Зміст

7

Дівчата сиділи в автомобілі мовчки, кожна поринувши у власні роздуми. Вони були занадто різними, тож тем для спільних розмов не могли відшукати.

Віта думала про те, що зовсім не так уявляла собі поїздку на відпочинок. Думала, що сидітиме в шезлонзі з келихом вина і тарілкою фруктів та продумуватиме фабулу майбутнього роману. Хто ж міг подумати, що вони застрягнуть отак у якійсь Богом забутій глухомані і не знатимуть, як із неї вибратися…

Раптом автівка здригнулася раз, другий… Це виглядало так, неначе двигун вирішив завестися сам по собі, а машина — вирушити в подорож без водія. Хоча звичного гудіння вона не почула, лише легку вібрацію в усьому тілі. Потім все стихло.

— Що це було? — очі Віти зустрілися з розширеними від страху очима Елі.

— Я не знаю… Може, землетрус, — невпевнено відказала Віта.

— То треба вийти з машини, поки нас тут не привалило, — вхопила її за руку настрашена модель.

Віта могла б заперечити, що тут, на відкритому місці, їм нічого не загрожує, але їй і самій захотілося на свіже повітря. Обидві хутко вийшли з машини і почали прислухатися, чи нічого підозрілого більше не станеться.

Та всюди панувала тиша, лише шумів морський прибій за будинками села, яскраво сяяли зорі, а з-за крони високої тополі виглядав повний місяць.

— Ой, там хтось іде, — Елі схопила Віту за руку.

Та лихоманково шукала в кишені хоч якусь зброю, знайшла в'язку ключів і затисла в кулаці.

"Буду бити ключем по очах", — згадала бозна-де почуту пораду з самозахисту.

Але битися ні з ким не довелося.

Бо темряву розсік промінь ліхтаря, і злякані дівчата з полегшенням зітхнули, упізнавши знайому кремезну фігуру Яна.

— А Свят де? — стурбовано спитала Віта. Тільки зараз вона помітила, що Ян виглядав дивно. Його руки були брудні, на правій щоці теж відбилася пасмуга багнюки. Холоша джинсів порвана.

— Я не знаю, — сказав Ян після короткої паузи. — Він був зі мною, потім я відійшов ненадовго, а хлопець тим часом зник. Тоді стався землетрус, чи хтозна що воно було. Земля загуділа, все задрижало, а тоді завалився вхід у катакомби.

— А якщо Свят був там? І його завалило? — Віта заметушилася, шукаючи свій мобільний, хоча користі від нього було небагато, хіба що в якості ліхтарика можна було застосовувати.

— Якщо він там, — Ян знову помовчав, ніби підбираючи вірні слова, — то ми його самі не витягнемо. Я пробував, нічого не вийшло. Там величезна купа землі і каменів, треба принаймні бульдозер, аби те все розгребти…

— То поїдемо швидше на шосе! — Елі кинулася до машини. — Будемо вертатися назад, там же було якесь село перед тією розвилкою. Покличемо людей на допомогу!

— Я якраз про це й думав, — Ян потер рукою обличчя, ще більше розмастивши по ньому піт і бруд. — Але дорогу теж засипало, туди нам тепер шляху немає.

— Що ж робити? — Віта благально дивилася на нього.

— Я думаю, тут має бути ще якась дорога, інший виїзд. Але в темряві ми її не знайдемо. Треба дочекатися ранку. Потім будемо добиратися до найближчого населеного пункту і викликати рятувальників.

Дівчата погодилися, що іншого виходу й справді немає.

— Нам треба відпочити, — скомандував Ян. — Тільки спати будемо по черзі… про всяк випадок.

— Ти думаєш, тут хтось є? — злякано озирнулася Елі.

— Я нічого не думаю. Просто так заведено робити в незнайомому місці і невизначених обставинах.

— Я можу почергувати першою, — запропонувала Віта.

Все одно вона відчувала, що не зможе заснути.

— Добре, — погодився Ян. — Давай ти чергуватимеш до першої ночі, а потім збудиш мене.

Вони зачинилися в машині. Обмежений простір і звична обстановка трохи заспокоювали нерви. Дістали припаси, в кого що залишилося. Було негусто — пачка сухариків, кілька яблук, шоколадка і неповна пляшка води. Але й це краще, ніж нічого.

Після вечері Ян і Елі відкинулися кожен на своє сидіння і заплющили очі. Спали, чи ні, чи тільки вдавали сплячих.

А Віта вирішила почитати. Вона мала свій життєвий девіз: "В кожній незрозумілій ситуації читай".

Але читати було зовсім нічого. Інтернет відсутній, книг чи журналів вона з собою не брала.

І тут дівчина згадала про "Историю селения Непитайловка", яка лежала зараз у неї в сумці.

Діставши книгу, вона піднесла її до світла ліхтарика і, повільно розбираючи старий, пожовклий шрифт, почала читати…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.