ЦЕЛЛАРІУМ. Колона перша (Cellarium. Colona promusier)

І виходив Допич з Печери своєї спочатку лише на свята, як обіцяв людям. Але не ставали люди ліпші, лише гірші ставали. І виходити став він все рідше і рідше, і коїлось біле зло на Планнеті, бо не позбавилися люди білої сутності своєї. І так розчарувався він у людях і полишив виходити з Печери.

Але іноді і крізь товщу каменя гірського долинали їх молитви, тоді виходив і наводив трохи ладу, припиняючи тиранію зла і безлади спиняючи. Планнету ж люди геть засрали, бо розбудували міста і розплодилися неймовірно. І насилав він на них моровицю, чуму чорну, що очищувала місця мешкання їх. Чи спалював війною міста їх і винищував самих недбалих з них, що чинили біле зло.

Бо не знали і відмовлялися розуміти, що те, що вони називали чорне і вважали злом, бо воно відрізнялося від кольору Світу їхнього - суть добро і радість існування, а те що вважали білим і добрим - суть зло справджнє, що затмарює розум їх і вихолоджує душу, бо Біле Світло є суть холод і порожнеча невиразна і невимовна.

І не вигадав краще за нічого, як повернутися до людей і знову навчати їх. Але знаючи природу їх, зрозумів, що має заповіді свої переписати старанно і нові вивести. І розумів, що думки його зациклилися. Тому розумів, що потрібно йому наново у Пітьмі і Тиші Істинних усамітнитися.

Але розумів, що Часу в Пітьмі і Тиші Істинних, де думки ясні і вірні, не існує. І боявся полишити Білий Світ надовго, щоб люди геть не зруйнували його. тому почав вигадувати, як одночасно бути тут і бути присутнім там і мати знання істинне про те, що слід робити йому. І гадав як людям розкрити причини Життя, навчити їх як жити згідно законів Всесвіту, щоб не мучили вони одне одного і процвітала Планнета його.

І так в думках своїх зациклившись, то виходив назовні і наводив лад вогнем, мечем чи хворобою, натомість священиків, що вірні були йому, навчав розповідати, що то все від гріха людського. І люди боялися і не грішили певен час, а як довго не було покарання їм за дії їх, то остаточно розхолоджувались, Світлом Білим сповнювалися і розпускалися в гріху. І не було тому кінця і краю, і сумував він з такого стану речей. Але розумів, що супротивитися не має сенсу, бо така природа речей, Всесвітом встановлена. Люди ж нарікали на нього.

В взяв він тоді тринадцять священиків і запросив їх на собор. І приїхали вони до нього хто за місяць, а хто за три. І пирували вони, поки всі зібралися, і розважалися, і дав він їм дівчат гарних на розвагу. А як приїхав останній священник, ім’я якого було Юдарій, то всі побачили його. І Юдарій мав при собі охоронців числом 28 душ. І всі були озброєні списами і щити прикривали тіло їх. І зброя і обладунки їх прикрашені сріблом були.

І сказав Допич до Юдарія, ти маєш вбити цих священиків на пожертву мені. І будуть вони взяті за душі і поставлені над людьми замість мене. Кожен з твоїх охоронців хай стає в пару з іншим і хапає священика. І будуть вони тримати їх, а ти різатимеш печінки їхні і вибиратимеш з них серця. І як будуть вони вбиті рукою твоєю, то зберете всі серця і покладете до скрині, що я тобі дам і лишиться скриня тут, у печері. А душі їх я візьму і навчу, як керувати і доглядати людей. Бо я маю відбути з Планнети

І відповів Юдарій, по слову твоєму буде. А що робити тим охоронцям, що не триматимуть священиків. І відповів Допич, носитимуть вони тацю, в яку збиратимеш ти серця їх. Гляди ж, вирізай обережно, щоб не пошкодити.

І 24 охоронці похапали священиків, і Юдарій різав в печінку кожного, а потім серце виймав, поки дихали. І живе серце клали на тацю, що була зроблена з трьох срібних поличок, які поєднані перемичками між собою. І на кожну поличку клав він по чотири серця. І чотири охоронці несли тацю цю. І волали священики, боючися вмирати і бачачи наругу над тілами друзів своїх.

А як вбив всіх, то наказав тацю перекласти до скрині, що з-під землі вийшла в хмарі диму. І була та скриня з золота, оздоблена рунами Целларіуму, які Допич пам’ятав. І відчинив її Допич, приклавши до замка великий червоний рубін. І поставили тацю у скриню, він наповним її темним димом з легенів своїх і в тім теплім подиху ті серця лишалися живі. Бо то був Перший Подих Пітьми в Білому Світі.

І наказав Юдарію, доля твоя - охороняти цей скарб замість мене. Ти і охоронці твої лишаться тут і боронитимуть скриню до скінчення віку свогу, поки не повернуся я. Лишаю вам дів, з якими розважалися священики, беріть їх за жінок і плодіться, щоб військо ваше було не меншим ніж зараз, і бороніть таємницю цю. Всім вам і плем’ю вашому буде по триста років життя, лишаю ферми вам грибні і загони з горними оленями, які будуть на їжу вам. Торгуйте метали, які в горі добудете. Ім’я ж вашому плем’ю буде Гномми. І зробив так. І відтоді з’явилися Гномми.

Сам же Допич зібрав душі вбитих дванадцяти священиків його до бутилі і піднісся на високу гору над рікою Нісса. І було тут холодно і світло. І тут проявилися їх душі, бо душа завжди проявляється у Білому Світлі. І тут він випустив їх і і навчав.

НАмагалися жалітися декотрі з них, що зарано життя їх скінчилося, але Допич бив їх і тому змирилися вони.

І навчив так їх, щоб берегли людей, щоб не допускали свавілля, можуть ставити собі священиків, які храми зводитимуть їм і йому, але не забували про його першість, бо він бох з первородних, які були при створені білого Світу і вуха його пам’ятають резонанс. І кивали вони йому, бо боялися його, бо сильний він був. А ще боялися, бо лишившись самою душею, побачили, що не світлий він, а погляд його наповнений Пітьмою, і тремтіли душі їх, бо це було для них невідоме раніше, що бох їх темна істота, а не біла. І заклякои у страху своєму.

І казав він до них. Вирій вам буде винагородою, як я повернуся, бо покидаю вас. В залог же взяв серця ваші живі, сповнив життям їх на п’ять тисяч років планнетних, і охороняються вони надійно, що не взяти вам їх. Ви тепер і живі і неживі одночасно. Як повернуся, то піддам серця ваші закляттю, і тоді полините у Вирій, до того ж поки живі вони - це якорі ваші, що триматимуть вас на Планнеті. Не намагайтеся знайти їх, бо як Юдарій вбивав вас вперше, то так він вчинить і вдруге, тільки з душею вашою, на серце ж ваше зарок - тільки я ваше серце бачу, бо у Пітьмі воно, яку вам бачити не дано. Служіть мені тут, поки відсутній буду.

І покорилися вони. Один лише не хотів покорятися, на ймення Пергос. І побив його Допич, а він знову не погодився. Тоді зник Допич на мить, і повернувся з серцем Пергоса і розшматував його на очах усіх, і дух того Пергоса розвіявся у повітрі і не стало його. І всі вже боялися потім нарікати на Допича. І розійшлися вотчинами своїми, які Допич переділив для них на Планнеті, ставили там люди храми їм і Допичу і молилися до них. А Допич нарешті перестав чути всіх.

І сів він в печері, де ніхто його не міг знайти, куди не линуло Біле Світло того Світу і почав думати. І сидів так п’ятдесят і вісім років. І вигадав питання, які він у Пітьмі оголосить і матиме відповіді на них. І питання ті були про причини Резонансу, що привів до утворення Світів.

І як знав собі раніше, то пішов до Брами. І угледив його через око Хемери Темний Привратник і став йому на шляху, як повня сталася і Брама відчинилась.

І спинив його, як сказав Йому Вірний Слову і як Він обіцяв Йому. І промовив, навіщо ти потураєшся туди, де нема тобі місця? Припини спроби свої і йди геть. Немає від вас доброго Темному Світу. Ти ж істота вже не Світла, але залишаєшся мешканцем білого Світу. І просився Допич в нього, що конче необхідно знати відповіді йому на питання свої, що може відповіді дати лише Пітьма Істина. Але не зжалився Темний Привратник і відігнав його від брами. І мовив до нього так:

Не маєш ти знати того, що тобі не дозволено знати, бо не мав ти розуму дізнатися все, коли була тобі нагода дана. І щоб не казав він - не слухав його і прогнав від Брами.

І повернувся Допич до печери своєї і сидів там двісті і вісімдесят років і розмірковував над словами Його. І склав нові питання і думав як проситися, щоб пропустили його. І склав план як перейти Браму, якщо не пустять його. І вирішів, що якщо добром не пустять, то збере він військо і захопить його силою. І полинув до першої печери своєї, де хазяйнували гномми і обороняли скриню його. І побачив, що багацько їх наплодилося і вирішив, що їх візьме за військо собі.

І прийшов він вдруге до Брами. І побачив його Темний Привратник і вийшов навперейми йому і сказав, йди геть звідси, бо немає дороги тобі сюди. І просився перейти браму. І спитав його Темний Привратник, навіщо тобі переходити Браму цю? І сказав Допич, що хоче він знати Причини. І відповідав Темний Привратник, як вони з Вірним Слову умовились, що ніхто не має знати причини. І він просив і заклинав Його, і намагався вмовити Його, і пропонув збільшити постачання перцю і молока вдвічі ніж було за Другою угодою, що була у них, а Темний Світ як поставляв за Другою угодою, так і поставлятиме крам їм. Але не купився Темний Привратник на посули його, бо пам’ятав історію з Пеклом, яка відбулася навіть менше ніж пів миті тому для Нього, бо Він все пам’ятав, а жив поза Часом. І тоді Допич погрожував йому, що наведе силенну силу гноммів на Браму, які є військо відібране його, якщо не пустить Темний Привратник Браму перейти. І сміявся над ним Він, бо не боявся війни, бо військо Целларіуму навчено підступністю Білого Світу, так казав. І якщо підеш війною на Нас, то винищимо в двадцять вісім разів більше, ніж ти приведеш. Не втрачай свого часу дарма і не вмовляй Мене, відказував так, повертайся в свій Білий Світ.

І зрозумів Допич, що добром не перейти йому Брами. І повернувся до печери і роздумував над словами Темного, і думав як йому до Целларіуму перейти. І так просидів дві тисячі і вісімсот років. І вирішив не воювати, і не бути підступним, бо зрозумів, що погрози не діють і він сам як впертий Пергос, якого він тримав за душу, а рівна йому чи навіть вища за нього сила, що ще і лагідна до нього була, і не зломила його, а вмовила піти. І розкаявся Допич в безглуздості дій своїх, марноті слів своїх і тупості думок своїх.

І наважився прийти втретє, і знови вийшов навперейми йому Тепний Привратник. І спитав його, чи не набридло тобі щомиті з’являтися тут і скавучати як щеня, щоб пустили тебе? І відповів Допич, то Тобі, Охоронець Брами з темного Боку так здається, я ж не був тут двітисячі і вісімсот років. То що ти бажає знати в цей раз, питав Він? І сказав Допич, що хоче знати як пов'язані початок і кінець, щоб зрозуміти суть власну і природу речей. І не відступився Темний Привратник. І мовив до нього. Дай Нам те, чого не знали Ми ще. І торгуй цим з Нами. Тільки тоді пропущу тебе. І підеш до Вірного Слову, і він навчить тебе. І погодився Допич і заприсягся зробити за словами його.

І вийшов у Білий Світ і оглянув його. І побачив, що в віддалених теренах його територій є люди що п’ють каву, і знав він, що кави немає у Темнім Світі, і побачив що кава темна. І вирішив дізнатися все про неї. І спробував кави він, і вона була тепла і терпка, як Пітьма. І розбавив молоком її - і стала вона м’яка. І зрозумів він, що кава не те що здається у Білому Світі, і зрозумів що буде до смаку вона Темному Світу. А як допив каву, то побачив гущу її на дні посуду з якого алкав і в малюнку її побачив дивні знаки. І знаки ці суть були руни, які він колись бачив на мушлях неживих і ці руни промовляли до нього як мушля жива. І здивувався він.

І зрозумів Допич, що надто довго шукав і надто довго сидів в печері своїй. І прикликав дух священика того краю, що стояв над ним, ім’я ж його було Ефіоп. І наказав Ефіопу через людей своїх до брами принести двадцять вісім клунків кави і молока відповідно до неї додати у міхах. І зробили вони так.

І в наступну повню сам вийшов до Брами, і вийшов до нього Темний Привратник, і спитав, чи приніс він те, що обіцяв? І зварив Допич кави і пригостив Темного Привратника. І сподобалась вона йому, терпкістю, бо до того павутинник і тільки чорну воду знав він на смак. І додав у каву молока, і розім’як від тієї кави Темний Привратник. І пропустив його, і направив прямо до Вірного Слову, щоб той навчив його слухати Тишу і бачити Пітьму так, як Вони її бачать. І пропустив його, бо змирився він і перестав шукати загрози і перешкоди там, де їх просто не існує. Це і було друге пришестя Допича, мертвого боха, до Целларіуму.

Примітка на полях: “Коли Білі Боги відновляться - біда буде. Не сприяй їм - хай повиздихають.”

Примітка на полях: “Люди бояться нас не тому що ми гидкі чи страшні. Вони бояться нас, бо мало хто з них знає про нас. Важко уявляти їм - обмежені в розумі своєму. А ті що загинули у війні в Целларіумі нинішнім не розкажуть про нас. А ті що були звільнені - не розкажуть, бо забуто людьми вже свої поразки - вони бояться і поразок.”

Примітка на полях: “Хтось має за все пильнувати і тримати мацаки на горлі торговців. Чому досі не ведеться перелік товарів, які переміщують через браму зомбі? Де дівається третина за Другою угодою”, далі - нерозбірливо, затемнено ще три рядки.