Артур Сегеді

Я своє серце ховаю

під білинами гніту думок

думок минулого

думок суму

мене стомленого

таку думу

пускаю я венами таку журбу

еритроцити несуть біль по артеріям

і смуток напуває органів юрбу

І жаль, при певних критеріях

Я серця найбільше боюсь

і певно боюсь дуже втратити

З думками безмежно борюсь

І незнаю я як їм зарадити.

Я відділяю його від розуму

Перемовини воно не слухає

воно трясе своїми погрозами

І б'ється з середини й штурхає

Бийся серце, бийся

ти билося ще до мого розуму

не я владний над тобою більше

Нефакт що був колись тобі загрозою

Але скільки не домінуй

кільки не встановлюй кордони і правила

Ти зі мною цю картину малюй

Ми компромісного щастя прагнемо

Я ранок мов друга стрічаю

Спілкуюся з ним за чашкою чаю

Я чимось солодким його пригощаю

На питання: що далі? Відповідаю: не знаю.

Ми говоримо з ним про день,

Який навіть не встиг початись

В нього завжди є купа ідей

А я буду щось з них оберати

Ми сміємося з ним з вчорашнього

З нетерпінням ждемо завтра

Він злиться коли я його піддражнюю

Коли він поспішає а я ще в мантрах

Добре друже, не буду затримувати

Щиро радий був бачитись, знаю

Завжди радий мене підтримати

Коли ранок мов друга стрічаю

Я бачу ти поспішаєш

бачу хочеш успіху і багатств

Що взагалі ти про цей світ знаєш

скільки пережив зрад і втрат

Бачу ти хочеш підкорити світ

Опинитися на самій вершині

зірвати з неї прекрасний цвіт

І вручити коханій людині

Хочеш маєтків, дорогих машин

Не бувалих до нині статків

що ж, ти досягнеш своєї мети

Бачу в тобі для цього задатки

Хочеш бути вартим всього

Вартим болю твого

Щож, в цьому немає нічого страшного

Страшно коли немає нічого

Бачу ти не хочеш нічого втрачати

бачу ти раціонально розподіляєш час

що ж не буду тебе зупиняти

все одно ти станеш одним із нас

Скільки разів вже було сказано "любов"

Цей звук, цей неймовірний синтакс

Ніколи небуло такого і от знов

Нові слова в старих буквах описані

І от ми знову йдемо по алеї

І знов довкола липа шелестить

Я все частіше думаю про неї

І серце по незвичному щемить

Довкола люди, їхні погляди безцінні

Насуплення їх брів мене смішить

Смішить і те що я застряг у волосінні

У золоті заплутався на мить

Ось він наш світ, дорога під ногами

І зорі в небі, і Чумацький шлях

Я місяць вижидатиму ночами

Щоб знов зустріти блиск в її очах

І я колись ходитиму у шатах

І я колись із себе змию піт

А до тих пір небуду піт змивати

Бо це мій вибір молодості літ

І я колись пірну у Чорне море

І я колись в Одесу зазерну

А до тих пір в мене роботи море

І я будь певен всю її зроблю

І в мене колись буде гарний будинок

Де кожна річ моєї праці плід

Там буде сад, гараж, гарна машина

Кімната сина, а в ній зореліт

Допоки кров пульсує в моїх венах

Допоки піт стіка з мого чола

За мрію відгарую на галерах

Аби чим швидше втілилась вона

Так звісно я ще молодий

І рано щось казати про свій вік

Але мені казали "заклятий"

І я пишаюсь тим який я чоловік

І знов зима, і знову відпочинок

І знов пейзажі, і знову сніг

Я знову відчуваюсь як дитина

І знов стрічаю ще новіший рік

Я на свята собі хоч трохи поступаюсь

В зимову казку поринаю знов

І юність свою знову я згадаю

Знов проникають настроєм розмов

Я знов в гостях, і знову колядую

І знову ломиться від страви стіл

Люблю зиму, її прихід святкую

Як святкувати я завжди любив

Карпацький вітер полонин

Нестримний дух мій полонив

І місяць повний, нічні зорі

І неба темного прозорість

Я наче вічність тут прожив

В захваті запаху жоржин

Смерек зеленеє плато

Таким рідним мені було

Я тут із вітром говорив

Йому в дари дав купи рим

Промінням сонця все приймав

Природи світ я пізнавав

О полонино біла в небесах

І зелень стелиться в ногах

І промінь вітру що колише трави

Відбиток в пам'яті моїй яскравий

Не намагайся бути ідеальною для мене

Краще показуй де болить

Я кожне з місць тих пригорну до себе

Тоді збагну як серденько бринить

Я незасну допоки ти неспиш

Допоки не побачу в тобі спокій

Я з думкою що ти ввісні летиш

Провалюся в такий самий глибокий

Я знаю що я тобі страшний

Такий кремезний, місцями недолугий

Старатимусь здаватися смішним

І в посмішці поцілувати губи

Я буду ніжним, акуратним із тобою

Я мрію стать шматком твоїх думок

Тримай мене на відстані спокою

Дозволь мені зробити перший крок

І годі злості, годі слів образи

І гніву годі, хай минає гнів

Хоч я і не збагнув цього одразу

Я певно просто немав правильних слів

Немає стільки злого наміру в людей

Ти так сам повиєш темрявою серце

Усі живуть по своєму свій день

Тож зрозумій нарешті ти уже це

Можливо навіть хтось і тобі заздрить

Можливо хтось урок в тебе бере

Можливо хтось твоїм успіхом марить

Можливо хтось через тебе реве

Не накручуйся, хоч ти це й добре вмієш

У тебе свій шлях і доля теж своя

Живи, наскільки ти це розумієш

Ось заповітна роль твоя

Нехай минуле там і залишається

Тепер нам в спадок плюс один урок

Щасливий хто з образами прощається

І робить до майбутнього свій новий крок

Роботи було зроблено багато

Багато було наламано дров

Багато прагнень з іншими змагатись

Помилок накоїв також будь здоров

Я пам'ятатиму те де я оступився

Я вибачатимусь в усіх кого я злив

Іноді я наче знову народився

Я наче вперше знов заговорив

Прощай минуле, прошу й мене прощати

Я дякую за все чого здобув

Надалі також буду я навчатись

І цінувати все чого збагнув

Вогонь розпалює серця

Туди куди направиш ти його

Там буле істина твоя

Ти в нього запитай свого

Йому дарована вся правда

І в ньому відшукай ти сенс життя

Бравади слів цурайся здавна

Обдумай добре сенс буття

Думками уяви одну лиш точку

Туди направиш свій вогонь

На попелищі згарищ думку вмощуй

Тримайся четвертиною долонь

Як зможеш відділитись у думках

Поглянь на все матеріально

Витягуй із земного прах

Оцінюй все концептуально

Коли впаде ширма старого світу

Залишиться культура й розум

Думки в яких раніше міг летіти

Позичиш кожному хто зніме власну кожу

То в чому сенс життя?

Насправді цього слова навіть не існує

Людиною придумане знання

Серед людей воно лише й крокує

Всесвіт колись поглинуть чорні діри

Не лишиться й концепції життя

Всі чвари і сварки без міри

Колись полинуть в небуття

У нас є лише дана мить

Ця мить емоцій, відчуттів власного тіла

Цінуйте все що у майбутнє полетить

Цінуйте ту яка в минуле полетіла

В нас є емоції і є лиш те що зараз

Крім розуміння "Я" нічого вже й нема

Колись я цими пошуками марив

І щиро вірю що це недарма

Якби собі думки вернути

Які вже в пам'яті забуті

Слова які колись собі казав

Жаль що я їх не записав

Усміхнений ішов за мрією

Роки на неї працював

Я був окрилений надією

На що я йду я точно знав

Але коли мій сповільнився біг

Коли я став щоб перевести подих

Розжарений звалився з власних ніг

І знов відчув себе на дотик

Я озирнувся вже в минувшу далечінь

За горизонтом зник дороговказ до цілі

Мені тоді вже й дихати ставало лінь

Куди пішли ці нескінченні милі?

І в що гнало мене моє проміння?

Славетний компас Джека Спароу здох

Я встав, стряхнув з себе каміння

І інкстенктивно зробив глибокий вдох

Раз таке діло я нові напишу цілі

Галактики відкрию для захоплення планет

Я знову безкорисливо осилю нові милі

Сідлатиму хвости нових комет

Я знов перепливу Ламанш і Тису

Для антибіотиків посію нову цвіль

Я знову з радістю вслухатимуся в тишу

Дасть Бог, я нову буду мати ціль

Ти ніколи битися не вмів

Та міг боротися, хотів виграти

Скільки вибив чужих зубів

І скільки демонів зміг вигнати

Твій ринг починався з підвалів

Відколи боровся за пару баксів

Притулки були твоїми привалами

І на той час ти вважав це за максимум

Коли натягувались канати

Коли з тебе незходили синці

Ти не переставав власну віру втрачати

Власні завіти чужих ченців

Ти приходив на ринг босий

Тобі завжди не було чого втрачати

І все що з тобою ставалося досі

Потім давало про себе знати

Ти вірив що колись станеш багатим

Знав що колись доб'єшся свого

Й не треба буде з цим світом змагатись

І в миті втрати вдавати німого

Ти стікав потом і кров'ю

У фінальному раунді ледве підводився

Ти боровся з власною долею

І був націлений далі боротися

Ти виборював власну свободу

Тобі було на все наплювати

Небуло діла до колишньої вроди

Ти був зацікавлений ситим лягати

Відкинь цей чудернацький часоплин

Хай інші протирають свої очі

Тоді коли ти станеш неземним

Вертатися назад вже не захочеш

Хвилини всі стоять лиш ти ідеш

Роки також стоять так само

Їх порахуєш та вже не підбереш

Тим паче у обіймах з небесами

У всякого свій успіх і своє життя

По своєму спина болить з роками

В когось діти, в когось вже сім'я

І руки вже затерті мозолями

Від підрахунку чужих грошей сам не збагатієш

І незбіднієш, це також є факт

Можливо про чиєсь багатство вночі мрієш

І сердишся чого в тебе не так

Чужий успіх наврядчи дасть тобі відсоток

Хіба що ти у цьому допоміг

Можливо марно ти стікав кров'ю і потом

А мільйонером всеж спати не ліг

Живи лиш те життя яке тобі під силу

Радій досягненням які ти сам зробив

Цінуй той час який невкрився пилом

І спогад що залишився живим

Наповнюй свої слова експресією

Заливай думки фарбами

Користуючись життєвими процесами

Недай навіть секунді бути марною

Виходь на сцену де би ти небув

Вже там нехай тобі насправді стане страшно

Вдивляючись в здивовану юрбу

Ти будеш дорослішати й ставати старшим

Нема страху коли у натовпі стоїш

Ніхто не дивиться тоді на тебе

Годуєшся страхами та мовчиш

І дуже хочеш вийти на цю сцену

Штовхни себе, й тоді уже втрачай

Тоді собі почни рвати волося

Але коли відкриєш очі як знай

Тобі це врешті-решт таки вдалося

Я б закохався в її палітурки

У всі сторінки гарної книги

Я би писав рецензії й відгуки

Щоб розпалити побільше інтриги

Я б її радий усім знайомим

Я б цитував їїї на всіх заходах

Я б вивозив її за кордони

І роздавав по читацьким закладах

Я б засинав у обіймах з нею

Я б переклав її на всі мови

Я б представляв її разом з піснею

Тонув би в її кожному слові

Любов моя була би неоціненна

По ній точно знімали би фільми

Я даруватиму їй власне натхнення

А вона би робила мене вільним

Ось мої труди

Ось старання мої

Багато сили я вклав сюди

Багато чого стало своїм

Ось моя праця

Ось моє потом і кров'ю

Безперечно важкі були ситуації

Та я вирішував їх із любов'ю

Ось робота моя

Ось руки мої натружені

Долоні мої в мозолях

Вени пульсують напружено

Ось мої справи

Готові, виплакані

Хай не було в них яскравості

Головне що вже виконані

Ось моя сумлінність

Ось впертість моя

Я сподівався лише на надійність

Слава Богу, якому молився я

Ось, все що зробив

Все чого домігся

Чолом об камінь бив

Поки камінь нерозлетівся

Світає моє вранішнє сонце

Встає будити до справ величних

Встає творити сьогодні вічне

Жити будить, і жити кличе

Встає росою, встає інієм

Встає роботою, тяжко встає

Коли встає то світу дякує

Встає замріяне Моє

Мені теж із ним вставати

В мене роботи непочатий край

Допоки можу буду працювати

І ти вставай чуєш, вставай!

Не все виноситься зі стресів

Не все виноситься з вогню

На тлі дипресій та прогресу

Серед журби та розпачу

У кожного в житті свої події

Свої історії, та купи справ

Старання щедрої надії

Розуміння того що незнав

Доля кує нас у своїх ковальнях

Нас особистостей на досвіді із знань

І нам проходити її випробування'

І нам боятись тих випробувань

З плином подій втрачаємо частину себе

Вона заміщується вже чимось новим

В кінці спочинеш стільки, скільки треба

Повітря стане знов тобі легким

Моменти складності в житті є неодмінно

Буває дуже тяжко, буває так пече

Все буде добре, тримаєшся відмінно

І сам нераз вже підставляв плече

Я вірю що ти справами загружений

Забув про сенс з яким ти починав

Свій шлях до кращого життя подужаєш

Нагадую щоб ти незабував

в який час живемо)

Час відродження

Може вже й ми діждемо

Їхнє надходження

Ось нові Тичини

Та нові Хвильові

У них нові причини

Ідеї теж нові

Нові обличчя й люди

Поезія в них нова

Страти колишні будуть

Вже за нові слова

Та небудемо про погане

Хоч FUTURUM знає майбутнє

Знає що і коли настане

І знає чи буде путнім

Ваше право боротися

Право йти до кінця

Свого? Буде видно

А поки, неприховуй лиця

Поки твори! Поки можна

Бо покищо треба

Час знаєте тривожний

Справа наша має свою потребу

Потребу в людях, потребу в нас

Потреба в мистецтві, і в творах

Потреба в потребах

Ну, такий зараз час

Показати що живе культура

Показати що всім не всеодно

Твориться нова література

Твориться, бо час вимагає того

Нація наша постає з попелу

Нас довго палили безбожно

Помалу, помалу, помалу

А тепер можна

Наша мова заповнює простір

Серця заповнює віра

Так як незаповнювала досі

І робить це з обмеженістю звіра

Ми всі борці за культуру

Кожен з нас президент

Шануй літературу

Кожен можливий момент

Я передумав вішатися в космосі

Гравітація недасть зробити того

Буду літати я в тому просторі

І рину я від усього земного

Я буду грати в хованки по кратерам

На марсіанських степах я гладитиму траву

Я диво квіти по дитячому рватиму

І питиму з космосом мирову

Я на місяці збудую дзеркала

Хай чоловіки земні милуються в них

Я протератиму сонячні плями

Щоб нікому вони не наробили лих

Я на венері розкладу сонячні пластини

А чому ні, жінкам теж треба світло

Я берегтиму там кожну людину

Яка буде до мене привітна

Я на меркурій завезу морозива

Я певен що його там дефіцит

Металеві корівники з'їла корозія

Корови збунтувались та захопили світ

Я на Юпітері збудую заправку

Ходять чутки що там повно метану

Я на майбутнє зроблю ставку

Що туди допливуть ракети помалу

Я на Енцеладі пробурю колонку

Щоби жарким літом пити артезіанську

Щоб нежуритись за кригу то'нку

Я паркуватимусь лише на гігінтську

Поставлю каруселі на кільцях Сатурна

Хай діти системи на них катаються

Вся та вагонетка буде пурпурна

Нехай дизайнери над нею стараються

Я на Урані надуватиму кульки

Ви знали? там гелію повно

Фехтуватиму твердими бурульками

А на радощах туди піцу замовлю

А На Нептуні зимова казка

Там новий рік вважайте щодня

Ялинки з гірляндами, і пряники з маслом

І вибита санями гладенька лижня

Яка в нас чудова сонячна система

Де не неплюнь, куди непіди

Всюди бізнес і всюди тема

І всюди людини земної сліди

Коли позаду неї горить світ

Горить він правдою, горить теплом

І на мій схвильований привіт

Вона на допит садить за столом

Вона випитує мене про все

І вимагає все про що я знаю

Уточнює стандартно про одне

Кого таки насправді я кохаю

Її удари гніву по столі

В моменти коли правди сумніваюсь

Стають нічим на пристрасному тлі

Коли до ранку я ночами граюсь

В моменти страху пітьми її очей

Я в них тону, я з них невипливаю

На спомин йде перелік тих проведених ночей

Де я її так пристрасно кохаю

Ти моя фурія, і моя фуріоза

І моя проза і всі мої вірші

Тобі саджу троянди і рву рози

Прийди до мене нині уночі

Вона смажила м'ясо на кухні

І гралася в своєму смартфоні

Погляд її був зосереджено мужнім

Нерахуюсь із шкварчанням на фоні

У відкрите вікно для протягу

Щоб запах гомілок незаполонив оселю

Залітала міль чи то для круп чи одягу

І сідала спочити на білу стелю

На столі було трійко томатів

І її заправлений подік

Вона б могла від куріння триматись

Проте неробила цього на мій подив

Коли кухня димом наповнилась

Так що стало виїдати очі

Вікно яке зовсім трохи невпоралось

Перестало пропускати проміння ночі

Коли я запропонував припинити

Вона перекрила газові клапани

Взала спеції, почала перчити

І на тарілку мені накладувати

В нас небуло ні вина ні свічки

На маленькій кухні, цегельного дому

Збудованого в часи першої п'ятирічки

Яку відмінили кілька років потому

Небуло квітів на підвіконні, в вазі

Небуло цукерок, в кришталевій мисці

Хай простить мене при всій повазі

Але я був радий бути на моєму місці

Цей час я назву крапкою

Фінал усіх епох

Не відродженням, не початком

І не спрагою до перемог

Час завершити вікові історії

І формацію стару

Змінити на нову теорію

І писати історію теж нову

Література це не ідол

Не поклоніння книгам

Це любов, довіра й підлість

Висновки в старих відлигах

Літературу можна любити

Її можна читати самому

І нетреба нікого просити

Й відправляти з книжками додому

Є важкі книжки, є незрозумілі

Але кожній людині своя

В красномовстві своїм вони милі

Десь існує бібліотека твоя

Наша справа дати всім зрозуміти

Що мистецтво по собі приємне

Об'єднати, а не розділити

Неховати що було таємним

Цілий світ фантазій у книгах

Там джерела безмежних знань

Берегами стоїмо на обкладинках

Перед морем відкритих питань

Новий чекає час література

По нововому формуйте кругозір

Нова ментальність, і свідомість нова

Скоро закрокує така яка небула до сих пір.

Справжні статки в конвертах сільської пошти

Там деребанені пенсійні кошти

Там зберігаються ліки та дрова

Там непрокладена асфальтована дорога

Там шоколадки онукам на день народження

Колядникам незважаючи на їх походження

Там продовжені роки аж до століть

Там мить яка у інших нелетить

Там санаторій хочаб на тиждень

Профілакторій що необлишить

Там електрофорес і масаж на хворі ноги

Там гречка, і рис, і мяса хоч трохи

Там процедури в районній поліклініці

Там комбікорм корові й свинці

Там цукор і дріжі на домашню горілочку

Вишневе варення на добру наливочку

Та чатує на конверт в магазині зошит

Розплата по товарно-лихварським коштам

За все спожите і за все що прожито

За щасливу старість із повним кошиком

Вітер напуває вітрила повні

А я просинаюсь у затхлому трюмі

Сніданок у мене складається з рому

Та я й потонути готовий у ньому

Могутності вітрів довірившись

Тихо дрейфуєш Гольфстрімом

Я перед обличчям світу бившись

Отримав ножа в поранену спину

Тож тепер я на просоленій палубі

Я тягну канати неменш просолені

Легені мої як і душа запалені

І ноги босі, і руки стомлені

Очі мої запливли мішками

Я і сам на мішок з кістками схожий

Я давно вже нормально несплю ночами

Я гарую, кожен день Божий

Іноді вдивляючись в воду

Я сподіваюсь зібратися з духом

Піратство мені давно не пригоду

Мені й глибина без землі стала б пухом

В піратському житті немає веселого

Награбованого на життя нестане

Небо зоряне служить стелею

Я ж служу власному капітану