Я не хотіла цього знати.
Ніколи.
Знати про таке ненормально, а відчувати просто божевілля.
Божевілля.
Я стала трохи божевільна.
Трохи.
Стала.
Я не хотіла цього знати:
Як засинати зі страхом під серцем,
Як підриватись з ліжка посеред ночі,
Що перестала бути глухою
І почала волати не по-людськи.
Я не хотіла знати,
Як стискається тіло від шаленої хвилі
І як звучить розбите скло, що слугувало вікном.
Я не хотіла цього знати.
Я не хотіла знати, чому існує стереотип про масову істерію на гречку у будь-якій незрозумілій ситуації.
Я не хотіла знати, як важливо смакувати момент, коли ти можеш спокійно послухати тишу, і як гірко втрачати таку можливість.
Я не хотіла знати, як це дізнаватися про загибель знайомих і боятися почути це знов щодоби, щогодини, щохвилини…
Я не хотіла знати, як це спати в куртці, шапці та взутті й при цьому мерзнути.
Я не хотіла знати, як тремтять руки в очікуванні чергового гучного…
Здається, тоді чутно голос демона з самісінького пекла!
Я не хотіла знати. Я не хотіла цього знати.
Години летять, як божевільні.
Навіть вони збожеволіли.
Який нині день тижня?
Яке нині число?
Яка нині пора року?
Усе сіре.
Згасле.
Мертве.
Я не хотіла знати, що таке можливо.
Минув місяць, а я все ще не вірю, не вірю, не вірю!
Я не хотіла знати, що таке заздрити
Тим, хто засинає і прокидається у своєму ліжечку,
Тим, хто виходить на вулицю,
Тим, хто куштує улюблені страви,
Тим, хто планує свій день,
Тим, хто продовжує жити, як жив.
Я не хотіла цього знати.
Я не хотіла цього знати,
Як болить, коли палає рідне місто,
Коли чорніють його зелені очі.
Я не хотіла знати, як виглядає підвал у моєму домі.
Я не хотіла знати, якими пустими виглядають квартири за розбитим склом.
Я не хотіла знати, як звучить «град», міномет, кулемет…
Я не хотіла знати цього страху.
Я не хотіла знати цього жаху.
Я не хотіла знати цього.
Я не хотіла знати.
Я не хотіла.
Я не…
Я.
23.03.2022
Є. Лютневська, збірка "Луганщина"