Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Заручниця води

Моя душа страждає -

Я заручниця води.

Туга серце розриває,

Але я молю прийди.

Подивися мені в очі

І заглянеш в глибину.

Я чекатиму щоночі,

Я ж нікуди не піду.

Ти повір мені благаю,

Мені страшно тут одній,

Я давно тебе чекаю,

Лиш тебе, о милий мій.

Не відвертайся ти від мене

І очей не відводи,

Я твоє щастя безіменне,

Русалка я - дитя води.

Я тобі заповідана -

Доля в нас на двох одна,

Я молю прийди до мене,

Для тебе пісня ця луна.

Як прийдеш я поцілую

І притисну до грудей,

Я ж тебе, мій милий, чую,

Знаю, плачеш між людей.

Зі мною будеш ти щасливий,

Коханий, ти повір мені,

Лиш прийди до мене, милий,

Мені Страшно тут на дні.

...

Тетяна Куриба

Міст між світами

В прозорій димці небокрай купався,

Там сяяв замок з гострими верхами…

Де час і простір розірвався,

Проклавши міст сріблястий між світами.

Туди я йшов, забувши втому.

Роки спливали, ніби миті…

Крізь краплі елю і міцного рому

Чарівні сурми грали у зеніті.

Та темні сили не дрімали,

Імлою вкривши світлі мрії.

Перевертні навкруг шугали,

Отруту відьми в казанах варили.

В тінистих хащах я блукав без тями,

Зеленим мохом обростало тіло,

Яке до крові роздирав кігтями,

І вже здавалось не боліло..

В тісній печері слухав грози,

Виття голодне хижих звірів,

Їх кров’ю гріючись в морози,

І засинаючи на шкірі.

У ніч бездушну, безкінечну

Іскристе світло сон спинило:

Створіння миле і безпечне,

Побачивши мене зраділо.

Я знову йшов, мов за зорею,

У темряві горіли крильця,

Вони несли крізь морок фею,

До замку, що колись мені наснився…

...

Teodor Less

БАБУСЯ

Вогонь витанцьовує. Віск смачно скрапує в миску.

На стінах розхристані тіні сплітають вузли.

Цій бабці старенькій, на свічці, без зайвого лиску,

Дозволила долю свою відчитати. Гори.

– Закрив тобі очі. Не бачиш нічого й нікого,

Спиває і вроду, і силу для власних забав.

Про щастя воркоче. Веде до могили дорога.

Ще можеш змінити, звернути. Дивись не проґав.

– Бабусю, рідненька, невже вся любов ніц не варта?

Ти вмієш, ти зробиш, щоб він відчував те, що й я.

– Не стану, рідненька, твій леґінь не вміє кохати.

Спасайся. Не зможеш – наїсться тобою земля.

– А чим я наповню свої розкуйовджені ночі?

– Терпінням, то й спуститься з неба яскрава зоря.

Чекає сім’я тебе дружня. Так віск напророчив,

Як зможеш пірнути в ніщо із думок корабля.

І знаю, що гріх ворожити про долю на воску.

Якби була чиста, навряд зачепив би обман.

Та краще вже гріх, аніж смерть від нетравлення мозку.

Бабуся по плямі у мисці вивчає мій стан.

Я вже тут була, в цій пустій незавидній кімнаті.

Можливо в потому житті, що наснилось колись.

Минають віки, а їй доля – на віск виливати.

Отримала дар, отже мусить. Не вміє зректись.

...

ГЛАМАЗДА

СТЕЖКА В МЕЛАНХОЛІЮ

Знов у вісні торую стежку в світ,

В який не всякого, за звичай, допускають.

Це - не театр… Тут роль свою не грають…

Бо дуже страшно в сяянні софіт,

Коли тебе, як ляльку розглядають.

Тут тьмяне світло ллється крізь туман…

На стежці тій стою уже не вперше.

Здається зараз іскрами розкреше

Мою Свідомість Мій Самообман,

Дороговказами із Власних Моїх Звершень.

Ні! Не туди! Мені в зворотній бік!

Там світ чужий. Чиєсь там Задзеркалля.

І де гарантія, що там нема провалля?

Думок і Образів ловлю я перебіг,

Та все на дотик… Наче шрифтом Брайля…

Ось крок у бік…А тут – суцільний лід…

Немов на ковзанці…Умить з гори спливаю…

За спиною враз Крила виростають!

Внизу – Смарагди Мрій… І той політ

Мене на стежку знову повертає…

Торую стежку. Навмання. У сні.

Сама Себе чомусь не розумію.

Та вслухуюсь в оту поліфонію,

Що Серце виграє в ту мить мені…

Іду лише в Свою Меланхолію.

...

Агнеса Ткаченко

Якби мені до сонця полетіти, та крила вже хтось обірвав

Ти знаєш, сонце, як то кажуть люди:

"Терпи, терпи, терпець тебе шліфує"

Та шліфувать уже й нема чого, на жаль.

Охоплює мене, як би сказать, печаль.

Печаль тяжка, смердюча, хитра і страшна,

І сниться й мариться мені весь час вона

А жінка, що причиною їй є

Гризе мене постійно і гризе.

Я видаляю хірургічно ці рядки

І майоріють сльози на папері

Напевно, час незлічені вірші

Понищить, послугу вчинивши цій мегері.

Писати часто хочеться так само

Як говорити про свої переживання

Здається, й в мене були мрії й сподівання,

Та то було давно й неправда.

...

Мертвий Поет

Чому ми не говоримо

Страшенно люблю какао.

Чому? Не спитаєш

Одчиняєш двері і голосно виходиш

Пити каву

Мене й не гукаєш.

Я б хотіла віднайти причину

З якої тепер не говоримо

Надумана, завершена

Як і мої проби з поезії.

Я п'ю своє какао й думаю

Над віршовим розміром

Що ніяк не хоче з'являтися

Ця перша спроба

Буде засвідчена

В споминах

...

Мертвий Поет

In vino veritas

Колись в часи прадавні й хворі,

Засмічені тяжким життям і горем,

Смердючі пахощами людського нутра

І брудом спільного немитого ярма.

У ті часи старі і вже забуті

Закинуті в далекий темний кут

Траплялися, часом, діла великі й люті

Та канули спомини їх впусту.

