Надія

Все забудеться, все зітреться,

Нічого не буде мати сенсу.

Фотографії, чорно-білі.

Це все, що залишилося.

Я не знаю, чому живемо,

Яка мета,

Яка мрія, які почуття.

Я все ще жива.

Погляд з пильністю,

Зі злобою.

Чому немає посмішок в людей,

Є насторога.

Комуністичні написи,

Всюди пропаганда.

До чого доводять лозунги,

Ідеї, слова.

Це має сенс, колись це мало.

А зараз зовсім інше, нове життя.

Нові люди, нові цілі.

Колись від нас залишаться фотографії,

Але вже не чорно-білі.

– 11.10.2025

Зелене, листя довкола,

Останні дні літа.

Повітря, холодне після дощу.

Не врятує ніхто, та я й не прошу.

Грім, блискавка в небі,

Хмари скупчилися, темні.

Вечір, лягає додолу,

І я приляжу до нього.

Сердитість, до ситуацій, людей.

Я втратила посмішку десь по дорозі.

Не знаю, де і коли її я знайду.

Крапля сльози, полетить на підлогу.

Озирнися, біло-вогняна блискавка

Освітить кімнату з-під штор.

Не барися, я тебе не знала,

Я себе до кінця не знаю.

Поквапся, час іде

Разом зі стрілкою на годиннику.

Цокає, дні за днями, ночі за ночами.

Кінець приходить і людям, й віршам.

– 22.08.2025

Люби мене, коли я втомлена,

Сумна, коли не підіймаю догори,

Свої зелені очі,

Не бачу світло в кінці тунелю.

Коли я заспана, смішна,

Коли вдягаю сукню,

Наношу макіяж.

Коли ти хочеш мене обійняти.

Коли іскра в очах,

Коли я стрибаю.

Коли ледача я лежу,

Коли я хвора, коли нежить.

Люби мене, коли я є,

Сиджу поряд,

Коли мене немає,

Згадуючи, люби мене.

Коли жартую, коли сміюся,

Коли я їм багато.

Коли сиджу голодна,

Не хочу готувати.

Люби мене, коли я жива,

Коли серце моє б'ється,

Легені наповнені повітрям,

Можеш не любити, коли я мертва.

– 09.04.2025

Кордебалет на сцені,

Зала овацій,

Граємо ролі впевнено,

Сплески в долонях.

Як смола брехня

Прилипа до підошви моєї,

Переслідуючи всюди,

Не подінешся від неї нікуди.

Я ходжу по світу,

Озираючись всюди.

Важливі рейтинги,

Не важливі люди.

Я не вірю тобі,

Я не вірю йому.

Це ваша щирість,

Проковтнула брехню.

Мене не обманеш,

Мене не покориш...

– 05.03.2025

Я вже ні в що не вірю,

Перемогу чи поразку.

Просто закінчить це все,

Будь ласка.

Світ огидних людей,

Домовленостей,

Бруду, грошей,

Та імперських ідей.

Я не обирала народжуватися тут,

Але я страждаю.

Усі так, але немає виходу.

Я просто буду наодинці.

У своїй кімнаті,

У своїй хатинці.

І так, я стаю уже байдужа,

Зла, роздратована, незріла.

А ви живіть своє найкраще,

Успішне життя.

Смерть людей,

Смерть природи.

Це кінець насолоди,

Нарциси правлять світом.

І я не забуду довіку,

Цей хаос та мій страх життя.

– 20.02.2025

Сніг, холод, невідомість.

Пропажа совісті,

Все йде не туди,

Куди йшло.

Тебе ніхто не врятує,

Подасть весло,

Щоб сам себе втопив.

Лише на похоронах поговорять.

У тебе немає душі.

Таланту теж немає,

Тебе засудять,

Посміються і забудуть.

Алкоголь за столом,

Сьогодні похорони,

Завтра свято.

Привід жити й кудись йти.

Треба лише гроші,

Не важливо де брати,

Корупція, крадівництво,

Чи просто робітництво.

Папір все стримає,

Історія усе пробачить.

Вдінь вишиванку,

Й палко співай пісні.

Ми люди,

Один одного доб'ємо,

Якщо нас всіх

Не вб'ють вороги.

– 18.02.2024

Людина проживає,

Життя лунає та триває.

Все ходить та біжить,

Бо справи нескінченні.

А потім тіло загасає,

Хвороби заробляє.

І вже не може піти,

Робити, що колись.

Як же ви постаріли,

Обличчя зморшки вкрили.

Згорблені, з палками,

Йдете ви по харчі.

І шкода, що ви стали,

Такими старими людьми.

Згадавши всі події,

Молодість і мрії, які були колись.

Із вроди воду не пити,

Здоров'я не купити,

За гроші та молитви.

Пігулки треба пити.

Не повернути рідних,

Не повернути час.

Характер загартували,

Навчили ви чомусь мене.

Я поважаю,

Хоча не завжди допомагаю.

Але я пам'ятаю,

Хоча не всі живі.

– 22.12.2024

Темна ніч перед світанком,

Промінь теплої надії.

Як раніше вже не буде,

Я себе вже загубила.

Життя йде, думки про себе,

А як раніше об'єднались,

Була єдність, була сила,

Куди це все вже подівалось?

Чи стягнемо ми травму,

Чи витримає військо?

Треба триматися,

Хоч важко, хоч ще трішки.

Ми не сталеві люди,

Звичайні кістки зламні.

Але я не забуду,

Хто є нашими ворогами.

Ніколи не забуду цей страх,

Ці сльози від безнадії.

Це горе та біду,

Що накликали на людей.

І віри вже немає,

Не знаю, що робити.

Навіщо починали?

Треба гідно закінчити.

– 22.12.2024

Ой, вийди у полі

На стежину.

Одні трави, бджоли,

Не гинуть.

Ой, пісні ллється,

А вітер несеться

По полю у долину,

До тебе в домовину.

Я тебе шукала,

Все думала, гадала,

Ночами не спала,

Тебе виглядала.

А ти як принц,

У казці ти.

Але не буде у житті,

Не буде наяву.

І щоб я не гадала,

Нікого не кохала.

Я просто заблукала,

У думках заблукала.

– 19.12.2024

Летять сніжиночки як пух.

Маленькі і смішні,

Зима прийшла блищить, як сніг,

А сонечка нема, сумує дітвора.

Але санчатам уперед,

Зима уже прийшла!

Зима уже прийшла!

– Написано в дитинстві.

Вистояти, не зламатися

У час, коли вороги хочуть смерті,

Коли люди добивають своєю злобою.

Я хочу вистояти ці часи.

Я бачу шлях, який пройшли позаду,

Не хочеться, щоб це було даремно.

Ми переживали вже

Розчарування і зраду.

Цей світ, де сильний має владу,

Всі думають лише про себе.

Я вже не знаю,

Чи добра я людина, чи жахлива.

Але я буду жити далі,

Не знаючи, що попереду чекає.

Я не зламаюсь, я не впаду.

І ви постійте коло мене.

– 27.11.2024

Життя єдине,

Час кінечний.

Нащо мені слова,

Нащо обіцянки?

Нащо ви шукаєте вигоду собі?

Я все одно піду.

Сьогодні тут, а завтра там.

Мій час вичерпний.

Не знаю, як правильно жити.

Я перший раз тут,

На цій планеті вперше.

Але ви судите строго.

Мене забудуть,

Вас забудуть.

Сьогодні є, а завтра ні.

Мій мозок помре, помрете і ви.

– 15.11.2024

Летять листочки із дерев,

Все сумно так стоїть.

І дощик з даху капає,

Летять пташки у вирій.

Ну, якщо нам поглядіть на те,

Що дала нам осінь,

Червоне листя із дерев,

Вже сиплеться охоче.

Така ось осінь чарівна,

Усім приносить диво.

А листя все кружля, кружля

І падає красиво.

– Написано в дитинстві.

Ми граємо в гру

Ти робиш хід,

Я роблю хід.

Але ігри набридають,

Мені хочеться нового,

Мені набридло сидіти,

Думати про ходи.

Я хочу встати та піти.

З ким можна походити,

З ким можна погуляти.

Мені так важко було,

Але коли я щось прошу,

То це лише слова.

І я отримую слова.

Ми граємо в гру,

Я заплуталася в правилах,

Я не знаю як в неї виграти.

Мабуть, треба замінити гравця,

Бо мені набридло.

Я сиджу і сумую сама,

Граючи в ігри,

Але ми вже не діти.

В ігри не мусимо грати ми.

– 15.09.2024

І блиск очей світлооких,

Маленьких, бадьорих

Навпроти усіх поселився.

Та сміх мій голосний

Не чутий, не бачений

Тут оселився.

Не будь ти таким

Непривітним, зажатим,

Усмішку даруєш ти

Очам моїм.

І завзято говориш,

Не думаючи довго.

Ти знаєш, що я тебе чую,

Твій голос,

Твоє дихання тисне

У вуха мої.

Не стій, підійди,

Обійми,

І скажи, що насправді,

Я хочу правди,

А не болю й брехні.

Стій стіною кам'яною,

Не здригнеш,

Не зрушишся,

Не зламаю тебе,

Ти тут, ти живеш

У серці, у думці.

Не знаєш цього,

Але буду відверта,

Що я хочу тебе

До себе в кишеню,

Маленького хлопчика,

Моя ти мрія.

– 28.07.2024

Прокинься, не спи,

Ідуть вороги

По душу, по кров,

Невтомні бої.

Роби те, що можеш,

Ти сильна та дужа,

Людина з вірою в серці,

Без болю не жила.

Не будь ти безпечним,

І це безперечно лякає.

Війна, виснаження, біль.

І все навкруги несправжнє.

Є втома, є сум.

Життя невагоме,

Не хочеться жити,

Але вмерти – не вихід.

Цей світ та люди,

Розчарування,

Безлюдні клаптики тиші

Та спокою.

Не спи, невагомо,

Ти моє сподівання,

Бажання про радість,

Та смуток мій.

– 29.07.2024

Стілець стоїть серед кімнати,

Тут стіл є і крісла,

Тут висить картина,

І штори широкі вікна обвили.

Стільцю тут не місце,

Його приберуть у комору.

Заважає він жінці,

Вона прибирає.

Вона пере одяг,

Поглядає у вікно.

Чує, як співають пташки.

Стілець стоїть у темряві повній.

Нащо взагалі придбали його?

Кому він потрібен,

Старий, невеликий,

Стілець, що прибрали з очей.

Він і сам не знає,

Нащо зроблений був.

Невже його ціль стояти в коморі,

Немає місця в кімнаті для нього.

І може прийде той день,

Коли старий і зламаний буде.

Його викинуть на смітник,

Бо заважає він всім.

Невже я той стілець?

– 04.07.2024

Я знову йду на дно,

Ось і воно,

Темрява поряд,

Дихає у потилицю.

Пальці ніг, уже на краю,

Я не впораюсь, я не впораюсь.

Я підвела себе і тебе,

Пробач мене.

Я більше не можу,

Я думаю про смерть.

Мені знову погано,

Не рятуй мене.

Йди шукай, свою долю,

Свій край.

Я буду тут,

Нікуди тікати від себе.

Я не та, я не весела.

Це вигаданий образ,

Забудь про мене.

Не буде ніяк вже.

Ці почуття, мене обвели,

Вони вбивають мене зсередини.

Я не можу терпіти їх,

Біжи вперед.

Буду вічно молода.

Бувай, забувай мене.

Я нічого не зроблю,

Я нічого не вмію.

Сенсу немає,

Всюди біль та втома в повітрі.

У мене немає питань,

І відповіді теж загубились.

– 17.05.2024

Мене не було,

В цифровій мережі я стерта.

А спогади плутаєш ти,

Які ми були?

Я була добра чи зла?

Не пам'ятаю,

Обличчя злились воєдино.

Це я, це я, це я.

Сумуємо і любимо напиши на могилі моїй.

Не приходь більше,

Бо мене не було.

Я вигадка, я ілюзія,

Я марево,

Я пил, що здійнявся угору.

Я не народжувалася, я не помру.

Забудь мене, як усіх забуваєш.

Не буде ні жалю, ні сліз,

Нема за ким плакати.

– 12.04.2024

Вбивають люди людей,

Зі споконвіку так повелося.

Пустять кулю у голову,

Щоб не міг думати, як він хоче.

Не міг жити на своїй землі,

Обирати собі працю.

Одружитися або ні,

Говорити мовою або інакше.

Московія вміє красти історію та культуру,

Придумала брехню і сама в неї вірить.

Раніше вбивали москалі українців,

І зараз це відбувається знову.

Чому ми були сліпі, чого не бачили,

Що пригріли змію біля грудей?

Що ворога пробачили за геноцид пращурів,

А зараз маємо те, що маємо...

І соромно мені за себе,

Я слухала московські пісні,

Сиділа в їхніх соцмережах.

Проковтала, дозволяла промивати мізки.

Такі ми люди, всі живі,

Ми робимо помилки.

Але найгіршим буде не аналізувати їх,

Жити з байдужістю, «какая разніца» мені.

Різниця ж та велика,

Бо хто московською спілкується,

Той живе у їхньому просторі.

І пропаганду легше сприйняти на рідній ворога мові.

І легше слухати їхню музику про гроші та неповагу.

Застрягли ми у цій петлі, йдемо ми всі по колу.

Бачимо ворогів в країні, а зовні не розгледіли.

Розслабимося знову, і знову починається виток історії цієї.

– 14.03.2023

Я не на самому дні,

Лежу на поличці.

Пилинкою впавши,

Не дивися у вічі.

Не прибирай мене,

Не покидай мене.

Стій поряд,

Фарфоровою статуеткою.

Я бачу твій блиск та сяйво,

Хотіла я б мати таке.

Я можу лише побачити його,

Доторкнутися кінчиками пальців.

Не плачу я, не сміюся,

Це все ілюзія,

Я не втоплюся

У калюжі води.

Не полечу вниз кулею,

Не знепритомнію.

Я тут, я живу, я поруч з тобою,

І мене немає водночас.

Я тінь, я незграбне дитя,

І люди та спогади,

Чи є, чи нема їх,

Не знаю я.

Не хочу я бути тягарем,

Не хочу жити, як є.

Не знаю, як хочу по іншому,

Не дивися мені в лице.

– 01.04.2024

На кінчиках пальців відчуваю,

У посмішці та ямочках на щоках.

У мішках під очима,

У пасмах пухнастого волосся.

У віях, що дивляться вгору,

У музиці ритмічній,

Яка змушує піднятися та танцювати.

В думках, де все добре.

В мріях, коли я здійсню їх,

В людях, що розповідають про себе,

У котах, що сидять на порозі,

Мають хутро: чорне, сіре, біле.

В сонечку, що заходить на вечір за обрій,

В небайдужості інших,

В їжі смачній та простій,

Я бачу щастя та миті радості.

– 28.01.2024

Любов перша закінчується,

Буденність перемагає.

Справи не закінчуються,

Обіцянок не виконають.

І біль цей буде у душі,

Не буде більше радості наразі.

Хочеться покластися на людей поряд,

А їх майже немає.

Твої зелено-карі очі я не забуду,

Твій голос приємний та сміх.

Такий вже ти був, трудоголік,

Досяг того, чого зміг.

Все тимчасово, все минає.

Що б не було, я буду поруч із собою,

Я буду тут, сидіти, і чекати,

Коли настане спокій, тиша.

Ці сльози підуть, цей настрій піде.

Вийде сонце із під хмари,

Дощ стихне, я зачекаю,

Коли це буде, а поки постраждаю.

– 18.11.2023

Ти дивишся через вікно,

Життя йде без тебе.

Люди біжать, сміються, говорять,

А в тебе немає слів.

Проходить все повз тебе,

Не пріоритет ти ніколи.

Повідомлень не чекають,

Й відповідають довго.

На одинці буває менш самотньо,

Ніж з кимось, хто не бачить,

Не чує твого слова,

Сенсу не розуміє.

І можливо це щось з тобою,

А можливо це щось зі світом.

Рухається по орбіті Земля далі.

«Куди себе подіти?» – я питаю.

Можливо це не ті люди,

Можливо це не те місце.

Не ті це звуки,

Слова, на які не відповісти.

Багато де я чужа,

Багато з ким байдужа.

Заслуговую я на свою втіху,

Хай моя любов до себе квітне.

Сад в душі я посаджу,

Поливатиму кожен день.

Плодів чекати не варто,

Насолода від цвіту й процесу йде.

– 16.11.2023

Цей світ без тебе був би пусткою,

Приносиш ти розуміння й радість.

Переживання за навколишніх,

Погоня за стандартами.

Ти така прекрасна, природна,

Й нав'язливі ідеали такі штучні.

Бачити твої зморшки й шрами,

Це бачити життя прожите й посмішки твої.

Відкритість твоя так приваблива,

Мені цікаво, коли ти говориш,

Твій розум й винахідливість захоплює,

З тобою відчувається зв'язок і глибина.

М'якість й доброту я відчуваю,

Дівчатам потрібна любов й увага,

Натомість вони це повертають,

Такі чудові, й щирі.

Ніколи не очікую підступу від них,

Хоча було по різному.

В жінках зароджується життя,

І бути спостерігачкою їх шляху це щастя.

– 18.10.2023

Він був маленьким,

Голубий колір пір'я мав

І зранку кричав щосили,

Бо біоритми такі мав.

Він був дикий, неспокійний,

Не зуміла я його приручити.

Але дивитися на нього

Було цікаво й заспокійливо.

Він пір'я чистив,

Завжди був гарний,

І спав він висячи під стелею

Своєї клітки, невеличкий.

І життя пройшло, неначе сон

І що він бачив, крім кімнати?

І що він буде пам'ятати?

Уже нічого...

Маленьке тіло нерухоме,

Хвороба всіх нас забере,

І смерть нікого не мине.

Ніколи не будемо ми вдома.

І на очах у мене сльози,

Не чекаєш поганого так скоро.

Життя прожити – не поле перейти.

У клітці не будь, поки ти ще живий.

– 02.10.2023

Емоційні качелі залиште собі,

Я не буду кататись на них.

Я не буду годити та думати,

Що подумаєте про мене ви.

Я можу робити, все що потрібно вам

Та чи залишуся я собою?

Не вгодиш нікому, скільки не пробуй,

З тобою залишиться тільки втома.

Я не хочу бути красивою,

Я не хочу бути найкращою.

Я хочу бути спокійною,

Не мати прокляття ваше.

Я б хотіла бути сміливою,

Хотіла б бути неадекватною.

Але залишаюся лише тихою,

На самоті мені краще так.

– 07.08.2023

Всесвіту байдуже на тебе,

На твої радощі та муки.

На смерть собаки, яку знав

Та хворобу, якою прикутий.

Чи тобі байдуже на себе?

Ти думаєш: «Чому зі мною?»

Ніхто не знає і не бачить

Про що твої думки та рухи.

Біжи вперед, ти вір у себе,

Проблеми вирішуй,

Працюй на знос.

Можливо хтось це оцінить.

Заради похвали чи визнання,

Ідеї чи не серйозно.

Чи для себе ти робиш це все?

Не думай багато, а то працювати.

Сродна праця приносить радість

І менше думок у твоїй голові.

А що робити і як жити –

Прийдеться вирішувати тобі.

– 04.08.2023

Де мій дім?

Справа в тім, що немає його,

Де спокійно, й де ти потрібен,

Де немає злоби.

Де ти відпочинеш,

Наберешся сил,

Де тебе зустрінуть

Й зрозуміють.

Де мій дім?

Всюди чужі люди,

Немає глибини розмов,

І бажання допомоги.

Йде буденність,

Йдуть справи,

А що залишиться потім,

Після смерті твоєї?

Я хочу дім,

Але не маю зараз.

Я хочу відвертих розмов,

Але почуваюсь відчужено, на жаль.

Що не так я роблю?

Чому так йдуть справи?

Я не знаю, чи дізнаюсь?

Але дому не маю.

– 05.07.2023

Чом би ти не пішла до людей гуляти?

Чом би ти не такою як мати?

Чом би ти не сміялась й веселилась разом?

Чом би тобі відчувати щось інше зараз?

Чи могла я бути іншою, ніж зараз мене бачиш?

Чи могла я бути гіршою, ніж та, що стою?

Чи могла я бути красивішою в строю?

Чи могла я бути успішнішою за версію свою?

Я хочу забагато, не весела я.

Я хочу танцювати, але щоб не бачила Земля.

Я хочу пам'ятати, що зробила я.

Я хочу мати до неї почуття.

Не розумієш, як відчувати те,

Не хочеш ти бачити моє справжнє лице.

Не хочеш знати біди, через що пройшли,

Не будеш ти мати особливе місце в серці.

Я залишуся ж такою, якою я є.

Я буду нудною і не слухай мене,

Я буду злою, бо так я заступлюсь.

Я буду собою, а інші завмруть.

– 17.05.2023

Чарівні очі сяють в ночі,

І сум дівочий повсякчас,

А сліз не видно,

Й давно немає.

Самотність вдома поселилась,

І обвела все навкруги.

Чи бути одній непогано?

Чи бути самій зовсім зле?

Не завжди я знаю,

Чому я обираю людей не тих,

А не себе.

В біді буденній поряд я завжди у себе є.

Хотілося б наповнитись сповна увагою, любов'ю,

Щоб більше не хотіти, не мати спраги у цьому,

Але довіритися комусь важко.

Відкритись повністю – інтимно.

І як це брати й не давати?

І як це думати про себе?

Це егоїзм, скажуть усі кому не лінь.

Думати про інших це добро.

Чому ж не видно альтруїстів?

Мабуть, правда десь по центру.

І так завжди, шукаєш відповідь на питання,

Приходить думка рішуча й одна.

І вірш живе своїм життям,

Думки свої я викладаю.

І легше стане на душі,

Неначе це почув хтось.

– 07.04.2023

Колись я бачила квіти, і слова подяки мамам.

Я чула, що бути гарною – це добре,

Жінки окраса цього світу,

Й про них можна згадати раз у рік, зробивши подарунок.

Потім вже прочитавши, зрозуміла, що свято це про інше.

Воно про те, як сильні жінки вибороли собі право на освіту,

Можливість голосувати на виборах,

Працювати в професіях різних.

Чомусь це сприймається як даність зараз.

Хіба це не буденність, жити як ти хочеш?

На жаль, не завжди так було.

Можливо й не завжди буде так,

Якщо не вимагати прав для себе.

Я чула слова, що рівність досягнуто,

За що борються ті нерозумні жінки?

Чому з насиллям у світі стикалася кожна третя...

Я не знаю, мені дуже сумно через це.

Тому що я є та третя.

І досі не вільна я, не самостійна.

Цей день про те, що не потрібно здаватися,

Бо наші пращурки не впали духом.

Жінки раніше хотіли свободу Україні.

Я зараз хочу того ж,

Та ще й поваги до жінок, і розуміння.

Тому це свято – Міжнародний жіночий день. Вітаю вас!

– 06.03.2023

Чому виходить так,

Що любим ми не тих, хто любить нас?

Чому притягують мене байдужі?

Питання зрозуміле, але однієї відповіді мало.

Напевно виховання,

Дитинство відіграє велику роль в житті.

Якщо глянути на тип прихильності мій,

То він тривожний.

І як це? Самій важко зрозуміти.

Поводжуся я так, що в підсумку приносить це мені певний біль.

Тягнуся до людини, якщо не так щось, то промовчу.

Але коли накопичаться ті почуття, то вже готова розірвати всі зв'язки.

Інколи я можу шкодувати про це,

Але буває, думаю, на краще це.

Одній мені зрозуміло як бути,

Як з іншими – не завжди зрозуміло.

Дружити не дуже важко,

Якщо намагатися поводитися по доброму,

І слухати, що кажуть.

Не бути мудаком, одним словом.

А в романтичних стосунках все не зрозуміло,

Як спраглі діти ми хочемо любові.

Хочемо бути почутими, побаченими, зрозумілими.

І наче все не важко,

Але ніхто не хоче робити перший крок.

Простіше бути гордим і на одинці,

Чим вразливим і ніж отримати у відповідь.

Якщо поставити єдине питання:

Для чого взагалі ця любов людині?

Напевно, відповідь на нього –

Щоб зменшити її страждання.

– 06.03.23

Хвороба тебе звалить з ніг,

І дихати не можеш, як раніше міг,

Й думати не хочеш.

Плани будувати також.

Бачити людей важко.

Світ в темних кольорах,

Й нащо все це, може пролунати.

Все одно кінець нам всім настане.

Тривогу й страх ти відчуваєш.

Ти терпиш їх, бо як же то інакше.

Набридливі думки виникають в голові.

Як можна витерпіти все це?

А може ми тварини всі?

І нащо все ускладнювати?

Живи інстинктами,

Задоволень не відкладай.

Але там, де багато задоволення,

То болю також досить.

Такий цей світ з гомеостазом.

Змирись або помри.

– 03.02.2023

Як бути мною ніхто не знає,

Але я знаю, що відчуваю.

Сум і гнів, останнім часом,

Не без підстав – скажу я вам.

Зелені очі, русяве волосся,

Пухлі губи, видно невеликого носа.

Неідеальні мої риси,

Я вже звикла любуватися ними.

Вирій думок у моїй голові,

Як тих бджіл у вулику.

Хто що сказав, що відбулося,

Про це я часто думаю.

Мені здається, я добра людина,

Хоча можу чинити й думати зле.

Якщо найде така хвилина,

Іноді можу висловити все в лице.

Знаю свої переваги та недоліки знаю,

Але бути іншою вже не бажаю.

Таке життя, воно бентежне,

Отримала досвід, він і вплинув на мене.

– 20.01.2023