Нотатки добровільної потраплянки

Розділ 6

Історія Тадеуша

Або

Rebus dictautibus[1]

Наступний ранок зустріла у піднесеному стані. Не зважаючи на повернення додому доволі пізно, піднялася бадьорою, щасливою та готовою до нових звершень. Великих справ на цей день не планувала. Сьогодні у мене перший за кілька тижнів вихідний.Збиралася присвятити його посиденькам із друзями, а також вивченню цього світу.

Встала, потягнулася, немов сита кішка, та прослизнула до вікна і розчахнула важкі штори, запускаючи у кімнату світло ранкового сонечка. Рухаючись кімнатою плавними кроками, досягла шафи, дістала звідти звичний одяг і почала переодягатися.

У приміщення зайшла моя вірна служниця. І якраз вчасно. Яра допомогла мені зашнурувати корсет. Після чого відпустила її, бо розщедрилася на вільний день для неї.

Пробіглася будинком, віддаючи розпорядження слугам, і вирушила на зустріч з приятелями. Ще вчора домовилися з Тімом поснідати разом. Обіцяла розповісти про своє перше побачення. Його хвилювало, який вплив матиме на тутешнє життя моє іншосвітне походження.

З усієї компанії у Синьому кинджалі я з’явилася останньою. Тім і Єжи вже сиділи за столиком у тихому куточку. Тільки-но приєдналася до друзів, одразу ж підбігла подавальниця із тацею заповненою глиняними тарілками. Почекали поки вона нас обслужить і за ситним сніданком почали обговорення головної проблеми:

- Давай, розповідай, як усе пройшло? – тоном затятого пліткаря попросив Єжи.

- Нормально. – сухо промовила, жуючи шматочок незнайомого, проте смачного фрукта.

- Він не дізнався, звідки ти? – запитав Тім.

- Тад про все здогадався. – кинула.

- І що тепер? – схвильовано спитав друг дитинства.

- А нічого? – радісно відповіла.

- В сенсі? – нашорошено зробив уточнення старший.

- Темський все знає, але мовчатиме. – пояснила я друзям.

- Навіть Червонськомуне скаже? – не відставав приятель.

- Взагалі нікому і ніколи. – заспокоїла друзів.

Далі мовчки їли, роздумуючи кожен про своє. Навколо шумів люд, обговорюючи якісь справи. Та ось сніданок скінчився і ми перейшли до пиття легкого вина. Розмова з друзями не погіршила мені настрій, я продовжувала безтурботно усміхатися.

Закінчивши посиденьки погуляли пару годин містом. Також зайшла до алхіміка. Поспілкувалася зі старим. Провели Єжи, йому треба переміститися додому трохи раніше, ніж зазвичай. Друг так нам і не зізнався, що там в нього сталося.

Вечір присвятила вивченню підручника з полянської літератури. Перший том історії вже засвоїла, тому з азами цієї науки у місцевому розумінні ознайомлена. Залишилися мови та література, потім географія і моя адаптація в цьому світі буде завершена.

За книжкою я просиділа допізна. Перед зборами на нове побачення з Тадом, зазирнула на кухню, перекусила знайденим там шматком копченого м’яса невідомої тварини та пішла готуватися до зустрічі. Причепурилася, і озброївшись, узяла капелюха, плащ і рушила у темряву ночі.

***

У призначений час, знову потрапила до будинку Тадеуша. Той зустрів мене внизу зі свічкою в руках. Обережно, намагаючись шуміти якнайменше, піднялися дерев’яними сходами до його кімнати.

Сьогодні перед каміном стояло вже два крісла. Тад взяв мій плащ, і провів до одного з них. Я вмостилася біля вогню, а він повісив верхній одяг на спинку стільця і влаштувався поруч. Поки гріючись вдихала запах дерева, що тліє, брюнет мовчки спостерігав за мною сидячи у сусідньому кріслі.

- Здається, ти обіцяв розповісти про ту на кого я схожа. – нагадала Таду.

- А ти обіцяла розказати про свій світ. – помітив той.

- Ти перший. – весело мовила, бажаючи відтягнути свою сповідь. Мені важко говорити про минуле. Біль спогадів сотнями голок впивається у шрами зібраного зі скалок серця.

- Добре. Спробую. – мовив Темський. Хвилинку помовчав, збираючись з силами: - То – трагічна історія… - розпочав довгу і сумну розповідь – Тоді ще жив у батьківському маєтку недалеко від Алерина. Мені було шістнадцять, коли я закохався у єдину доньку заможного купця, нашого сусіда.

- А зараз тобі скільки? – скориставшись нагодою поцікавилася.

- Дев’ятнадцять. – відповів той і продовжив: - Дівчина відповіла взаємністю, тож почали зустрічатися. Одного, далеко не чудового, дня до мого батька приїхав його старий друг. Пан привіз із собою свою дочку. Наджея, так її звати, з батьком залишилися погостювати в нас. Висока білявка не відходила від мене і намагалася звабити. Така її поведінка дратувала, та я спочатку терпів.

- І що далі? Білявка від тебе відчепилася? – гарячково кинула.

- Ні. Її спроби привернути мою увагу продовжувалися з тиждень. Я не витримав і почав діяти.

- Як? Що зробив? – зацікавлено проговорила.

- Під час одного з наших побачень розповів про все коханій і запропонував їй таємно одружитися і втекти. Вона сказала, що знає простіший спосіб змусити батьків дати згоду на наш шлюб і провести церемонію якнайшвидше. Якби знав, до чого то призведе! Не треба було погоджуватися! – він нервово стиснув підлокітник свого крісла.

- Якими методами? Який мала план? – поцікавилася, аби відволікти від негативних емоцій.

- Призначила мені зустріч тієї ж ночі у лісі поблизу маєтку. Я розстелив плаща під величезним деревом, гілки котрого хилилися низько до землі, всівся на ньому і почав чекати. Хвилин з десять потому почув її кроки. Вона нахилилася до мого вуха привіталася і почала цілувати, тож ту ніч провели разом. До того вона була цнотлива…

- Та у вас начебто не такі суворі традиції. Чи мене дезінформували?

- Дійсно. От тільки, її тато серйозно до того ставився. – сумно пояснив Тадеуш.

- Дівчина тим скористалася. – здогадалася.

- Так. Сказала, скоро піде до мого батька вимагати, щоб я з нею одружився.

- Її план вдався? Заручини відбулися? – нетерпляче спитала.

- Того ж вечора купецька сім’я завітала в наш дім. Ми з батьком прийняли їх, вислухали та я одразу ж погодився на шлюб. Батько був проти мого одруження з купецькою дочкою, та під тиском обставин був змушений поступитися. Донька налаштувала старого купця на ворожість і той не бажав чути ніяких виправдань і вибачень.

- То що тоді пішло не так? Все ж, ніби добре складалося. – нервово перервала оповідача.

- Наджея підслухала ту розмову і вирішила зруйнувати наш шлюб. Для цього пішла на злочин… - зі злістю прошипів Тад.

- Що зробила? Як зруйнувала ваші стосунки? – схвильовано спитала.

- Поспішав на побачення до вже моєї нареченої, й подумати не міг, що той день стане найстрашнішим у моєму житті… - важко зітхнув і замовк, збираючись з силами: - Вона стояла на скелі та дивилася на річку, яка текла внизу. Раптом з’явилася Наджея і надшвидким кроком опинилася за спиною у дівчини. Секунда, і вона штовхнула суперницю в бурхливий потік. Бачив, як помирає моє перше кохання, та не зміг нічого вдіяти.

- Ти запізнився. – співчутливо мовила.

-Так. Не встиг врятувати. Був надто далеко. Мав змогу лиш дивитися, як летить на гострі скелі. Серце розірвалося на шматки, розсипалося на тисячі дрібних частинок. Вона загинула напередодні нашого весілля! – з гіркотою в голосі мовив і замовк. Якийсь час дивився на полум’я в каміні, аж раптом поновив розповідь: - Минув рік, цього разу батько покликав мене до себе, аби повідомити про бажання, щоб я одружився з донькою його давнього друга. Я сказав, ні за яких обставин не піду на таке. Він розсердився й крикнув, що силоміць потягне до вівтаря.

- Що ти відповів?

- Розповів правду про загибель моєї нареченої, але він не повірив. – гірко промовив: - Ніхто не повірив... –затнувся, сумно зітхнув і перемагаючи душевний біль завершив: - Навіть її тато не слухав. Купець до сих пір впевнений, що то — нещасний випадок.

- А розслідування? – запитала.

- Слідства не було. Без згоди батьків служба дізнання не втручалася. Мого слова виявилося замало, аби розпочати розслідування. – знову зі злістю стиснув підлокітник крісла.

- До чого те призвело?

- Остаточно посварився з батьком і з того часу з ним не спілкуюся. – кинув Темський.

- А, як же твоя мати? З нею підтримуєш зв’язок? – випалила.

- Моя мати загинула, коли мені було десять. Впала з коня під копита тим, хто скакав слідом. Її не вдалося врятувати. – сухо повідомив.

- Мені шкода. – промовила і погладила співрозмовника по руці, підтримуючи.

- Все добре. Я навчився з цим жити. – відказав той.

- Повернемося до попередньої теми. Як там та білявка? Які вигоди дістала з усієї цієї історії? – поцікавилася, для з’ясування, які стосунки в нього з фіктивною дружиною.

- Наджея все ж таки здобула своє. Налаштувала мого батька проти мене, а свого вмовила видати її. Так мені довелося одружитися з дівчиною, яка вбила моє кохання. Вона однаково не отримала і не отримає жадане. Ми одружені лише на папері. – зі злістю повідомив Тадеуш, підвівся, підійшов до столу й налив із глечика собі вина в уже знайомий кубок. Одним махом випивши, поставив посуд на місце і повернувся у крісло.

Мовчки втупився в помаранчеве полум’я в каміні. Кімнатою плинув запах дерева, що горить, створюючи по-домашньому теплу атмосферу. Ідилію вечора псувала лиш повисла в кімнаті мовчанка. Я спробувала розвіяти тишу та водночас задовольнити власну цікавість:

- Якою була та дівчина? – обачно поцікавилася, побоюючись надто сильно натискати на стару рану.

Тадеуш розвернувся і сидячи впівоберта поглянув на мене:

- Дуже схожою на тебе. Таке ж прекрасне обличчя, такі ж величезні сині очі. Тільки волосся було каштановим.

Я оніміла від такого повороту подій: - «Ніч – чо- го собі виверти долі».

Тад з хвилину дивився мені в очі, а потім раптом наблизився. Не встигла зрозуміти, як опинилася в його обіймах, обережно поцілував. Спочатку сторопіла, та через пів хвилини, коли подолала подив він відсторонився:

- Вибач. – похмуро промовив.

- За що? – зі щирим здивуванням у голосі запитала. Насправді, не проти поцілунку, проте, не очікувала такої дії в цей момент.

- Ти не одразу відповіла, тож, вирішив, не хотіла цього.

- Ти — перший хто цілував мене щиро. – змагаючись з емоціями, промовила. Впіймала здивований погляд і випереджаючи питання пояснила: - То вже моя історія… - зітхнула, підвелася, відвернулася від Тада і втупилася у вікно.

Вулицю вкривала передсвітанкова димка. Я стояла і дивилася крізь синювату поверхню, намагаючись навести лад у своїх думках та почуттях. Гадки не мала, як розповісти йому про власне минуле, про своє перше кохання, про надії, сподівання та жорстоку зраду. Мабуть, не було сили, аби говорити про біль, котрий краяв серце.

Тад наблизився ззаду та закутав в короткий чорний плащ з червоною вишивкою, обійняв і прошепотів: - Розповіси, коли зможеш.

Повернула до нього голову. Він усміхнувся мені, щоб підбадьорити, схопив мою долоню і торкнувся поцілунком пальців. Усміхнулася у відповідь, одягла рукавички. Тадеуш не промовляючи ні слова, узяв мене під руку і провів до виходу.

***

На ранок завітали Тім з Єжи, розбудивши настирливим стукотінням. Оголосила усе, що думала про тих, хто підняв так рано, швидко одяглася та вийшла до друзів, продовжуючи свої гнівливі висловлювання. Заспокоїлася і рушили снідати до улюбленої таверни.

Опинившись у синьому кинджалі, обрали столик біля вікна. Псевдолакей покрокував до стійки, робити замовлення, а ми зайняли місця. Поглинуті бесідою не помітили, як до нас приєднався Єжи. Друг поставив на стільницю пляшку легкого вина й кубки, розлив напій і продовжили спілкування, очікуючи на їжу.

Сидячи впівоберта до вікна я помітила Тада. Той неквапливо крокував повз таверну, аж раптом, шибка відчинилася і на стіл впала складена вчетверо записка. Лишила кубок і озирнулася. Переконалася що ніхто не звернув увагу на спосіб отримання мною листа, а також, не поцікавився змістом, охайно розгорнула невеличкий папірець:

«Сьогодні буду в тебе. Т.»

Ці події викликали напад цікавості у хлопців. Старший вихопив з моїх рук аркушик і вони сунули носи в моє листування.

- Хоч комусь щастить! – зітхнув Тім.

- Що сталося? – зі співчуттям спитала.

- Чоловік моєї коханої повернувся в столицю. – сумно повідомив приятель.

- Проблем-м-ма. – задумливо протягнула: - А хто чоловік? – діловим тоном поцікавилася.

- Серевський. – кинув той.

- То вже серйозно… - підсумувала почуте, нервово перебираючи пальцями: - Нелегко буде з таким впоратися…. –замислилася, перериваючи репліку: - і знаєш, в мене погане передчуття щодо цієї ситуації, тому попрошу бути дуже обережним.

Нашу розмову перервала поява подавальниці. Вона розставила на столі наш сніданок і рушила далі залою. Одразу ж почали мовчки їсти.

Такі справи не додали радості й байдужому Єжи, який звик не втручатися.Вів спокійне життя, проте зараз ситуація вимагала його уваги. Він змушений підставити Тіму плече, і цього разу відсидітися в стороні не вийде.

***

Увесь день не знаходила собі місця. Хвилювала не лише проблема друга, а й особисте життя. Крім нерозуміння, чим зарадити Тіму, у своєму особистому житті мала складності. Сьогодні мушу розповісти Таду про своє минуле, та ніяк не наважуся, бо до сих пір важко говорити про те.

Ось так у роздумах і пройшов день. Настав вечір. Яра побігла на побачення до Єжи. У нього сформувалася звичка двічі на день навідуватися у Полянію. Вдень – щоб допомогти у дослідах. Перенісшись до рідного світу, спілкувався з близькими, розбирався зі справами, а пізно ввечері повертався зради зустрічі з моєю служницею.

Інші слуги теж пішли і я залишилася на самоті. Вирішила сконцентруватися на своїй проблемі. Намагаючись зібратися з думками, узяла папір і олівець. Влаштувалася на широкому ліжку, поклавши аркуш на величезний талмуд, і почала малювати. На жовтуватий фон неквапливо лягали сірі лінії. Зображала те, що так любила і втратила зі втечею від болю, який довгий час мучив. Вже все минулося, та згадувати однаково не сила.

Майже закінчила малюнок, коли у двері постукали. Відклала ілюстрацію, спустилася вниз та впустила візитера. Він увійшов до будинку, ми піднялися на гору. Тад кинув свій плащ на спинку стільця. Вказала йому на крісло і присіла на ліжко, намагаючись знайти сили розповісти свою історію. Поки збиралася з думками, гість розглядав приміщення. Його увагу привернула моя ілюстрація, яка лежала на ліжку:

- Що це?

- Так, розважалася. – стиснула плечима.

- Можна подивитися?

- Звісно. – байдуже простягнула аркуш.

Він довго роздивлявся ескіз.

- Твій світ? – спитав Тад.

Я кивнула, бо на аркуші простим олівцем зображено улюблений куточок рідного міста.

- Місце, де полюбляла гуляти з ним. – зітхнула, з важким серцем починаючи розповідь: - Була молоденьким нерозумним дівчам. В чотирнадцять вперше закохалася. У хлопця з паралельного класу… - я затнулася. Складно пояснити Таду реалії свого світу: - У вас є школи? – почала здалеку.

-Так. Діти небагатих містян вчаться у храмових школах. Там учать читати, писати, рахувати. А після, вони вивчають обране ремесло у гільдійних навчальних закладах.

- Ваші гільдії – щось на кшталт об'єднання ремісників? – поцікавилася, щоб перевірити, наскільки моє бачення ситуації відповідає тутешнім реаліям, бо спиралася на знання отримані в рідному світі.

- Так воно і є. У кожного такого об’єднання — свій заклад, де викладають основи ремесла. Потім більш-менш успішних учнів розбирають наставники, з якими початківці опановують тонкощі майстерності.

- А щодо вельможества? – спитала виключно заради наукового інтересу.

- Заможні купці та вельможі наймають своїм дітям вчителів. – коротко розтлумачив той.

- Тобто навчають всього необхідного для успіху в майбутній діяльності та виживання? – зробила уточнення.

- Щось на кшталт того.

- Здається, у вас хлопчики та дівчатка вчаться роздільно. В сенсі, в різних школах… - продовжувала розпитування.

- Не зовсім. В одній школі, проте в різних приміщеннях.

- А в нас навчаються разом.

- Розумно. –оцінив систему освіти мого світу головний шпигун: - Не відволікатиму розпитуваннями про світ. Все ж твоя історія важливіша. Тому розповідай.

Тад поклав аркуш на стіл і влігся на моє ліжко, звісивши ноги у високих чоботах, приготувався слухати. Я розвернулася до нього й продовжила:

- Так ось, у чотирнадцять закохалася у хлопця з паралельного класу. Спочатку все йшло непогано. Мені тоді здавалося, він теж мене кохає. Ми добре проводили час разом…

- То що сталося? Що зіпсувало ваші стосунки? – виявив здогадливість Тадеуш.

- Дізналася, що зраджує. – похмуро деталізувала.

- Як? Ти прямо наштовхнулася на них? – схвильовано промовив.

- Можна і так сказати. – Я встала і почала міряти кімнату кроками: - Минуло два роки від початку наших стосунків… випадково побачила його з іншою. Йшов вулицею і спілкувався з дівчиною років на п’ять старшою за нас.

- У чому підступ? – поквапив слухач.

- Підслухала їхню розмову та зрозуміла, мені увесь цей час брехали. Білявка мучилася від ревнощів, а той присягався, що зустрічається зі мною лише через оцінки. Мій батько – помічник керівника школи, у котрій навчалися. Колишній коханий бажав у такий спосіб забезпечити собі хороше майбутнє. Вітольд мене використав. – зітхнула і сумно посміхнулася своїм думкам.

- І як відреагувала? – не втримався Тад.

- Розірвала з ним стосунки.

- І те розставання було важким? Правильно зрозумів? – співчутливо спитав.

- Мені тоді виповнилося шістнадцять, а життя здавалося нестерпним. Намагалася розлюбити, проте не могла. – відвернулася, перевела подих, стримуючись, щоб не заплакати.

- Що допомогло тобі позбавитися почуттів до того?… не знаю, як його назвати… - з легким хвилюванням у голосі промовив, не даючи впасти в меланхолію.

- Намагаючись відволіктися від страждань, захопилася фехтуванням. Пізніше почала займатися верховою їздою. Пробувала зайняти себе чимось, щоб менше думати про нього. – пояснила.

- Так ось, де ти навчилася битися? – протягнув слухач.

Я кивнула: - Таке захоплення надихнуло зробити наступний крок. – перейшла до другої частини своєї історії.

- Який, якщо то не таємниця?

- Закінчивши школу, вирішила здобути вищу освіту. Пішла вивчати історію. – сухо повідомила.

- Переймала науку у ваших дослідників? – перепитав.

- Типу того. У вас, мабуть, немає поняття вищої освіти. Немає інститутів і університетів.

- Дійсно, нема. Зате у нас є вчені, котрі передають свої знання молоді. Також, знаходять помічників для дослідів.

- Як той алхімік, якого всі вважають моїм родичем?

-Так. Пан Лукаш, наприклад. Начебто проводить якісь досліди, та я в алхімії мало розумію. Сама спитаєш, якщо потрібно. – сказав Тад і перевів розмову на важливішу тему: - Так чим закінчилася твоя історія? Що знов пішло не так?

- Все було б добре, якби Вітольд не пішов вчитися туди ж куди і я. Бачилися ледь не щодня. Довго боролася з бажанням його задушити власними руками. Особливо коли дізналася, та білявка, з котрою він все ще зустрічався – дочка голови навчального закладу. – зітхнула і продовжила: - Весь той час думала, більше не зможу закохатися, розучилася відчувати.

- Як ти потрапила у наш світ? – спитав, відволікаючи від болючих спогадів.

- Запропонували взяти участь в науковому експерименті. Не секунди не розмірковуючи, погодилася. Переселилася в інший світ і повністю зосередилася на тутешньому житті, припинила цікавитися тим, що відбувається вдома та спілкуватися з друзями.

- То допомогло тоді забути минуле? - перервав слухач.

-Так. Опинившись у цьому світі, знову відчула смак до життя. Тому вирішила залишитися тут назавжди. Уже не повертаюся додому кожної ночі. Тепер я належу до цього світу. – зробила паузу й обернулася на Тада. Він підбадьорливо усміхнувся: - Зустрівши тебе, зрозуміла, ще можу кохати. – Затнулася. Зізнання далося важко.

- Замість відповіді, Тад стиснув в обіймах: - Якби мешкав у твоєму світі я б викликав його на дуель.

Сумно посміхнулася: - Якби ти жив у моєму світі, ти б просто набив йому пику.

Не намагалася вислизнути з обіймів, натомість поклала голову тому на плече. Так і стояли: він гладив моє волосся, я ніжилася в обіймах коханого, поступово відганяючи депресивні думки.

- Вже пізно. Мені час іти. – промовив напівшепотом.

Підняла голову: - Не йди. – попросила. Не даючи розпочати суперечку поцілувала.

- Все ж пора. – сказав, перериваючи довгий поцілунок: - Незабаром світанок.

Я зібралася з силами, схопила того за руку і рішуче потягнула на вихід. Зупинилася біля дверей. Тадеуш поцілував на прощання і зник за важкою стулкою. Зачинила за ним і попленталася на гору.

Ненадовго прилягла, але так і не змогла заснути. Прокручувала у себе в голові останні події. Розповіла Таду свою історію і в мене на душі трохи полегшало. Переказ тих подій допоміг по-іншому поглянути на ситуацію. Зараз минуле вже не ввижалося таким трагічним. Тепер не жалкувала про втрачене кохання. Шрами на серці вилікувало почуття до іншого. Нові стосунки принесли довгоочікуване полегшення. Гадаю, цього разу зробила правильний вибір.

Тьмяне світло сонця, прослизнуло до моєї спальні. Сон не йшов, і я вирішила прогулятися ранковим Алерином, провітрити голову, а потім поснідати в Синьому кинджалі в компанії друзів.

Не чекала служницю, встала, одяглася і рушила на ранкову прогулянку. Вийшла з дому і покрокувала порожніми вулицями. Нечисленні перехожі неквапливо пленталися містом. Яскраво-помаранчевий сонячний диск підіймався над шпилями столиці, обіцяючи гарну погоду.

Якраз йшла вуличкою, яка виходить до базару, коли двері однієї з сірих будівель відчинилися, і звідти вийшов Серевський. Я шмигнула за ящики, котрі стояли біля чорного входу в лавку на розі вулиці та зайнялася спостереженням.

Слідом за Міхалом приміщення залишив пошарпаний чолов’яга. Вузьке обличчя перетинав шрам, а довгі сальні патли сховані під комір. Сам він закутаний у довгий мишачого кольору плащ. Чоловік підняв руку, демонструючи розкішний арсенал найманця. Насунув на ніс капелюха з довгою сивою пір’їною, перетворюючись у сіру тінь.

Серевський повів кудись «сірого». Чоловіки тихо перемовлялися, проте не стала за ними слідкувати, бо встигла роздивитися компаньйона князя. В ньому впізнала найманого вбивцю послугами, якого нерідко користувалися придворні. Стефан часто з’являвся в уподобаних вельможами закладах. Сама туди рідко ходила, та кілера чомусь одразу запам’ятала.

- «Цікаво, що він робить в компанії Міхала? Не погуляти ж вийшли. Точно обговорюють чиєсь убивство». Серце зрадницьки кольнуло, лишень мозок осяяла здогадка: - «Хочуть вбити мого кращого друга!» Тому кинула слідкування та поспішила попередити Тіма.

***

Сиділа в таверні за столиком під вікном, жувала солодку булочку, запиваючи її терпкуватим вином і роздумувала про підслухане і побачене, роздивляючись відвідувачів. До таверни увійшов Тім. Я помахала йому. Друг побачив той маневр і рушив у мій бік. Сів навпроти, покликав подавальницю, зробив замовлення і я почала розмову:

- Добре відомий нам з тобою ошуканий чоловік розпочав на тебе полювання.

- Звідки такі відомості? – здивувався моїй поінформованості той.

- Цього ранку бачила, як Серевський домовлявся з найманим убивцею. Про кого вони говорили? Як гадаєш? – повідомила.

- Може, вигадав нову інтригу, аби попсувати життя Янушу. – виказав припущення.

- Ні. Міхал хоче прибрати тебе! – з натиском промовила.

- Чого ти так вирішила? – спитав приятель.

- Чиє іще вбивство князь міг замовити кращому найманцю Полянії. – нервово парирувала.

- Ну, є безліч варіантів. – протягнув.

- Радше б ти мав рацію – зітхнула: - Благаю тебе, не ходи до своєї коханої. Як її там …

- Ядвіга.

- Прошу будь обережним. Не навідуй Ядвігу, хоча б поки її ревнивий чоловік не поїде. – вмовляла друга.

- Ні. Маю поговорити з Двігою, переконатися у правильності твоїх висновків.

- Віриш у наївність Серевського. Думаєш, він не здогадався про коханця дружини. – видала новий аргумент.

- Після твоїх слів я вже ні в чому не впевнений. – поступився алхімік.

- Повір, князь розпочав небезпечну гру проти нього. Краще, щоб Міхал так і не дізнався, хто таємно зустрічається з нею. – Тім кивнув, погоджуючись, а я закінчила свій спіч пересторогою: - Благаю, зверни на мої слова, хоч краплю уваги.

- Візьму до відома. Обіцяю бути обачним. – не надто щиро промовив він.

Доїдали мовчки. Я роздумувала про способи переконати друга бути обережнішим у своїх любовних походеньках. Боялася, той постраждає, або його взагалі вб’ють.

У галасливому закладі з’явився Єжи. Хлопець всівся за столик і одразу ж втупився у наші сумні обличчя. Довелося розповідати йому історію з найманим вбивцею та ошуканим чоловіком. А страждаючий закоханий доповнив розповідь своїми висновками та враженнями.

Взяла з Єжи обіцянку не відпускати Тіма самого на побачення і рушила до королеви. Сьогодні маю супроводжувати її величність під час походу по лавках. Обов’язки помічниці королівської охорони мені трошки заважали. Особливо у такі моменти, як зараз, коли важливо займатися іншими справами. Та нічого не поробиш. Треба то треба.

[1] Під впливом обставин (лат.)