Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Олександра

Олександра

Моя маленька, я пишу тобі листа,

Туди, де ти – щаслива і доросла.

Де наші фото на стіні і у постах,

І знаєш, що життя – це так не просто.

А коли сумно стане – пригадай:

Де ти – дитина, а навкруги гори,

Тримають хмари і рожевий небокрай,

Спостерігаєш, дивлячись угору.

Велосипед чи човен, все одно,

Ти ­– мандрівниця, справжній пілігрім,

Пройшла у шість Каміно де Сант’яго,

Що б не робила, ти захоплена усім.

Пишу і думаю, ну що ж ти за дитя?

Пірнаєш у басейні і пливеш.

Біжиш до мене: Мама, заплети!

І скоро своїм Шляхом вже підеш.

Час, наче захисник, суддя і кат,

Здається, що пройшла лиш одна мить.

Постскриптум: Доню, я тебе люблю!

Підписую, і лиш рука тремтить.

...

Валентина Басан

Ніж Заходу

Небо здійняло над обрієм полум’яну п’яту

Відкинувши зблиски мерехтливого люрексу

І ти стрепенувся від замрії перевертаючись за бильцем крісла

Падаючи від землетресу сновидіння у теплі долоні часу,

Немов принцеса на горошині

У сотні нагромаджених покривал епох.

Наче занурюєш голову у блакить басейну

З гулом басистого ритму, а винурюєш

Серед протяжного смичка віолончелі

Барочного клавесину,

І вітр’яного помаху велетенського віяла

Галантної дами грудь якої клекоче вогнем

Та розливає памороки туману

Якими пробираєшся намацуючи п’єдестали пам’ятників,

Родинні гробниці, лякаючи пустотливих купідонів,

Що шурхотять крильми гублячи пір’я,

Просвітки храмів, черепиць, голубів, цоколів, колон,

Чіпляючись за них і охоплюючи вінком коліна твоєї любові.

Підводиш голову до розкоші прісноводних форм,

Як чорні тіні, дзьоби, опускаються на землю, викльовують тебе

І несуть в пащі своїй над старим замком біля якогось озера з очеретом

Та випускають на площу спокути

Що розростається у пусту залу бібліотеки

Твоїх очей, твоїх грудей які вдихають примари

У замрію спудея, що лежить серед мотлоху цивілізації

Оглядаючи сонце твого сходу над пагорком,

У диких заростях якого потопає палац із Зеленої Порцеляни.

І вона шепотіла мені у вухо моєї ванної голови:

Ну, куди ж ти розігнався у цьому

Безкровному вірші?

І встромила у себе ніж заходу.

26.01.2023

...

Володимир Каразуб

Мольфа

Свічка невтомно бринить язиками вогню

Сіль четвергову з мішечку на захист сипну,

Звіробій, кропива, часник, ялівець, конюшина, –

Й дрібочка чар на додачу до власної сили.

Місячну нитку зі срібла в мольфу заплету:

Силам землі я подяку за міць принесу,

Ще і умиюсь росою живою з криниці –

Щоб розгадати усі їх дива й таємниці.

...

Мілена Грім

Верба

Я прокинулась й стала вербою

Вітер коси куйовдив мені.

Виглядала я часто сумною

І пісні мої були журливі й гіркі.

Взнала відчай і тугу розлуки,

Та завжди пам’ятала про сонячні дні.

У прекрасному, дивному місці

Проживала життя в самоті.

Поруч мене шуміли дуби,

Липа весело щебетала,

Свої віти тополя у верх здіймала.

Красень клен коло мене стояв,

Ще горіх молодий недалечко скучав.

І велична сосна поміж нами була.

Та я завжди лишалась одна..

15.08

...

Віта

Тут завжди посміхалася дитина...

Тут завжди посміхалася дитина,

І панував дитячий сміх.

Та сонце бігало щоднини,

Ховало тіні від доріг.

Тут розпускалися ті квіти,

Що більш ніде ти не знайдеш.

Тут грався найдобріший вітер:

Він всіх до себе пригорне.

На цьому місці були сварки,

І дружба, й ненависть була.

І жодна в небі темна хмарка

Закрити сонце не змогла.

Були тут тільки смішні жарти,

І купа ігор групових.

Тут плакати зовсім не варто.

А варто випустити сміх!

Дерева тут були високі,

Щоб захищати від негод.

Вони ховали перешкоди,

Щоб краще дітям тут було.

Переливалось сонце кольорами,

Чарівно-золотий відтінок завжди був.

Світило дітям в очі до нестями,

Поки вони вигадували гру.

Були солодкі ягоди у лісі.

Багато у траві ховалося грибів.

Рослинам теж подобалося жити

У місці, де нема нікому ворогів.

Тут спогади залишилися теплі,

Та ехо сміху і дитячих голосів.

Втім люди завжди йдуть чи в рай, чи в пекло,

Й залишають все вони на цій Землі.

Хтось йде від старості або хвороби,

Хтось хоче скоротити віку сам.

