Нотатки добровільної потраплянки

Розділ 7

Втрати та надбання

Тільки-но зазирнула додому, щоб переодягтися перед відвідинами королівського палацу, аж раптом, у двері настирливо постукали. Довелося йти відчиняти, бо якщо людина стукає з такою силою, що ледь не виламує стулку, то справа надважлива.

Рішуче розчахнула їх та перед моїми очима постав здоровий чолов’яга. Він привітався і повідомив:

- Пані Черниська, вам лист від нашого «спільного знайомого».

Чоловік простягнув складений вчетверо жовтуватий аркуш. Я прийняла послання і ввічливо попрощалася. Зачинила за ним й замислилася. Покрокувала на гору намагаючись згадати, де його бачила.

Переступивши поріг спальні, все ж таки пригадала – ця особа траплялася мені на балу у Червонського:- «Так, дійсно. Один з людей князя.» То все пояснює. Тепер зрозуміло, про якого «спільного знайомого» казав відвідувач. З цього випливає, кореспонденція від Януша.

Я присіла на ліжко і розгорнула аркуш, де відомим почерком зазначено:

«Знову потребую твоєї допомоги. Необхідно доставити листа моїй сестрі. Вечеряй в Синьому кинджалі, там тобі передадуть папірець. Адресу вкажу.

Я.Ч.»

Відклала папір і вилаялася. Зірвалося сьогоднішнє побачення з Тадеушем. Варто написати коханому, повідомити про скасування сьогоднішньої зустрічі.

Всілася за стіл і розпочала написання записки. Користуватися пером та чорнилами більш-менш прилаштувалося. Цього разу справа пішла швидше ще й тому, що нема потреби вдавати місцеву. Писала прямо, без намагань висловлюватися, як полянці. Головне — донести інформацію.

Часу обмаль, бо на мене вже чекала королева. Поки чорнила висихали на свіжо списаному аркуші, збиралася на зустріч з її величністю.

Одягла легку сукню з шовку платинового відтінку, додала білого капелюшка з довгим сивим пером схожим на лебедине. До всього цього підійшов мій старий плащ – довгий і попелястий, він не привертав зайву увагу. До того ж, під ним можна легко сховати зброю, що і зробила, бо у разі чого, треба буде захищати правительку, а без зброї того зробити точно не зможу.

Чорнила висохли, я згорнула опус й сховала його у рукав. Вдаючи з себе світську панну, вирушила до вінценосної приятельки. Залишивши оселю, спочатку покликала хлопчика, котрий тинявся вулицею. Сунувши йому дрібну монету, відправила передати записку. І поспішила до королівського палацу, зустрічати її величність.

Встигла якраз до появи її величності на виході з резиденції. Королева йшла центральним майданом, а за нею рухався знайомий тілоохоронець. Я покрокувала на зустріч вінценосній подрузі. Ми обмінялися привітаннями, Маргаретта відпустила охоронця, і вдвох попрямували на базар. Пів дня походжали торговельним кварталом, базікаючи про те-се дорогою, себто, даремно гаяли час.

Сонце почало хилитися до обрію, коли підопічна виявила бажання повернутися додому. Провела її в палац, і спокійно повернулася до себе.

Вже було пізно. Затриматися вдома не мала ніякої можливості. Переодяглася у зручне та попрямувала в таверну.

Опинившись у Синьому кинджалі, зробила замовлення та зайняла столик у куточку. Довго сиділа, роздивляючись відвідувачів. Довірена особа князя все не з’являлася.

Принесли наїдки, і я перемкнулася на них. Наситилася і взялася за вино. Дрібними нервовими ковтками відпиваючи з кубка рубінову рідину, розмірковувала над тим, що робити. Ситуація неймовірно дратувала. Минуло зо дві години, та так ніхто й не з’явився.

Допила напій і планувала піти. Затримала мене поява того ж самого лакея, котрого я чекала увесь вечір. Він наблизився, мовчки сунув мені листа і знову зник. Прочитала напис на запечатаному воском посланні, згадала де розташовано вказаний будинок, розплатилася за вечерю та рішуче залишила заклад.

Швидким кроком долаючи темні вулиці, досягла необхідної будівлі. Втрималася, аби з усієї сили не вдарити по чужих дверях, виказуючи своє негативне ставлення до подій твердому дереву, натомість енергійно постукала. Майже одразу відчинили. На порозі стояла сестра Януша.

- Вам лист від князя Червонсього. – похмуро промовила й вручила їй аркуш.

Вона сухо подякувала, зламала печатку й зазирнула в папірець. Розібравшись з темою послання, попрощалася зі мною.

Йдучи почула грюкання дверей. Доріжка світла, яке падало з розчахнутої стулки, розчинилася і знову світ огорнула темрява. Високо в чорнильному небі висів тоненький серпик місяця, ледь освітлюючи темну місцину. Нагріте за день каміння поступово вистигало, надаючи нічній прохолоді можливість захопити місто. Я запахнула плаща, ховаючись від поривів нічного вітерцю та попленталася додому.

Монотонно цокаючи підборами, рухалася нічною столицею, розмірковуючи про побачення, яке не відбулося. Попереду промайнула тінь. – «Точно Тад відправив своїх людей наглядати за мною». Ця думка зігріла моє серце й трошки підняла настрій. Невдоволення життям на хвилинку відступило, аж поки один з них раптом не зупинився, перегороджуючи шлях. Я нашорошено пригальмувала. Шпигун покликав мене жестом і гайнув вулицею. Рушила слідом, бажаючи розібратися в причинах його дивної поведінки.

Хвилин п’ять забігу та тінь шмигнула у бокову вуличку. Знаю, то – глуха вулиця. Дісталася її кінця, поклала долоню на ефес шпаги та ступила у темну пащу. Стіни будинків утворювали нерівний квадрат. Доступ сюди тільки з однієї сторони, звідки зайшла моя персона. Переді мною – камінь, справа і зліва — теж, а позаду рятівна пустка.

Зробила ще один крок, ближче до центра кам’яної коробки. Кисть стискала руків’я шпаги. Я озирнулася намагаючись зрозуміти куди, він подівся. Того хто мене супроводжував тут не було. Шпигун, наче розчинився у темряві літньої ночі.

Зненацька, вихід заступила темна фігура. Я зосередилася і приготувалася захищатися. Розвернутися та вихопити зброю не дали. Обхопили ззаду руками, загортаючи у плащ. Спробувала вирватися.Різко розвернули.

У пітьмі не змогла його розгледіти. У чому справа зрозуміла пізніше, коли притягнули до себе і поцілували. Тут до мене дійшло, що відбувається, бо цілунок виявився підозріло знайомим. Насолодилася моментом, відсторонилася і прошипіла силуючись не кричати:

- Тад, ти що з глузду з’їхав!? А якби я тебе покалічила! Чи взагалі вбила!

- Вибач. – у нічній тиші почувся знайомий голос: - Не хотів тебе лякати.

- То що ти тут робиш? – тоном сварливої дружини спитала.

Він засміявся і відказав: - Вирішив пройтися. Повчити своїх шпигунів премудростям професії.

- Навчив? – уїдливо мовила.

- Так. Якраз завершив з ними й побачив тебе.

- Надумав попсувати мені нерви, на останок. – задумливо проговорила.

- Лишень намагався виправити помилку. Наше побачення зірвалося, тож, чому б не компенсувати те короткою зустріччю в місті. – весело пояснив коханий.

- А якщо твої люди нас видадуть? Вони ж мене знають. Зроблять висновки з побаченого й почутого та продадуть інформацію. – збентежено промовила.

- Шпигуни так не чинитимуть. – твердо відповів Темський.

- Звідки така впевненість?

- То я все про всих знаю, а підлеглі – ні. Шпигунам відомо лиш про тих, за ким спостерігають.

- Так за мною ж слідкують, значить – моя персона їм знайома.

- Відома як «темна панна», безжальна вбивця, найнебезпечніша жінка всього королівства, проте, й гадки не мають, що легендарна темна панна і пані Анета Черниська – одна і та ж особа.

- Не повідомив?

- Промовчав, на випадок зради. – розтлумачив голова шпигунів.

- А щодо того шпигуна, котрий привів до тебе? Довіряєш йому більше, ніж іншим? – поцікавилася.

- Не втому справа. Сказав, треба поспілкуватися з тобою без свідків, він – виконав завдання.

- Беззаперечна покора? – здивовано спитала.

- Повага до чужого особистого життя ... – кинув пояснення.

- Суворий ти з ними. – зробила висновок з почутого та заспокоїлася.

- Інакше не можна, розпустяться. – відказав Темський і перевів розмову на іншу тему: - Скажи краще, що Януш від тебе хотів?

- Так, невелика послуга. – коротко повідомила.

- Яка? – не вгамовувався брюнет.

- Доставити листа. – стиснула я плечима.

- А чому так терміново? – підозріло поцікавився.

- Схоже Януш вигадав якусь інтригу… - туманно промовила.

Тишу ночі порушив важкий тупіт і в наш куточок зазирнув молодий шпигун:

- Пане Темський, ви маєте це почути. – тихо промовив той.

- Зараз буду. – крикнув Тад.

- Бачу, не дано нам провести вечір разом. – засмучено помітила.

- Так. Весь час заважають…- невдоволено пробурчав коханий.

- Пане… - знову почувся голос шпигуна.

- Та йду я, йду. Що там сталося? – відповів тому Тадеуш, і звернувся до мене: - До завтра, кохана. – з сумом мовив. Швидко поцілував на прощання і зник. Я почекала поки та братія піде, вийшла з глухої вулиці й попрямувала додому.

Не зважаючи на ситуацію, що склалася, настрій суттєво покращився. Хоч і ненавиджу сюрпризи, проте появу Тада сприйняла спокійніше, ніж зазвичай реагую на подібне. Мабуть, то його присутність притишила емоції.Тільки-но зрозуміла, хто поряд зі мною в темряві – опанувала себе, хоча й не люблю появ без попереджень.

***

Весь наступний ранок відсипалася після важкого дня. Прокинулася уже в полудень в прекрасному настрої. День обіцяв бути спокійним. Так воно і вийшло.

Витративши пару годин на домашні справи, сіла за книжку. «Не варто нехтувати самоосвітою».Нарешті, закінчила вивчення полянської літератури. Час братися за другий том історії Полянії, адже знання минулого іншого світу – важлива частина адаптації в ньому. В минулому криються витоки традицій і вірувань, а такі відомості дають глибинне розуміння дійсності.

До підручника з історії так і не доторкнулася. Непокоїв брак новин від Тіма. Друзі не з’явилися й записки не надіслали, тому сама вирушила на пошуки, щоб лишень переконатися, що нічого поганого не трапилося.

Спершу попленталася у передмістя, в маєток пана Лукаша. Там зустрів сам науковець. Проводивши у кабінет, алхімік поцікавився метою візиту.

- Розшукую Тімотеуша. Не підкажете, де його можна знайти? – пояснила йому свій візит.

- Його не має. Сьогодні працюю сам. Тімотеуш займається іншими справами. – підозріло проговорив старий.

- Тож, ви не знаєте, де він. – засмучено констатувала: - Мені вкрай необхідно з ним поспілкуватися, дізнатися, чи не потрапив у біду. – завершила, побоюючись реакції алхіміка.

- З ним усе гаразд. Вчора до пізнього вечора просидів тут, допомагаючи з дослідами. Зранку пішов у місто, аби придбати інгредієнти для майбутнього еліксиру. Хочемо перевірити один рецепт… - повідомив пан Лукаш.

- Облиште, не треба подробиць. – зупинила старого: - Отже, можу розшукати у місті.

- Так. Гадаю, з’явиться не раніше завтрашнього ранку.

Закінчила розмову, попрощалася з алхіміком і пішла шукати далі.

Попрямувала в улюблену таверну, сподіваючись за вечерею зустріти приятелів. На жаль, в кращому закладі столиці розшукувані так і не з’явилися. Просидівши весь вечір наодинці зі своїми переживаннями, залишила Синій кинджал.

Рушила на побачення. Йшла нічним містом, вдивляючись у тіні. Начебто нічого не віщувало біди, але в глибині душі засіло якесь примарне передчуття, наче ось-ось може статися щось погане. Та я відганяла від себе невеселі думки, списуючи все на розхитані нерви. Досягнувши будинку коханого, припинила самокопання. Причин панікувати не було. Тим паче, перстень мовчав, отже, небезпеки немає.

Відімкнула двері, прослизнула до оселі Темського. Він почув скрегіт замка і вийшов на зустріч. У тьмяному світлі свічки зійшлися біля сходів. Пошепки обмінялися привітаннями. Тад обійняв одною рукою, в іншій тримав єдине джерело світла. У такій романтичній атмосфері поцілунок, котрий послідував за обіймами, приніс зовсім неочікувані емоції. У моїй свідомості промайнув страх. Якоїсь миті здалося, зараз зайде білявка.

- Ш-ш-ш. Нас ніхто не побачить. – прошепотів той, помітивши моє хвилювання.

- Ходімо краще нагору. Мені не зручно буде зустрітися з твоєю дружиною. – зізналася.

Тадеуш не сперечався. Не втрачаючи часу, обережно піднялися сходами. Вже на другому поверсі я пригальмувала приголомшена відкриттям – з-за одних із кількох дверей почувся приглушений сміх. Схоже веселилася жінка.

- Не нервуй. От ким зайнята моя не благовірна. Її коханець тебе випередив. – сказав брюнет, пропускаючи мене в кімнату.

- І ти так спокійно про те говориш. А якби зустрілися? – ніяк не могла заспокоїтися.

- Все одно тебе б не впізнали. Тому – забудь.

Я послідувала пораді. Пройшла у знайоме приміщення, стягнула рукавички, жбурнула їх на столик поряд зі свічником. Поки Тадеуш шукав, куди прилаштувати свічку, я позбавилася плаща та капелюха. Прилаштувала їх на стільці, зняла перев’яз і розмістила поруч. На час побачення зброя не знадобиться.

Тад сунув свічник на камінну полицю й повернувся до мене. Випередивши його, поставила своє питання:

- Розкажи, що сталося вчора вночі? Чому тебе так різко покликали?

- Нічого особливого. – розпочав Тад, сідаючи у крісло біля каміна: - В короля нове захоплення. Він поплентався за місто за однією з фрейлін. Дівчина була проти переслідувань і влаштувала скандал посеред вулиці. Монарх був змушений піти. На цьому все.

Слухаючи, наблизилася до крісла коханого й сіла на руки Таду. Обійняла за шию і промовила підтримуючи розпочату розмову:

- Гадала, відбулося щось зовсім неймовірне.

- Звичайні шпигунські справи. – відповів коханий, обіймаючи у відповідь.

- Схоже на те. Його величність здався не надто приємним. – помітила, бажаючи обговорити особу можновладця.

- Залишимо цю тему. В нас не ділова бесіда. Та й взагалі… Пам’ятаєш, ти обіцяла розповісти про свій світ.

- Пригадую. – погодилася і на хвилинку замислилася. «З чого почати? Про що розказати?»

Проговорили до світанку. За вікнами почало сіріти, коли вирішила залишити гостинну оселю Темського.

***

У вранішньому серпанку сірий камінь міських будівель здавався чарівним. Ввижалося, наче не йдеш містом, а пливеш у сірому мареві.

Помалу рухалася в імлі. З кожним кроком з щільної завіси туману проступало все більше деталей. З сірого серпанку поволі постав міст. Ступила на слизьке каміння єдиного переходу через річку, яка тонула в мареві. Неквапливо подолавши його, покрокувала вуличкою вздовж бурхливого потоку.

Якесь незрозуміле відчуття, точніше інтуїтивне чуття, змусило озирнутися. Навкруги сірі стіни, і пусті вулиці. Пройшла трохи вперед, підозріло розглядаючи кожен сантиметр простору навколо. Туман почав розсіюватися й видимість з кожною хвилиною покращувалася. Попереду, на каменях, показалася темна пляма. Повернула в той бік.

Пляма виявилася краєм темної одежини. Точно визначити колір вологої брудної тканини – неможливо, тож я зробила крок до будинків, звідки виднілася тканина. Опинилася у глухому куті, де сходилися стіни кількох споруд.

Побачила тіло, загорнуте в коричневий плащ. Впізнавши одяг кинулася до потерпілого. Серце скувало холодними щупальцями страху. Перемагаючи себе підбігла до друга. Той лежав на холодній, вологій бруківці тротуару, а під його головою червоніла калюжка. З рани на голові ще сочилося.Колись русяве, а тепер темне від крові та бруду, волосся являло собою сплутаний клубок.

Присіла поряд з ним, придивилася. Він дихав! Живий! Полегшено зітхнула, зібралася з думками й спробувала допомогти. Намагалася обережно привести до тями: кликала, легенько ляскала по щоках. Трясти не наважилася, боялася посилення кровотечі.

Навколо нас збирався натовп. Люди шуміли й штовхалися. Кожен прагнув вилізти уперед, щоб побачити якнайбільше. У відчаї, сиділа поруч з непритомним другом і не знала, що робити далі. Варто було покликати спеціаліста, та не насмілилася покинути Тіма. Сама не донесу, а якщо спробувати тягти – зроблю тільки гірше. Подумавши все ж знайшла вихід. Повернулася до натовпу і попросила:

- Покличте лікаря. Мого брата поранили. Нас намагалися пограбувати.

Народ співчутливо перешіптувався. Якийсь хлопчисько спитав адресу і побіг за лікарем. Двоє чоловіків запропонували віднести Тіма до будинку. Під моїм керівництвом вони, доставили пораненого до мене додому.

Почала чекати на медика. Сиділа біля хворого й молила місцевих Богів, аби все минулося. Кровотеча зупинилася, але поранення однаково виглядало серйозно. Нарешті, з’явився медик. Оглянувши постраждалого, засвідчив:

- Травма складна й пацієнт потребує допомоги спеціаліста. Тому, прошу пані, дати можливість спокійно попрацювати.

Виштовхав мене за двері та зайнявся травмованим. Я ж спустилася вниз і заметушилася вітальнею, наче пантера у тісній клітці. Коли той закінчив, був вже майже полудень. Надавши допомогу, залишив рекомендації по догляду за хворим і спустився.

Невисокий молодий чоловік з приємним обличчям і недбало скрученим у жмут волоссям незрозумілого кольору, розшукав мене. Зустрівшись з моїм схвильованим поглядом, випередив стандартну фразу, що крутилася на язиці:

- З вашим братом усе добре. Рана — важка, та не смертельна.

Полегшено зітхнула й поставила, питання, яке той аж ніяк не очікував:

- А ви можете сказати, що з ним сталося? Як дістав цієї травми?

Він замислився і через хвилину впевнено промовив: - З великою ймовірністю можна стверджувати, пацієнта вдарили чимось важким по голові. Імовірно – палицею. Били, щоправда, не надто сильно.

- Недооцінили супротивника? – нервово зробила уточнення.

- Можливо. – підтвердив мої здогадки: - Вибачте, пані. Чекають інші пацієнти. – поквапився піти той.

- Так…так, йдіть. Не затримуватиму.

Слава Богам Тіму поки нічого не загрожує. Незабаром одужає і ми разом розберемося з навислою над нами небезпекою. Винні мають бути покарані, а нові спроби вбивства відвернуті.

Зібрала слуг і наказала їм допомогти Ярі піклуватися про хворого, після чого повернулася до друга. Тім лежав на ліжку в спальні для гостей. Голова охайно забинтована пов’язкою просякнутою ліками. Я в очікуванні, коли той отямиться, сиділа на стільці поблизу.

Меблювання гостьової нічим не відрізнялася від хазяйської: величезне ліжко, висока шафа, широке крісло, письмовий стіл, а також різьблений стілець, котрий зараз займала. Все в нейтральних пастельних тонах: меблі світлого дерева, панелі на стінах трохи темніші, бежеві штори та покривало на широкому ліжку.

До дзеркальної схожості з моєю спальнею недостатньо лише балкону. Його місце займало вікно на півстіни. Важкі штори закриті й у приміщенні – півтемрява. Лікар вважав, як хворий опритомніє, йому краще перебувати в такій атмосфері.

Наодинці з другом просиділа не довго. Скоро забіг стривожений Єжи. Зупинився поруч зі мною. Я замість привітання одразу ж почала вичитувати.

- Я ж попереджала! Я ж просила тебе не відпускати Тіма одного! А ти, ти куди дивився! Теж мені друг! – шипіла.

Тім тихо застогнав і розплющив очі. Я стрепенулася.

- Сам винен. Обманув Єжи та втік на побачення. – ледь рухаючи язиком промовив постраждалий, почувши початок нашого діалогу.

Я подивилася на хворого і вже м'якше промовила: - А якби тебе вбили? Казала ж! Один з найвпливовіших людей королівства розпочав на тебе полювання! Цього разу вони лишень вдарили по голові. Втратив свідомість, тож вирішили, що мертвий. Тому і залишили…

Мої висловлювання перервав настирливий стукіт у двері, за хвилину зазирнула Яра:

- До вас завітав князь Червонський. – схвильовано проговорила дівчина.

- Впусти. – скомандувала.

Януш обережно посунув дівчину і зайшов до приміщення. Привітався з усіма й підійшов до ліжка хворого, поспівчував, потім запропонував:

- Треба використати ситуацію для нашої вигоди. Тимотеуш має повне право викликати Серевського на дуель. Сподіваюся, зможе вбити Міхала. Так позбавимося недруга, який не дає нам спокійно жити. – обвів важким поглядом присутніх.

Повисла гнітюча тиша. Всі глибоко замислилися. Проте, таке положення речей тривало не довго, бо біля дверей почулися тихі кроки. Мить, і у кімнаті прошурхотів синій плащ. Тад заспокійливо обійняв мене за плечі:

- Нещодавно дізнався, що сталося вчора вночі. – співчутливо поглянув на пораненого: - Можу допомогти вам позбутися ворога. Він переїхав недавно. Його нова оселя навпроти моєї, якраз через вулицю. Отже, маю можливість пристрелити з арбалета, коли той підійде до вікна, чи буде виходити з будинку.

Я вирвалася з обіймів коханого й гнівно поглянула на зібрання:

- Януш, — ніяких дуелей; Тадеуш – не стріляти. – твердо сказала.

- Пані, мабуть, мають кращу ідею. – з єхидною посмішкою мовив князь.

- Можемо розв'язати цю проблему не підставляючись. – не менш єхидно парирувала.

- Як? - одразу ж повернувся до нормального тону роботодавець.

- Побачите… - туманно відповіла.

- Добре, покладуся на вашу верткість. – надто ввічливо зауважив роботодавець і попрощався.

Червонський залишив приміщення, а ми з Тадом і Єжи обговорили з Тімом недавні події.

- Серевський дійсно розпочав полювання на коханця своєї дружини, та тепер йому достеменно відомо, хто зустрічається з нею. – підтвердив мою здогадку головний шпигун.

- Звідси постає слушне питання — як вберегти Тіма від розправи ревнивця, бо на те, що Міхал зупиниться після побиття, немає ніякої надії.

- Сумніваюся, що він відступить. – схвильовано погодився Єжи.

-Так. Серевський того так не полишить. Для нього – то справа честі. Не заспокоїться поки не вб’є суперника. Князь маніакально стереже власну дружину. – повідомив знайомий з характерами місцевих можновладців Темський.

- Все ж не можемо залишати ту атаку без відповіді. – помітила: - Небезпечно, та необхідно діяти, хоч і вкрай обережно.

- І час не на нашому боці, бо, щойно одужає, напад може повторитися будь-якої миті. – піддався головний шпигун.

- То що робити?! – нервово випалив лакей.

- От цим питанням і займемося найближчим часом. Слід розробити план боротьби проти Серевського та його людей. Одну ідею уже маю, потрібно її розвинути, добути інформацію та все необхідне для втілення того всього у життя. – запропонувала.

Усі неочікувано погодилися на нову авантюру, й не намагалися відмовити. Тім, спробував кивнути, та йому то погано вдалося. Він застогнав та відкинувся на подушку.

- На все про все в нас є два-три дні. – підсумував нашу імпровізовану нараду головний шпигун.

- Я теж хочу взяти участь. – прохрипів поранений.

- Якщо зможеш. – кинула сумніваючись. Не вірила в диво місцевої медицини, та підтримати друга хотілося.

- Подивимося. – погодився зі мною коханий і додав: - Сьогодні ж відправлю пару, особливо довірених, шпигунів на розвідку й завтра в нас буде необхідна інформація.

- Добре. На її основі й прийматимемо остаточне рішення.

Попрощалися з Тімом і пішли залишивши його набиратися сил. Наступного ж дня зайнялися приготуваннями до майбутньої бійки…

***

Минуло три дні

Друг майже одужав. Попри перебинтовану голову та легку слабкість зголосився зіграти роль примани. Серевський найняв вбивць, щоб позбутися суперника, а ми планували зупинити спробу вбивства. Тому тієї ночі Тім знову вирушив у дім ревнивця.

Того вечора сиділа в кімнаті Тада та не тямила себе від нетерпіння. Клинок тримала на колінах. Сталь поблискувала у слабкому світлі єдиної в приміщенні свічки. Коханий також готовий до нападу. Озброєний похмурий та зібраний, здавався вбивчо-спокійним.

Вихід на балкон, звідки колись милувалися зірками, розчахнуто. Так змогли почути шум щойно розпочатої бійки. Це послугувало сигналом до дії, тож обидва чкурнули туди.

Внизу на нас чекав Єжи з палицею у руках і дублікатом ключа від будинку Серевського в кишені. Зіскочили вниз та двома широкими кроками перетнули вулицю. Приятель поспішав за нами. Наздогнавши, відчинив. Лакей пропустив нас вперед. Завалилися до будівлі та побігли довгим коридором на гамір.

З розчахнутих дверей неслася лайка. Конфлікт у розпалі: Тім відбивався від п’ятьох горлорізів, а Ядвіга шмигнула в сусідню кімнату й зачинилася там. Єжи швидко зорієнтувався, встав у кутку біля входу і заходився лупцювати палицею усих підряд, прикриваючи нам спини та блокуючи прохід.

Одразу ж втрутилися у бійку. Одного дістала на вході, вдаривши у нирки. Той, навіть, не встиг повернутися, а от його приятель атакував. От тільки рухалася я швидше здоровезної шафоподібної туші найманця. Він спробував заколоти мене. Відвела шпагу кинджалом і проштрикнула супротивника наскрізь. Другий хотів обійти ззаду. Різко розвернулася і різонула гострим клинком по горлу нападника. Той впав, придавлюючи свого спільника, що почав відступати під тиском Тадеуша.

Бійка закінчилася. Я роздивилася місце сутички. Вікно розбите і нічний вітер зловісно виючи, тріпоче брудно-сіру штору. У тьмяному місячному світлі можна сяк-так розгледіти гармидер навкруги. Навколо зламані меблі, лишень висока шафа та широке ліжко вціліли. Всією кімнатою серед уламків світлої деревини та шматків зеленуватої тканини лежать трупи найманців, заливаючи підлогу червоним, та розливаючи повсюди металічний дух свіжої крові, змішуючи з запахом пилу, який долітав з відчиненого вікна.

Передивилася жертв – жоден не вижив. Лиш голова цієї банди хрипить на підлозі. Стефан лежить з діркою у череві. Залишилося йому не довго.

В коридорі почувся тупіт. Лакей тихенько причинив стулку, де тримав оборону та підскочив до нас:

- Серевський. – коротко кинув.

Тім рвався туди, бажаючи особисто вбити Міхала, та я не пустила. Постукала в інші двері. Стулка несміливо відчинилася, швиденько заштовхала хлопців до Ядвіги.

Тад став за дверима так, щоб коли вони відчиняться його не було видно. Я сховалася за високою шафою, котру відсунули від стіни під час бійки. Один з нападників намагався використати її як щита, проте Тадеуш однаково дістав того шпагою у бік. Тепер відсунута шафа зіграла мені на руку.

Двері різко розчахнулися і зайшов Міхал. Чоловік неквапливо рухався, роздивляючись поле бою. Зупинився, помітивши ще живого найманця. Князь нахилився над Стефаном. Вбивця силувався видати нас, але не встиг промовити й слово, бо пришвидшив тим свою смерть.

Не роздумуючи, метнула кинджала у ворога, поки той не випростався. Зброя увійшла точно в ціль. Білим коміром поповзла червона пляма. Він схопився за шию, слабіючими руками витягнув клинок і той з тихим дзвоном впав. Чоловік повільно осів на залиту кров’ю підлогу.

Вийшла з укриття, підібрала зброю, витерла її та пробіглася поглядом тілами вбитих найманців. Темський зачинив, та підійшов до мене:

- Ти знала, що Серевський з’явиться після бійки? – не приховуючи цікавості спитав.

- Припускала таку можливість. Він ревнував свою дружину, тому мав переконатися у загибелі її коханця.

В кімнату зазирнув Єжи. Я швидко прослизнула туди, бо не хотіла, аби Ядвіга бачила свою спальню в такому стані. Коханий пішов за мною.

Пройшла в приміщення. Струнка шатенка сиділа у кутку напівпорожньої кімнати, схлипуючи. Тім намагався її заспокоїти. Примостившись поруч з нею, нашіптував на вухо, і водночас заспокійливо гладив по голові.

- Все вже скінчилося. – якомога спокійніше промовила, щоб не спричинити у Двіги приступ паніки.

Та підняла на мене тьмяно-зелені, повні сліз очі, наче не вірила. Я підбадьорливо усміхнулася. Тоді вона рішуче встала й розправила спідницю легкої домашньої сукні.

У такому вигляді Ядвіга не може йти містом, адже ніч сьогодні видалася прохолодною. Лакей приніс зі спальні згорток коричневої тканини, який розшукав у клубку, що неохайно валявся на ліжку. Переживши бій ця деталь гардеробу дивом залишилася чистою, і друг дбайливо загорнув кохану у свій плащ.

Тадеуш вивів нас через чорний хід, й усі разом попленталися до мого дому. Тім вів Ядвігу, обережно обіймаючи за плечі, за ними слідували ми з Тадом, а ззаду плентався Єжи, волочачи скривавлену палицю. Його вимотала та сутичка і страх. Він, вочевидь, боявся не впоратися, бо то був для нього перший поєдинок.

Вирішила прихистити новоспечену вдову. Жінка зі щирою вдячністю прийняла допомогу, бо не хотіла повертатися в будинок Серевського. І після того, як люди Червонського приберуть, не зможе дати собі раду зі страшними спогадами та відразою.

Зайшовши в дім, компанія розділилася: я довірила служниці піклування про гостю, а сама повела чоловіків у вітальню. Поки Яра відпоювала нещасну жінку якимось відваром і вкладала спати, ми усією компанією сиділи у вітальні загоюючи рани та обговорюючи ситуацію, вирішували, як діяти далі та, чим допомогти Ядвізі. У стомлені голови ідеї ніяк не приходили тож на світанку розійшлися по домівках, відсипатися.