І як сповідувати віру цю ми знаєм

Уже проходили уроки від життя

Та що казати, силою - не правда,

Хотілось жити - час не обираєм.

У ті часи злопам'ятні траплялось,

Що хтось колись і якось захотів

Прожить життя яскраво, не селянсько,

Не в гніті вік недовгий свій дожить.

Хотів піти цей чоловік у город

(чи жінка, хто тепер їх розбере)

Найнятися до пана на півроку

А потім рушити в подальшеє піше

Якби словами міг, він постелився б

Він так собов стелив, що стид та й все

А пан йому на це лиш знай кривився

Не тішив око блазень із печер.

А блазню, знай, весь час одна робота.

Він робить-робить, а життя - нема

Чого чекав у пана на навозі,

Багатств незрівняних і молодість прикрас?

Чого ти скиглиш, ниєш і толочиш

Що не хотів промаяти всю молодість впусту?

Чого вважаєш, що хтось має поміч,

Тобі, пустому зраднику й трясцю?

Я не поет і не поета учень

Я чесний робітник своїх долонь

Нехай не гну у пана горб важкучий

А хтось та й кине той ламаний грош.

Тобі ж сказати хочу лиш однажди.

Ти раб, катів прислужник і слуга

Ти ним родився, виріс, ним і здохнеш.

Змирися з цим - ось послуга моя.

Моя порада була б вельми цінна,

Коли б жила я в ті старі, гнилі часи

Коли нестача цінностей невидна

Коли поетом крутять мужики.

Якби не моя творчая натура

Що зараз запиває пивом сік,

Могла би скласти щось цінніше казки

Не було б в ті часи таких катів.

...

Мертвий Поет

Відьмине коло

Кіт застиг у темряві,

не наважуючись зробити крок.

Вона прийшла під ранок.

Місяць і зірки

мимоволі стали свідком

її любові до нього.

Вересова настойка кипить у казані.

У хатині ледь чутно шепіт.

Таємничість.

Сонце заховане за хмарами,

ліс оповитий туманом і прохолодою.

Спокійне життя.

Чорне волосся сплутане.

Жіноче тіло танцює в язиках полум'я.

Свобода.

Чути вовче виття.

Це не любов,

а дике полювання.

Спертий аромат сухоцвітів

і липке, тягуче почуття всередині

стали невіддільною частиною її життя.

Пройшов місяць.

Птахи так само мовчать,

а ліс болісно дихає.

Сьогодні

її вірний супутник – кіт,

сказав, що кохання – померло.

Поділ сукні тягнеться по підлозі,

витончені пальці були стиснуті у кулаці.

Самолікування.

...

Чорновод

Породження ненависті

Отруйні язики.

Потворне обличчя вигукує палкі промови.

Гнилі серця тріумфують.

Натовп зібрався.

Очі затьмарені злістю та чистою ненавистю.

Війна наближається.

Ельфів спів шириться полем.

Завтра тут вибухне бій.

Чарівне місце.

Гострі клинки

Зійшлися в сутичці з шаблями.

Протистояння народів.

Злий вовчий погляд

Холодно пропалював ельфа.

Породження ненависті.

Бушуючи в тиші,

і тремтячи всередині

ворон став свідком великих втрат.

Воїни падали

на оповиту кров'ю землю.

Великі королівства - зруйновані.

Останній листок

впав на землю.

Обладунки прокриті втратами минулого.

Драконяча сльоза

неспішно скотилася холодною лускою.

Оплакує своїх друзів.

...

Чорновод

Не віриться

У нас війна. ВІЙНА!

Не віриться і досі.

Світ так змінився,

Що і себе не впізнаєш.

Зникли старі звички.

Новий порядок дня.

Розум думає інакше.

Серце відчуває краще.

Зворотній відлік розпочався,

Всесвіт прямує до кінця.

Чи може то усе-таки початок?

Хокінг знав істинну творця.

А нам відомо лиш одне:

Україна - понад усе!

Та інших це хвилює,

Спокійно жити не дає.

Ми на стику інтересів,

Загалом їх тільки два:

Перший - воля і життя,

Інший - це сліпа пітьма.

Всі уже зробили вибір,

Хоча й багато мовчунів.

Бо не всі такі сміливі

Перед праведним судом.

Кара кожного настигне,

Відплата смертю їм прийде.

Хто не думав головою

Стане символом ганьби.

Імперству час вказати місце,

Шлях до Тартару на дно.

Виплекаєм справедливість,

Будем жити всім на зло.

...

Olyaci

Нескінченність

Нескінченність часу,

Нескінченність болю.

Життя поставлено на паузу,

Смерть біжить в обійми.

Свідомість поза тілом

І нема їй вороття.

За секунду все спинилось,

В нічний жах перетворилось.

Потік новин складають день,

Чекаєш тиху ніч до ранку.

Сідає місяць, сходить сонце,

Пробудження не настає.

Увага! Повітряна тривога.

Тривога ще триває, ще і ще.

Нема цьому кінця,

Бо невідомо де початок.

Нескінченність часу,

Нескінченність болю.

Знов історії повтор,

Бо наплодилось потвор...

Світ німий, глухий, сліпий.

Чи може він несправжній?

Занепокоєння, турбота, санкціЇ.

Відчай, крик душі усім чужоЇ.

Правда шириться повсюди,

Та брехня стоїть на варті.

Бій кривавий не стихає,

Звук сирен іще триває.

Переможець вже відомий,

Шибениця не готова.

Ми зависли в просторі,

Ми чекаємо кінця.

...

Olyaci

Небесний корабель

І батька не знала, та батько приходив у сни.

Як в море тікала, він каже: не йди проти вітру, на галс поверни.

Стояла на пірсі, вдихала весь бриз.

Та моря було вже їй мало.

Дивилась на зорі. І зорі падали вниз.

О де ж ти коріння! Де рідна земля!

Чому на планеті своїй я чужа!

Від краю до краю вже звідана вся.

Де все ж ту самотність шукати, щоб сісти одна.

Сама із собою влягти та й зітха,

Усюди ж бо втоптано слід чобота.

Кордонів для себе вже жодних нема.

Та батько ізнову приходив у сни.

Гойдав корабель як колиску, шепотіли у моря хвильки.

Що вітру довірся. Себе відпусти.

І вітер тебе віднесе до мети.

І ось вже дівча не дівча. Розвертає штурвал.

Хай шторм все гойдає, насуває знов вал.

І барк мов на крилах у море летить.

Ще мить — і на небо у синю блакить.

Летить вже за хмари той корабель.

У селах й містах не пиячать ужель.

Угору вказа дітлашня: "Летить журавель!"

І пісні старі всі забув менестрель.

Дорослі ж ні краплі у рот не беруть.

Допилися, куме, з гарячкою в море не йдуть.

І в світі тверезім настає усім рай.

На свято ще вип'єм. Лиш барк той із неба сяде нехай.

Випиває лиш в снах самотній моряк.

Що крізь зорі і далі прокладає свій шлях...

...

Олег Карачевський

Пост мортем

Відшукай мене швидше серед гострих шпилів.

Вбий безжально, пост мортем залиш на столі.

Поцілуй його так, щоб і я в потойбіччі зомлів.

Заквітчай. Пройде час – перетвориться все на пил.

Візьми іграшковий свій меч. Кусай долоні. Терпи.

На устах пошрамованих піниться кров.

Дорогим я вином пригощаю тебе на добро.

Не потрібні мерцям ні молитви, ні пізній жаль.

Помилуйся: по сердечних кайданах повзе іржа.

Поцілунки твої – отрута зміїних жал.

У мільйона початків, буде один кінець.

Я занадто лукавий і занадто не.

Не герой. Та не боляче це, а болить – то мине.

Не/весілля святкуй, бо в любові ти, пташко, сліпа.

Оселяйся у грудях, ребра квітами засипай.

Буде постіль, де б ми могли лежати удвох.

Та в кінці, я в терновому вінці, як Бог.

Сперечатися чи пручатися дуже дивно, бо

Добро завжди перемагає зло. Окей. Проте,

Важливо те, що я не стану батьком твоїх дітей.

...

Rothaarig

Наш не існуючий роман

***

Наш не існуючий роман

тривав не довго, в дві хвилини

накрив усе туман

і зникли сірі будні-днини.

Тривожне почуття мене не покидало,

я була юнгою, ти став вже капітаном

і наше судно-привид мирно відпливало,

хоч називалось ще тоді “Тираном”

Рожевий пил розкидував ніхто,

тремтіло тільце на пероні.

Ми надто довго грали у твоє лото

і танцювали на обличчі капельки солоні.

Страшенний вітер віддаляв фігури,

ліхтар потроху так мигав.

Я задля тебе подолала всі ті мури,

а ти мене так просто відпускав.

Сигнал ревів і нас кидало в різні боки,

прощався з нами океан,

а я кричала: “Ми житимем допоки…”

Так і скінчився наш неіснуючий роман.

...

Діана

Півсонні вії, дивні іскри

***

Півсонні вії, дивні іскри,

ніжно-рожеві відблиски буття

транскрипти, скрико-диски,

на лицях, у фігурах без кінця,

грацій градація на півлистах,

холодно-льодяні тріади,

спроста чи не спроста триптах,

підкрався з задумкою зради,

маленькі тіні, жовті крила,

сплітаються загрози гострого пера,

магічна сила все манила,

із голови до серця

протоптана стежиночка стара.

...

Діана

жалоба ґуреїв

коли ще тліло жевристе багаття прийшла вода

а з нею проклята орда

і розбила тепло об скелі

ми ще живі

стук-стук

втішали ґурéї

коли в наші землі ввірвались чужі кати

то вода взялася рости

й захопила пустелі

ми ще живі

стук-стук

казали ґуреї

коли затонули піски та потріскались стіни

а чужі храми звели на рідних руїнах

і не стало оселі

ми ще живі

стук-стук

побивались ґуреї

коли колишні боги зробились каліками

а пісні розлилися кривавими ріками

з перерізаних ший менестрелів

ми ще живі

стук-стук

молились ґуреї

коли їх скували в кайдани щоб не бачили суші

та вирвали очі кричали замучені душі

духи-в'язні підводних келій

ми ще живі

стук-стук

потонули ґуреї

*ґуреї - авторський термін, клірики-сонцепоклонники, монахи та цілителі давньої пустелі, захопленої острівним народом з даром до магії води. у тексті йдеться про падіння пустельної імперії через магічно-спровокований природний катаклізм.

...

hromovyda

Сонце кохання

Темна богиня між зорями мчить.

Серце у грудях не б'ється, а спить.

У хаосі слів і у темряві ночі

Серед бажань, що доводять до страти

Приречена сотні сердець розбивати,

Вона зазирнула у янгольські очі.

І сталося диво, вона покохала

Усупереч долі, на подив собі.

І темряву світлом вдалось подолати

Відкрились навзаєм віконця душі.

І часу не стало, бо час зупинився,

Містична реальність заплутала слід.

Бо той, хто кохає, той житиме вічно,

Він сонцем кохання запалює ніч.

...

Наталія Хачикова (Лана Василенко)

Маківка

Самотня, мов той мак у полі,

Що при стежині вибився у світ.

Зростала так же тихо і поволі.

І не важливо скільки уже літ,

Душі палкої важливіший цвіт.

Одна, маленька пнулася до світла,

Згортала пелюсточки під дощем.

І знову теплим літом квітла,

Схиляла пагін під їдким плющем,

Щоб подолати серця щем.

Її мовчання більше говорило

За всі слова, що чула повсякчас

Від жінки, що, як тільки звечоріло,

Ходила в поле плакати під джаз,

З собою розмовляти раз у раз.

Вона все чула, інколи ридала,

Бо розуміла жінки біль гіркий.

Та маківка те саме відчувала,

Боялась, що башмак тяжкий

Погубить її лист тремкий.

Вона так мріяла про вазу кришталеву,

Про воду крижану, про милий дім,

Про ніжні руки, що її як королеву,

З-попід стежини заберуть. А втім,

Боялася зів’яти у кутку глухім…

Та чи любові може цвіт зів’яти?

Та чи так просто знищити усе?

Чи буде та людина пам’ятати,

Ті відчуття, які наповнили пусте

Колись самотнє, одиноке серце?

...

annadayway

Пісня про Даму з Великим Мечем

Пісня про Даму з Великим Мечем

Гей, слухай, люд, історію про Даму з Великим Мечем!

