ЦЕЛЛАРІУМ. Колона перша (Cellarium. Colona promusier)

Як сталися ті сумні події в Гаххарі, то прийшов голод в той край. Бо коли виповзли вперше змії, Ґачиком і чарівниками Іларіоновими викликані, то лише прим'яли вони врожай. І як вигнали ті змії, то здійнялися стебла наново за один день після того. А потім виповзли жаби, яких вони викликали, і жаби ті лише почавили стебла. І як їх зібрали ті жаби, то піднялися стебла вже за три дні. А як викликилали вони нерозумні Пітьму, то загинули стебла і загнили, бо не може без світла рости зелене, яке собі доглядали на збіжжя щоб їсти та косити худобі своїй щодня.

І так зосталися без збіжжя для себе і без зеленого для худоби своєї. І мали запаси збіжжя, але мало їх було, бо нове ще не виросло. І мали запаси сухої трави, але мало їх було, бо то старі запаси були, натомість нових не встигли зробити. І так почали голодувати. І в голоді мутився розсудок їх і навіть їли одне одного живцем або ставали збирачами падла.

І почали чаклування наново, але не виходило в них нічого, бо плутали закляття і дії, бо від голоду слабкі стали такі, що не мали сили і промовити, і думки їх плутані були. Тільки вночі, як ставало геть холодно, розум їх прояснявся, бо холод то наслідок білого світла і суть його. І чаклування відтоді у них лише вночі і трапляється. І зрозуміли тоді, щоб розум був ясним, то має він бути холодним.

І як земля в Гаххарі була попрана гадами і жабами, а потім затемнена, то перестала плодоносити вона остаточно і перетворилася на першу в Білому Світі Пустелю. І такою є і досі, і називається так само.

І багато людей померло в тому краї, і худоба їх полягла. А ті що зосталися, то пішли люди з краю того. І ті що йшли з центру Гаххари - не вийшли з неї і теж полягли там. А вийшли лише ті, хто жив на кордонах її, але і їх було небагато.

І вподобали собі пустелю павуки і змії, яких люди винищували, і оселилися там, бо люди до пустелі не хотіли повертатися. А павукам і зміям було багато падла на поживу. І на падло те набігло багацько червів і комашні.

І комашня з того падла розплодилася і рознесла хвороби Білим Світом. І назви тім хворобам були пропасниця і лишай.

А як падло скінчилося, то черви і комашня зачаїлися у пустелі.

Натомість Вітер оселився там і заради забавки все висушував і перетирав на пісок. Перетер кістки, міста, висохлі рослини. І не лишилося води у пустелі, бо як наїлися падла, то пили без межі і все випили.

І був такий собі Арбаніт, що служив Іларіону. І не мав він сім'ї, не знав свого роду-племені, робив в нього кур'єром. І не був він вбитий голодом, і хворобу пережив, натомість помутився розсудком і почав їсти падло, а потім комах. А як не вдавалося знайти йому поживи, то жер пісок. А води не знав. І став він жовтий геть і сухий.

І коли життя його змінилося і став він спокійним, бо зрозумів, що вдосталь їжі йому, то взяв собі за дружину змію, а вінчав їх син вітру Самум. Від цього шлюбу пішло плем'я піщаних людей і драконів.

Дракони з пустелі тікали і оселилися по всім краям Планнети. Де чинили зло людям і їли їх, а де не коїли лиха і жили з ними у мирі.

Піщане плем'я ж бродило Планнетою і осідало в різних краях. І створювали там пустелі, за звичаєм своїм. Піщані люди брали собі за жінок змій і народжувалися в них діти. І робили так за прикладом батька свого Арбаніта. Змії ж імен не мали.

Але від змій отримали вони мудрість свою. Вони живуть довго.

Натомість дракони жили мало, бо взяли лише образ свій від матерей своїх змій, а розум їх слабкий, як у людей. Дракони виявилися нейстійкими до життя істотами і якось допетрали, що треба їм уподобитися до тих мешканців Планнети, що живуть найдовше.

І поглянули вони на братів своїх, від шлюбів піщаних людей і змій народженних, які були піщаними людьми. І сподобалась їм їх мудрість, але не бажали вони жити в пустелях, і не стали піщаними людьми.

І поглянули вони на големів в горах, що жили довго. І сподобалось це їм, але не сподобалось жерти камені і мерзнути в горах. І не стали големами.

І поглянули вони на дерева, і побачили, що дерева довго живуть, зростають у теплу пору, а сплять у холодну. І вирішили перетворитися на дерева. Але вирішили зберегти собі мову людську, яка передалася їм від Арбаніта. І вирішили зберегти вміння читати літери.

А дракони ті були різні за родом своїм, хоч і плем'я їх одне. Одні були жовті, інші - червоні, треті були зелені, а четвертий їх вид був чорні дракони.

І перетворилися вони на дерева, як вирішили собі. Жовті дракони стали високими тополями. І височили вони на весь свій зріст. А червоні дракони перетворилися на червоне дерево, бо були рідкісні, і дерева ті досі за рідкісні вважаються і цінуються. А зелені дракони перетворилися на кедри і люди навчилися робити з них кораблі, бо зелені дракони не боялися води, то і кедр вважався деревом, що не боїться води. А чорні дракони були самі міцні, то перетворилися вони на дуби. З того часу дуб є найсильнішим і найміцнішим деревом у світі.

А ще були дракони сині, прозорі, білі і помаранчеві. Сині дракони вміли співати. То перетворилися вони на груші, і груша з того часу вважається одним з найкращим дерев для людських лютень і сопілок. А прозорі дракони вміли плюватися вогнем. То перетворилися вони на берези і була береза за найкраще паливо, що горить. Білі ж дракони були дуже рідкісними та великими, то вважалися за провідників драконячого роду, то перетворилися вони на білі секвої, яких і раніше, і нині дуже мало є. А помаранчеві дракони, що любили жити в горах, і одного з них навіть ловили в Карпахських горах, бо чинив збитки чабанам, перетворилися на пробкове дерево. Люди вважають його деревиною цінною.

І побачили піщані люди і змії їх, що цураються їх діти власні і прокляли вони їх вперше. І втратили вони мову свою і вміння читати. Відтоді кажуть, що істота тупа як пробка, чи тупа як дерево, бо бездумно мову свою зміняли на спокій і довге життя. Натомість прокляли батьки їх вдруге. І втратили вони життя вічне, бо навчили піщані люди тоді людей з плоті рубати дерева, будувати з них кораблі і використовувати на користь собі вироби з тієї деревини. А як кляли, то всіх тих було наказано людям рубати, хто суть дракон. І в третій раз прокляли батьки дітей своїх драконів, і перестали вони їсти не тільки істот чи падло, але і пісок не змогли їсти.

То вимушені були пускати корені, щоб вкорінюватися на одному місці і шукати собі на поживу цінні мінерали і воду. І вимушені були пускати листя і обертати його до світла, щоб ті мінерали сонце розкладало ще на менші частки і їсти їх. І від того нащадки їх слабі, поки не вкоріняться добре і не дістануться води і пороху в надрах землі.

А ті дракони, що не перетворилися на дерева, перетворилися на порох, бо прокляті теж були, а не змогли жерти мінерали, і були людьми зрубані як дерева. Бо люди в омані були, що то дерева і рубали їх на м'ясо. А як вбивали їх, то виявляли суть драконову, бо не деревина була в руках їх, а прозоре м'ясо і нутрощі, що смерділи змією і болотом.

І заривали люди винищених драконів глибоко в землю, щоб їм падло не тхнуло. А нині тих драконів невинно убієнних відкопують вчені і промисловики, які шукають Чорну воду і хизуються черепами їх.

Піщані ж люди постановили більше не народжувати драконів і розійшлися зі зміями, і не живуть більше з ними сім'ями. І рід свій нема з ким їм продовжувати, то нових піщаних людей не наплодили. Від того змії почали їх дражнити сичанням, з образи, що знехтувано їми, а сичання є звуком, як пісок сиплеться, як він сиплеться повсякчас з нащадків Арбініта.

Натомість піщані люди прагнули спокою. І вирішили рівномірно розійтися пустелею, щоб не заважати одне одному. Розійшлися і поставали, і завмерли. І стоять нині нерухомо і досі, і над ними збирається у дюни пісок, що ганяють Вітер і син його Самум.

Лише окремі з піщаних людей і змій плакали за синами своїми, як проклинало їх все плем'я, бо були воні найгарніші дракони з усіх драконів - мідного кольору, що вилискував на сонці і не зреклися Гаххари, як місця мешкання свого. І прихистили вони своїх драконів поруч із собою і ті перетворилися на фінікові дерева. Зі сліз їх батьків утворились оази в Гаххарі і там вони росли. Від тих сльоз плоди фінікових дерев найсолодші, бо батьки і досі піклуються про нащадків своїх, хоч ті і дракони були, що відступилися від них. Але прокляття лягло на всіх і не знято і досі, бо сплять під піском.

Примітка на полях: “Як будеш у Білому Світі, то не заважай відьмам чаклувати - їм і так важко там сконцентруватися, а ще ти зі своїми порадами лише дратуватимеш їх.”