Частина І. Лялька. Глава 1.В’язниця

Моїй особистій прірві присвячується.

Коли тобі трішки за тридцять, в тебе двоє чудових дітей, чоловік, що поряд вже п’ятнадцять років та стабільна праця, життя не обіцяє особливих сюрпризів. Так вважала, я лише якійсь тиждень тому. Якби тільки все було так просто! Хіба б опинилася я, зачинена схибленим чоловіком, у загубленому серед лісу будинку? Неймовірним виром події промчалися наскрізь моєю буденністю. Все, що я знала і любила залишилось там, за цими стінами.

Як і чому я опинилася у цій халепі? Чи існує для мене вороття? Чи готова я, щоб моє життя стало історією без хеппі енду?

Вкотре оглядаю другий поверх будиночку. Посередині єдиної мансардної кімнати гордо височіє двоспальний матрац. Він здається страшенно великим, бо займає майже половину спальні. Біля нього єдина тумба без дверцят прикручена до підлоги. Стіни оббиті пожовтілою сосновою вагонкою. Стрімкі дерев'яні сходинки прямують до кухні. З віконця, скованого залізними ґратами, видно доріжку, що гублячись між папороті втікає в сторону великого кам’яного будинку. Споруда стоїть на невеликому пагорбі серед дубового лісу. Якби не обставини, я б милувалася величними старими деревами та красивою лаконічною архітектурою будинку. Його стильними великими вікнами, широкою дерев’яною терасою, його строгою витонченістю. Та для мене це місце нестерпне. Пояснення до болю просте — у цьому великому кам’яному будинку живе Він, мій викрадач.

Перший поверх не набагато більший від спальні. Декілька вбудованих поличок без дверцят та стіл із прикрученими ніжками й таким самим знерухомленим стільцем — імпровізована кухня. На столі височіє гордий самотній пластиковий рожевий стаканчик, фіолетова тарілка, пачка пластівців яблука та пара бананів. Все це на випадок, якщо я зголоднію до його повернення. Ти диви, який зворушливо-турботливий виродок! Одразу у кухні вхідні двері. Для мене вони наче зачаровані. Ніби він залив їх свинцем і міць моїх кулаків та прокльонів неспроможна ні на міліметр змінити положення цієї матерії. Ще є кімнатка з туалетом та душем. В ній малесеньке віконце, з якої видно паркування. Навіть імпровізоване дзеркало з лискучого пригвинченого таця. До нього краще не заглядати. Такою “красунею” в житті себе ще не бачила — скуйовджене русяве волосся, червоний ніс та повіки, втомлені очі, зморшка поміж брів поглибилася і тепер нагадує великий каньйон в США(хотіла б я його ще побачити колись!).

За свої тридцять два роки життя я вже порядно встигла набриднути всебачучим дзеркалам. Вони мене роздивлялися різною. В кращі роки часто усміхненою русявкою з чуйними губами та виразними зеленими очима. Миловидною, але(якщо чесно) нічого такого екстра. У ті старі часи одяг підбирався старанно. Мені подобалося, щоб образ мій був мініатюрним яскравим полотном, де навіть відтінок помади має значення. Потім з’явилася перша дитина, а ще через три друга. Фігура моя, на щастя залишилася досить стрункою та дзеркала(в плямах від дитячих відбитків), мене найчастіше бачили в домашніх розтягнених штанях і дивній футболці вкритій строкатими плямами незрозумілого походження. Здається мені, що життя домогосподарки вбиває жінку швидше ніж би це змогли зробити цигарки й алкоголь разом узяті.

Мені й самій не дуже зрозуміло як це я так вляпалася(я не про подружнє життя, а про викрадення)... Це точно все через ту рокову сукню. Інших логічних пояснень в мене поки що не має. Знов повертаюся до спальні. Сідаю на матрац та роздивляюся забарвлений охрою осінній ліс. Більше не мочу думати про родину, дітей і батьків. Більше не можу плакати. Пухлі повіки сверблять від пролитих за ці дні сліз.

Ні, ну серйозно. Чого йому від мене тре? Не вбив, не ґвалтує(слава Богу!), схоже, що вичікує. От тільки, що саме? Що є метою? Чи викрадав він вже когось раніше? Забагато в мене запитань і всі, на жаль, без відповіді.

Моторошні фільми жахів, якими я передозувалася в підлітковому віці поверталися до мене тепер гіперболічними уявними образами можливих тортур.

Цього разу я вперше пригадую, з чого це все почалося. Спогади відносять мене до того доленосного літнього вечора. Хоча ні, спершу до сукні.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.