Темна ніч

Друзі принесли мені лист.

Та від кого він?

Прочитавши я зрозумів що,

Отриманий лист від тебе.

Привіт, я знаю , що минуло чи не мало років як ти поїхав. І це вже не перший лист тобі. Але я все-так же плекаю надію, що ти їх читаєш. Ти поїхав тоді так раптово, не промовивши мені ані словечка. Я чекала, чекала тебе на вокзалі. Я кожин день приходила туди, аби побачити тебе ще раз.

Та все було марно. Я так страждала по тобі, мій біль був силилінше ніж будь яка мука. Я вірила, що ти приїдеш і ми будемо разом. Але за кожним новим днем моя віра гасла, як і я сама. З цього часу минуло багато років. Я нарешті зустріла того самого, який зрозумів мій біль та допоміг вибратися з нього. Він робить мене щасливою коли здавалося, що це не можливо. І ось ми одружені як 10 років, та маємо двох діточок. Я їх так сильно кохаю.

Та навіть сьогодні, майже 28 років тому. Я все не взмозі тебе розлюбити. Але і не можу більше так. Отже, це мій останній лист тобі, я плекаю надію що ти щаслив та маєш сім'ю.

Кохала, кохаю, кохатиму...

Від твоєї "міс Всесвіт мій"

Кожна людина програє.

Тебе починають душити, критикувати і топтати.

Хтось скаже, що це все напрсано, чи ти просто слаб і не доріс до цього.

Та тобі не важливі їх слова, бо болить не через те.

Болить через твою віру в цьому процесі, яку ти втратив.

І це неможливо пояснити словами.

Та коли твою віру зламали, то потрібно знати, що завжди буде нова віра.

Сто разів потужніше ніж та.

І ти вже не даєш комусь її затоптати.

Ти віддавався і раніше.

На початку було просто та з кожним днем тяжкіше.

Ти потрохи почав віддалятися,

Віддалявся, віддалявся..

І з кожним разом все більш розсіювався.

Я так боялася втратити, але востаннє — і ти зник.

Ти злився з повітрям, став димом.

Не було як тебе знайти, та коли здалося, що знайшла, що ось ти, мій..

Але це не ти, ти інший.

Ти порожній для мене, прозорий для інших.

Мені щебетали солов'ї, як ти паруєш з ароматом свободи.

Я не в нірвані, і не чекаю рандеву.

Я вже не той альтруїст, що був раніше.

Замість цього ховаюся між моїми клонами у голові.

Завтра я веселий, а після егоїст.

Не той субтильний , що раніше.

Забудь про це, я схований у самому собі.

Навіки забутий цирк під назвою життя

Як мало сенсу в твоїх очах.

Які вони гарні та без сенсу.

Вони тільки прикрашають тебе та нічого більшого.

Вони пасують всім, та не мені.

Я знаю їх, знаю кожну деталь.

Я в натовпі впізнати їх в силі.

Та вони пройдуть повз мене

Могила за могилою — їх мільйон.

Кожна про когось, про їхні шляхи.

Їхній вибір та смерть.

Мільйон душ, що шукають радість після поховання.

Ніхто не заходить у гості,

Ніхто не йде з радістю к рідним.

Тіки мовчання, тихе, немов пустота.

Це кусочок землі, де тисяча поховних душ.

Любимі і рідні.

Все стає кістками, які обіймає земля.

Це місце, де рідко побачивши живих.

Війна- це нерозуміння думок,

Хижі погляди та змагання.

Але за що?

За смерть мільйонів людей?

За дітей, що не бачили дитинства?

За землю, чи корисні копалини?

Всі хочуть миру та справедливості,

Коли навколо кишить морок та брехня.

Ми хочемо жити, та натомість лежимо в уламках.

То що вам подобається бійка?

Де не ви б'єтеся, а інші.

Хто головніший, а хто мудріший?

Чи хто дурний, як козел?

Невже не хочете покласти край цьому жахіттю?

Нащо життя, де суцільна ганьба одне до одного.

Люди, ми — одне єдине,

В нас спільне є тільки мозок.

Але багато хто це тупо симетрично ігнорує.

Нас розділи по сім'ям,

Але ми і є одна велика сім'я,

Нам в дитинстві доносили те, що можна завжди домовитися словами, без бійок.

Те, що родина найважливіше,

Що є в цьому світі.

Це любов з першого погляду!

Ні, це любов найкращих друзів!

Та ви що, це ж іскра в очах!

Нічого подібного, вони - споріднені душі!

—То що таке кохання? Що воно таке? Що це за іскра така? Що ви мелете!

Кохання - це коли ти відчуваєш тепло в його обіймах? Чи коли всередині бурхливе море? Чому всі кажуть що це якась нірвана, коли не бачили навіть? А може взагалі не істота, а мозок який це формує. А ми віримо в це кохання.То що це?

—Кохання - це загадка яку треба розгадати та в кожного своя правда, свій ключ. Кохання це щось неймовірне, приголомшене почуття. Воно буває яскравим та приємним і темним, як ніч, болюче. Воно ранить чи загоїть рани. Ніхто не знає, що це насправді, але всі щасливі її бачити. Вона веде тим шляхом, на який ти заслуговуєш. Схід сонця біля моря чи в горах. Або в масовці людей. Село, місто, небо, вода, земля, Інтернет. Вона по всьому світі, в усіх куточках його існування.

Вона- як ти. Ти є кохання. Ти створюєш його з іншим . "Ми і я". Кохання веде до змін. Неважливо яких поганих чи хороших. Головне- не здаватися та довірити їй себе.

Темрява мене огортала,

Змушувала страждати

Вона з'їдала зсередини,

Вбивала кожну частинку радості в житті.

Я більше не була щасливою,

А дзвінкий сміх зник.

По судинах текла не кров,

А магма, що щосекунди могла вийти на поверхню.

Гнів став частиною мене.

А сльози приходили щоночі.

Я намагаюся боротися,

Та ця хвороба не виліковується.

Вся середина була в гнилі,

Вона вмерла.

Цей біль, нестерпний біль...

Я не витримала.

Мені так шкода, що я не з вами,

Але я більше не могла.

Кохай мене, кохай мене так сильно.

Кохай так, щоб з'їхала з глузду

Кохай так, щоб хотіла розчинитися в тобі.

Кохай так, щоб після поцілунку здригалася.

Кохай так, щоб обійми були порятунком.

Кохай так, щоб твій аромат став киснем.

Кохай, кохай мене до нестями

Така тендітна та грана красуня.

На вигляд мила, слабка та невина.

Та тягне за собою стіки смертей,

Ріки крові та стежки, що вкриті тілами.

Благання помилувати їх брудні душі.

Закінчувалися відрубуванням голови

Блискучим мечем.

Її грація, її витонченість збивала з ніг,

А її безжальні вбивства,

Змушували кров у жилах застигти.

Вона в душі воїн.

Образ чудвовой квітки.

Вона в танцях

Може передавати всю свою історію,

Всі її страждання.

А після місива

Посміхнеться

З полегшенням.

Ти ясна, як сонце.

Запашна, як бузок квітучий,

А прозора немов чиста вода.

Ти Боже створіння,

Ти янгол надій.

Ти зірка, що веде до мрії.

Ти мій талісман удачі,

Завжди поруч.

Завжди зі мною.

Ти як кінець та усьому початок.

Ти весна.

Неймовірна гарна та не доступна.

В очах вогонь, палає, іскриться, дає тепло і надію, та коли морок, сум і гнів його оточують, то він бореться як може, та він не вічний, не вічна його надія, його тепло, що стає, як крига, холодна та бездушна. І в останню мить ти можеш побачити в очах вогонь, що так горів, та вже забутий у пітьмі

Стояла на мосту пара

Дівчина і хлопець

Про щось розмовляли, сміялися та мовчали

Тіки це мовчання не було сумним чи недоречним. Воно було тепле та приємне.

Після довгого мовчання вона промовила

-Хто я для тебе?

Хлопець задумливо дивився на неї. Не знав, що відповісти. Просто подруга, та невже просто подруга могла його серце битися в божевільному темпі, що навіть після кардіограми лікарі стояли мовчки. Чи просто подруга, могла своїми очима розповісти про цей світ. А вуста такі ніжні від вишневого блиску. Це єдині вуста що змогли завести його в оману.

А руки такі тендітні та хрупкі, змогли так сильно та міцно обійняти мене. А її душа, що віяло теплом, красою та спокоєм. Який зігрівав моє серце крижане. Чи її обійми теплі і ласкаві, що робили з темних, похмурих днів такими чудовими та яскравими.

Та мовчання, яке було теплим солодким та приємним. Таке мовчання тільки з нею. З однієї усмішки я вже готов відати життя. То хто вона? Просто подргуа?

Та поки він мовчав, вона зникла з моста.

Як 20 років тому

А вночі вона була собою, вона була немов відкрита книга та з кожною сторінкою більше розумієш її біль.

Вона не була як днем, ні злою, ні агресивною, ні сильною, вона була тендітна як пелюсточка яку зривають чи спокійна ріка з якої забирають воду, вона була слабкою.

Коли дивився в її очі,бачив всі її страждання, усю її біль, відчай, я бачив потребу в любові і ласки, прохання про допомогу, вона немов дитя мале, її дзвінкий плач пронзає в саме серце, її крики які пульсують в голові

Та тільки приходить ранок і вона вже сильна та незламна

А я нічого не можу з цим вдіяти, не можу бути з нею поряд коли вона сама собою є