А хтось вмирає від снаряду й болі,

Яку ти не переживеш ніяк.

Тоді треба покинути місцину,

Де ти прожив усе своє життя.

Більш не сміється там мала дитина.

Тому що місця сміху вже нема.

Там місце щоб згадати лиця друзів,

Що зараз спочивають у раю.

Тих друзів, що прибрали з того місця мУки,

І дали сенс його печальному життю.

Тоді стаєш зажуреним довічно,

І аж до смерті плачеш кожен день.

Тепер голос щасливої дитини став трагічним,

Адже її забрала рання смерть.

...

Сайя Саттон

Шторм

Як легко коли ти щаслива,

І просто ти крилах тих летиш….

А це все просто мить, це просто злива…

І знову без сили ти лежиш.

І судиш себе строго замість суду,

Чого зробила це, і як це так???

А серце лиш тріпочеться і просить Бо в горизонті твоїм він один маяк!!!

Не дасть тобі загубитися у штормі,

І все до пристанку тебе веде!!!

А ти лежиш у тому морі!!!!

І знаєш!!! Він тебе знайде!!!!

І буде він поруч з тобою

І де б ти не була, і як,

Щоб ти була сама щаслива

Бо він лиш твій вічний маяк…

Який не дозволить упасти,

І хвилям тебе віднести,

Він буде яскраво світити,

І вести тебе крізь світи.

А он вже край неба світає,

Страшна вже гроза відступа.

Твій ангел тебе обіймає,

І далі ти знову жива!!!

І ти відкриваючи очі

Радієш….Закінчився шторм,

А він,твій маяк, спить під боком

І вічно боронить твій сон…

...

Інна

Втеча

Ніколи не пізно щось нове почати

Назад оглянутись і сльози зігнати

Зібрати валізу, вазони полити,

Назад озирнутись, і подих спинити….

І ніби все знову, немов все з початку

Літак, злітна смуга, думки не в порядку

І сумно, і страшно, й водночас цікаво

Де зранку прокинусь, і питиму каву…

Чи там буде тепло, чи темно, чи тихо

Чи в тім літаку не летить поруч лихо….

І ніби вже спокій, не треба боятись

А просто летіти і в небо вдивлятись…

І бачити в небі той спокій й надію

І десь там за обрієм свою мрію

А потім завмерти і про все згадати

Про дім, і про друзів і мамину хату…

А совість тихеньно шепоче на вухо

Що ти не втечеш, де тихо і глухо

Й відлуння новин в голові пролунає

І серце заплаче, бо так не тікають

Бо як не хотілось би того спокою

А він не буває такою ціною

Бо легше за все, утікти, полетіти

Але потім з цим тобі далі ще жити!!!

І знов в очах сльози, не ті що спочатку

І серце вискакує, ти не в порядку

Літак вже летить, як його зупинити

Щоб потім по совісті в світі цім жити!!!

Та скоро посадка і знову літак,

Чи поїзд, автобус, чи пішки, хоть як…

Додому, до мами, до рідної хати

Бо там ти є вдома, й цього не забрати…

Ні з серця, ні з думки, інакше ніяк

Бо ти вільнодумець, давно не кріпак

Ти мусиш боротись, любити і жити

На рідній землі… бо ми її діти

Ніколи не пізно щось нове почати

Лишень головне нікуди не тікати!!!

...

Інна

До коханої

Я дивлюся у ваші очі ,

Я дивлюся на них чи ні ?

Намагаюся що є мочі ,

Але схоже що ми в билині .

Ви казково так виглядаєте ,

Та я впевнений що Ви не моя ,

Всю красу що Ви тільки маєте

І свій голос , як в солов'я,

Ви другим заповідаєте ,

Забувши моє ім'я.

А я стою і молюся на Вас ,

Ви - богиня, нема що збрехати,

Ви тільки дайте мені час ,

В який я маю вас повертати .

І я вирушу у ту ж мить ,

Пустий і голий, з голови до п'ят ,

Якщо від болю почну вить ,

Цю біль потрібно запам'ятать .

Я готовий йти через гори ,

Я готовий йти через ліс ,

І навіть пливти через море ,

Щоб прийти як Маленький принц.

Вам залишилось тільки сказати,

Ті чарівні слова ,як в билині ,

Я можливо сможу літати ,

І можливо впаду у перші ж хвилини .

Як Ви бачите робить кохання

Дивними звичайних людей,

Дітки , збережіть це знання ,

Якщо воно і на вас нападе .

А я сиджу і все ще дивлюся ,

На богиню свого життя,

І в думках усе ще молюся ,

Щоб з Вами провести буття

...

Олександр Магура

Чорна доба

Світ завмер сутужно:

Світ спостерігає.

Подихи напружені …

Спокою немає.

Плівки із новин

Демонів хвостами

В’ються навздогін

Шпальтами й вустами.

Струни вже тріщать

І нутро мандражить:

«Годі вже нещасть,

Досить з мене вражень».

