ЦЕЛЛАРІУМ. Колона перша (Cellarium. Colona promusier)

Над землями ж північними небо вдень прорізали дві чорні блискавки. І перша блискавка була вздовж неба. А за мить друга з неї вийшла і прорізала простір до самої тверді, в'їлася в неї і досягла Пекла.

І застигли так на небі. І висіли п' ятдесят і шість днів. І лякало це людей. Вигляд же мали стовпа з перекладиною угорі.

З південного ж боку Планнети стих Вітер. Натомість крутилися урагани по екватору, але наче стіна невидима не пускала їх. І було так п' ятдесят і шість днів.

Сталося так, коли Допич пірнув до Порожнечі. В Целларіумі ж все лишалося незмінним.

Допич же силою духу свого розділив тіло своє на частки, протичастки та проточарунки. Частки перетікли ліворуч в тілі його, а протичастки в правий бік тіла , а проточарунки приєдналися до протичасток, бо несли знання про відновлення часток.

І ліва частина тіла його відвалилася від правої і порохом впала на підлогу Бібліотеки. І наказав Вірний Слову порох той зібрати до раки і відправити до Брами, щоб в повню зомбі перенесли його до Білого Світу, який є джерелом всіх часток.

Протичастки ж полинули у Павутинник.

І там, оминаючи шляхи, якими линув Звук з Білого Світу, віднайшли шляхи, що ведуть у нікуди.

І ними досягли Порожнечі.

І Порожнеча була ясна, не було там Звуку. І не було там Тиші. Суть її - Ніщо. Лише Думка про Порожнечу була там.

І там протичастки зібралися докупи, але не могли поєднатися. Тоді проточарунки від'єдналися від протичасток, і створили частки і приєднали до протичасток. І так відновив Допич тіло своє. Але тільки ногу ліву не відновив і праве око не відновив, бо проточарунки, що мали їх відновити не спрацювали чи загубилися дорогою до Порожнечі.

І відкрив він очі. І зрозумів, що він марить.

І полинула Порожнеча в очі його і наповнила тіло і думки його.

І так він став очищений від всього що знав, що думав, що пам'ятав.

І так Порожнеча поглинула його і перестала бути Порожнечею, бо сповнилася тим, що віддав він їй. І збурилась Порожнеча. Тому і постали дві чорні блискавки на Планнеті, бо були ознакою її. З ними ж все, що Порожнеча взяла з Допича, в землю і пішло.

І так Порожнеча знову спуштошилась. А як чорні блискавки згасли, то тіло Допича знайшли люди на тому місці, де блискавка вразила твердь.

Він же був здоровий, але не говорив і поводив себе як дитина.

І зробили люди йому протез на ліву ногу, а око криве закрили пов'язкою. І назвали його П'єррато, бо був він смішний і урод, яких по цирках демонстрували за звичаєм своїм.

І мовчав він довго, аж поки наново не навчився говорити, ходити. І пішов від тих людей, знайшов острів собі на річці Бар і оселився там.

За роботу ж собі обрав він вирізати ляльок-мотанок великих, які продавав до бродячих театрів-вуду, де ляльководи прив'язували до них нитки і керували ними так.

І так перебув вік і помер Допич. Віку ж його на Планнеті по поверненню з Порожнечі було три тисячі років.

А як помер він, то ляльки, зроблені ним, плакали за ним по всім світі, і сльози з них лилися до тогу часу поки не перетворилися на порох вони. З них люди поробили собі ідолів згодом і поставили в скляні скрині. Сльози ж з них збирали в маленькі флакони і торгували на входинах і при касах в театри перед трагедіями.

Допича ж поховали на острові, де згодом він тирло польове організував, де бродячі театри спинялися і таборували під час гастролей. На місці тому тоді не було нічого, але згодом місто постало, яке так і назвали і називають і понині - Тирловиця. З тирла ж Допич прибуток мав теж, бо провів туди воду і продавав дрова на багаття гастролерам.

Протез же його лівої ноги вкрав хтось і відніс на місце, де зараз Кивід постав. І намагався той протез злодюжка продати, але не купив у нього ніхто. І зарив він його на горі, на якій потім власники краю того поставили Збори свої, де закони приймали. Тому закони в них всі "лівою ногою писані", бо люди перебрехали трохи ті всі події, як і завжди.

Чорна ж пов'язка його пішла руками і потрапила в місто суддів. Вдягнув її суддя один одноокий і більше не міг зняти вже. І всі судді посліпли потім в тому місті. І по всьому світу посліпли, лише золото могли бачити.

Місце ж де Допич на землю з Порожнечі випав, назвали Тевова западина, бо блискавки були схожі на літеру Тев.

Самого ж Допича вважали за життя юродивим, бо з блискавки вийшов він. Хоч і намагалися в ньому боха визнати, та ніхто не впізнав його кривого і без ноги як Допича, бо не вірили, що боха може вразити щось, він же сам себе вразив подорожжю до Порожнечі.

На пам'ять про Допича і його торгівлею дровами, в горах Карпахських постала традиція раз на сорок років вирубувати ліси і торгувати їх. На пам'ять про проведену ним воду ж до Тирла, і за зразком його, водозбори поробили великі. Найбільші з них на Барі і донині є. І це було перше його марення.

Примітка на полях: “Темному Привратнику іди жалійся. І якщо він почує тебе, то матимеш підтримку його, бо мало хто спілкується з ним. Він не сумує - йому просто цікаво. Павутинник нескінченний - він весь його дім і він знає про все, що в Целларіумі відбувається.”