ЦЕЛЛАРІУМ. Колона перша (Cellarium. Colona promusier)

Допич же не полишив спроб дізнатися таємниці Темного світу і сам вирішив до Целларіуму вирушити. Але готувався ретельно. І вгледів він Крома і побачив суть його темну. І вирішив обернутися на Крома.

І відловив він десяток сов, і забив їх. Обібрав пір'я їх, дзьоба кожній вийняв і зробив собі костюма. А щоб біле світло з його очей не виявило його серед мешканців Темного світу, то взяв він слюду темну і виточив з неї два диски, якими закрив очі. І диски вклеїв в костюма, а між ними приладив дзьоба, щоб клацати ним як сова.

І так вдягшись пішов до Брами і перейшов її, як відкрилась вона в повню і зомбі носили у Білий Світ зілля і амулети, перли і цінні метали у злитках, метал чорний і копчену тролятину до пива, а забирали спеції і молоко, дрова і щепу на факели, ящики зі свічками і мішки з висівками для тролів.

І Допич повільно перейшов, і ніхто не помітив його. І не пив там, не їв, бо ж був білим бохом, і їсти йому не треба було, ні пити. Але щоб бути, то ходив лише тими місцями де ще залишався Час в Целларіумі, і це було складно, бо Часу геть мало в Целларіумі.

І там де Час - там великий рух істот Целларіуму. Але не зважали вони на нього, бо тільки яких химер і потвор не було тут. А там де Протичас - там пустка і Пітьма господарює. Лише Звук іноді доносився з пустки, яку наповнювала Пітьма.

І істоти Целларіуму заходили в Пітьму і виходили з неї, а Допич боявся, бо не бачив Пітьми і не розумів суті її. І так, оминаючи Пітьму, дістався він за два роки планнетних до центру Целларіуму. І підійшов до Бібліотеки і став чекати, поки двері її відкриються.

Тим часом у Білому Світі люди молилися йому, але молитов їх він не чув. Не допомагав Допич людям своїм раніше, але хоч іноді говорив до них та намовляв на лихе і нерозумне, а нині замовк і люди не зустрічали його більше. І злилися на нього, і жалілися, що він покинув їх, і геть рознуздалися у беззаконнях, війнах і розтлінні.

А Допич дочекався відкриття дверей Бібліотеки. І вийшов Вірний Слову і почав роздавати мушлі живі і неживі за звичаєм Целларіуму, і забирав мушлі неживі, і золото, і тролятину копчену, що мешканці Целларіуму несли до нього. І в чергу будувалися і стояли сумирно

І став Допич до черги. І коли він підійшов до Вірного Слову, то спитав Він, яке питання твоє, створіння яке не те чим здається?

І захолов Допич, але промовив. Хочу знати навіщо існують Білий і Темний Світи, бо не бачу сенсу бути без знання.

І замислився Вірний Слову, і мовив до нього: це питання вимагає сили і витримки, щоб задати його. А відповідь на нього вимагає сили і витримки в сто разів більше, і помножити на нескінченність то треба. Чи готовий ти витримати цю відповідь? І кивнув йому Допич у відповідь, і тоді Вірний Слову на знак згоди кліпнув очима.

Порився Він корзинах своїх і дав Допичу одну мушлю живу і дві мушлі неживі. І сказав читати їх і слухати у самому Центрі Целларіуму. Але де Центр Целларіуму не знає ніхто, визначити його ж можна лише за Тишею і Пітьмою. Це все що можу сказати тобі, мовив Він. Іди і знайди його, там вони пророкуватимуть.

І подякував Допич, дав Вірному Слову трохи тролятини і калитку золотого піску. І пішов шукати осередок Тиші і Пітьми. І бродив як сова Целларіумом, там де Час ще був, і прислухався до Пітьми, чи не лунає з неї Звук, і спостерігав, чи не пірнає хто в Неї і чи не з'являється хто з неї. А на Планнеті тим часом минуло ще шість років. І час подорожі Допича, що дорівнював часу його відсутності у Білому Світі, і рівнявся восьми рокам планнетним.

Слухав він мушлю живу і нічого не розумів з шепотіння її, а вона просила пити. А він не знав, що треба напувати мушлю живу чорною водою. А вона просила пити, а він не давав їй води, лише лаяв її, що шепоче щось нерозумне.

І читав він мушлі мертві, але не розумів ані рун на ній, ні рядків, ні розділів. І дратувався з того. А як намагався читати наново, то дратувався ще більше, бо руни мінялися кожного разу, як діставав він мушлі для читання.

Мушля жива його здохла і засмерділася. А мушлі неживі розтріскалися і перестали показувати.

І обійшов він Целларіум за цей час двадцять вісім разів і не знайшов такого місця. І нарешті в пошуках Пітьми і Тиші, вибрався він на Смітник. І обійшов його весь. І побачив за ним невелике скупчення Пітьми, з якого ніхто довго не виходив і не потурався всередину. І прислухався Допич, і не почув Звуку у Пітьмі, але почув Тишу.

І пір'я посипалося з одягу його, і розвалився на друзки дзьоб, а тарелі з темної слюди впали і луснули. І відчула Пітьма світло з очей Допича і поглянула на Допича. І почула запах смердіння мушлі, що задихнулася, і пил, який сипався з мушель неживих, що потріскалися. І розлютилася.

І полинула Пітьма до Допича і огорнула його. І загубився він у Пітьмі, бо не було в ній Часу. І тоді дістав він мушлі свої. Три мушлі мертві. І мушля, що засмерділася, стала жива і говорила до ясно, а мушлі, що розтріскалися, відновилися і стали цілими, і побігли руни по них, і він розумів їх.

І мушля жива пророкувала, а він слухав вухами своїми, а мушлі неживі показували руни, і він перекладав і розумів їх. І співставляючи складав бачене, читане і почуте, і голова його розігрівалася від думок. І думки ставали гарячі, горіли, і від них запалювалася Пітьма. І думав він все більше і більше.

І почалися пожежі по Целларіуму, і ніхто не розумів чого Пітьма спалахує. І організували пожежні команди з хорномаків і заливали осередки чорною водою. І вона гасила думки. Бо така є суть Пітьми: Вона направляє потрібне Їй у потрібному руслі до джерела того, що збурює Її і намагається перетворити на щось інше проти суті Її.

І скільки Допич сидів у Пітьмі, стільки йому на голову і крапало. І гасило думки у голові його. Він зрозумів, що не треба боятися Пітьми, але і не знав, як в ній поводитись, бо дізнаватися нове подобалось йому, але гасіння думок не подобалось. І зрозумів він, що думати треба обережно. І став контролювати думки, щоб не горіли вони. І відтоді пожежі в Целларіумі припинилися, і капати на голову йому перестало. І слухав він мушлі відтоді обережно.

І так він слухав дві тисячі вісімсот років, якщо взяти за час той період, який він не був на Планнеті. В Пітьмі він же сидів ані миті, бо ні Часу в ній не було, ані Протичасу. В Целларіумі ж нічого не змінилося, бо Целларіум то Твердиня, де перетинаються Час, Протичас, Тиша, Звук, а Первісна Пітьма тримає їх разом і огортає. Осередки ж Пітьми, які як двері в Целларіумі для істот Целларіуму, то Пітьма що утворилася після Резонансу. І є Брама, вона ж Портал, яку охороняє Хемера, і Брама сполучає Білий і Темний Світи.

І Допич зрозумів як було створено і влаштовано Всесвіт. А вони шепотіли і показували йому. Але не зрозумів навіщо так створено. І коли хотів спитати мушлі, то вперше розтулив рота свого і вимовляти почав, то Пітьма почула Звук і з'ясувала його джерело, і поглянула на Допича. І відібрало в нього мову спочатку, а потім викинула Вона його поза Смітником, де він був поглинутий нею. І пішов Допич Целларіумом до Порталу. І погляд його більше не світився білим світлом. Бо все воно було енергія його, яку витратив він на слухання та читання у Пітьмі Мушель своїх. І ніхто з темних істот не звертав уваги на нього.

І він мовчки переходив шляхами де був час і йшов крізь Пітьму, в яку пірнали темні істоти, і переходив за ними, і так скоротив собі дорогу до Порталу, що на планнетний час, дістався до нього лише за 22 години. І там вже чекав повні, щоб перейти в Білий Світ.

І почали зомбі зносити метали чорні і метали цінні, зілля і амулети, тролятину копчену до пива і мішки з сушеним павутинником, і нший товар, яким торгували з Білим Світом. І як настала Повня, і відчинилася Брама. І взяли клунки зомбі і понесли по черзі через Портал, а Хемера дивалася за ними. То Допич став в чергу двадцять восьмим, мовчки взяв клунок, що першим трапився під руку, і поніс його через Браму. І вийшов у ніч Білого Світу. І поклав мішка на землю, і луснув той - і покотилися з нього перли. І допич бачив їх і плакав. І схопив жменю їх і закинув далеко. Полетіли ті перли аж на Небо і застигли сузір'ям, що донині люди називають Стожари, на пам' ять про подорож Допича і ті пожежі, що він в Целларіумі творив думками своїми.

І пішов він мовчки Білим Світом.

Коли до Вірного Слову прийшов Темний Привратник і мовив до нього в Тиші Бібліотеки. Пішов він, я прослідкував і бачив його в Білому Світі, як він перли розсипав по землі і небу, казав Темний Привратник. То добре, відповідав йому Вірний Слову. Тепер заспокояться трохи. А коли прийде наново - спиниш його, так казав. Не має знати він того, що має бути і чим все завершиться, бо намагатиметься змінити те, до чого все рухається своїм плином. Щоб не казав він - не слухай його. Скажи йому, що не дано знати йому всього. І прийде він вдруге, і проситиметься перейти браму. То запитай, що хоче він знати. І скаже він, що хоче знати причини. І Ти відповідатимеш, що не ніхто не має знати причини. І він намагатиметься розчулити тебе, і вмовити тебе, і пропонуватиме все що забажаєш, і погрожуватиме всім, чим тільки зможе. Не пускай його - хай вертається в свій Білий Світ. А потім, якщо наважиться прийти втретє, то спитай, що він бажає знати. І якщо скаже, що хоче знати як пов'язані початок і кінець - тільки тоді його пустиш. Тоді навчу його. Так Вірний Слову до Темного Привратника казав. І погодився Він і заприсягся зробити за словами його.

Примітка на полях: “Якщо жива мушля замовкне - нежива вона. Читай її на самоті, поки вся не видохнеться.”

Примітка на полях: “Тролі тхнути можуть нестерпно. Виварюйте тролятину двічі тоді - м’ясо їх не тхнутиме. Приправити можна слимаком, на гарнір - таргани. Соус із Павутинника не завжди солодкий.”