Побачить злодій Даму ту - і зразу од неї втече!

Бо "Велетнів спис" її меч нарікли,

Ті бідні харцизи, що ледве втекли!

А Наар Грог, злий ватажок, прийшов грабувать Халагер,

Посеред ночі він напав, та тої ж ночі помер!

Бо Еліонори то рідний дім -

Його борони, коли ворог у нім!

Напали в мороку нічнім бандити на вартових.

І дух зламали нападом - шукай тепер в полі їх!

Грабіжницька кров потекла, мов ріка -

Б'є впевнено ката геройська рука!

Здійняли пил ті злодії - і Грог залишився один.

Кривава битва почалась, остання, на кілька годин.

Як іскри летіли, й вогонь палав -

Про те кожен бард уже розказав!

Упав розбійник на зорі, пробитий Великим Мечем,

І героїня з легкістю той Меч підняла на плече.

Колись прочитали над нею кляття,

Та бог Драугтін дав їй могуття!

Велику силу бог наш дав - хоч брили у небо кидай!

А той, хто слухав пісню цю, зі мною її співай!

Бо люд захищати - то діло святе,

Хай Дамина слава з роками росте!

...

Bloodred97

Там, де у небо пнеться лавра,

Там, де у небо пнеться лавра,

Я свій розкопував едем:

Зустрів смішного бронтозавра,

Що зуби прочищав мечем.

Відразу видно – боговірний,

Щодня відвідує свій храм,

І пахне ладаном добірним –

Таке бодай не снилось нам.

Власноруч зроблена карнавка

Ввібрати може цілий світ:

Помадовитий усміх мавки

І плач джаз-бендових трембіт.

А потім той брунатний хрестик.

Незвично. Дико. Мабуть, сон.

Бо в лаврі гримають оркестри:

Там бал на тисячу персон.

На грані єресі та віри

Кремезна тінь в моїх очах,

Смиренна, страдницька та сіра:

Знак дисгармонії в речах.

В курних обіймах листопаду,

Коли стає нудистом лавр,

Сидить під храмовим фасадом

Аскет епохи – бронтозавр.

...

Сергій Сіваченко

Ці двоє, певне, з іншої планети.

Ці двоє, певне, з іншої планети.

Живуть собі без кисню та води,

На небі полишають силуети

І всесвітом не ширять зайве «де ти?»,

Бо все-одно вертаються сюди.

На це поворотке небесне тіло,

Де сходяться наснажені тіла.

Ох, скільки в них емоцій накипіло!

Вони радіють зранку в понеділок.

Робота зачекає. Бо стріла

Пронизує серця, мов жовте листя.

Вони на цій планеті – головні.

По-своєму гарячі й променисті,

Заміна сонцю і блиску аметистів.

Пашіють дужче в темній далині.

Ці двоє не стріляють зайвим словом –

Вони наосліп тягнуть тятиву.

Вони – мисливці світла, зорелови!

А ще радіють поглядам раптовим,

Мов другому пришестю. Наяву

Не видно цю планету в телескопі.

Ці двоє – фікція. Та їхнє щастя – є!

Омите у духмяному гісопі.

Вони ж приймають щирість, наче допінг,

Котру величний всесвіт роздає.

І смажаться на зоряних мангалах,

І туляться до чорної діри,

Щоб там своє піднесення, мов спалах,

Рознести по між’ядерних каналах.

Хай інші теж злітають догори.

...

Сергій Сіваченко

Володарка тіні

Ти сказав – ми ніхто. Всесвіт нас позабуде.

Ти сказав це колись. Я забула б слова,

Та співають крізь сон покалічені труби,

Ну а я лиш мовчу, бо давно вже німа.

Я знаходжусь під снігом, розіп’ята думками,

Тільки фото в альбомі – розірваний біль.

Прочитавши любов між моїми рядками,

Зрозуміти нічого ти все ж не зумів.

На околиці міста замріяні звуки.

Ти гортаєш життя як тлумачний словник

Я свого існування викреслюю муки,

Але все - відтепер погляд сонечка зник.

Холоднішає небо, зриває афіші.

Ві д рекламних плакатів розпливчастий слід.

Меценати душі замовкають у тиші,

Я ж палаю вонем і розплавлюю лід.

Я - володарка тіні, що час відновила

І прощала тебе до цієї пори.

Та мовчати мені вже, нарешті, несила,

Тож тепер все скажу. Хочеш, теж говори.

...

Катерина Кравченко

Теплої зустрічі так не вистачає…

Теплої зустрічі так не вистачає…

Такої приємної, наче весни.

Тепер лише небо тебе обіймає,

Тепер лише в нього я питаю як ти…

Мрії утрачені, сенсу немає

Більше для мене в чийомусь житті.

Тепер лише грім все частіше лякає –

Завжди він нагадує о тій війні…

17.05.2022

...

Ascker Ckiars

Зустріч

Жовтень. Ніч. Тумани. Місто.

Очі тисяч ліхтарів.

Парк. Коралове намисто.

Голі віти. Вітру спів.

Повний місяць. Смак застуди.

Дрова. Ватра. Оберіг.

Що було. Що є. Що буде.

Перехрестя трьох доріг.

Запитання. Шепіт. Пломінь.

Пижмо. Шавлія. Полин.

Тихий спів. Танок. Відгомін.

Серця стукіт. Лік хвилин.

Образ. Відповідь. Видіння.

Рух очей. Земний уклін.

Згасле вогнище. Дві тіні.

Ми зустрілись - я і він.

Очі звіра. Очі бога.

Біль розлуки. Каяття.

Пристрасть в голосі. Тривога.

Незворотнє майбуття.

Дотик. Сльози на обличчі.

Поцілунків спраглий рій.

Вибух. Срібло. Постріл двічі.

Закривавлений пирій...

Книга. Вірш. Легенда сива.

Сон. Луна старих епох.

Вовкулака. Королівна.

І любов одна на двох...

...

Kitty Sweety

Метаморфоза Мари-Морени

Іде весна, і так за роком рік…

Усе тече, як завжди, все минає…

І це – весна? З примружених повік

Хіба що клаптик сонця визирає…

То для людей весна – любові час…

Мені миліший холод, сніг і спокій…

Навколо крига – тисячі прикрас,

Один лиш мій пекучо-білий дотик…

Цвірінькають птахи …Весна… Пусте…

Ну й чим прекрасні ті пташині крики…?

Весна… Комусь надію принесе…

Та що ж я знову … Чуєте? – Музики!

Як дивно, дивовижно виграють ,

Такого співу я не чула ще одвіку!

У грудях болісно – громи гучні гудуть,

Так незвичайно, солодко і дико!

Так хочеться по-справжньому пожить,

Як смертній – закохатись, зашарітись….

Диви… Сльоза горючим вогником біжить…

Безглузда вічність, як нема кого любити!!!

Забуду холод, сніг, зимовий сон…

Палаю щиро світлою красою!

Хай серце з сонцем б’ється в унісон –

Горю і тану, розквітаючи весною!...

Де крижані торкались ноги до землі-

Лиш пролісків тендітні білі крила -

Такі тоненькі, ніжні та малі,

Та в них - Любов, а це - велика Сила!

...

Kitty Sweety

давай укладено перемир'я

давай укладемо перемир'я, пакт про ненапад,

щоб коли ти торкався моєї шкіри й палали всі гальма,

я не могла шепотіти на вухо прохання про "ще" і "ближче",

а лиш згадала про те, що укладено трохи вище.

щоб кожного разу, відчувши жагу до реваншу,

ми лиш бачили стіс документів в тремтячих та довгих пальцях,

щоб за кожен гарячий дотик приходило нам по штрафу,

щоб молили в богів прощення, за те що не стримати клятву.

щоб кожного дня суддя виносив нам вирок,

щоб хоч щось, хоч колись нас на час примирило

щоб не було в'язких поцілунків, порушених обіцянок

щоб ніч огортала нас порізно і так до серпанку,

щоб знов ми кричали "ніколи!", та випивши зранку

спалили всі чортові документи, забули про сварку

ми знову, як справжні дурні, злилися у щось одне,

та називаючи це коханням, вбивали самих себе.

...

Морган Стью

КРІЗЬ ПРОСТІР І ЧАС…

Двері в минуле, двері в майбуття,

Четвертий вимір – вічне життя.

Їде по Дрогобичу машина часу –

Рахуй хронодіри, не відходячи від каси!

Стара деревина, пожовклий метал…

Що це за двері? А це портал!

Аналогічних ніде не знайдуть –

В Австро-Угорщину часом ведуть.

А це що за двері – обшарпані, биті?

Хронопрохід це у Річ Посполиту!

А це що за двері футуристичні?

Хронодіра це в майбутнє космічне!

Безліч світів – значить безліч дверей!

Дрогобич => Львів => Київ => Емпірей!

...

Георг Аджаріані

ОБЛОГА

Із кінчика меча стікає кров,

Карміном прикрашаючи підлогу.

За правду, за свободу, за любов,

За віру в себе і за віру в Бога,

За право думать, право говорить,

За право жити й право помирати

Мечі в той день нам довелось схрестить,

Життя в той день нам довелось віддати.

Із вежі відкривається пейзаж

На цілий світ. Та звідки йде підмога?

Ми боронили мужньо Бон Візаж

Усі дванадцять місяців облоги.

Та в день, коли не встояли вали,

Та в мить, коли залізна впала брама,

Ми в бій пішли під давній спів стріли,

Що вдаль летить із зоряного храму.

І блиск мечів засліплює ординців,

І крові ріки землю залили,

Ми, з ворогом лишившись на одинці,

В той день славетний все ж перемогли.

Їх було тисячі проти одного,

Ми думали, знайдемо тут кінець,

Та силою клинка свого міцного

Порятувала Оля всіх Кравець.

Не тисячі, а сотні тисяч пали

Від Олиної славної руки.

Мечів танок, чарівна пісня сталі…

Свободу ми здобули навіки!

...

Георг Аджаріані

Валькірія

Залиште саги скальдам - на вустах

Не музика у мене, тільки клич!

Мій вовк крізь битву прокладає шлях

В кривавій суміші кінцівок і облич.

Прокльони, стогін, плач... Які ж ви слабаки!

Вальхалла не приймає легкодухів!

Якщо впустив меча з тремтячої руки -

Ти не герой, а лиш мізерна муха.

О цей політ списів, цей дивний ритм війни,

Де брязкіт зброї веселіше барабанів!

Від страху серце, воїне, звільни!

Не скигли про свої болючі рани!

Смерть знайде всіх - богів, людей, тварин.

Що обереш - тремтіння, біль чи славу?

Живи у сутінках або помри один

За сотню ворогів! Гельгейм або Вальхалла!

...

Людмила Ільм

Світло надворі…

Світло надворі…

Світло надворі…

Ніч, як удень –

Чарівні зорі

Співають пісень…

Та треті півні

Ранок збудили,

Кричали людям

Убили, убили….

Ти згори дивився,

На сніг і на біль,

І ти не журився –

Це все заметіль…

Замела, сховала –

А ось знайшли,

І вили, тужили,

І тихо ревли…

Потавили хрест

Насіяли квітів,

А ти із небес

Молився

За нас…

За нашу Вкраїну,

Нашу Батьківщину,

За нашу родину…

...

Дмитрук Владислав

Ой візьму я скрипку в руки

Ой візьму я скрипку в руки

Ой візьму я скрипку в руки,

Та й піду гулять на луки…

Ранок чистотою сліпить очі,

Жайворон співає вже охоче…

В лісі протікають струмки чисті,

А весна в зеленому намисті

Ходить-бродить, пензлем все чарує,

І над фарбами довго мудрує…

І чаклує довго, і чаклує…

Вже летить до нас на хмарі білій літо,

І так п’янко-п’янко пахнуть квіти,

Яблуні додолу хилять віти,

А в саду гуляють малі діти…

Це моє село, мій рідний край…

Іще, моя скрипочко, заграй!

Тугу в моїм серці звеселяй!

Грай же, моя скрипочко, грай!

Ой візьму я скрипку в руки,

Та й піду гулять на луки…

Ранок чистотою сліпить очі,

Жайворон співає вже охоче…

В лісі протікають струмки чисті,

А весна в зеленому намисті

Ходить-бродить, пензлем все чарує,

І над фарбами довго мудрує…

І чаклує довго, і чаклує…

Вже летить до нас на хмарі білій літо,

І так п’янко-п’янко пахнуть квіти,

Яблуні додолу хилять віти,

А в саду гуляють малі діти…

Це моє село, мій рідний край…

Іще, моя скрипочко, заграй!

Тугу в моїм серці звеселяй!

Грай же, моя скрипочко, грай!

...

Дмитрук Владислав

Талісман

Візьми цей талісман в дорогу -

Це твій магічний оберіг.

Тепер іди з мого порогу -

Тебе чекає носоріг.

Сідлай його, мчи до печери,

Де зачаклований дракон.

Хай береже тебе Венера,

І цей красивий медальйон.

Його відкриєш, коли місяць

Зайде за хмару 5 разів,

Ти у той час гучніше смійся

Й на лівій обернись нозі.

Коли прокинеться крилатий,

З прикраси вилетить бджола -

І жалитиме його п'яти

Допоки чари не здола!

Бджола впаде, її безсилу

У медальйон знов поклади,

Дракон до тебе схилить крила,

Сідай на нього і лети

На острів Радос. Поспішайте!

Там Фрії ждуть і Аполлон,

Бджолу скоріше їм віддайте -

Її закінчився полон!

Дракон зостався. Сядь в монеру,

Долай до мене океан!

Твій корабель веде Венера!

Лиш не знімай свій талісман!

...

Тетяна Leontieva

Жива та мертва вода

Сонце згасало. Замовк рев бою,

вітер смердить гнилою кров'ю.

Лапи та руки, хутро та ікла,

люди, перевертні, велетні, брукси –

дивна, жахлива битва.

Розплющені срібні кулі, пролита свята вода,

душі воїнів в небі, для монстрів відкриті пекла врата.

Ерік, нащадок Андрія, того що першим апостолом став,

сплюнув, сорочкою витер прокляту кров з ножа,

Очі підняв, сум та горе, Елі Зеведовій казав:

«Вони прийдуть знов, знов буде битва,

марна трата наших людей.

Лютий породить нових вервольфів».

«Тому, - відповіла вона, - потрібні «жива та мертва вода»».

«Один з нас помре» - каявся він.

«Так, ціна за плід з дерева знань – життя.

І це буду я, - смикала мушлю на шиї вона, -

а потім прийду уві сні, так дізнаєшся ти про тайну води».

Пішли вони до гирла Євфрату, у квітах і листі заходу сонця

тримав її руку, сльоза на щоці і тайна у снах:

«Знання як дощ, а мова – роса. Вода - це слово».

Ерік дізнався, нащадок промовив. Лютий зник.

Попел по вітру, вороний крик відспівував вовка.

...

OLhatarab

Смородина

Смородина

Між світами мчить ріка Смородина.

Міст Калинів – зла й добра кордон.

День і ніч вартує, вічно ходить ним

Триголовий Змій… і так спокон…

Зла Морана в полюванні Сонця там –

Має силу Смерті та Зими.

В темряві лютує з охоронцями,

Тільки вітер в мороці шумить.

Скільки вже чекає ранків в засідці,

І безжально гострить, люта, серп –

Сонце гасить спроби ті відразу всі,

Сходить завжди й світло всім несе.

Тож Морана зірве злість на людові,

Їм підріже із життя нитки.

Але морок не одвічно буде, вір!

Це баланс світів двох отакий…

Ми в молитві до Творця Пресвітлого

Просимо підтримки і тепла –

Зійде ласка Божа хай над світом знов,

А Морана піде, де була.

Гнів її – це прояв неминучості,

Думай, люд… тяжка бо кара ця.

Щоб за дії мори нас не мучили –

Хай їх Змій тримає по місцях.

Мирне сонце щоб над нами сходило,

Розлад-гнів держав не розтинав.

Пам’ятаймо: десь тече Смородина,

І яка у помилок ціна.

...

Леля

Accidit

Буває так, що дні ,немов на крилах,

Летять, що й ти не спиниш їх!

Та й, доганяючи, на всіх своїх вітрилах,

Ніяк не упіймаєш їх усіх.

Буває, час навіть й не хоче чути

Уклінних - зупинитися благань.

Щоб просто постояти і почути

Той тихий голос, власних поривань.

Здавалося, ще вчора був малеча,

А зараз сам питаєшся - коли?

Коли ж то встигла люта холоднеча

Змінити ніжні весняні вітри?

А відповідь... нічого, тільки тиша

Й відлуння своїх власних запитань.

Весна прийде але вже зовсім інша.

Уже німа - без радісних звучань.

Тай все що буде, воно пройде тихо

І швидко, наче знов кудись спішить.

Не так важливо, радість це, чи лихо -

Усе, немов на крилах, пролетить.

...

Валентин Губарик

Кохана дівчина

Ти така красива,

Ніжна та чарівна,

А чомусь сама?

Плачеш темними ночами,

І горя не знаєш,

Що твій коханий

Іншу покохав,

А ти не плач.

Зрозуміє, кого він втратив,

А ти чомусь все плачеш.

Та годі плакати,

Не вини себе,

Що впустила в своє серце

Вже не кохану тобі людину,

Яка зрадила тебе.

Серце не відпускає,

Але живеш досі з болем

Та забудь про нього,

Про себе подумай.

Він тебе не вартий.

Ти вартуєш кращого кохання.

...

Тетяна

Торги

Продам тобі місяць в калюжі,

Змотаю в хустку шовкову біленьку

Криваві коралі,

Повішу в четвер на тій груші

Тебе на тій хустці біленькій.

Не встигне схолонути тіло

По душу прийдуть з під земельки -

Їм треба для їхнього діла .

Хтось забере сірі очки,

Приставить на комин високо,

А руки твої і сорочку

Полишать для когось не свого.

Такі густі брови і коси -

Кубло буде добре для мишок.

Та й весь ти такий не маленький,

Мишки втомились від кришок.

А Боженька може й згадає,

Очі заплющ, бач дилема:

Ні чорта ні Бога немає -

Ця не для тебе система.

Купуй вже цей місяць і хустку,

Коралі лишу на здачу.

Тепер можеш очки відкрити

Дивися, вже пів села бачиш.

...

Руденкова

Світотворення

У порожнечі

Мріє зерня

Чекає натхнення

Тепла долоні

Світанку

Там усередині

Цілий світ

Там гори стоять

Немов горді воїни

Шумлять лісові океани

І хвилі морські

Гомонять разом з ними

Повітря повниться

Передчуттям

Там дзвони дзвенять

У високому місті

І срібна роса

Лежить на траві

Немов зорі

Вітер от-от

Надме вітрила

Кораблів у порту

Квіти от-от

Розкриються

У порожнечі

Мріє зерня

Торкнися його

...

Shinnor

Герой під каптуром

Накидка-плащ,

Його іздалеку побач,

Він йде лиш сам,

Так і повинно бути там.

- Де вірять в hero,

Здавалось віра, та й усе.

Чого іще там треба, щоби ізбраний прийшов

Той, що підкорює вогонь?

Він той, та стоп...

Він не один направду,

Бо є насправжку істинний герой,

І ходить він з поставою простою.

Не гаєть часу. Не думає як стать і що сказать.

Його робота, це робити.

Робити добрії діла,

А що герой, що під каптуром?

Він ходить так, аби інтригу создавать.

...

Анатолій Щур

"І галактики - не відстань"

Він — дослідник моєї планети:

Приземлився достатньо сміливо.

Ми із ним — то космічні поети,

Об'єднання галактик — це диво...

Одного разу Сонце показав,

Та була лиш очима зігріта.

Казав — особлива, і вік споглядав,

Як саджаю я на Землі квіти.

Він помітив, що в нас любов

Різко стала в жахливій нестачі .

Обіцяв повернутися знов,

І казав, що даремно я плачу.

Та для нього була це робота:

Подивитись, як люди живуть.

І вдавати для цього турботу,

В океан — наш початок пірнуть.

Записав геть усі особливості,

Тільки кисню лишалось замало...

У полоні своїй несміливості

Кожен раз від нього відлітала.

Розвернув космічний корабель,

Полетів в ніч додому навіки.

Щоб спинити, наставила скель

Астронавта, мого чоловіка.

...

Dasha

Різні

Так мало людей люблять світанки

А я літом зранечку вставала щоб побачити його..

Сонце встає, перші промінці, Ранішня прохолода з росою на траві..

Спів солов'я десь там у садку, Хмари пливуть в якусь далину,

На вулиці тиша нікого не чути

Ти можеш почути як півень проснувся, шелест листя,

Спів пташок

Нікого не видно, тільки ти одна,

В голові ще пусто, сидиш сонна,знову одна

прибігає кіт, лізе до тебе на коліна, так і сидиш поки сонце зовсім не з'явиться..

а потім в дім досипати,

з думками про сьогодення.

Так мало людей люблять грозу,

Але ж вона по істині прекрасна,

Її грім, блискавка, що небо розколює на дві частини,

Шумний вітер, листя яке падає з дерев,

Великий шумний дощ, що скапує с даху, і ти чуєш як кожна крапля падає в відро, що стоїть під дахом..

Я люблю літні ранки, вечори, тихі ночі, дні..

Особливо ночі за квакання жаб,

Важко сказати саме чому

Просто подобається, заспокоює, змирює, стишує..

За зоряне небо, особливо в Серпні!!

Та гаряче купання у червні

Я люблю як цвірчать цвіркуни, це так класно, знаєте ви...

Вся земля має свій звук,

А літом найбільше чуєш ти цю музику..

Музика є скрізь вона у серці, як і рифма про шелести листя, та сидіння на одинці.

В кожної людини свій смак, свій слух..

Комусь не подобається схід, бо він любить захід..

Ви подумаєте різниці тут нема,

А різниця ще й яка,

Все в думках, в твоїй печалі в твоїх турботах, чи коханні..

Йому чи їй не подобається гроза,

Бо надто любить сонце,

Боїться звуку грому, бо любить щебет птаха..

У всьому є щось своє прекрасне,

Хтось бачить те, чого не бачить інший..

І це по істині прекрасно, що ми настільки різні.

...

мавка

яка я?

На вулиці: сніг, зима

Мене накриває,лише тиша та тьма

Немає емоцій.. Білю, страждання, плачу,

Щастя я також не відчуваю

Не відчуваю нічого

Не чую нікого

Не бачу нікого..

Мене не огризає совість.. знаєте ви

Я не мучу себе в здогадках, саму себе знайти.

Така в же як є, простіть ви мене.

Кого я обманюю..кожен день, кожну ніч

Я хочу зрозуміти себе!

Хочу взнати яка я людина!

Чого хочу! Про що я мрію!

Та на це відповіді нема..

З одиними людьми я така, а з іншими людьми я друга..

А на одинці з собою яка я?!

Я ніколи не залишаюсь одна, щоб не мучити себе питанням.

Я пишу комусь, дзвоню, співаю, аби відволіктися хоч на секунду.

А коли залишаюсь одна, думка тільки одна: "яка я?"

...

мавка

не мила

Чи мила тобі, я у цьому світі

Чи сяють мої очі у пітьмі

Чи твоя голова затьмарина думками коли усміхнулась я тобі?

Чи сняться тобі сни казкові, де ми у двох ховаємось від цієї тьми.

Звичайно ні..

Дурне питаю

Мої очі для тебе такі прості, вони не несуть для тебе сенцу.

Бачив би ти мої страждання як я плачу в цій страшеній тьмі

Як бачу як ти їй посміхаєшсь

Як сяють твої очі коли бачиш ти її.

Для тебе її посмішка, це щось чарівне.

А для мене твій голос, як спів солов'я.

Я надіюсь ти будеш щасливий коли з тобою буде вона, а не я.

Я люблю тебе всією душею, і силует твій пам'ятатиму завжди.

Люби її, як я люблю тебе

щоб серце в полум'ї згорало

і твої очі сяяли завжди.

...

мавка

Галактична асимфонія

Я пам'ятаю день, коли настала ніч.

В полоні темряви душа моя втонула.

Із світлом у очах вона приходила на землю з потойбіч,

Я так боявся, щоб шляху Калліста не забула.

Мовчки кричу: “Тихіше, це не сон!”

Чи вірю я? Не знаю, і не хочу знати.

Минулого нема, ми перейшли вже рубікон.

Розплющив очі, час у темінь поринати.

“Каллісто, що з тобою, леле?

Гадаю, ти не скажеш, але я бачу, ти згасаєш.

Ти хочеш вберегти мене?

Так знай! Своїм мовчанням ти мене вбиваєш!”

“Мені шкода, Юпітере… Ох, як мені шкода…”

Не встигнувши торкнутися землі, сльозинки у повітрі крижаніють.

“Он бачиш в озері вода?

Вода бурлить, бо ти жеврієш. А я все більше кам'янію”

Калліста плакала, а я не міг.

Мій дух палкий, від цього шаленію.

Так хочу взяти її руку та чекати на сліпучий сніг.

Розпечене моє ядро, віками ззовні тільки зеленію.

“Юпітере, ти яскравіший із усіх планет.

Галактика на грані… Сам це знаєш.

Вже час виплутуватись із тенет.

Пусти мене, якщо кохаєш”

“Каллісто, ти душа моя, без тебе я загину.

Пекельна смерть, як на Землі, цього ти хочеш?

Я не пущу тебе з своїх кілець, доки останній атом не згорить,

Хоча… ти голову мою морочиш”

Вона всміхнулася… Я палко посмішки її чекав.

О так, мені для щастя більш нічого не потрібно.

Свята Галактико, як сильно я її кохав!

Кохав. Кохаю. Вічність є у нас. Любов моя нетлінна.

Всесвіт складний. І нам його не осягнути.

Та є в нас те, чого не забереш ніколи.

Юпітер - це планета, що кохає свій супутник.

Любов - це ключ світобудови.

Я пам'ятаю день, коли настала ніч.

В полоні темряви душа моя втонула.

Із світлом у очах вона приходила на землю з потойбіч,

Я так боявся, щоб шляху Калліста не забула.

...

Valery

тиша якої не треба

навколо суцільна тиша та ніхто не радіє

лиш котяться сльози та руки тремтять.

навколо нічого, нікого не залишилось,

навіть будинки й авто — лежать і стоять.

навколо не чутно птахів, навіть вітер стих,

а руки чиїсь собі затуляють рота,

щоб з джунглів розбитої в щент душі

не вирвався крик допомоги і крик скорботи.

навколо всі кольори злилися в один.

очі чіпляються тільки за плями крові.

чужий "порятунок" тут всіх назавжди погубив,

та ми не здамося тому, хто навпроти.

навколо ні звука. ні вибухів, ні розмов.

навіть ліси на хвилину змовкли.

та в душі щось вирує, здіймає шторм,

яким ми зірвемо колючі дроти.

навколо сьогодні суцільна смертельна тиша

та її розітне наш вогонь, наша помста, гнів.

дзвін терпкого, щасливого, теплого сміху

наповнить домівки, що колись полишив.

...

Морган Стью

зігрій мене

зігрій мене в своїх обіймах, під гуркіт за вікном.

жартуймо з кожної тривоги, щоб я забув про сон.

спіймай мої думки похмурі, у світлі ліхтарів,

які згасають о двадцятій, щоб вберегти наш дім.

спускайся в сховище щоночі та сили бережи,

життя неначе в кінофільмах і схоже на жахи.

тримайся поруч в час нервовий, тримай й мене завжди,

я так не хочу розрізняти своїх та чужаків.

нагадуй сам собі та іншим, що ми сильніші всіх.

не було ще такої днини, щоб ти не уберіг.

співай мені колиску на ніч, весь морок прожени,

мені б криваве, чорне небо, забути назавжди.

...

Морган Стью

нутро

сонце згасає не гірше ніж люди, котиться в прірву, не швидше ніж ми.

кожного ранку встає на коліна,

молячи тишу нарешті прийти.

згасати під гомін щасливого люду

мов вийти з театру в розпал прем'єр.

ми звикли ховати все справжнє усюди,

щоб тільки зламати безмежний бар'єр.

хтось б'ється до крові, хтось марно боїться,

інші чекають щасливий білет.

в кожного свій шлях втечі від лиха,

в кожного власні падіння і злет.

ми стріляли, ламали, шукали наснаги,

впадали в зневіру, летіли в пітьму,

кожен день роздмухали надії опали

кожен вечір плекали мрію свою.

віднайти хоч на мить ще гаряче каміння

пожежу впіймати, вклонитись вогню.

ми шукати тепла у чужих перевалів,

не осмілившись в душу зирнути свою.

...

Морган Стью

вир

серед уламків думок чужинців, навішаних ярликів,

тонучи в кручі німих обіцянок, звалищі прожитих днів,

хтось завзято штовхає нас в спину, уперто кричить віднайти

власний шлях по житті, що до нині, кожен другий заклято таврив.

зриваючи голос до хрипу, не бачачи сенсу буття,

приймаючи страх за потрібне, шукаючи промінь тепла,

ми так й не змогли відростити, зламаних іншими крил,

ніяк не вдасться забути, розстріляних ними вітрил.

хай навіть і так, в синцях та бинтах, без крил та надій дитячих,

все одно доведеться пройти цей шлях, що не шкодує навіть незрячих.

хай навіть в кінці не бачимо світла, не чуємо слів вітання,

головне — це пройти й тоді власна тінь здійснить всі минулі прохання.

...

Морган Стью
18+

агонія зла

ні білий прапор, ні графіті "діти",

нас не врятують від чужих тварин.

вони кричали "зможем повторити",

а найтупіший взяв і повторив.

ні кулемети, ні німі пікети,

нас не зламають, лиш підсилять гнів.

той, що благав додому відпустити,

в нас ті ракети сам і запустив.

де був наш дім — палаюча земля,

де наші спогади — тепер лиш кров пропаща.

де наша мова — доти ми сім'я,

а де кацапи — сором і нещастя.

не наші ви брати, кати тай годі,

раби бездушної, невольної землі.

чому, коли нам щось не так — розколем,

а ви — маленькі люди, кволі, злі.

ваш "порятунок" вільної країни —

агонія гордині, заздрощів, гріха.

та скільки не кричи вам правду в очі

ви тихо приймете наказ вождя.

це з дозволу москальського мовчання,

моїх людей, містечка й небеса,

розфарбувало кольором повстання,

на мирних землях сповнених добра.

хай стяг червоно-чорний вас дратує,

хай більше ви не ступите сюди.

шукайте щастя в рідній домовині,

а дім мій буде квітнути завжди.

...

Морган Стью
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8447читачів
83524коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: