Роман Коцький

Побудова

захмарних цілей під час війни

Простір

повен сумних думок

і несмішних жартів

Дешевіють

рідні люди і дорожчає чуже пальне

Вартісні якості

людей мов пакість нічого не варті

Побудова

багатоповерхівок під час війни

Написати рядок поезій

коли сумний

Здоганяти

короткі миті осяянь із слів

Не здаватись

коли нема сил, але справді хотів

Купувати крихкі горнятка

для чаЇв міцних

Не знати імен героїв

Молитись за них

Хутко

давай

мершій

перевір

наш графік відключень

Хочу дізнатись

Чи побачу я очі і зорі

Що сяють незбагненно

і знову незрозуміло

Ти скажеш

Собі ти надумав

А я не проти дорам

Але краще мені ЮФС

Там сильніше б'ють справа

щиро відіграють біль

і не так розбивають серця

Кожен дивиться

і тренує в умі своє

виходить

Вимкнуть все таки світло

Полетять шахеди

Ти тоді захочеш притиснутись

Я розкажу тобі цей вірш без рими

На вушко

"Та хіба це вірш?"

Засмієшся

Та хіба це важливо

Не ображаюсь

Я його читав

І ти не помітила

Світло вже є.

P.s. Наступного разу

додати згадку

про Лі Джун Кі

чи іншого випадкового любителя кімчі, що актор чи співає.

Принаймні це легше

Ніж гратись у силабо - тоніку

Слабаку, що закриває очі

коли любов головного героя

Втопає на його очах.

Хлопець чортополох

виріс у тріщинах п'ят

боязкого міста

полохає чортів

підарів робить двісті

дівчина покотиполе

боялася сказати слово

ніжно у таратайці

кричить

тримайся

ти мій чудовий

мужчина

давно напів дід

упертий як віл

був у предків

його посадка

от сих до сих

все кульгає

та держиться крепко

у полоні

перекошена тінь

колишнього мегагероя

рахує миті

секунди і дні

він знає

кого втопить у горі

У метро сміється маля

"Монстр ПосТраСтР

- правитель 2 стін"

ще графіті смішні

хтось домалював

і два правила

кожне двох слів

"Русню стріляй"

і "Слава Україні!"

Психотерапевтичний коротун

Задонатив, дихай.

Подихав, задонать.

Я уявляю

як вся

ця війна скінчиться.

Радісно скажеш

Зай,

Я тобі

Киця.

Я уявляю небо

Без спалахів

поруч.

А за Дніпром

лише люди

І згинула

потолоч.

Я уявляю,

що всі

мої друзі

вертаються.

Їх обнімають

діти.

І жінки

дарують "Цьом".

Я уявляю

різне.

Під градом,

ракетами.

Як оркам

тікати пізно...

Їм

додомку б

в пакетиках.

Наче живу

попри сон.

Печуть очі,

злипаються.

Дощ у спекотний лютий.

Усе дивно,

не знаю сам.

Голуби, шпаки

на дорогах

Клюють зернятка з того,

що випало з авто

при евакуації.

Налякати вони можуть,

але не знищити Націю.

Все, що зараз кажу

Немов

зайва є інформація.

Чи живий я?

Кладу на зуб

І кусаю всі пальці я.

Живий я.

Ніби живий.

Хоч всі рими відгонять трупами.

Хочеш,

теж розкажи

хибкі думки

словами грубими

***

Хибкий - який не має твердості

Я накидаю пару рядків

або навіть

цілий катрен

поки ще

геть не знімів

поки поруч ніхто не вмер

Я накидаю слів у рядки

повних скомканих

" Ідіть, ви вже"

страшно померти ніким

серед

сенсів, кварталів

пожеж

Я зберуся і розкажу

проковтну той

у горлі комок

перекрикну у вухах шум

зберу пригоршню

хоч думок

Я старався,

але не зміг

ніби я ідеал - окупант:

небоєкомплект рук і ніг

десь не тут

свій описую стан

Моя техніка

пошкоджена знов

і писати отак апломб

втратив здатність

я до розмов

в Середзем'ї розквітло зло.

Незакінчений вірш

недописаної війни...

Воюй.

Допомагай воювати.

Допомагай,

тим хто не може воювати.

Бо згниєш.

Наплюй.

Сонця схід щоб битись вартий.

Ми захоплені на картах.

В нас направлені гармати.

Ми ще є.

Я не ллю

сліз і слів за кулі в бартер.

В карцер не саджаю жарти.

Все віддав уже вдесяте.

Бог дає...

Цей вірш як ознака життя.

Поет я.  Кат буття розтяв.

Звичайні речі, я вже скучив.

Але не всім вже стане лучче.

Цей вірш як прояв не хвороби.

Агресії до нас худоби.

Смак вбивства нам не довподоби

Але цей звір... Він сам приходить.

Цей вірш в думках читаю криком.

Я не мовчу, не без'язикий.

Звичайні дні! Ми вас повернем.

В нас в ЗСУ, всі мов Говерли.

Шию душить хіба КОВІДок?

Тисне смог з крихт

попалених мрій.

Дев'ять метрів на три як гніздо.

Трясся-шлях,

що фальстартом звав "мій".

Маски з марлі

- лише дискомфорт?

Далі й ближче

вигулюють смерть.

Сіє знаки їм в шлях Автодор.

Поза волею тиском вже жме.

Виручайте,

ввімкніть спів пташок!

Квітень, муркіт,

пиво і диво -

Кину за обрій аж

той гвіздок, що

дряпав в душі.

Страшусь рецидивів.

Зрештою,

ти явилось так,

як робили це боги Олімпу.

Лиш голос,

таємний знак.

Очі на  звід небес,

то на лампу,

ясним поглядом,

де я? 

Даремно все.

Краще почути слова,

біль впустити.

Я головою

вертів,

застиг

як із олова.

Аж тоді позимі

як трава

зійшли думки,

розумію це!

Не справді,

як звук, реальний,

маниш з душевних джерел.

Ти не параліч,

я не у спальні,

а у висі ширяєш орел.

У натхнення знайоме лице.

Як, завжди.

Ей, зажди!

Все?

Зранку рятую цей день

гіркотою арабіки.

Вісім хвилин

не мішень.

Без шуму

в динаміках.

Знов

 у воросі справ

"Важливо"- переліку,

Мрії - не мрії,

бажання-зітхання.

В канавах-істериках.

Заздрісним поглядом

Зміряв минуле

до забуття,

Шворками

збіса затягнуто

Нині,

не лиш взуття.

Кава із парою стине,

Поволі ділиться силами.

Лиш на вісім хвилин

ми не

нуль,

а звемся щасливими.

Не можу згадати світанків.

Які вони були раніше?

Як долю звав "коліжанка",

І небо всміхалось синішим.

Скінчилась чужа вистава.

Спинився у власній тиші.

У грудях як тигр калатало,

Але це вже ніц, не колише.

Не знаю, що свище злий вітер,

Нагнав пил і сум на лице.

Буває з емоцій я вихор,

Та нині - Чуєш? Не, цей...

Ти немов ОрбІт.

З Краси.

Щоб дотикалися губи.

Стільки

її не просив.

Не заслужив,

та най буде.

Мовбито

гостя з казок,

щоб устрівать у пригоди.

Пожежник, палій разом.

Лучче,

що в світі знаходив

Хіт цього сезону

- задушливі ночі,

прохолода з яких

повтікала у сни.

НедовідОмим натяком

суті шепочеш,

подаруєш і молиш, 

їх прояснить.

Хіт  цього сезону - в тобі потону,

Космос  з'їсть океани,

саме тому

твої очі  сьогодні

- мої князі, барони.

Я іду,

волі тішусь,

у свою тюрьму.

Хіт того сезону

- мурчання ритми,

Вроди, що минає,

митей вже нема.

Гарно, як в ТВ,

тужились всі жить ми.

Вогнисько душі

хоче ж обіймать.

Хіт сезону завтра - я не знаю.

Заплутав в резонах,

розкажи,

прошу.

Заховай...

забудь

ключ чужий від Раю.

"Холодно, тепліше"

шепочи дощу.

Примітка: Недовідомий- який важко пояснити, зрозуміти; незрозумілий, підсвідомий

Дозволь розтрощити

твою самотність.

Дозволь не лишати

тебе в самоті.

Як душі у тілах

Потрібні як гості.

То я завітати

до твоєї б хотів.

Посмішка,

знаю,

ховає усмішку,

Погляд

відводиш,

але бачиш все.

Жінка - мелодія,

зірка і кішка.

З раю єдине офіційне лице.

Знаєш,

я зовсім тебе не тяну.

Знаєш,

ти краща в мільйони раз.

Я вже не дивлюсь

як біжить Кріштіану.

Я прозріваю

з кохання в сто назв.

Хто ти людина,

що змінює плани

тричі на день?

Чай п'єш як стине.

Каву з вершками.

Ліків сім жмень.

Мрії  дитини,

думи казками,

пустка кишень.

Хто ти людино?

Що тебе ранить?

Як минув день?

Нас віками нищили

В душі не стали

нижчими.

Воїн кожен

мов та Говерла,

аби рідні всі

не померли.

Нас віками

хотіли поглинути

Обзивали бендерами, двинутими.

Сварки любимо?

Так.

Між собою.

Єдні в герці ми,

за долю Бою.

Паляницю мов

хтіли нас з'їсти.

Бо ми

спечені з доброго тіста.

Комашня,

всяк людина і птаха

Каже нині одно тут:

"рус-ське?

Йди нахуй".