Історичність днів

Хай горить у пеклі

Той, хто не зомлів –

Бореться запекло.

Світ боїться знов,

Так уже бувало,

Знов вогонь і кров

І страшна навала.

...

Мілена Грім

ПІСНЯ СИРЕНІ

Ти одна в безкраїм синім морі,

Де немає жодних кораблів.

Я сюди кермо своє направив -

Чув давно далекий чистий спів.

В бурунах співають ясні очі,

Тонкі пальці й усмішка твоя.

Так багато зникло різних суден

В зачарованих твоїх краях.

Ти зовеш:

Пірнай у бурні хвилі!

В рифах гострих човен свій покинь!

Ось я тут - лише твоя віднині!

До моїх обіймів швидше линь!

Так давно, коханий, я чекала!

Зустрічала у солодких снах!

Нині рибкою нарешті стану

Тріпотіти у твоїх руках!

Я співаю:

Зглянься, Діва Моря!

В смертне ложе ти мене не клич!

Із тобою миле мені горе,

І ясніша полудня ця ніч!

Та розгублений, немов мала дитина,

В серці смутку стугонить приплив.

Лиш про тебе все життя я мріяв,

І до тебе океаном плив!

Я зову:

Пірнай у бурні хвилі!

І похмурий острів свій покинь!

Ось я тут - я лишень твій віднині!

До моїх обіймів швидше линь!

...

Максим Сальва

Лабіринт

Бере в обійми сон мене

За руку він крізь ніч веде

Кидаю в мрії я себе

Так треба

Смакує хтось терпке вино

І ніч спадає за вікном

Накрила зоряним сукном

Півнеба

Стає прозорою свідомість

Я поринаю в невідомість

І відлітаю в невагомість

До ранку

Якийсь у цьому колорит

Годинник відбиває ритм

І я іду крізь лабіринт

Світанку

...

Мілена Грім

Відбитками долі

І мало тих, хто уявляє,

наскільки тиша потайна...

Зоріли міста, де лишались актори,

Тільки не наша там билась весна.

Вічному - змінне і дикі просто́ри,

Нашому - тиша і білі тіла.

Ми зрозумілі до часу безодні,

Яка обирає іти уперед.

Голос надії тривожить у повні,

Коли вимальовує сито-портрет.

Ми не залежні і знаємо долі.

Ними судилось навічно зустріть.

Може, до світу ніяк не прозорі,

Ми обирали одну тільки мить...

Та я все мовчу і тобі не кричати.

Здо́лане в серці, але не кипить...

Може, ми просто навчились мовчати,

Коли не про НАС, а про те, що болить...

05.08.2023

...

Сара Ґоллард

Нічні вогні

Година злодіянно збирає начала....

Година хитає своїми шипами,

Легко виводить опалу стрілу...

Ми, що не є, не зіллємся з мостами,

Якими горіли у сизім саду.

Бачили очі - роз'єднано море,

Чули пороги - забито слова.

Усе що скидалось на біле й озоре,

Сьогодні стемніло, мов нижча вода...

Ти не приходиш у стужі туману...

Знову згубились усі дежавю.

Серце не має сумного причалу,

В якому потонуть усі авеню.

Година хитає своїми шипами...

Куди ж ти незримо і легко летиш?..

Ми обпеклися нічними вогнями,

Немовби виною политий спориш...

02.08.2023

...

Сара Ґоллард

Casus belli

Хто починає діалог з претензій, –

Нехай на успіх не плека надій,

Бо він, немов крадій енергій,

Нищитель часу. Лиходій!

Хто починає діалог з претензій, –

Той п’є отруєний напій,

Живе за покликом ілюзій,

І брак зростання та надій.

Хто починає діалог з претензій –

Той гострить слово, мов до бою,

І мелодійність вже – без сенсу,

І рветься зміст його струною.

____________________

*лат. casus belli, «привід для війни»

...

Мілена Грім

Повітряна примара

Любов, часом подібна до звуку реактивного літака,

Що гуде по-під хмарами,

І вихоплює моє серце з тиші читання.

Любов, що відпустила рядок Джульєтти

Куди вище, аніж йому добратися.

Коли б він міг утекти,

Зникнути з примхливих радарів чуттєвості,

Але ж ні, —

Він кружляє по світу,

То приближаючись, то віддаляючись від мене

Наче повітряна примара,

Мов безлюдний літаючий корабель

Чи небесний пустельник.

І коли він з’являється, я геть не чую співу птахів,

Що вередують

Між моєю книгою і стоїчним польотом літака.

24.01.2023

...

Володимир Каразуб

Віра

«Молитва має залишатися без відповіді, інакше це вже не молитва, а листування».

О. Уайльд

Сміливо – це не розпач.

Сміливість не божевілля.

Сміливість це віра.

Зіграєш у рулетку:

Із шести куль одна?

Напевно так,

Якщо є віра.

Все до певного.

Ти тремтиш як листок на дереві,

Де твоя віра?

На газоні квіти,

Накритий Стіл

Ліжко постелили…

Є вибір піти чи залишитися:

Ніщо не подобається,

Потрібно більше…

Починаємо битися,

Хтось за жирний шматок, хтось за «щастя».

Ті, що особливо підгуляли, ламають Стіл

Одне слово – гості,

Завжди знайдуться:

Тупий чи невдячний.

...

Кім

Коло

Планета Коло – наше життя:

Де б ти не був,

Ти додому повернешся.

Стрілки годинника, що відміряють час,

Ідуть по колу.

Весна до весни –

Це також коло.

Життя – не дорога,

І навіть, не стежка,

І, точно, не потяг,

Що готовий везти нас

До кінцевої станції.

Балансуємо,

На тонкій лінії,

Між світлом та тінню.

Іноді людина, від потрясінь,

Достроково зривається…

Дві точки світобудови -

Народження та старість.

Проб'є годину -

Коло замкнеться.

...

Кім

Груші у власному соку

В кімнаті на виріст де креденс музей історії,

А фланги шухляд дзеленчать нержавійкою та алюмінієм

Весь периметр обставлений меблями, як стіни Трої,

Армією, списи якої, важливіші за написане Вергілієм.

Озирнися довкола. Від вишитих рушників,

До старих фотографій, підлоги дощатої, й далі

Від вікна, що оберігає від холоду, бурі й дощів,

Зустрінеш над ліжком заступників горизонталі.

Можливо, ти перший хто тикав би пальцем у дім

Де ховається Публій, щоб кинути вслід: Парфеній!

Вже точно, що краще війна і запеклий бій,

Аніж поетичний, нехай і новаторський геній…

Тут стоять дерев'яні підсвічники на столі,

І свічки запалюють не щоб освітити кімнату, —

Як пам'ять,

І щоб роздивитися бога в тремкому вогні,

І молити його, щоб позбавив страху надалі.

Війна не жаліє речей, їх розриває снаряд

Із середини, нутрощі вириваючи пухом на зовні,

Чи кров'ю в якій захлинається воїн-солдат,

Пригадавши свій дім і відправивши смерть додому.

Він ходить і никає поглядом зверху-униз,

Шукає у власнім соку консервовані груші,

І бачить, що — мертвий. І кроком назад — "повернись",

І кроком назад до дверей: "мам, я повернувся!".

18.11.2021

...

Володимир Каразуб

Натхнення

Ледь помітні гіганти-хмаринки зазирають крізь жалюзі,

Розмовляють гуртом і машини про мандрівки далекі свої,

Заспівають мухи на вікнах засмагаючи в променях сонця,

і така собі тиша та тиша, таємнича мов ложа масонська.

Вже зів'яли спогади квітів про замучені м'язами туги,

й розлилася чарівна, спокійна, непримітна серпнева нуга,

Тільки в казці електричного кола на ділянці немає напруги

Тільки чари линуть повсюди та гілки свої простяга.

Та мені до вподоби ця тиша, до вподоби коли вже нема...

вже немає потреби спішити

тільки текст,

тільки я,

й тишина.

Ось така вже доросла й серйозна

та дитина з мільярдами мрій

ексцентрична, а часом курйозна,

та не я, а натхнення в мені.

...

Citrus _S_M

Між сухостою я шукаю віщих снів

Між сухостою я шукаю віщих снів,

Живих молитв до Бога мовчазного.

Та сил нема, кінчається дорога,

І ось вже бачу смерті чорний зів.

Навіщо йти - та смерть прийшла сама,

І як дитину - пеленає туго.

І пошук той - не виклик, а наруга.

Ти був? Та ось тебе нема.

Слабе зерно старого урожаю.

Земля була родючою колись.

Та впавши, силюсь підвестись.

Або хоч погляд в небо підіймаю.

...

Лиськов Руслан

Я йду по нитці

Я йду по нитці вулицями міста,

Туди, де серце завмирає назавжди,

Де квітнуть п`ятилисники біди,

І люди їх збирають у намиста.

Там був мій дім, та вже його немає.

У темних вікнах тіні й вороги.

Оця пелюстка - холод і сніги,

А ця - північний вітер насилає.

Я йду скізь ніч, скрізь сни і зорепади,

Чекаючи, що попіл оживе.

Мов та рибина, що на смерть пливе,

Шукаючи спочинку і відради.

...

Лиськов Руслан

Дитинство

Ще волосся так пахне ліщиною, пахне дюшесом.

Ще, як пам'ять, мені дорогі всі тамтешні зірки.

Пам'ятають вони мої кроки, оті, що найперші,

і найперші сльозини мої, мов калина, гіркі.

Теплий радості сад у душі і шумить, і клекоче,

обіймає гілками хрипких від дощу солов'їв.

Проглядали блакиттю дитячі, не карі ще очі,

там, де вересня промінь мене у конверті зустрів,

там, де теплі сонця і п'янкі молока аромати,

де стежини, прокладені кроком невпевнених ніг.

де бували ти й я, і куди нас приносила мати,

віддававши нам серце своє, як святий оберіг.

Де ростуть при дорозі казкові дерева і трави

І, поїхавши звідки, вже не повернутись назад,

там колишуться сни, мов овечки такі кучеряві,

не страшний там дорослих трагедій розлючений град.

Пройнял`ося там тмином і м'ятою серця намисто,

але день там останній в душі моїй не одболить.

Цей замріяний край у народі назвали дитинством.

Лиш існує, шкода, він коротку для кожного мить.

...

Банга Іванна Василівна

Голоси проти вітру

Душа мандрівного поета, як тиша -

спокійно пестливо бринить крізь вітри.

Чим натовпу крик закипа голосніше,

тим нижчі тональності творчої гри,

тим звуки холонуть і тліють жвавіше,

тим аркуші списані краще горять.

Мокріють зіниці невизнаних віршів

і в кожному нищиться їх благодать.

Долоні в замок і на голову шапку -

поет йтиме далі повз гугняву й шум,

залишить поезію людству на згадку,

що битиме кожного в серце, як струм.

Враз твори, як в землю посаджені зерна,

зійдуть від захоплень чужої сльози…

Поетів, здається, робота мізерна,

та їх проти вітру звучать голоси…

...

Банга Іванна Василівна

Цирк

Весь світ – це цирк, а люди в ньому – леви,

а люди в ньому тигри і слони,

живуть в кайданах, дихаючи ледве,

краєчком ока споглядають сни.

Весь світ – це цирк, а люди в нім – жонглери,

а люди в ньому - клоуни й бійці.

Стіна в душі, а на лиці шпалери,

в думках печаль, в долонях прапорці.

Весь світ – це цирк, а люди в ньому – фокус,

ілюзії, обмани, міражі,

своє нутро в чужий вдягають корпус,

не рідні мов, і наче не чужі…

Весь світ – це цирк. Шекспір десь трохи схибив,

назвавши світ театром… Величав!

Весь світ – це цирк. Створив його хтось, ніби

з людей знущатись для своїх забав.

...

Банга Іванна Василівна

Мальовані стіни

За фарбою бачить оману не кожен...

За вікнами - досі мальовані стіни,

Обплетені сумом і дико-плющем.

Чекають омани заховані зміни,

Ковані тихим до болю дощем.

Вишиті мохи малюють окопи,

Цегла ховає свої міражі.

Всотано присмаки сизої ропи,

Яка ушиває гіркі спориші.

Тільки сліди, та і ті не з водою...

Знову блакиті бракує землі.

Все, що зосталось, умито зимою

На битому сіллю, живому вікні...

Чи будуть вони ще моїми, ті стіни,

Чи буде вона ще моєю - весна?!

А те, що назветься - опалі руїни,

Згадає малюнок...і листя плюща...

30.07.2023

...

Сара Ґоллард

У зареві ночі

[i]Сковано волю титано-вуаллю...[/i]

Співай, моя ноче, співай на світанні.

Хай оберемна, але потайна.

Крики потонуть у біло-мовчанні,

Допоки за вікнами стигне війна.

Сутінки знають оману моралі...

Усе, що постане - згоріла імла.

І попри надії та відчаї...ДАЛІ

Зі́йде тривала до суму зоря

І ТАМ заблищить, як живі мемуари...

Ковані сльози поснуть вітряком

І тихими стануть суцільні аврали,

Яким порожнеча - навік маяком...

Співай, моя ноче, співай у печалі,

Якій нерозривно дарую вогонь,

Аби у незмінності ніжно-вуалі

Я заховала...безмежжя долонь...

26.07.2023

...

Сара Ґоллард

Пані Євніка

Пані Євніка любила сонце,

Любила море і теплий пісок.

Гуляти в легкому платті безсоння

Вітер міняючи на пасок

Тонкої, манірної талії. Місто

Стелило їй площі гарячі до ніг

І никло під ковдру кімнатне світло,

Коли поверталась з нічних доріг.

Зранку пані любила каву,

Дивитись з тераси на берег морський,

Вдягатись в тоненьку зміїну засмагу,

Писати ходою хупавні рядки

Для тих, що дивились пожадливим поглядом.

Кутатись в сонце, в любовні спогади,

Писати жагучі, тремкі повідомлення

Прикріпляючи фото для мужа свого.

Вона вже давно, як помітила подив

З вілли на березі моря. І от

До неї підходить приємної вроди

Один із міністрів, палкий філантроп.

Він просить прийняти запрошення пані

Євніку, кличе на віллу її

На просто вечерю, і просто компанію

Скласти для нього. «Але чоловік»...

Подумки пані йому заперечує,

Подумки плеще в обличчя вино,

Подумки ляпас йому розпечений

Кидає наче в німому кіно.

І от завагітніла, наче Вірсавія

З моря вернувшись додому вона

Чекає на мужа, що от повернеться,

А мужа забрала з собою війна.

Неначе навмисно, подібно, як Урію,

Кинув на вірну погибель Давид,

Та тільки міністр не лазив у шкуру

Продажного друга. Ветхий Завіт

Звично, з амвону похитує пальчиком,

Та тільки жалоба тій пані гірка

Тепер я обтяжена, - думає, - хлопчиком,

Хай знає міністр про власне дитя.

І Євніка дзвонить до нього, стрічається,

В одному з готелів, в столиці і він,

Клянеться подбати про неї та сина,

Цілує їй руки обручці взамін.

А згодом дарує ключі від квартири,

І часом відвідує панну свою,

Що раптом народжує мертву дитину.

І горло стискає болюче: «Чому?.

Я знаю до біса подібних історій, -

Кидає подумки Євніка в плач, -

Та тільки мені виявляється Тора

Зійшла за науку, як древній палач».

Пані Євніка любила сонце,

Любила море і теплий пісок.

Гуляти в легкому платті безсоння

Вітер міняючи на пасок

Тонкої, манірної талії...

21.09.2022

...

Володимир Каразуб

Моя дівчина-воїн

Моя дівчинка-воїн, ти напевно дуже втомилась,

Рятувала усіх, може когось й не треба було.

Ти хотіла любові і вірила в чудо і в мрію,

Та до башти твоєї усе бур'яном поросло.

Ти чекала його, того хто прийде і врятує,

Здолає дракона, у відьми тебе відбере,

Та відьма, я знаю, давно вже тебе не турбує,

А попіл з дракона вже вітер по світу несе.

Ти чекала спасіння, проте чекати втомилась...

Не прийшов рятувати ніхто - ні принц, ні жебрак

І надія на лицаря, та що довго іскрилась,

Все ж розтанула в серці, її місце зайняв хижак.

Ти здолала і відьму й дракона і вибралась з башти,

І ніколи туди не повернешся, знаєш сама.

Ти прийшла весь цей шлях сама його подолавши

І ніколи не станеш такою якою була.

Моя дівчинка-воїн, тепер ти знаєш напевно:

Принцесі чекати спасіння сенсу нема

І якщо тобі хочеться, щоб життя прийшло недаремно

Не чекай на принца - долай дракона сама.

...

Tori_skald

Килим

Не здається тобі, що наш світ безкінечний килим

Теплотканний, химерний в узорах розлитої пряжі

Що тече він за човником яви, стрекоче та квилить

То сонцем на води, то вітром на гори ляже.

Наче хвилі на нім, чи займисто заквітчане поле,

Що одному побачаться хмари, то іншому храм, та

Буває, що в’ється в орнаменті, щось невідоме,

Не підвладне ні сонцю, ні хвилям, ані вітрам.

Наче небо скидає туніку заломлених променів,

І самотність тамуючи вічність розпорює зиму,

Бачиш пряжу з небес, що тримає тебе за долоні.

Ціле місто в нитках. І сідаєш в’язати килим.

28.01.2023

...

Володимир Каразуб

Втеча до Єгипту

Вони ночами йшли через пустелю,

Віслюк, дві постаті і на руках Дитя.

Здавалось, що не буде вороття

До тихого, спокійного життя,

А вічно буде ніч, пісок і скелі.

Як підіймалось сонце, то вони

Ховались у печери й порожнини.

Дитя вкладали на шматок ряднини,

І діставали воду і хлібину,

І снідали присівши до стіни.

Коли ж нарешті буде узбережжя?

Куди веде їх ангела рука?

Марія спить - маленька і струнка.

І Йосип гладить по загривку віслюка,

Вдивляючись в пропечене безмежжя.

Позаду Ірод, горе, Віфлеєм,

Попереду піском покриті гори,

Безкрайнє небо - чисте і прозоре,

І життєдайний Ніл - широкий, наче море,

Весь вкритий сонцем, начебто вогнем.

Димілося розкладене багаття.

І втома сходила з ласкавого лиця.

Надією сповнялися серця.

Їх ангел вів до самого кінця -

Батьків до вічності, а Сина до розп'яття.

...

Лиськов Руслан

Про долю, про мене і про тебе

Все що вітер зібрав у долоні

Розплескалося наче вода,

Жовте листя і тиха біда,

Сірі очі і стиснуті скроні.

Хто подивиться в очі мені?

Хто хоч слово моє пригадає?

Чорний птах на крило припадає -

Чорна крапка на білій стіні.

Хай все буде тепер як і є,

Небу - зорі і серцю - неспокій.

Мій барвінок, мій сон синьоокий,

Моє небо і горе моє.

...

Лиськов Руслан

Повечір'я

Це повечір’я не закінчиться ніяк,

І сутінки - як феї полохливі.

Між листям хмари - мовчазні і сиві,

І ліс старий - як велета кістяк.

Стежина вниз - до темної ріки,

А може й далі - в очерет і в воду,

В густе шипіння крижаного броду -

В липкі обійми мертвої руки.

Вже схід і захід - як кільце сталевих пут.

Далекі дзвони і незримі люди.

Це повечір’я - поцілунок Юди -

Ще світить сонце, але темрява вже тут.

...

Лиськов Руслан

Зимова ніч у Києві

Щось ніжне в очах заблищить,

І теплою стане усмішка.

І місто, як зморена кішка,

Скрутилось в калачик і спить.

Тривоги потрохи стихають,

І хочеться тихо молитись,

І довго-предовго дивитись,

Як вікна в будинках згасають.

А потім, забувши всі війни,

Зітхаючи, солодко спати,

До самого ранку шукати

Вві сні твої теплі обійми.

А січень все вибілить чисто,

Сховає і біди, і лихо.

І сніг опускається тихо

На древнє і втомлене місто.

...

Лиськов Руслан

Перед Страсним тижнем

Ще не тікали люди с тих земель,

Але гонителі вже чують запах крові,

Вже сплетена мотузка з конопель,

І цвяхи із заліза вже готові.

Вже лагодять каменярі моста,

Вже жінці прокуратора не спиться,

Вже сивий тесля витесав хреста,

Вже виткана посмертна плащаниця.

Вже в алавастр налили миро й мед,

Та сенс того ще сховано. Одначе

Є в світі Той, хто знає наперед,

І у саду ночами тихо плаче.

...

Лиськов Руслан

Борись. Відповідь самій собі.

Кому чужий потрібен біль?

Усі своїм наповненні по вінця.

Радій, що хоч не сиплять люди сіль

На збиті шляхом і життям колінця.

Дивись на світ,як було у дитинстві

Із вірою у казку і добро

Не дай лихому, що тебе спіткало,

Зневіри вибить на чолі тавро.

І навіть у безвиході годину,

Борись! Шукай добро, що безсумнівно поряд

І вір, що Янголи ніколи не покинуть

Того хто б'ється , а не проклинає долю.

© Тода Тарнова

...

Тода Тарнова

Віддається біль.

Віддається біль,

Що живе у вщент зруйнованому сердці.

І думки, що жити не дають.

Заберіть ще, прошу, ті щоденника листи потерті,

Де щасливі спогади живуть.

Заберіть усе-нічого не лишайте.

Миті щастя і печальні дні.

Забирайте! Прошу-забирайте.

Не потрібно більше це мені.

Я втомилась знову спотикатись

на уламках із минулого життя.

Знову, наче вперше, завмирати, коли привиди турбують з забуття.

Б'ють у плечі, сиплють спогади у очі і регочуть дивлячись на сльози.

Привидам не треба більше ночі

Щоб приносити з собою лиш морози...

Й каяття...

Заберіть, бо я не знаю як...

Як тримать розправленою спину...

Далі йти не втративши свій шлях,

Як в душі лиш гіркота полину.

________

З думками про тих, кого забрали небеса.

© Тода Тарнова

...

Тода Тарнова

Озеро часу

Краса, що любується собою, згодом, хвалиться віком.

Так, згодом звикаєш до всього на світі.

До таксистів, що розказують порнографічні історії,

До можливості аборту, до алкоголю, лицемірства,

Провінційної драматургії, дешевих пейзажів,

До різноманіття всіх і вся.

З часом скалки твого циферблату не так ранять,

До них звикаєш, як до холодної глибини озера

Зважившись перейти на інший берег.

Тут ти відчував безсмертя юності, чесноти духу,

А ступивши в намул озера поволі осягаєш холод його дна

Та зміїне хвилювання водоростей, що обплітають стегна,

Чіпляються за литки;

Скло від розбитої пляшки пива ріже п’яти.

І от ти добираєшся на інший берег

І в тебе рубці на животі наче позбувся жовчного,

Струни чола, що грають задумливу тужливу пісню втрати,

А порнократія, яка раніше викликала подив –

Тепер знаходить у тобі не прийняття, але розуміння.

Так буває.

З часом усе згладжує місяць, ніч і літепле шумовиння екрану.

Я повинен слухати шум,

Повинен слухати...

Інакше коли розвернусь,

Інакше коли я розвернусь!!!!

За мною стоятимуть утопленики,

Яких я тримав за руки:

Розбухлі, зелені мертвяки

Обвішані темними водоростями часу.

23.04.2023

...

Володимир Каразуб

ПІСНЯ ВІДРОДЖЕННЯ

Псалом 549

Скажи мені, Боже мій,

У Книзі спасенних тій

Чи записаний я Тобою?

Коли буде команда: «До бою»,

Ступивши за межу болю,

Страх подолавши з душі,

Коли розкидає мене по полю,

Чи врятуюся я, підкажи!

У книзі Вічного Царства –

У серці тримаючи образ Твій,

Здолавши земні митарства,

Чи записано мене у сувій?

Миттєвості життя зникають,

Відокремлюються Дух та плоть,

Тієї Книги сторінки палають.

Ім’я на них моє, Господь?

Ангели, спускаючись, плачуть,

Збираючись навколо мене.

Біси вдоволено-радісно скачуть,

Зазиваючи душу мою до себе.

Спадають з души надії

І зойк останньої мрії:

У Книзі спасенних тій

Чи записаний я у ній?

Там, де місто дивне;

Там, де чарівний світ;

Там, де Отець владарює;

Там, де смерть не існує;

Там, де Ангели славлять,

Де зло не відоме серцям,

Де кривдою душу не травлять,

Чи ім’я моє записано там?

...

Oleh Kalashnikov

Любов і Всесвіт

Любов - то є дар і є сила,

Що обертає Землю довкола.

Їі не потрібно просити,

Шукати в замкненім колі.

Кохання - не жалість,

Не ролі жертви й тирана.

Любов – то життя, а не ніч,

Алкоголю й дурману.

Кохання не б’є,

Не ґвалтує, не маніпулює,

Любов в лихий час,

Обійме. І поцілує.

Пригорне до себе,

В саму жахливу годину.

В горі і в радості,

Разом в останню хвилину.

Обійми, пристрасть, вогонь,

Повага і розуміння.

Навіть дотик долоні,

Енергія. Сонця проміння.

Кохання – свобода і щастя,

Безмежність всіх океанів.

Любов – це повітря,

Як подих вітрів і туманів.

Бог – є любов, і усе загалом,

Що є вічним, як Всесвіт.

Наші душі назавжди разом,

А поруч зірки і планети.

...

Валентина Басан

НОВІ ДРУЗІ

Нові друзі можуть словами бути,

Але старі друзі – це букви з років.

Постарайтеся букви не забути –

Вони знадобляться для читання слів.

Сторінки життя не перегорнули,

Тому що зміст і сенс у них відсутні.

Нам букви нагадують про минуле,

А слова хапаються за майбутнє.

19.07.2023.

...

Мирослав Манюк

ЧАС

Відвойовуй себе для себе,

А час, який забрали в тебе,

Він вже не повернеться, ти знай,

Тож зберігай його, не втрачай.

Нас грабують, забирають час,

Таємно його крадуть у нас.

Але найгірше - це втрачати

Час навмисно і про це знати.

У тих у часі є потреба,

Хто робить все не так, як треба.

Всього життя не вистачає

Всім тим, хто часу мало має.

Скажи мені, чи є людина,

Що цінує час як хвилину,

Береже кожну мить бо знає,

Що вона кожен день вмирає?

Ти день прожив і той день пропав,

Бо він по годинах помирав.

Насправді смерть нас не чекає -

Вона позаду нас кульгає.

Якщо життя ми відкладаєм -

Воно минає, ми це знаєм.

Все інше чуже і навіть час

Вже не хоче слухатися нас.

Це не єдине, це загальне -

Віддай дрібницю за сакральне.

Хто втратив час - вже не поверне,

Це явище є характерне.

Тож, збережи себе для себе,

Відвойовуй свій час, у неба.

Бо тільки час - найцінніший дар,

Збережи цей дорогий товар.

18.07.2023.

...

Мирослав Манюк

Холодний закуток

Якщо людина не поспішає додому - нема до кого...

Холодна підлога і тепла кишеня.

Мерзне у закутку рідне пальто.

Знову ПОТРІБНА у бурі мішені

В'яже не змінне роками бордо.

Сітчасті ноти і лампа морелі...

Стукає в сі́ряву біле звено...

Вона відгадала жагу епопеї,

Коли задивилась у життє-вікно.

Їй було страшно, безсило й нестерпно.

Стіни давили на чорну імлу.

Вона одинока і це вже доземно...

Думка всоталась у тиху зорю...

Скинуто ночі, але не киреї,

Змінено сонце, та грає вода.

Вона одиноко схилилась на двері...

І чула той спомин...лише пустота...

12.07.2023

...

Сара Ґоллард

Я забуду тебе завтра

Я забуду тебе завтра. Між розбитих і холодних

Панельних будинків. Гарячих

Не згадаю твоїх вуст і спустошливого слова

Що його почув так невчасно.

Я забуду тебе завтра. І волосся твоє чорне,

Темніше зіниці убивці.

Не згадаю твого дотику, вкриваючого льодом.

І погляд забуду грайливий.

Я забуду тебе завтра як і інші забувають

Солодку, щасливу миттєвість

Не згадаю вже ніколи твоє тіло і твій запах,

Твій голос і твої молебні.

Я забуду тебе завтра, хоч вже нíкому забути,

Бо куля — безжальна приблуда.

Не згадаю, бо металом вже смакують мої губи.

Молюся, щоб ти не забула...

...

Bleki
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
Дякую Dodo Vess за озвучення Tetiana Bila
01.12.2023
Дякую каналу Dodo Vess за озвучення моєї книги. Ось моя книга: https://youtu.be/itaIBXuZjS8 Дякую ве ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83517коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: