Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4251)

з настрою...

...де шпакові співи

линуть дивним співом,

олені і лані

у ланах гуляють,

пурхає метелик,

легіт миром плинний,

райдуги вплелися

в першім павутинні... -

в ранні на світанні

в день ясний квітучий

сяють в дланях лонних

роси в землях тучних.

над які незрячі

тіні хмар похмурих

в кольорах гарячих

оранжовобурих...

там пісковим пилом

часом передзвонним

осувались крильми

на родові крони

вибухи і дзвони,

біль високострунний... -

тануть у туманах,

в міражах відлунних...

...

Ем Скитаній

Дощик.

Дощик.

...

Дощик капає до

долу.

Асфальт весь мокрий, щоб

його.

Вдягаю, білі кросси

знову.

Та крізь калюжі

понесло.

Літо зараз, є на

дворі.

С погодою у нас давно

бардак.

Думки сумні, бува

прозорі.

Хтось підсадив мене на

мак.

Тому навколо, все

чудово.

То треба правильно

зловити!

На вулицях, тихо та

просторо.

Пора на місяць, починати

вити.

...

А. А.

22

...

...

Андер Андре

муха на стелі (містично)

білий крихітний слон

йде по білому полю.

в небі білий кулон

сонця над видноколом.

в синіх водах ріки -

дивно! зовсім не білих -

в схові у хвилях роки

з давності вже застарілі.

шелест дерев сумний -

хитані вітром сильним

листям вітають вони

жовтим червоним і білим.

прощаються з білим слоном

з карликовим, крізь поле

йде що в задумі шляхом,

замкнутого на коло.

знаний лише вітрам,

йде він під небом білим -

що йому той небокрай!

краю йому не треба.

з крокам все меншає він,

тане, слабшає, никне.

...з лунами білених стін

стеля білена зникла.

...

Ем Скитаній

Цінуйте життя

Цінуйте життя, що вам дається.

Не нарікайте на сотні проблем.

Бо зараз всі є, а завтра здається,

Життя прокотилось маленьким днем.

Цінуйте стосунки в сім'ї, родині…

Радійте, що є до кого прийти.

Що є з ким сміятись, радитись нині…

Лише ви разом все в силі пройти.

Не тратьте дарма енергію світу

На ненависть, заздрість, злобу страшну.

Хай квітне завжди в душі вашій літо,

А холод піде далеко - в пітьму.

(січень - вересень 2021 р.)

...

Марина Герелюк

Друзям

Я дякую, мої прекрасні друзі,

Що ви завжди у мене є.

Коли я в радості чи в тузі -

Зі мною ділити моє.

Я вдячна вам за юність духу,

За невмирущий оптимізм,

За вірність, правду, за науку,

За ваш високий моралізм

Я дякую, мої прекрасні друзі,

Що одне в одного ми є.

Коли ви в радості чи в тузі,

То ділю ваше як своє.

(травень 2021 р.)

...

Марина Герелюк

Чоловіки, не пийте оковиту!

Чоловіки, не пийте оковиту!

Здоров’я втратити лиш один крок.

Життя, мов ваза, стане вщерть розбите,

І дасть жорстокий, сильний вам урок.

Невже те щастя, що на дні кілішка?

Із нісенітницями п’яних посіпак,

Там обговорюється все – до ліжка,

Прирівнююються люди до собак.

А що ж сім’я? Як це терпіти?

Чи рано, а чи пізно – буде край.

І піде жінка, з нею разом діти.

Шукатимуть для себе кращий рай.

Чоловіки, не пийте оковиту!

Не ради себе, то хоч ради нас.

Лише подумайте, життя не соковите,

Коли розіб’ються стосунки в один раз.

(травень 2021 р.)

...

Марина Герелюк

Родинне вогнище

Як люблю я приїхати до рідних,

Зігрітись у родинному вогні.

І полікують тут, й розрадять гідно...

Тоді тривоги стануть незначні.

Якими б я стежками не ходила -

До рідних прийду завши, хоч на мить.

Бо тільки там моя опора й сила

Де день у день родинне вогнище горить.

(травень - липень 2019 р.)

...

Марина Герелюк

Мікрофон

У років шість наснився сон,

Що ніби я зі сцени

В руках тримала мікрофон,

Співала щось веселе.

Звучав позаду бек-вокал

І хвацько танцювали.

Аплодував мені весь зал,

Зі мною всі співали.

І так запав у душу сон,

Що зранку як збудилась

В батьків просила мікрофон,

Сказала як приснилось.

А тато з мамою разом,

Порадившись, купили

Малій дитині мікрофон,

Його як дар вручили.

Побачила я чудо се,

І зовсім не зраділа:

"Назад хай тато віднесе!

Не іграшку хотіла!"

Прийшлося батькові мій сон

Утілити в реальність.

Купив він справжній мікрофон -

Від тоді в хаті радість.

Хай тільки було мені шість,

Та йшла до мрії вперто.

Тепер на сцені частий гість

На будь-яких концертах.

(липень 2019 р.)

...

Марина Герелюк

Любов

Питала я колись у мами:

"А що таке ота любов?

Чи то солодка з неба манна,

Чи так кипить у тілі кров?"

Ну що у ній знаходить кожен?

Про неї книги і кіно…

Чом без любові жить не можем?

Її оспівуєм давно.

Тоді сказала мені мама:

Любов - це все твоє життя

Коли відчуєш, що кохана,

Відкриєш ніжне почуття.

(травень 2019 р.)

...

Марина Герелюк

Допоки я живу

Допоки я живу на світі,

Мені потрібні всі дива:

І сонце, й гори, море, квіти,

Зелена росяна трава.

Допоки я росту на світі,

Мені потрібні ті знання,

З якими зможу полетіти,

А не блукати навмання.

Допоки хтось живе на світі

І тільки мріє про дива,

Я буду впевнено творити

І відчувати, що жива.

(квітень 2019 р.)

...

Марина Герелюк

Бабусі

Ви пам'ятаєте, бабусю, як малими були,

До вас приходили ми грітись під крило.

І ніжно нас до себе ви горнули,

Розповідаючи про все, що було і пройшло.

Чи пам'ятаєте, бабусю, як в ранкову пору

Ми прокидалися і йшли аж під гору.

Щоб разом з вами вигнати корову,

І проводити з сонцем мряку дністрову.

А днями літніми: у спеку чи у зливу,

Ви приучали нас не марнувати час.

Ще вірити в велику Божу силу,

Дивитися на світ, неначе в перший раз.

Любові проростили в нас зерно насіння,

Подарували все своє тепло лиш нам

Тож, поруч з вами кожна мить безцінна,

Бабусю, вдячні ми за ласку вам.

(січень 2019 р.)

...

Марина Герелюк

Я буду кохати

Я буду кохати,

Коли підросту.

І буду страждати

Життям як піду.

Від пристрасті мліти

У ніжних руках,

Любов'ю горіти,

Забувши про страх.

Я буду кохати,

Коли підросту.

Себе віддавати

Цілком лиш йому.

А поки що рано

Любити мені.

Ще серце не знало

Кохання пісні.

(серпень 2017 р. - вересень 2018 р.)

...

Марина Герелюк

Смертельна гра

Мій білявий хлопчик,

в чиїх очах застигла лють.

ти позбавляєш долі інших,

не замислюючись про наслідки.

Граєш у Бога,

вершиш правосуддя

сидячи на троні з людських тіл

і викрикуючи "Голову з плечей".

Мій білявий хлопчик,

що так мріяв позбутися смутку,

зараз сидить на трупах і гірко плаче.

...

Чорновод

Темрява

.Темрява.

Темрява також

з лицарем живе.

В чорних латах

кобилу осідлав.

Що захотів , те

силою візьме.

Чорту він душу ,

чи то програв

або заклав.

.

Корінь темноти, завжди

криється в тіні.

Це точно знає, хто там

проходив, хто там бував.

Сонця не буде ,

знайдено в

молитві.

Ніхто не грав, а либонь

кожен тай програв.

.

Жахливий стан,

слабка ідея.

До Ра навіть, лицар

прагнув підійти.

Не допоможе, хрестова

панацея.

І раптом в грунт з коня злетів,

Мораль проста - як

все буття.

Погано загубити

світло з неба.

Не вистачить колись

всієї сили каяття.

Хотіння то є добре,

але не завжди то є -потреба!

….

А. А.

22.

...

Андер Андре

Як так сталось, скажи

Як так сталось, скажи.

Поясни, як так вийшло?

Пропустив – на деревах уже зав’язалася вишня.

А між вами змагання: кому ж таки пощастило,

Хто із вас все ж отримає справжню могилу?

Хто не згине без звістки у травах високих довіку,

А засне назавжди, просто міцно стуливши повіки,

І під ними, в цій темряві вічній, зрітиме зоряне небо.

Це найбільша брехня: наче мертвим нічого не треба.

Це найбільша печаль – і її вже не пояснити –

У холодній космічній безодні, навколо твоєї орбіти

Обертатимуться слова, уривки пісень та світлини,

Всі книжки й цигарки і навіть усмішка дитини –

Все, що мало би статися – тільки от не збулося,

Нерозказана казка, обірвана вмить безголоссям.

І якщо ми були – і ще будемо зоряним пилом,

Всі подібні до тебе стануть вогнем і тротилом.

Це не те, щоб багато, втім знаєш: зброя є зброя,

І вона завжди знайде якогось нового героя,

І, можливо, він стане тим, кому пощастило:

Не в закритій труні ховатимуть його тіло.

І до смерті далеко – аж до його дев’яноста.

Трохи пам’яті, трохи пороху, трохи злості –

Цього вже достатньо, щоб протриматись на світі,

Зшитому грубо з дерюги, бинта й оксамиту.

А якщо ще додати до всього і дрібку любові –

То, можливо, і дійсно нічого не станеться знову.

Щоб поставити крапку і знати: у нас усе вийшло.

То не бризки крові.

Це просто визріли вишні.

...

Олександра Совська

Довкола мене купа правил й заперечень

Довкола мене купа правил й заперечень,

Що змінюються так, як ранок мінить вечір.

Усі хочуть усе, у повній мірі і одразу

І тяжко непомітити мою щиру відразу.

Ось я заплющила очі, переді мною суцільна краса —

Тече тонкий струмочок, над головою калина звиса.

А далі темний ліс і пташка несе звістку —

Довкола мене ні одного екстреміста.

Дивлюсь, після дощу повиповзали равлики

І їжачок біжить, мабуть шукає яблуко.

Я в спокої, не чую ні різких заяв, ні стверджень,

Нарешті відчуваю стійкий внутрішній стержень.

Та враз пропав струмочок, і зникли птахи.

Можливо, це мені вже зносить дах і…

Здається, голові потрібна чистка —

Здається, я ще досі феміністка.

...

Башинська Евеліна

Herbarium

Біжи додому,

солодка дівчинко.

Не рахуй до десяти,

а швидше втікай.

Шукай собі винних,

плач у подушку.

Тебе все одно покинуть —

розслабся і засинай.

Тебе все одно не знайдуть —

крику твого не вчують.

Я допоможу —

на плечі сідай.

Ось наша путь —

я віднесу далеко,

туди,

де не плачуть.

Туди,

де ти знайдеш рай.

Можеш не кричати.

Я вже казав,

що тебе не слухають.

А якщо раптом

захочеш волі —

обійми мене міцно,

руки зігрій холодні.

В тебе руки із запахом м'яти.

Мої руки із запахом льоду.

Обійми мої плечі міцніше.

Тебе, окрім мене,

ніхто не послухає.

У мене, крім тебе —

нема нікого.

Твої руки в моїх —

м'ята із льодом,

смерть із життям.

Твій крик поволі стихає.

Ти забереш мене із собою.

Не хочеш бути сама.

Всі ці душі —

мій власний гербарій.

І ти у ньому —

єдина жива.

Я звик до

життя відлюдника.

Поряд зі мною —

не був і не буде ніхто.

Так чому ж не тікаєш,

дівчинко?

Чому досі сидиш зі мною?

Чому досі п'єш

це червоне гидке вино?

Швидше біжи додому,

старайся виплекати

залишки свого Життя.

Ми зустрінемось знову.

Десь під осінь

я збиратиму листя

для свого гербарію

і знову не зріжу тебе —

бо ти єдина,

з якою й восени — сонячно.

Бо ти єдина

у моєму гербарії

вічно

будеш

жива.

...

Катя Ворон

Сонце й миші

Вони щасливі. В них тепло, єдинство та любов.

Мене цим обділили. Забрали серце й викачали кров.

Забрали і тепло, й любов, і мрії, й щастя.

Лишили страх, тривоги, горе та напасті.

Їх сонце світить ясно, тепло й парко.

Моє підвісили й встромили в центр палку.

Воно стікає лавою в ріки чорного затміння,

Поки проміння ріжеться об скалисте каміння.

Лава червона, лава багряна, бордова і густа.

Вона з моєю кров’ю змішана, склеїла мої вуста.

Так, як печуть вони в кутках, більше не буде моє сонце.

В моїй кімнаті чорні штори затьмарюють віконце.

Вони щасливі. В них золота засмага й океан.

Моя шкіра бліда, замість лежаків білий диван,

І чорні штори, наче тінь життя, що я міг мати,

І мого щастя, що не заслуговує на такі гіркі витрати.

Білий відштовхує тепло, а чорний — навпаки.

Мої штори вже гарячі, а от ми з диваном — ні.

Багряна лава крок за кроком проникає в мою суть.

Вона мене спалить так, що лиш зуби знайдуть.

Моє повітря — прах і смак запалених очей.

Мій кожен подих — крах і писк підсмажених мишей.

І навіть біла шкура миш не відштовхнула лави тепло,

Тож мабуть моє ясне сонце і щастя, що ще не прийшло,

Мабуть вони прилипнуть ще до блідих рук моїх,

Хоч блідість їх й нагадує північний сніг,

А за законом білий сніг відштовхує тепло.

Та мишам це чомусь усеодно не допомогло.

Як мовча білий сніг розтав бордовою весною,

Так білих миш кров тече на мій диван рікою,

Так моє сонце, моє щастя ще зійдуть над головою

І сплавлять мою білу шкіру у ріки спокою.

І я піду в той інший світ із посмішкою на попечених вустах,

Бо моє бліде тіло й суть відпустить перманентний страх.

...

diastrofa

*той, хто

він тридцять років дивився в вікно,

спостерігав, як бути, і що було,

як відвертати холод, вірити у вогонь,

як проростати віршами і зерном,

як не позбутись глузду, коли прийдуть

нищити землю - кувати лють,

а коли зрадять свої - рости

квіттям в проламані ними кістки.

і тридцять років дивився світ

деревами й сонцем, і пульсом зіниць,

навчався, як стіни старих психлікарень

в своїх пацієнтів - осягнень і марень,

як той, хто безжальність його зрозумів,

сміявся, кохав і нестямно курив -

той, хто двічі утратив дім,

той, хто востаннє кохав назавжди,

той, кому втрата й чужі хрести

стали вагоміш повітря

і ближче спини.

той, хто щоранку чекає на смерть,

наче колишню, зраджену восени,

як він станцює під ядерний вибух,

аби не втрачати світло, як згаснуть світи.

і світ не змінився, але невлад,

розсипавши жменю дешевих плеяд,

дав цьому бути - ракетам і болі,

і тимчасовості наших загоєнь,

дозволив боротись, вмирати вві сні,

не досягнути і не втекти -

тільки б відбутись,

може, недовго,

в чиємусь погляді,

або в вікні.

...

Savage Winst

наші таємні фантазії, про які ми нікому не скажемо

Мені хочеться обіймів й тепла

я хочу відчути "його" вуста

сидіти в телефоні до пізньої ночі

надсилати повідомлення "йому" в телеграм.

Я хочу побачити як це жити,

коли "його" руки на твоєму обличчі.

Я уявити зараз не можу, які в нього, очі, ніс та губи.

Я хочу відчути першу любов..

Гулянки до ночі, милі розмови

Червоні щоки від сорому..

Перший поцілунок, під зоряним небом.

В шумі листя, а можливо тишині..

десь на природі.. чи навпаки.

Йти тримаючись за ручки, це ж так мило скажете ви..

А можливо пристрасно цілуючись, в центрі міста.. палкі обійми, жаданний погляд, думки вже в голову не лізуть, ти просто як жар, як та вуглина, а "він" як вогонь, що тебе розпалив..

Лежати з "ним" на ліжку в своїй кімнаті, дивитись фільми, чи аніме-серіали.

Я хочу відчути першу любов

"він" проводить тебе до дому (1 раз)

соромлячись обіймає, а ти йдеш в дім червона як буряк..

Довгі-довгі розмови ні про що.

"Його" обійми,"його" тепло.

Сидівши в "нього" на колінах, "він" голову схиляє тобі на плече.

Чуєш як він дихає тобі у шию,гаряче дихання, шепіт, і сміх.

Хочу відчути ці палкі обійми, літні гулянки на одинці, говорити про все, водночас і ні про що.

Розуміючи один одного з одного погляду.

Дивитись в очі, не сміючись..

Чіпати волосся, доторкатись, до щок, до "його" ключиць.

Разом сміятись, якщо прийдеться й плакати.

Відчувати "його" дотики на собі..

на обличчі, талії, вустах, ключицях, ляжках, на ногах.. й в інших потаємних місцях...

Це наші потаємні фантазії, про які ми нікомо не скажем..

...

мавка

Чи молишся ти перед сном, Маріє?

чи молишся ти перед сном, Маріє?

чи просиш у сотень святих накрити шаром чорнозему кожного, хто смів на твоїй землі влаштувати новий геноцид?

чи сплела ляльку вуду з кулею в тімені?

чи готові хрести, на яких висітимуть тіла тих, кому варто було загинути ще в утробі?

чи розставила ти пастки?

чи готова до бою?

оберігай свій дім, Маріє. рий рови і окопи.

наточуй ножі, заправляй магазин пістолета.

у тебе є мрія - горіховий раф і спокій.

за твою мрію ворог повинен вмерти.

...

ТиХоТи

Звикла без тебе

І здавалось нема вже більш

нічого,

що нагадує мені

Очі рідні, карі

Звикла жити без тебе.

Але ти сильно так

Запала в серце

Здається навіть корні проросли

І я хоч і не хочу

Знову згадую тебе.

І знаєш в таких дрібницях

В вечерях, платтях і піснях.

І здавалось нас нема вже

Але ти досі пам'ятаєш

І кажеш я тобі не чужа

Я боюся бути поряд

Пробач мене любов моя.

Якщо плачу я цієї ночі

Значить, ще людина я

Значить, є ще почуття.

Значить, поки ще жива

Я напишу про тебе

Не один рядок

І може ти колись впізнаєш

Мене серед загублених поєтів

Звикла я жить без тебе

Пробач моя любов

...

Олена Привид

Музика-Весна

І знов весна гримить у двері,

Співає, плаче і бринить.

Це музика ламає скелі,

Яскравим сяйвом майорить.

Оця весна така шалена,

Дивакувата і нова.

І галаслива, як сирена,

І чепурна, як стрекоза. 

Вона живе не по фен-шую,

Не знає правил і границь.

Її не розуміють люди

Й цураються, як блискавиць.

Її кусав собачий холод,

І жарив літній суховій. 

Вона пройшла крізь біль і голод,

Не втративши своїх надій.

В її грудях - велике серце 

З відтінком сміху й доброти. 

Душа прозора як озерце,

Народжене в ланах мети.

Їй не цікаві Інстаграми,

Рулетки, чати, переписки.

Вона - Нова Музична Панна,

З гітарою росла в колисці.

Це - Королева обертонів,

І повелителька рондо.

Творить шедеври з ля мінорів, 

І грає блюзи для кіно. 

Вона - Нью Ера у мистецтві

І просто - дівчина-краса. 

Як не любити це блаженство 

На ймення «Музика -Весна»?

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

Так, брате...

Так, брате, кров моя нечиста

І я про гідність не кричу,

Але Шевченка в нічку темну,

Немов молитву шепочу.

Знаю: літанія ця вічна,

Немов розмова із Дніпром,

Як шелест трав біля узбіччя,

Як сойки спів понад Дністром.

Як квіти кров’ю окропілі

Та попіл, що родиться з них.

Наче левади посивілі,

Чуби дубів старих й густих.

Як ваша ненависть до мене,

Як наші сльози та наш біль.

Жага до волі в кожнім серці,

На рушниках ікони й сіль.

Так, брате! Кров моя нечиста!

Я знаю це, про це мовчу,

Та Симоненка в нічку темну,

Немов молитву шепочу.

...

Данила Чаглій

Йшов літній сніг

Йшов літній сніг...

Така собі дивацька примха

Від матінки-природи...

Це - град у перемішку з лихом.

І знову десь він наробив негоди.

І знову дощ, потужний, прохолодний

Укрив плащом блакитним цюю землю,

Розжарену, розпечену від сонця.

Нехай вона відновиться у серці...

Що ж, буває. Небо теж сумує,

Як і ми, в депресію впадає.

А на ньому хтось тихенько намалює

Веселку, що кольорами ніжно грає.

Ти не плач, що знову дощ на дворі,

Він вкаже шлях на хід твоїх думок.

І шпильку втрачену знайдеш ти у коморі,

Для інших станеш як новий зразок.

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

Корабель (Ти, команда і капітан)

Хлопче, ти на кораблі,

У команді капітана,

Тож виконуй всі накази

І за обрій свій пливи.

Хлопче, будь до кінця

Вірним собі та серцю.

І нехай довкола халепа,

Ти не вбивай у собі митця.

Твій капітан - він не янгол,

Буває суворим як вовк,

Чи, навпаки, м'яким як шовк.

Хитрий, старий диявол.

І ось назріває бунт,

Команда точить залізо,

Готуються всі горлорізи,

Для перевороту готують ґрунт.

Час настав...

Капітан у полоні,

Команда протирає долоні.

Чекає нових вистав...

Ну що ж, ти побачив усе -

Злет ватажка і падіння.

Здається, що все - сновидіння.

Та життя далі іде...

Скоро ти виростеш, хлопче,

Будеш новим капітаном

І станеш тим отаманом,

Що з піратів зробить народи,

Народи, що йтимуть до волі

Й не здадуться ніколи...

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

Ворожіння-павутиння

— Чак-чак! Чом, чом, чом

Чоловік надяг шолом?

— Чи не бачиш? — Овва! —

Він шибайголова!

— Ну то й що? — Нічого,

Зачаклуймо його!

Не красуні-жінки,

А лихі павуки:

Шурхотіння легке,

Павутиння липке!

---

— Чак-чак, шу-ра-ра,

Обережніш, сестра!

У пригод шукача

Гостре лезо меча!

— Ну то й що? Слимачок

Вже спіймавсь на гачок,

Серед темних дібров

Розіллєм його кров!

Чак-чак! Чоловік,

Вкоротимо твій вік!

...

Валерія Малахова

••••

Якщо хочеш вчить людей

Вивчись сам дитино.

Мова значення то має

Але кто дозволив тобі

Руку підіймать

Якщо ти за мову ніжну

Ніжніше правду говори

Бо якщо кричиш,

Стаєш в очах ворожим

Люди люблять не за мову

Люди люблять за ті вчинки

Мову вивчити всеж можна

А з тварини стать людиною

Ніяк

...

Олена Привид

Дорога

Дорога ,далека дорога

Дорога в нікуди

Дорога без завтра й вчора

Дорога без змін

Чому ти така зла дорого ?

Невже я щось зробила тобі

Чому так багато поворотів

А людей нема та нема

Дорога без завтра й вчора

Проведи мене тільки в перед

Не хочу я вже й слави й грошей

Лише доведи мене до кінцю

...

Олена Привид

Усмішка

Я вважав, що не має на світі якогось більш зігріваючого, ніж сонце

Твоя усмішка стала моїм винятком

Вона надавала мені сил

Мов кажучи, тягнучи руку мені

"Ну чого ти там стоїш,

Я тут іди вперед моя пташечка"

Твоя усмішка зігрівала в сташенні морози

Вона уміла заспокоїть

Вона давала мені надію

Це все, що було потрібно мені

Я знаю, твоя усмішка ніколи не буде моєю

Але будь ласка посміхнись лише мені

Хоча раз...

...

Олена Привид

Друже

Друже мій рідний

Після нашої смерті залишиться щось, повір

Будуть пишатися нами, пісні співать

Тільки ти продовж малювати

А я щось напишу.

Про рідну хатину й річку

Про небо блакитне

Й не треба нам нової віри

І дому нового

Все буде як завжди.

Тільки ти малюй, малюй, а я щось напишу.

...

Олена Привид

Старий

Він був старий, наче Небо.

Бачив як вмирали і збирались зірки,

Як пав Рим, як зникли османи.

Мабуть, бачив як Бог створював Всесвіт.

Він був давнім, наче Земля.

Давнішим за ріки, за гори, за трави,

За попіл, з якого ми вийшли.

Мабуть, давніший за Сонце, що було першим.

Можливо. Можливо, що ні.

Він не відповів мені на це нічого.

Нічого й не видавало його віку:

Ні сивини, ні зморшок, ні стомлених очей.

Він усміхнувся ласкаво.

І скули його від чогось запали.

Шукав щось у моєму обличчі,

У бровах, у волоссі, у обвітреній шкірі.

Знайшов і серце здригнулося.

Він промовив до мене зовсім спокійно:

"Скільки б разів я не зустрічався с тобою,

Ти, одначе, лишаєшся все такою ж."

...

Данила Чаглій

До могил...

До могил,

до колосся,

до ґрунту

Я тулюся грудями й чолом.

Моє серце б'ється так гулко,

Бо без тебе мене б не було.

І щоб у віршах оспівати

Весь той скарб, що таїться в тобі,

Я до тебе вертаюсь щоразу

І пірнаю в глибини твої.

Ти за батька мені та за матір,

За сестер, за братів, за дідів,

Бо вмремо ми й залишимось разом

У твоєму могутнім нутрі.

І тому я вдихаю наш спокій,

Розкриваю легені тугі,

Аби вік пам'ятати як пахне

Пил доріг,

креозот,

чорнозем.

...

Данила Чаглій

Форма ескапізму

Я хочу спати залишок життя:

Своїми мандрувати снами,

Що наче сенс мого буття...

Ах, як мені б то пояснить словами?

Неважливо, добрі чи погані,

У них ти - влада, керівник!

Хочеш - сниться добра пані;

Хочеш - тобі поможе чарівник...

Сон п'янить, як те вино,

Що я ніколи не пила;

Він - до мого спокою вікно,

Кажу: ефект, як від вина!

Одне гадаю: невже то ескапізм?

Та хіба ж погано схожу звичку мати,

Коли втомився організм?

Отож, чому б життя все не проспати?

...

Каріна Котурбаш/Кофій

Маріуполь

Відмивають сльозами янголи

Криваво-червоні води моря.

Ридали, що народ не доглянули,

Що душі живих вмирають з горя.

То є справжня духовна агонія,

Усе це - біль непідробний;

Це є криків дисгармонія,

Це хрест могили саморобний.

Янголи усе ридають,

Що ні матері, ні діти

Більше спокою не мають,

Що їхніх мрій догоряють квіти.

І хоч зів'ялі квіти на могилах,

Хоч море далі багряніє,

Янгол силу принесе на крилах,

Щоб у серці було світло, як стемніє.

Мусить бо і душа, і серце жити:

Душа, аби боротися за себе,

А серце, аби не забувати, що таке любити,

Хоч як тебе, мій янголе, агонія шкребе...

...

Каріна Котурбаш/Кофій

Крадіжка

Не буде більше сміху:

Викрали Дитинство.

Вже не буде часу ліку:

Люди, чи то не злочинство?

Кричать ридма долі:

В неї викрали Життя!

Сльози - злива з солі,

Що залива її взуття.

Дитина ведмедика

До серця пригорта,

Те досі б'ється у страху;

Написати мамі не дає листа.

Ні, не лист то - заповіт:

Маленька ж так хотіла

Віддать комусь фіалки цвіт

І зорю впавшу, щоб зігріла;

Ромашку ніжну,

Але зів'ялу,

Іграшку рідну,

Шоколаду плитку...

Та не встигла! Не встигла,

Бо пекучій біль тіло охопив,

А на щоці сльоза застигла.

Та душа вже одлетіла...

...

Каріна Котурбаш/Кофій

Березневий день

Березневий день

Березнева ніч

Морозцем взялося на вікні

Тільки йти куди,

У цю холодну ніч

Літаки гудуть і летять ракети.

Наші браття, наші сестри,

Що ж таке на світі твориться.

Чом оця війна потворна твориться.

Браття сестри відгукніться

Зупиніться та послухайте весну

На, що прийшли і вбили ви свою рідную сестру,

Яка любила Вас так бездоганно,

А ви перекроїли цю любов, І вороття назад нема, щоб вибачити вас ..

...

Кароліна

Життя іде

Життя іде

І ми ідемо.

В майбутнє

Наше неповторне.

Не скоримося нашим ворогам,

Любов, молитва - ось єдина зброя в цій війні.

Чому ж то так несправедливо

Навіяло на Україну.

Чому ж життю на Україні нема зупину.

Тому що ми і є саме - життя.

От тільки зараз хтось іде у забуття.

...

Кароліна

Любове моя

Любове моя

Як воно ся мається

як воно звикається

Сердце моє слізьми обливається.

Без твого голосу, не маю я настрою.

Без твоїх ясних очей і світ не милий мені.

Чому так сильно плачеться

Чому так гірко тужиться

Чому...

Чому...

Чому...

Тому що я люблю тебе

Тому що ми по різні береги

Тому

Тому

тому .

...

Кароліна

Ти і я

Вільна моя неволенька

Скривавлена, пригноблена,

Вируєш перед мною,

Провулками приваблена.

Й у вечорі стемнілому,

В очах-туманах брилами

І в цьому світі білому

Ти і я, ти і я.

Нашими молитвами,

Які гуртом промовлені,

Зимовим сном повитими,

Гартуються серця твої.

Руки розкривши крилами,

Линеш тільки до звільнення,

Й на схилах із могилами

Ти і я, ти і я.

В нічному небі чадному,

Між вогнями брунатними,

Із сотнею небесною,

Із піснями безсмертними,

Спалахує перлинами

Й ввижається година та,

Де будемо між нивами

Ти і я, ти і я.

...

Данила Чаглій

Дім горить

Кохана моя земле,

Чом це тебе розіп’яли?

Хочетьтся крикнути: «Леле»,

За що ж то нас так покарали?

Кохана моя домівко,

Чому в огні ти палаєш?

Хіба забула так хутко,

Що в моєму серці конаєш.

Хіба вже минуло дитинство,

В розвалах усі старі дні?

Хіба не пізнаю материнство

І дорослість в своєму житі?

Хіба вже не зійде сонце?

Невже то вже вічня тьма?

Скільки прийшло ночей,

А ранку і далі нема.

Земле моя кохана!

Діброви, степи і ліси!

Ви ж проростете знову

Джерела старої краси.

Простете на нашій крові,

Коріння сягне кісток.

І сонцяі впаде промінь

На тисячі й сотні жалоб.

...

Христина
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
А знаєте, про яке місто на Аркуші пишуть найчастіше?Нівроку
15.12.2022
На Аркуші публікують свої твори вже 1162 автори з різних куточків України. Є письменники як зі сходу ... Детальніше
Ксенія Демиденко "Позитивна дитина"Moonrise Darkness
02.12.2023
Посилання на книгу, яка цього разу стала жертвою мого відгуку: https://arkush.net/book/762 Раніше це ... Детальніше
Істота у дзеркаліDeadNeko & Polska kotka
02.12.2023
Чи варто радіти скарбу, що отримано задарма? Ваш успіх, ціною невдачі іншого. Або ж, все було навпак ... Детальніше
Без "токсік"Ханна Трунова
02.12.2023
✨️Я від самого початку вирішила, що в моїй книзі не буде "токсік" стосунків. На початку історії, зві ... Детальніше
17 розділ "Цвіт Адонісу"!Анастасія Горицвіт
02.12.2023
Ось вже нарешті і 17 розділ "Цвіту Адонісу" є у вільному доступі! Момент перелому, коли долі двох о ... Детальніше
Нова книга Венера Море
02.12.2023
Гаразд, я знову пишу 😇 на цей раз " Жива Історія,, призначена іншій дівчинці в якої так само дцп. Т ... Детальніше
На Аркуші вже:
8458читачів
83611коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: