🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Романтика (1704)

Ніч одягає чорну шовкову сукню

Ніч одягає чорну шовкову сукню,

Чорні панчохи, фарбує вишнево губи.

Любить-не любить? Завжди випадає "любить",

Але ж по суті... А біс най із тою суттю!

Зорі в коханні доволі слабкі віщунки,

Віри немає тим вірним блискучим зорям.

Буде із ним у хворобі, у щасті, в горі,

Лиш би ще раз спопеліти від поцілунку.

Любить-не любить, хіба ж про це йдеться мова?

Просто без нього - вона заскорузла вічність.

Хоч би ще раз подивитись йому у вічі!

Ніч одягає сукню.

Чорну.

Шовкову.

...

Валерія Матвієнко

Трояндове буття

Чарівні квіти ростуть на землі

Вони прекрасно цвітуть уночі.

Вони не співать дівочі пісні

Вони собі плачуть тихенько вночі.

Бо бачили квіти багато кохання

Та чули тяжкі самотні зітхання.

Лежали поблизу людських домовин

До того тримали їх кілька хвилин.

Із ними в лікарні вітали дитину–

Вона ще не знала солону сльозину.

Їй треба ще вирости щоб відчувати,

Щоб жити, чекати… і співчувати.

Боїться матуся за крихти серденько

Чи не покине воно світ раненько?

Вона його ніжно собі пригортає

І слово любові йому промовляє.

Сонечко ніжне, мені дуже страшно

Чи виживеш в світі, не станеш пропаща?

За тебе готова життя віддавати,

Щоб не довелося тяжко страждати.

***

Виросла дівчина гарна, вельможа

Та поведінка у неї негожа.

Була легковажна і горя не знала

Вона лиш душею красно співала.

Гуляла у парку, троянди шукала

тут, з-за кущів виходила панна.

Позаду неї сховався хлопчина

Забрав її серце одними очима.

Душа танцювала, чекала пригоди

Її не лякали страшенні негоди...

Та рукою махнув на неї хлопчина

«Мені не цікава небагата дівчина»

Сльози гарячі полились рікою

личко закрила своєю рукою–

бігла до саду де зовсім нікого

Там так спокійно, там же ж нікого...

Квіти самотні радіють приходу

Дівчина зникла десь на півгоду.

Скоро вже сонце сяде за край

І вийде місяць ясненький у гай.

Просить у неба дівчина щастя.

Хай їй воздасться, хай їй воздасться.

Хлопець поїхав, наглузувався -

попіл у серці малої зостався.

Надто жорстоке буває кохання

Для когось прощання,

для когось–страждання.

Немає більше причин для жадання

Немає надій, немає прохання.

Напевно, для неї ніч ця - остання.

Для нього залишилось просто питання.

Тепер для обох ці ночі безсонні.

їй бачаться очі його бездонні

Йому сняться ніжні її долоні.

Так ніби двоє разом в полоні.

Троянди цвітуть, троянди квітують

Та все вони бачать, все вони чують…

Вони розуміють і співчувають.

На жаль, вони просто мови не знають.

Вони б розказали стільки історій

Про з’єднані та розламані долі.

Просили би подробиць в зорі

Щоб чути розмови старі і нові.

Серденько плаче, серденько знає.

Тому такі квіти безмежно кохає.

І тихо десь в гаї людина зітхає.

Не знати чи колись знов покохає.

Приречені двоє на вічні страждання.

Такі почуття - просте злодіяння.

Любов така річ, нема виправдання.

І Хочеться тільки душі лікування.

Але вона, як звичайна троянда.

Буває з шипами, або непроглядна.

Та все ж почуттям нема виправдання.

Бо любов є така…незвичайна.

...

qpidkiss

Дощ

Я тебе полюбила весною,

Полюбила, як дощ німе скло.

Але серце покрилось журбою:

Ти забув відчинити вікно.

Ти не мав ні потреби, ні хисту,

Щоб вдихати холодну любов,

Бо для тебе ті стежки тернисті -

Вічний страх, вічний біль, вічний схов!

Я до тебе кричати не в змозі,

Скло як терну колючі кущі.

Я не плачу: дощик - не сльози,

А молитва моєї душі.

...

Ївга Лютневська

А ми не ангели з тобою

Сплелись дві долі у віночок,

Неначе нитки в полотні.

І хочу я небес ковточок,

Що їх тримаєш уві сні.

З тобою хочу я літати,

До неба, навіть до зірок.

І маю, мила, я сказати,

Що є між нами душ зв'язок.

Танцюють тіні на папері,

Коли пишу я ці рядки,

Щоб відчинились в душу двері

і злилися в одне думки.

З тобою я отримав крила,

Тому повторю знов і знов:

"На світі є найбільша сила -

Це вічне щастя і любов".

А ми не ангели з тобою,

А ми не ангели ніяк.

Коли твоя душа зі мною,

У зорепаді щастя я.

А ми не ангели з тобою,

А ми не ангели, однак,

Коли ти мила є зі мною,

Я відчуваю неба знак.

(листопад 2021 р.)

...

Роман Фещак

Моє щастя

Про це не напишуть в газетах,

І по радіо теж не скажуть,

Не танцюватимуть менуети

І не зіграють нам барди.

Якийсь місцевий художник

Малюватиме край ранковий,

Письменник напише вірші

Своїм неповторним словом

У цьому є їхнє щастя

Моє ж — все завжди зі мною

Бо справжнім для мене є щастям

Насолоджуватись тобою

Відчувати твою турботу,

Підтримку, увагу й любов,

Вони зігрівають душу

Вони окриляють знов.

Бо з тобою я справді щаслива,

Хоч по різних ми областях,

Але мало хто знає те, що

Моє щастя в твоїх очах.

(13.05.2022)

...

Vitaminka

Під звуки містичного вальсу

Відьма мене зчарувала, до себе забрала в полон

Дотиком ледве відчутним теплих маленьких долонь

В серці щосили палає кохання нестримний вогонь

Тільки на жаль я не знаю це наяву або сон

Демон-спокусник, омана? Він душу мою полонив

Тягне до себе магнітом, на спротив немає вже сил

У серце ввійшли одночасно сотні палаючих стріл

Коли під мелодію вальсу на танець мене запросив

Пари навколо кружляють, не гають спливаючий час

Свідомість заполоняє містичними звуками вальс

Відвідати бал між світами можна в житті лише раз

Тільки не пам’ятає минулого жоден із нас

Скоро настане світанок, люди забудуть про бал

Й пристрастей вихор шалений, що у душі вирував

Зможе лиш демон згадати, хто його серце украв

Якщо один з нас справжній демон, можливий

щасливий

Фінал.

...

Катерина Скрипка

Твоя чарівна усмішка розтане у віках,

Твоя чарівна усмішка розтане у віках,

Залишивши лиш спомини на зморених руках.

Можливо – не побачимось, можливо – прийде мить

І знов в моїх світлих очах твій образ мерехтить.

Тебе кохати буду я у всі погоди й сніг.

Якщо прийдеться – все зроблю і покладу до ніг.

«Ти мій прекрасний соколе», - проллється крізь віки

І з тим «мій любий соколе» я буду далі йти.

Крізь все, що може випаде на долю у наш час,

Я гідно, не поклавши рук, проб’юся на верх мас.

Можливо, скажеш – все дарма, не хочеш величі

І на питання ти знов «чому?» не відповіси.

Ти хочеш – просто спокою і затишку в гнізді,

Малих дітей і сонечко, і щоб в саду цвіли

Червоні, немов кров, квітки і ніжні, мов туман,

І всюди, щоб були плоди, доспілі краплі плям.

Але хіба це щастя? Гей! Чому мовчиш ти знов?

Хіба мовчати мусим ми, коли б’ємось за кров,

За наших дідів-прадідів, за вільну і любов,

Залізні двері – нам відкрить, відкинувши засов.

Чи зможем ми у спокої творить своє життя,

Якщо довкола нас усіх розбрат розквіта?

Любове моя, почекай, ще трохи, ще пожди,

Ще трохи – і прорвемо ми усі б'арикади.

А потім, вірю, розцвіте, над нами сонце знов,

Поверне нам життя-буття та вкаже на любов.

Чому так знову плачеш ти, немов в останній раз

Бачиш ти лице моє і мій різкий анфас.

Я повернуся, я ж люблю, кохаю ніжно я

Тебе… на образ твій молюся я щодня.

Не плач, кохана, я прошу, я обіцяв – вернусь

Не встигнеш і оком змигнуть, як я вже обернусь.

І дзвони знову вже в набат б’ють гучніше всіх

Якщо залишусь – покладу на плечі тяжкий гріх.

Іду… і в коридорі ти світло погаси,

І лиш у Бога ти для нас помочі проси…

Й твоя чарівна усмішка розтане у віках,

Залишившись лиш образом, розвіюючи прах…

©️ Соня Амбріс

...

Соня Амбріс

***

Не знаю що із тим робити.

Заковані у вічну скруту,

Мої думки, немовби діти,

Їм треба з кимось завжди бути.

І навіть десь у однострої,

Летять вони крізь переходи,

Побачитись аби з тобою,

Не помічаючи негоди.

Крізь нерозумні намовляння,

Крізь боротьбу і перепони,

Одною силою кохання,

Всі розсуваючи кордони.

Виконуючи так майстерно,

Всі віражі і петлі мертві,

Мети сягнути недаремно,

Натягнуті зціливши нерви.

Можливо ти їх не чекаєш,

Не в’яжеш тим думкам віночки,

В своїх лісах щодня блукаєш,

І не чекаєш на рядочки.

Одначе слати не полишу,

Допоки жив — не зупинюся,

Свою частину не найгіршу,

В мент відділю й поділюся.

Я побудую каравани,

В ефір відправлю їх сміливо,

Рахат-лукуми, марципани,

Все розкладатиму красиво.

Мигдаль, родзинки і хурма,-

Солодкі будуть думи мої,

Шовк, кашемір і бахрома, -

Все загорну я у сувої.

І будуть, наче в казці, думи,

Твій день і сон в житті плекати,

Заглушать болю крики й сурми,

Аби життя не просипати.

Неначе ковдрою огорнуть,

Думки любові і кохання,

У них всі труднощі потонуть,

Із вечора і до світання!

...

Олександр Гаврик

А чи вона любила світ...

А чи вона любила світ

Чи тільки бавилась тобою ?

І кожне слово знов брехня

І лицемірство без кінця

Чого ти так боїшся нас ,

Що не навижся відкрити нам лице ?

Чи хтось образив ?

Чи розбив?

І що ж тепер ти ніби " сильна, незалежна"

Та де там!?

Знов ховаєшся від нас ..

Та спокушаєш поглядом гарячім ?

Невже так любиш визнання ,

А що робити , як забудуть?

Я вже забула...

Я не слабка , тепер не маю сил на тебе

На ті дитячі забаганки

Кричати , маніпулювати , ти не в собі .

І погляд твій більш не чарує

Лише вуста , хотілося б розбити

Щоб не дісталися нікому .

І наші скелі розірвуть тіла

Залишаться лиш душі ,та вже не ті які були ...

Ми розійдемось , знову й знову.

Чому ти пишеш в ту вечірню пору ,

Невже бажаєш моїх слів ,

чому ти знову не даєш покою

Чого застрягла у думках..

І ми не будемо ніколи разом

Це знаєш ти , та знаю я

І кожен раз ми знову поруч ,

Не знаючи навіщо

Щоб знов розбитись на шматки...

(14.10.22)

...

Валер'янка

Перелесник

Кохання спіткає людину раптово,

Коли не шукаєш, саме віднайде.

Як почуття взаємні — все чудово,

Як навпаки, то, ніби перший сніг, пройде.

Так доля в дівчини одної склалась,

Що нібито так радісно жила.

І несподівано так якось закохалась,

І зрозуміла, що щасливою раніше не була.

Життя тепер їй видавалося безхмарним,

Й кожне слово було сповнене любові.

Образ щасливої родини був примарним,

Життя його забрали завдання військові.

Вона не бачила того порубаного тіла,

Їй все переказали місцеві чутки...

Тяжкая туга ті хати всі облетіла,

Заповнюючи скрізь щілини і кутки.

Топилася вона у спогадах постійно.

Із пам'яті все виринала одна гарна картина:

Гуляли вони серед лісу спокійно,

Десь поруч квітки розпустила шипшина.

Тоді ж і побачили розчерк яскравий.

Вогнем розірвав він небо чорнильне...

Палаюча зірка з хвостом золотавим!

Передчуття страшного було дуже сильне.

Тепер сиділа у хаті вона та гадала,

Чи могла якось інакше скластися доля.

Волосся хвилясте на плечі спадало...

Втішала себе, що на все Божа воля...

Думки обірвав глухий стукіт у двері.

Понуро дівчина пішла гостям відчиняти.

Одинокий портрет на старому папері

Мав щілину в стіні біля дверей затуляти.

Зібралась з думками вона й відчинила.

Слова усі перемішались вмить,

Радість від побаченого дівчину сп'янила,

Підозра і сумніви не змогли її зломить.

"Знаєш, я існую допоки ти жива."

Промовив коханий, що, казали, загинув.

По небу хмарка одинокая пливла,

Аж раптом сильний дощ із неї линув.

Крізь щастя те, що заглушило відчуття,

Дівчина дивні зміни не змогла побачить.

Заграло кольорами враз її буття!

Якби загинув він, то не змогла б життю пробачить.

Слухала його, мов зачарована.

Сліпа закоханість до добра не доведе.

Здавалось, що душа її врятована,

Та мала вона знати, що дорога ця в пекло веде.

Розповідав він про цілительку якусь,

Яка й залікувала його рани.

"За щастям, бачиш, я весь час женусь,

Та не можливо залатати душу рвану..."

Чом не помітила, що карі очі

На золоті перетворились?

Не спав він, кудись йшов посеред ночі,

На ранок райдужки дивно іскрились...

Вона прожила три дні без проблем,

Та потім дивне з нею почало робитись.

Невідома хвороба палила тіло вогнем,

Від цього дýмки її стали губитись.

"Я знаю, що хворобу подолаю!"

Та так лише їй видавалось.

З часом стала вірити, що попаде до раю,

Все слабшала, на життя надії не лишалось.

Він розквітав із кожним днем.

Вона раділа, що хоч хтось є щасливим.

Життя його цілком складалося із схем,

Без жертв виживання було б неможливим.

Дівчина була бідна, бо дурна!

Жила вона із нечистю весь час.

Душа хижої істоти була брудна,

Той погляд життєрадісний погас.

Істоту перелесником в народі називали.

Він випивав життєві сили лише тих,

Хто часто над загиблими сльози проливали,

Допоки не вирветься у них останній вдих.

Копіювати він поведінку вмів,

Та й зовнішність підроблював не раз.

Лиш очі не мінялись, він це розумів.

Це було добровільно, не чийсь жорстокий наказ.

Хто ж знав, що зірка, яку бачила пара,

Був змій вогняний, що багато назв має.

Ходив між людей він, неначе примара,

Де сталося горе, там здобич шукає.

У нього було достатньо імен:

Перелесник, літавець, змій...

Страшна сила зростала, як в чорноземі клен.

Завжди вигравав він із жертвою бій.

Після загибелі здобичі літавця,

Хоронили за традиціями цю людину.

Шукав наступних там: друга, коханця,

Сусіда, сестру, брата чи може дружину.

Знов повторювалась історія жахлива:

Не виживав нещасний, віддавав всі сили.

А так як героїня наша була занадто мрійлива,

Її неуважність і пусті надії вбили.

...

Just Катерина

Останні спогади зірок

Вночі зорі запалали,

А на ранок, повністю згасали.

Так само як і мої почуття,

Лише останки спогадів залишали.

Перед ними я брехала,

Серце ніяк тугу не зупиняло.

Я плакала, молилась, говорила в небеса,

Щоб забути ці миті днів каяття.

Як мені його забути?

Як викинути з голови?

Тисячу способів в серці я шукала,

Так і не знайшла виходу із них.

А зорі мені не вірять,

І я б не повірила собі.

Ці слова повні мольби,

Але вони їх не прийняли.

Ніхто мені не говорив,

Що кохання - це велика біль.

Я відчула як воно в'ється у серці,

І залишає глибокий слід назавжди.

Тому зорі, забути його я хочу,

І зранку після моїх слів.

Згаснуть всі сумні думки,

Про кохання створене з них.

...

Яна Янко

І сьогодні, і завтра, й навік

Роки минали, тихо й непомітно,

За кожним днем тікали місяці.

І хоч всміхалось небо нам привітно,

Та не втримàти час у кулаці.

І хай змінює літо тендітну весну,

Хай листя спадає до втомлених ніг,

Я все одно скажу тобі тихо: люблю

І сьогодні, і завтра, й навік.

Й у вихорі людських цивілізацій,

Де за руїною іде культурний цвіт,

Я полюблю тебе у сотнях варіацій,

Яким би дивним не здавався світ.

Хай очі в тебе вже втрачають колір,

І лице давно минуло вроди пік,

Я не скажу тобі огидний і злий докір,

Бо люблю тебе, до скону і навік.

...

Невідома Аматорка

Знову

Все закінчилося часом,

Навіть не дозволило почати.

І відплило воно все брасом,

Щоб дивовижу історію сховати.

Знову в думках вилітаєш

Мрією, а можливо й кулею.

Мої ти сни не полишаєш,

Здається, снігом облипаєш.

Кожен світ - вічно-довгий.

Кожна іскра - у всесвіті палає.

Кожен дим - в повітрі помирає.

Кожне кохання - плавно зникає.

А залежність теж може бути.

А в пустелі просто є верблюди.

А в голові нерозумні хромосоми.

А щастя вічно питає: хто ми?

Талоном, вже не купиш хліба.

Талантом, не проживеш життя.

Також позначене моє буття,

Таємними нотами всіх октав.

Ярмарка, романтичного мотлоху.

Якір, невидимого дотику.

Ядра, невідомого наркотику.

Ягоди, шаленого сорому.

Це незвично і холодно.

Дивне все - як біле золото.

Звичайне - як велике колесо.

Щодня в гущавинах так бродимо.

Знову жахливе бажання,

А в мені тихе зітхання.

Та до пекла це кохання,

Лиш до тебе моє звертання.

Написано: січень 2024 року.

...

Павло Горбач

Мелодії тихої ширяться ноти...

Мелодії тихої ширяться ноти.

Звучать ледве чутно, як голос душі...

До серця невидимий музики дотик,

Та серце уже на останній межі...

«Невже я кохаю?» – у серця спитаю,

А серце у відповідь лине увись...

І страшно мені, бо я вперше літаю,

Думки всі далеко кудись понеслись…

Я знаю: цих клавіш чарівне звучання

Присвячуєте Ви звичайно ж не мені...

Одне лиш взаємно між нами – мовчання...

Та байдуже серцю – воно у вогні...

Тому і ховаю від Вас я свій погляд,

Що він не уміє ховать таємницю...

Про те, що так мрію я буть з Вами поряд,

Й Ваш образ постійно мені тепер сниться...

/2021/

...

Сандрін Ірріель

Ми живемо у те що вірим, а бачим те що кохаєм

Ховайся від сутінків, від шепітних хмар,

Ховайся від вітру та земного гною.

В наші дні, мати серце - рідкісний дар.

Ну й мене не забудь, само-собою...

Нічні переходи, холодні колони

Дороги, без жодного знаку,

Темні, вантажні вагони

Ховайся, не треба мені віддяку.

Рвися й кусай, відшукуй свою свободу,

Борися й молися, пірнай у холодну воду.

Вигризай зневіру та безнадію,

Я зроблю усе, що встигну, усе що зумію.

Нехай зірки освічуть дорогу, нехай шляхи будуть прямі,

Нехай болота висохнуть, ми не самі...

Нехай рани будуть боліти й кричати,

Ти йди лише, я буду допомагати.

Тримайся, живи та тікай,

Тобі вже ніколи не бачити рідний край.

Лишилося востаннє зіткнутися з відчаєм,

Бо живемо у те що ми вірим, а бачим те що кохаєм.

...

Данило Великий

Дзвін конвалій на морозі

Дзвін конвалій на морозі,

Шум твого безсоння:

Ти така ж зеленолоза,

Як трава спросоння.

Ти така ж волого-гола,

Як роса ізрання,

Ти така ж цнотливо-горда,

Як донька кохання.

І нема у світі форми,

Схожої на тебе.

Незбагненно-пролісково

Снить тобою небо...

...

Богдан Притула

Не від янгола

На осінньому склі крапельки... словом «ніжність»...

Вітер виводить харизмою нові ритми та сни.

Усі акорди в пульсах Всесвіту... Дивовижність...

Тиша й ніч різнобарвні... Будують мости...

Відкрий та співай, пригадай, нагадай, наповни!

Сонце буває північним... Ховається вдень за склом...

Кришталики з неба? Це вогні Дороговказівної твоєму човну...

Чисте, зоряне небо... А я поряд... серця теплом...

Не гріють чужі очі... Я давно в чийомусь минулому... Зовні

Чарівне пір'я хороводом дарує завзятий спокій...

Янголів любити складно — в їх душах безодні...

...Тому, напевно, добре, що я не янгол, рідний...:)

~31•10•2018~

...

Lexa T. Kuro

Три крапки в комах

Знаю, коли я піду, згаснуть усі зірки... Вітаю!

Твій тихий, бездонний світ може принесе тобі дива.

Я начебто завжди якимсь вогнем душі непідвладним...

Якимось забороненим бажанням бути... Скажи, я права?

Мої три крапки яскраво палають в тебе на шкірі... О, Боже!

Всесильним розумом обрізаєш фразу «Малий, облиш»...

Тобі сняться заборони заповітів... Мені воля мрії дорожче...

Думаєш, не вперше, але про головне завжди мовчиш...

Рвати коріння, зрізати насіння заборонених бажань, не снитись...

Мої виправдання знову не знаходять в тобі спокій...

Розумієш, я надто вільна пташка... Мені не залишитись...

...Ми десь ЗАВЖДИ, але тільки на паралелі ти мій.

І за межею наша зустріч відбудеться випадково...

Екватором рівним палає обрій біля краю землі...

Ця полонена дійсність... Все наче по колу...

Але мої три крапки у твоїх комах душу та світло знайшли...

~2017~

...

Lexa T. Kuro

Оголеної душі Камасутра

Перетинаючи кордон мого неба,

Ти думав про літо, Прекрасне Тремтіння Душі?

Безкомпромісні «бути/не бути»... ганебно...

Чую тебе... До себе покличеш? Або знов апогей брехні?

Прожени — якщо хочеш. Поверни — якщо «треба»...

Якщо ні — відпусти. Чи прірва — твій міст?

Ти казав «мало тут раю, більше від пекла»,

Вірив в принцип, летів «під укіс»... В чому зміст?

Якби зістрибнув одразу, коли покликав ранок чи смуток...

Прозою не стали б кілька фраз на долі, в пітьмі...

А тепер «оголеної душі камасутра» здобута,

Що червоною ниткою зв'язала нас... Ні тобі, ні мені.

~2017~

...

Lexa T. Kuro

У снах моїх думками лиш про тебе...

Тривога серце розриває до нестями,

нестерпним болем сповнена душа.

В безсоннім сні блукаю довгими ночами.

В тім сні для мене ти немов чужа.

В тім сні тебе шукаю мила знову.

Так хочеться відчути ще оту любов.

В обличчя перехожих вдивляюся нервово,

твого шукаю там, а в жилах стине кров.

Огорнутий надією здіймаюсь до небес.

Ну де ж ти рідна? Тут тебе немає...

Тиняюся між сотнями примарених адрес.

Я чую як твій голос звідти долітає.

Я чую як мене гукаєш вдалині,

я вже біжу, ну зачекай хоч трішки.

Прокинувся... Я знову плакав уві сні.

Кохана, мені наснилася твоя усмішка.

Нестерпно проминає день за днем,

а я чекаю ночі, щоб заснути.

Прийди до мене уві сні хоча б дощем,

бо тільки тут ще можемо побути...

Вінтоняк Юрій

18,05,2023р,

...

Вінтоняк Юрій

ЖАДАНА

Сонце, день. А я чомусь розбита.

Та життя міняється раптово —

Ти прислав мені в дарунок квіти,

І усе знов стало кольорово.

Ще й слова, яких давно чекала,

Вдаючи банальне спілкування.

Дав відчути, що я теж жадана.

Хоч й боявся так цього зізнання.

Вмить з'явилось більше різних сенсів,

Я тепер всміхаюся щасливо.

Напечу тобі вишневих кексів

Та чекатиму побачення мрійливо. ❤️

...

Amara
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Мене заблокував ІнстаграмКатерина Скрипка
18.07.2024
Шановні колеги, зокрема ті, що слідкували за грою для письменників #історіядляскрипки вже помітили: ... Детальніше
Іноді мрії збуваютьсяСкуловатова Олена
18.07.2024
Дуже давно, коли я тільки почала писати, у мене з'явилася мрія: щоб мою книгу видало «Видавництво Ст ... Детальніше
Група "Автори та читачі" - адміниться БукнетомОлександр Молодецький
08.02.2023
Хотів розповісти цікаву історію. Я деякий час був у фейсбучній групі "Автори та читачі". Нещодавно в ... Детальніше
Гра: чи вмієте Ви в критику?Сергій Василюк
18.07.2024
Вітаю друзі, сьогодні я наведу приклад одного оповідання. Воно написане відомим чеським письменником ... Детальніше
Книга про людину, яка подорожує за вітромКниголюб
18.07.2024
Книга про людину, яка подорожує за вітром Ярослава Литвин «Роза Вітрів» Ця книга привернула мою уваг ... Детальніше
Продовжую знайомитися з творчістю Дмитра ВоронськогоКниголюб
18.07.2024
Ще одна цікава книга про українських козаків. «Мамай, або Перші козаки» Цей гостросюжетний роман в я ... Детальніше
На Аркуші вже:
11820читачів
144429коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: