Зміст

8

— Гей, Віто, я ж казав збудити мене о першій!

— Вибач, Яне, я зачиталася…

За вікном починало сіріти, коли Віта перегорнула останню сторінку.

— Ну що ж, уже трохи видніше, не будемо гаяти часу…

Він повернув ключ у замку запалювання. На своєму сидінні завовтузилася, потягаючись, Елі.

— Який гарний схід сонця над морем! — життєрадісно сказала вона.

Віті чомусь стало образливо, що от вони потрапили в халепу, невідомо, що зі Святом, а ця краля радіє красивому краєвиду.

— Ненавиджу позитивних людей, — пробурмотіла Віта.

— Чому? — Елі усміхалася.

— Бо вони нещирі.

— Може, хтось із них і нещирий, але не я. Я просто живу кожен день так, неначе він для мене останній…

— Це все тільки банальні фрази, — не здавалася Віта, — шаблонні і затягані до дірок!

— Дівчата, не сваріться, — примирливо сказав Ян. — Скоро ми виберемося звідси, і все буде добре. Згадуватимемо цю пригоду просто, як невеличкий екстрим.

— Твої слова б та й до Бога, — Віта дивилася на вулицю, що пропливала за вікном. При світлі тут не було вже нічого містичного й таємничого. Просто село, яке чомусь залишили жителі. Тепер вони бачили, що будинки були нежилі. Забиті дошками вікна, замки на дверях, бур'яни попід тинами… Сумна картина. Але ж хтось тут все ще жив, до когось приїздила Рада…

— А дівчину ти не зустрів? — поцікавилася Віта.

— Ні, вона як крізь землю провалилася, — знизав плечима Ян.

— Ну й нехай, то її проблеми. Нам треба чимскоріше дістатися до цивілізації…

Чим далі вони їхали, тим ближче до будинків з правого боку дороги підступало море. І через якийсь час вони побачили замість колишніх осель лише руїни. Морські хвилі зробили свою справу, поступово забираючи те, що створили руки людини.

А ліворуч рівень ґрунту все піднімався, переходячи в урвище, поросле чагарником. Дорога ставала все гіршою, на ній траплялися ями й вибоїни, на котрих автівку аж підкидало.

З одного боку море, з другого - крута глиниста стіна, за якою нічого не було видно. Зрештою дорога просто закінчилася. Вірніше, закінчився асфальт, а далі був просто пляж — вузенька стрічка піску між урвищем і морем.

— Далі підемо пішки, — Ян з жалем поглянув на свою улюбленицю КIA. — Я думаю, як дорогу розчистять, ми повернемося й заберемо машину.

— Почекай, — Елі спинилася. — Я хочу скупатися.

— Нам треба поспішати…

— Куди? Я не знаю, куди ми йдемо і скільки ще доведеться човпати по цій спеці. Я звикла приймати душ двічі на день, і не готова ходити брудною!

— Добре, йди купайся, — дозволив Ян. — А ми тебе почекаємо тут. — Віто, може ти теж хочеш прийняти водні процедури?

— Ні, дякую, — односкладно відповіла бібліотекарка. Вона досі переварювала в голові те, що прочитала цієї ночі у старій книзі…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.