Електронні книги / #злість (14)

Ніколи не пробачу отих

затьмарених людей,

що триколор свій прославляють

за втрачені життя,

покоління синів та дочок

рідної землі.

Ніколи не пробачу

вбивство, сльози, біль

батьків, які ховають

свою малу дитину.

Цій дитині ще б жити й жити

посміхатись, гратись та рости.

ставати сильною розумною,

створювати щось невимовне

гарне та своє.

Ніколи не пробачу той страх,

жах, що пережили

мої люди, які зі мною живуть

та ходять по цій землі.

Вони пекло бачили не у вісні

і не паралельному світі,

а наяву, оті вибухи,

розстріляні машини,

тіла, що не можна поховати

через постійні автоматні черги..

Ніколи не пробачу я тим боягузам,

які прикриваються простими мирними людинами

ними захищаються немов щитом, а потім.

Розстрілюють людей, які просто хочуть

покинути це страшне місце.

Ніколи не пробачу тих то жив тихо

плів інтриги за спиною у простих людей

тих хто переметнувся на інший бік тільки забачивши

свій уявний триколор.

Ніколи не пробачу тих хто

розуміючи куди йдуть.

Нічого не зробили для того, щоб не піти

та тих хто своїх же відпустив.

Я не пробачу вам ніколи

кров, біль, сльози, страждання,

жах, тортури, ґвалтування, катування,

крики, сльози, знущання, відірваних кінцівок

Мого Українського народу.

Всі МИ Ненавидимо вас

Ви можете битися в агонії, будь ласка,

ви можете нас цим позлить, але ви отримаєте своє

у мільйону розмір й рожеве те

свій імперський вік в лайні якому і жили раніше.

А ми з попелу повстанемо мов фенікс і злетимо

і станемо в рази сильнішими, а ніж були.

07.11.22

Я дуже хочу на війну.

Не ради слави, не за шану,

А просто… втекти від жалю,

Який в мені живе роками.

Не треба слів, не треба сліз,

Не треба дивних «ти не вартна»,

Бо світ давно мені – заліз

І тисне, наче клітка тісна.

Може, подумаєте: «Божевільна!»

Мовляв, нормальні тікають з фронту.

А я – як тінь, що день за днем

Молюсь: «Візьміть мене у згрому».

Бо тут – не дім, і не життя.

Я зайва всюди, я ніхто.

Не другом стала для життя,

А просто – болем у пальто.

Я не потрібна хлопцю, що

Колись шептав: «Без тебе зникну».

І друзям – десь на дні чуття,

Яких я більше не торкну.

Навіть батьки... Вони, мабуть,

Хоч трохи і добра бажали,

Та не відчули мого сну,

У якому я – давно пропала.

Мене не чують, не несуть

На крилах віри і любові.

То, може, варто вже піти –

На війну… Під звуки крові?

Я дуже хочу на війну.

Де все чорно-біле, де ти – боєць.

Де біль – справжніший, ніж брехня,

І серце чує кулі хід.

Хай я загину – то й дарма,

Бо краще впасти, ніж тліти.

Хай буде постріл замість сну,

Ніж спати в сльозах серед квітів.

Я хочу там, де смерть – сестра,

І не питає: чи ти кохана?

Бо тут мене вже не спасе

Ні ніч, ні ранок, ні обітниця мами.

Може, там знайду свій зміст –

В окопі, в крику, у атаці…

Бо тут у кожному із днів

Я – просто зайва, я – у втраті.

На війні не питають, хто ти,

Не вимагають "будь весела".

Там – хоч куля, хоч вибух в груди,

Але хоча б не фальш, не сцена.

Я дуже хочу на війну.

Не плач, читачу – я не божевільна.

Я просто хочу віднайти

Те, що мені тут вже не видно.

І може там, у попелі й вогні,

Коли земля реве і кличе,

Я вперше буду… не чужа,

Я вперше – вартісна, не знищена.

Я відпускаю тебе, ім'я якого я більше не пам'ятаю.

Ти більше не маєш влади над моїм серцем.

Ти як сторінка, яку я вже перегорнула.

Моє життя продовжується.

Моя душа зцілюється.

Я вільна. Я світла. Я кохана.

Я знаю точно

Настане день розвернеться земля І всі ті хто прийшов на мою землю

Проваляться під неї Всі ті хто був в дикому дурмані, очманілому під пропагандою стані

В страху втратити власну шкуру

Проваляться під неї

Всі... ті хто кричав, казав ми за *сію проваляться бувши на іншій землі

Для них там земля розверзнеться також, але лишень один єдиний раз

Я знаю точно лють, біль, ненависть, невимовний жах.

Від побаченого, пережитого, почутого всіма хто в Серці має Україну,

Хто носить в собі її як ДНК він є справжнім вільним воїном, людиною,

Бо тільки він готовий найдорожче відати

за сміх дітей, тихого вітру шум, теплий дощ, за колоски пшениці, за посмішку найрідніших й близьких людей.

Своє життя готов відати й піти в майбуття назавжди заплющити очі,

щоб лишень все чим так він воїн дорожить захисти...

бо воно своє рідне Українське.

10.05.23

P.S Написала орієнтовно цього числа можливо й девятого так як мене до дикого збісли ти к... тва...які чіпляли наших й всіх тих хто підтримує нас.

Це моя особиста рефлексія.

Глибоко моє серце не зі мною, воно не на місці. Воно не упорядку. Кажу собі постійно "все добре", "все гаразд", "нема чого переживати". Поки не побачу те, що будить мою злість.

Я не можу навіть заплакати, все таке розмилене. Картина не чітка, але моє серце достатньо палає злістю.

Хоч знаходжусь в безпеці, моє серце не на місці, воно не тут. Воно хоче помсти, хоче кричати "Що ти таке?", "Що ти за паскуда така", "Нащо ти робиш це з моїми співбраттями".

Я навіть не вампір, що потребує багато крові. Нехай палає ворог. Моє палке серце погасить цей вогонь лишень після перемоги.

Немає буття назад, є лишень один шлях і це те, що нас нікому не здолати.

Відчуття, що ми наче привиди. Сидимо в безпеці, не можемо нічого вдіяти, але серце все ще не тут, воно не на місці. Бо воно стало битися зі всіма в унісон. Допоки не настане перемога.

Бережи себе, потім вирішимо, що робити із нашими покинутими душами

І годі злості, годі слів образи

І гніву годі, хай минає гнів

Хоч я і не збагнув цього одразу

Я певно просто немав правильних слів

Немає стільки злого наміру в людей

Ти так сам повиєш темрявою серце

Усі живуть по своєму свій день

Тож зрозумій нарешті ти уже це

Можливо навіть хтось і тобі заздрить

Можливо хтось урок в тебе бере

Можливо хтось твоїм успіхом марить

Можливо хтось через тебе реве

Не накручуйся, хоч ти це й добре вмієш

У тебе свій шлях і доля теж своя

Живи, наскільки ти це розумієш

Ось заповітна роль твоя

Нехай минуле там і залишається

Тепер нам в спадок плюс один урок

Щасливий хто з образами прощається

І робить до майбутнього свій новий крок

Роботи було зроблено багато

Багато було наламано дров

Багато прагнень з іншими змагатись

Помилок накоїв також будь здоров

Я пам'ятатиму те де я оступився

Я вибачатимусь в усіх кого я злив

Іноді я наче знову народився

Я наче вперше знов заговорив

Прощай минуле, прошу й мене прощати

Я дякую за все чого здобув

Надалі також буду я навчатись

І цінувати все чого збагнув

Лютий звір прийшов до мого дому

став гарчати та кричати "мы пришли вас асвабаждать".

Скажіть мені якої хріна ви прийшли сюди ?

- Хто сказав вам, що мене треба "асвабаждать"?

Дивлюся я на цього звіра і єдине хочу сказати

пішов ти на.... зі своїм "асвабаждать".

Я вільний, сильний, мудрий, розумний.

Вмію та знаю майже все, знаю чого хочу.

Я світ всій створюю сам не опираючись

на тих хто спину мож не може прикрити.

Я знаю цінність дружбі, вірі, коханню та присязі.

Всім тим речам яким навчили мене мої батьки.

Лютий звір для мене ти немов комаха-паразит,

яка не міркує своєю головою, а йде на повідець

у тих хто смерті твоєї хоче, використовує тебе

та таких, як ти людей, ти для них гарматне м'ясо.

Лютий звір вони оті корисні гаманці, використовують тебе.

- Ні. - ми не жаліємо тебе, нам на тебе все одно,

ми захищаємо своє, своїх та те що нам важливим є.

Ми цінимо життя усіх від людей які вже у віці до маленьких та беззахисних тварин.

Ми не ти. Ми інші. Ми ті хто цінить все, що має

та й робить все щоб вдома стало краще та щоб

більше було щастя, радості й тепла в його домі.

Щоб рідні спали в спокої, а діти чули тільки тишу.

Ми це ті хто робить все, щоб хлопці, які отам на Передку

переживають біль, сльози все оте страшне, отой жах.

Мали все, що треба для того, що лютого звіра перетворити

на роздавленого клопа або ж виставити за двері.

Ти не лютий звір, ти терорист, ти зомбі, ти дурень.

Який перетвориться на попіл і назавжди пропаде

на чужій для тебе, а рідній для мене землі.

Ти вже ніколи не повернешся додому

бо згинеш тут, як роса на сонці.

1.11.22