці мудрі рядки,

Які ще зі школи запам'ятати повинні були.

Гірка правда краща від солодкої лжі.

Не думай що замиливши очі

Зробиш краще і мені і собі.

Не потрібен тобі цей тягар у житті.

Бо всі таємниці виростуть як після дощу гриби.

Навіть якщо ти до всього байдужа,

І нема в тобі ні совісті ні жалю,

Не ховай заживо мою віру у людство,

І цього разу хоча б собі не збреши.

Не все у житті робиться на краще,

Не буває на благо брехні.

І мені б зовсім не хотілось,

Щоб на моєму місці,колись опинилась ти.

Благаю,ніколи мені не бреши.

Ти брехнею своєю на мої почуття,

Ніби на свіжу могилу

Накидала сирої землі.

Мені дуже складно тобі виправдання знайти.

Я любов і довіру в собі похоронив.

І тепер навіть не знаю,чи я колись зможу

Щось подібне відчути в житті.

...

Сергій

Руїни минулого

Втомилася. Втомилася я дуже.

Руїн минулого не хочу більше споглядати.

Як відпустити йОго? Хочу цього дуже!

Так хочу вже майбутнє світле виглядати!

Здається все мені, що не живу - існую.

Наскільки темрява вже встигла мене полонити.

Здається, що не стану переможцем я цього двобою.

Проте їй не забрати одного-мого бажання жити.

...

Дара Зульська

Човен

Забери у мене її ребро,

Коли я спатиму на хвилях твого волосся;

Забирай срібносонну колючу сльозу

І дощі, що видовжують безголосся.

Забирай не вагаючись сонце, а значить і край,

Забирай краєвид, теплий голос, що мовить казку,

І сліди поцілунків, сонети, сонати, рай –

Забирай,

Забирай,

Я, готовий признати поразку.

Стільки чорних дерев,

Стільки чорного грому землі,

Що мережить міста, гамір вулиць й холодні мури.

І здається мені, і насправді здається мені –

На картині тепер зазміїлися кракелюри.

І збивається дух, і слова проростають у ніч.

Колихаються зорі готуючись впасти в долоні.

І гойдається човен одвічних твоїх протиріч,

І спустошений врешті тоне.

15.02.2023

...

Володимир Каразуб

Присвята медику-студенту

Медик,таке просте слово.

Але яке має значення у кожного в житті,

Більшість нас пов'язують із корупцією,в якій ми не причетні.

Дехто вважає,що заради приколу вчаться,

І навіть дехто, бояться що дистанційники вийдуть та будуть катувати.

Але звідки ці а-ля стереотипи?!

Подивившись хоч на одного дистанційника,по обличчю можна зрозуміти,якою ціною молоді та завзятті,

Стрімкими темпами,хотіли знайти під час блекаутів частинку інтернету,щоб навчатися і мати розуміння.

Навчання попри перешкоди–важливий аспект для медика,

Тому,цінуйте кожного студента-медика,який вчиться та мріє бути саме тим кому скажуть щире дякую.

...

Foilgene
16+

Останнє

Якщо й кину країну,

то мабуть що тільки в Париж —

Станцювати останнє танго і вчасно вмерти.

Між Адамом і Євою, змієм і яблуком між

Та сама відстань, що й до влучання ракети.

Між тобою і мною не лишиться зайвих речей,

Лиш доторки пальців

по схилам жіночих принад.

Ти востаннє поглянеш в озера моїх очей,

І повільно утопиш в них своїх кошенят.

...

Теплий сніг
16+

Я просто хочу право на самотність

Усе життя складається з моментів, коли ти пізнаєш когось.

У соціальний устрій Всесвіту закладено, що без нікого ти ніхто.

В усі моменти спокою безлюдному, тебе вважають диким та бритким,

А іноді потворою, яка загубить всіх дітей.

Не всі природжені бути цікавими, не всі у світі можуть впевнено стояти, перед людиною, яку він бачить вперше та сміло посміхатись без брехні.

Але чомусь у світі з масками ми звикли думати, що норма саме ця,

Що бути завжди "в настрої" та всім серцем любити ВСІХ людей і є те, що називається суспільство.

Навішувати ці кляті ярлики, хто вже придатний, а хто вже ні, хоча: – "В правах ми всі є рівні!"

Для цього, йобаного, світу лише ті хто вічно хоче зносин і є тим "правильним", "своїм".

А ті хто звикли бути в коконі залишаться у тіні десь.

І все могло бути так просто, якби не суперечило собі.

"Ми маємо бути собою", а в той же час "Живи, як є, та не вийобуйся оце."

Я б могла придумати вкінці мораль, що наш устрій вже давно гниє та треба змінювати напрям,

Але єдине, що, блять, хочу я – це право на, грьобану, самотність!

...

tristis_vibe

Неокласицизм

Коли вже вуста твої стали ромбами,

І в коробки «Брілло» спакували повітря пронизане

Духом часу в якому відбилось тривогами

Двадцяте століття на руїнах античності та класицизму.

Я,

Приміряю часом маску навмисного варвара

В середмісті культур, в поетичному парку юності –

Там, де стоять, призабуті скульптури в патині

Між лавами, ночами, тінями в травах загублені.

Я

Танцюю свій танець і тільки тому, що дозволено

Глумитись над місяцем, сміятись у парку і падати

І бути між стінами міста і в стінах оголеним

Хамом. Блукати в історії десь між її п’єдесталами.

Заходитись сміхом,

І вдавано, вдавано плакати.

13.03.2023

...

Володимир Каразуб

Не спить земля

Не спить земля, наспівуючи Ліста.

Так плаче небо кришталем сльози

І пломеніє під ногами листя

Вогнем осіннім зрілої краси.

Ще до світанку подих залишився,

Останній сон на декілька хвилин.

Змінився час, ти ж - зовсім не змінився,

Бо почуттів не гасить часу плин.

Торкнутись неба? Встигнемо. Допоки

Не згасли зорі в променях очей.

До щастя залишилось кілька кроків,

Та декілька недоспаних ночей.

...

Теплий сніг

Переклад з естонської віршів Людміли Сільдмам

Виберу Волю!

Місіс Удача, зачекайте, будь ласка,

Не відпускайте свій диліжанс!

Ви в преферансі зазнали поразки?

Випадок в часі – це малий шанс.

Життя от таке обрали Ви самі –

Вино, казино і шаманське-брют,

Рушаєте Ви у місто Майямі?

Одразу скажу – невдалий маршрут.

Виберу Волю, візьму теж Удачу,

Вітрильник «Свободою» ми назвемо́,

Вітер в обличчя, та ніхто тут не плаче!

Вільно жити – це право ми не віддамо́!

Леді Свобода, проходьте, сідайте,

Бачу, бажаєте біля вікна,

Свіже повітря на повну вдихайте!

А чому Ви забігли сама?

Як розгубили рішучість, сміливість?

Вам нав’язали гру не свою?

З вами ми пісні співали чутливі!

Тож не мовчить! А я вам повторю́:

Виберу Волю, візьму теж Удачу,

Вітрильник «Свободою» ми назвемо́,

Вітер в обличчя, та ніхто тут не плаче!

Вільно жити – це право ми не віддамо́!

Першій танець зими.

Хуртовина кружляє збентежено:

Перший танець танцює зима.

Розкидала в повітрі мереживо,

Вкрила снігом кущі й терема.

Невагомими та зірчастими

Вкрила сукнями всіх і скрізь.

І сніжками напрочуд пухнастими

Всіх закидала, хто біг у ліс.

По дорогах замети. За звичаєм

Льодом вкрила всі річки, струмки,

На млині ще сніжок накопичує,

Щоб дитячі здійснити думки.

Є чудова в зими пропозиція:

За селом на санях з бубонцем,

Щоб наніс вітер снігу сторицею

І щоб бігти з червоним лицем.

Ну а ввечері чай із малиною

Пити разом за круглим столом,

Щоб наспівами старовинними

Розігріти би душу теплом.

Людміла Сільдам (Естонія)

Переклад Олена Шапран

...

Олена Шапран

Танець богів

Я народжений її поцілунком свого покликання,

Що переплавляє сонце колишніх богів

На її золотавий ґудзик чи може розкішну фібулу

Якою вона ув’язнює мою свободу

Звільняючи власну.

А день огортає мене в білосніжну тогу.

В її вихилясту жіночність, в її подобу

І танцем малюють узори

Малюють власно

Її повнокровні стегна

Весняний танець

Сонця.

Це одкровення, що жаром займає сад

В якому чистий

Вогонь, полум’яно заходиться дужим вітром

І хочеться пити знемогу, пити безтями

Бурхливу пожежу, немов пригубити абсент

І випити танець

І впасти в обійми літа

У твій сонцеликий пейзаж

Забувшись навіки,

І тільки,

Неспинно цілувати шепотом замовлянь

Привиддя твого ніжнотканного тіла

Поезії

Зітхати увертюрою пристрасних слів,

Із подиху їх вимовляти бентежну форму,

Що звуки народжені голосом

Торкають живіт, викохують перса

А погляди в’яжуть коми

За якими прикметники

Ще трохи, ще трохи й

Ледь-ледь,

Доповняться дієсловом.

Ти будеш дивитись на повню

У місячну ніч

І Каїн нарешті згине впустивши вили

І явиться з темних розлитих його морів

Твоє немовля,

Дитина твоєї віри.

04.03.2023

...

Володимир Каразуб

Пітьма

Що сказав найкращий мій друг?

Що ми потрапили всі у пітьму,

Що все життя закрите від нас,

А від проблем голова, як казан.

Говорив, що помрем ми всі від пітьми,

Що забудуть про нас навіть книжки.

Час все йде, іде та йде,

Але гниємо ми, а не тіє книжки!

Говорю йому, що його слова є обман.

Життя у пітьмі, то є дар,

У пітьмі ми вбачаємо наші страхи

Та ловим ми їх, як кіт, тих, птахів.

А він мені каже: "Заглянь глибше в пітьму,

Побачиш ти там як люди гниють,

Гниють від страху, який не пройшов,

Який кіт, той, не знайшов."

Мої очі у раз чорним стають

Та сльози рікою все йдуть,

Вся тая біль, яку ховає пітьма

Закладена в душах у нас, у серцях.

Час все минає, а очі мої,

Все є чорними від тієї пітьми,

Погруз навіть я у тіїх страхах

Та гнити почав з середини я.

...

tristis_vibe

Замок

То був невеличкий мотель при в’їзді в Мукачево

Біля двору якого височів пагорб із Замком, а неподалік розкинувся автосалон

Де я вперше надибав богомола.

Власника мотелю ніколи не було,

А замість адміністратора та кухара була юна жінка з п’ятилітньою дочкою.

Окрім нас – нікого.

Ми монтували кран, в цеху, неподалік мотелю.

Затиснений в картину майбутніх спогадів

Я бачив Замок, автосалон, пагорби і те,

Як смішно говорила крихітна замазура,

Як вона тішилась дрібним дарункам орігамі та

Вдячність її мами, природньо невимушеної та простої,

Погляд якої німував щирою посмішкою,

А коли вона піднімалася до свого номера,

Вкінці коридору, то завжди казала:

Коли що потрібно – стукайте й серед ночі, у мене чутливий сон.

Вона зникала за дверима, які здається ніколи не закривала,

Та котрі зачиняли мене у тривожному світі з тими Пагорбами,

Автосалонами, Замками, Богомолами, а там –

За тремкими дверима здіймався закличний подих її грудей,

Що стелився м’якою периною мрійливому працівнику КП «Ремона».

Та я все возився з металічною скалкою, щоб не думати про курок дверного замка.

02.04.2023

...

Володимир Каразуб

Нефіліми

Сьогодні повітря пливке, як вода,

І тінь роз'їдає бруківку вулиці

Послухай, шепочу в чуже життя,

Ти не з тих, хто живе, швидше з тих

Хто забудеться.

В цім місті в якому до біса сплетінь,

До біса міщанства, провінцій та фільмів,

Фільварки твоїх розпашілих спідниць,

Вербують для міста нових нефілімів.

Послухай цей лопіт фальшивеньких крил,

Під п'яне пихтіння нічного клубу, —

Привабив нехтивих до хтивих світил,

Всіх тих, що наосліп шукали подібність.

Свою.

І стали подібними, — тільки до сну,

До нічних і голодних, літеплих марень,

І немає, немає таких лікарень,

Щоб ти доконечно себе повернув.

05.11.2021

...

Володимир Каразуб

з настрою

давно не чув розмову лісу...

і листя шепіт.

відчай бурі.

над степом жайворову пісню.

лиш грому сміх до хмар похмурих

тривожить щемом ностальгій.

і в несподіваному слові

постане світ колишніх мрій

у незбагненності любові...

...а далі - край.

руїни.

межі

біди і болей без надій,

неспокій,

обрії

безмежні..................

...

Ем Скитаній

ДРОТИ ЕЛЕКТРОПЕРЕДАЧ І ДЕРЕВА

Кострубаті силуети дерев позирають на мене

З-під крислатих капелюхів так-сяк обрубаних гілок –

Це, мовляв, аби не плуталися в дротах електропередач,

Які все мчать кудись за горизонт, за цю недосяжну лінію,

Що ділить небо і землю навпіл, наче стріла.

І я спостерігаю за химерними орнаментами грубо зрізаного віття,

Яке кажанами розлітається від хиткого вітру,

Поринаючи в ніч.

...

Лія Гако

правила

ти всіх оминаєш –

окрім неї...

що це за праця,

коли жалкуєш,

що взагалі працював?

що це за правила,

які всі виконують,

а ти їх порушуєш –

лиш тому, що

це ти їх складав?

жодних правил –

це коли з пів слова,

коли жарт викликає сміх,

коли спогади

не менш палкі, аніж

мрії, а найсолодший –

це стогін її або

навіть крик!

мляво це все...

і якщо хтось

плекає сміливість,

то для чого,

скажи?..

правила – це коли

тобі не заважають,

але суто з поваги

ти даруєш їм

римовані вірші!

...

vagabond

У Лопухіних

Я ляжу в землю — й піде світ за очі,

Здихну — і він розсиплеться, мов дим,

Подарувавши здібним сни пророчі.

Гарячки плин, що зробиться п'янким.

Я всну на хвильку, мить собі спіймаю,

Заслухаюсь — о щебети пташок!

Не бачила в житті більшого Раю,

Ніж ансамблейного палацу острішок.

Й хоч край не мій, хоч все тут незнайоме

Й незвичне — листя хмари попира.

У грудях моїх в'ється невагоме,

Чуття спокійне, стійке, мов кора.

Та все ж закутуюся глибше в пелерини,

Й шепоче річка: «Я тихесенько шумлю!»,

Й під дубом, де Кобзар писав картини,

Я мирно й без зазріння вмить засну.

...

Данила Чаглій

Не принижуй

Не принижуй, бо стану вищою!

Не руйнуй, адже я зросту!

Не ставай же моєю тишею,

Ігноруючи всю самоту.

Не погрожуй, бо я не піддамся!

Не ганьби, не працює цей метод!

Не сором, бо буває, мов вальсом

Ти заплутуєш власні потреби.

Не висміюй, бо стануть на захист!

Не ламай, адже я- нескорена!

Не шукай у мені нюансів,

Що так схожі на темні сторони...

Ти працюй лиш над власною сутністю,

Ти ж ненавидь, люби до старості!

Бо найкраще у світобутності-

Це прохання без домінантності.

(травень 2023 р).

...

Віршотвориця

Пусті слова

Так важко вірити в слова

Вони звучання мають, але не мають суті,

За кожним з них, неначе хтось щось грає

Спектаклі та вистави, вже давно забуті.

Слова були, та втратили основу

Їх легко вимовляти, і просто жонглювати,

Всю силу й міць, що вкладені були

Тепер так просто можна взяти й розхитати.

Ніхто не ставить їх ні в що

Й готовності не має відповісти,

Якщо вже сказано воно було

Банально легко можна іншим перекрити.

Багато пустоти, брехні, притворств

І лицемірства обрій,

Отак згаса потроху сила й міць віків

Із тліючою мрією оновлень.

...

Мерлін Адеміад

Чотирнадцятий липень

Наступне літо зустріло осінню.

Моя душа встала тихо, вдосвіта;

Ні день, ні ніч, закричала досвідом,

Зростила крила, не стала дорослою.

В собі складала рядками рими,

Чогось чекала. А разом з ними

Зі сну одвічного тихо зводилась,

На проживання таки не згодилась.

Вона не згодилась на довіру,

Бо не бажала розбитись об міру.

Об ту межу прехолодну, сувору,

Що креслить лінії небозводу.

Вона дивилась на всі контракти:

Чи жити, думати, чи існувати,

Бо дивно: в світ цей вона потрапила,

Хоч не бажала й ніщо не вабило.

Та, певно, знала важливу місію:

і попри стіни, кайдани залізнії,

Захисника, охоронця шукала-

В неба пречистого тихо благала.

А на порозі- черговий досвід:

Знову зима. І котра це вже поспіль?

Зовсім вже скоро,в  реальностях диких

Стріне її чотирнадцятий липень.

(червень 2023 р.)

...

Віршотвориця

Не треба

Не треба воно- сумувати

За тими, кого поруч вже нема.

Сумуй за тими, хто хотів з тобою щастя розділяти

А не за тими, хто лишив,коли була в душі пітьма.

Ті люди вже не згадують про тебе,

Живуть вони своїм життям.

Тому, прошу, не перекинь вину за те на себе

Що розійтися довелось тим двом шляхам.

Можливо й приховали вони щось від тебе

Аби зробити те,що правильним для них було.

Або і взагалі вони тебе не цінували

Проте таке відчутно вже б було.

Історії в житті бувають різні,

Але повір, не вартий суму твого той,хто сам...тебе полишить захотів.

Відкрий себе тепер для іншого,нового

І не турбуйся вже про тих,хто кинув ще за перших "холодів".

...

Дара Зульська
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Мене заблокував ІнстаграмКатерина Скрипка
18.07.2024
Шановні колеги, зокрема ті, що слідкували за грою для письменників #історіядляскрипки вже помітили: ... Детальніше
Іноді мрії збуваютьсяСкуловатова Олена
18.07.2024
Дуже давно, коли я тільки почала писати, у мене з'явилася мрія: щоб мою книгу видало «Видавництво Ст ... Детальніше
Група "Автори та читачі" - адміниться БукнетомОлександр Молодецький
08.02.2023
Хотів розповісти цікаву історію. Я деякий час був у фейсбучній групі "Автори та читачі". Нещодавно в ... Детальніше
Гра: чи вмієте Ви в критику?Сергій Василюк
18.07.2024
Вітаю друзі, сьогодні я наведу приклад одного оповідання. Воно написане відомим чеським письменником ... Детальніше
Книга про людину, яка подорожує за вітромКниголюб
18.07.2024
Книга про людину, яка подорожує за вітром Ярослава Литвин «Роза Вітрів» Ця книга привернула мою уваг ... Детальніше
Продовжую знайомитися з творчістю Дмитра ВоронськогоКниголюб
18.07.2024
Ще одна цікава книга про українських козаків. «Мамай, або Перші козаки» Цей гостросюжетний роман в я ... Детальніше
На Аркуші вже:
11820читачів
144433коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: