Хроніки Аквілону

Час. Велика та могутня сила. Ніхто не може пригадати коли він з'явився або коли почався його невпинний відлік. Невідомо ще чи час існує сам по собі чи він є втіленням якоїсь могутньої сутності, старішої за самі Першосили. Дехто думає, що це холодна та байдужа сила, яка керується власними законами й правилами і стоїть вище всіх сил у світі. А хтось розповідав, що Час має свою фізичну сутність і іноді з'являється у вигляді старця-мандрівника, який тихенько спостерігає за всіма подіями, ділиться з кожним своєю глибокою мудрістю, але ніколи не втручається у справи богів та смертних. Можливо, таке його бажання тримати нейтралітет. Або для нього це цікава гра, де цей дідусь робить ставки на певних грачів та наслідки їхніх дій. Хоча, скоріше за все, Час настільки могутній, що просто немає права втручатися у справи Всесвіту, бо інакше це призведе до хаосу та знищення всього живого.

Але це неперевірені факти, які я чув від інших мандрівників та не менш дивних вчених. А, як відомо, мандрівники брешуть, бо полюбляють бути цікавими для публіки, а вчені готові вигадати нові теорії, щоб вразити будь-кого, хто надто далекий від наукової сфери. В цих же хроніках я хочу керуватися чимось реальним та історично підтвердженим, чим шукати якісь примарні здогадки про ті чи інші події минулого.

Продовжуючи розповідь про Час, я хочу згадати про його можливу появу в цьому безмежному Всесвіті. Коли існувала Порожнеча, то в ній не було течії часу, не існувало нічого, окрім Порожніх Демонів, які в своїй циклічності боролися, пожирали одне одного, відроджувалися і починали все заново. Але коли з'явилися Першосили, то з їхньою появою і почалася течія могутнього Часу. Тут виникає підґрунтя для двох цікавих теорій. Час може бути третьою Першосилою, яка побажала залишитися осторонь, невідомою, і стежити за подіями у Всесвіті, не втручаючись прямо в них. Тоді ми маємо справді неймовірну картину світобудови перед власними очима- ієрархічну піраміду світових надсутностей. На її вершині розташовуються Першосили у складі Світла, Мороку і Часу. Далі йдуть перші боги- Анґреност і Найтіель. А від їхнього союзу утворилися стихійні боги. Хоча відомо ще й про існування богів, які були породженням самих Першосил і мають трохи іншу природу, бо володіють дарами Світла(мудрістю та життям) і дарами Мороку(можливість керувати тінями, забирати душі померлих та проводжати їх по Царству Мертвих). Ці неймовірні можливості дали богам здатність подолати жахливих Порожніх Демонів, які не мали всього того, що мали в собі боги. Ті сірі сутності були порожніми ізсередини і ця порожнеча в них скидалася на голодну чорну діру, яка хотіла поглинати в себе все, що могла. Спочатку Порожні Демони жадали лиш власної енергії. Але з появою стількох сутностей вони відчували голод і жагу світла, мороку, сили стихій та всього нового світу. Ось чому боги навічно відгородили Порожнечу Безчасовності від всього іншого Всесвіту. Вони зробили це, щоб врятувати його від загибелі та повернення до стану пустки, в якій не лишиться нічого прекрасного й могутнього.

Друга теорія говорить про те, що Час з'явився раніше Першосил. В це важко повірити, але де є живі свідки подій Вранішньої Епохи? Що, опитувати задля нових знань Порожніх Демонів? Сумніваюся, що ці ненажерливі сутності самі розуміють, що діється довкола них і зможуть дати мудру відповідь. Вони просто ненавиділи зміни в їхньому звичному житті і тому воювали проти них. Але, навіть, і Демони Порожнечі не знали про існування Часу, бо ненавиділи лиш Світло та Морок. Якщо добре подумати над всім цим, то є думка щодо того, що саме Час колись прийшов у Порожнечу і саме він розпочав відлік всіх подій, а, також, створив Першосили. Ця теорія може мати місце і тоді вона показує нам всім, що Час справді є могутнішим за всіх і непереможним. Кажуть, що в нього все ж таки є один страх. Це Демони Порожнечі. Їхній ненажерливий голод надає їм додаткових сил, вони такі самі безсмертні, як і боги, тому лише в їхніх силах знищити всі могутні сутності, включаючи й сам Час. Тому, в рамках захисту від своїх ворогів, Час і міг створити Першосили, які породили богів, котрі, в свою чергу, захистили цілий Всесвіт від сил Порожнечі.

В просторовому значенні Час схожий на велику річку з безліччю дивовижних розгалужень. Він проходить через весь безмежний Всесвіт і не має ні свого початку, ні свого кінця, він вічний та всесильний по відношенню до всіх. Час, хоч прямо і не здатен впливати на життя живих істот, але завжди знаходиться поряд із кожним, знає про все, що діється, нічого не приховується від його пильного погляду, який пронизує все у світі. Лише сам Час здатен передбачити можливі варіації подій, дій та рішень істот і направляти кожного на його шлях, який згодом призведе до певних наслідків. В оцій функції Час схожий на якогось диспетчера перед очима в якого величезний екран і пульт з купою кнопок і він самостійно тримає узгоджений механізм Всесвіту під своїм контролем. В якомусь сенсі, Час полюбляє узгодженість, гармонію та порядок.

Здавалося, що все у Всесвіті буде знаходитися під надійним контролем та захистом, бо й боги переслідували схожі цілі, намагаючись досягти рівноваги та балансу сил у власному Всесвіті, щоб уникнути хаотичності нестабільної Порожнечі. Але ніхто не міг сподіватися, що в роботу Часу спробують втрутитися, а саму могутню сутність підкорити. І зробили це зовсім не боги, а звичайнісінькі смертні. Ефілнуарці, жителі світу, створеного богами, були обдарованими створіннями з чистою допитливою душею та гострим розумом. Але бажаючи створити ідеальних істот, боги надали надто багато свободи їм при створенні. Це вилилося в те, що ефілнуарці досягли майстерності у всіх можливих науках та магії, дослідили свій материк та чужі землі і почали створювати власну могутню імперію. Імперію, яка була побудована на зверхності ельфійської раси над іншими, які жили в ті часи- людьми-масагетами і змієлюдьми-камарантами. Лише кітцуне вдалося зберегти таємницю свого існування та захиститися могутньою магією від ельфійських загарбників, які так і не дізналися про людей-лисиць.

Жага влади та знань у ефілнуарців не спинилася на досягнутому. Вони хотіли все більше й більше. І у цій гонитві за небезпечними знаннями та могутніми силами ельфи самі прокляли навіки власну расу. Їхнім першим прокляттям стало амбіційне бажання підкорити силу богів, оволодіти безсмертям та стати новими богами. Дурні смертні здійснили напад на саме Царство Небесне, де програли битву власним богам, яким клялися служити вірою й правдою. Через це їх відіслали у сірий жахливий світ Інферно, а самі відступники розділилися на дві фракції жахливих потворів- червоношкірих демонів Дарнзайр, які бажали помститися богам за свою поразку та зруйнувати все, що було створене їхніми руками, і сірошкірих демонів Арнзайр, які встигли вчасно покаятися в своїх гріхах і змогли зберегти частково свою ельфійську красу та здатність створювати щось прекрасне власними руками.

Перше прокляття вилилося в руйнівну Війну Демонів, яка значно послабила могутність Ефілнуарської імперії. Тоді ельфи ледве не програли цю війну, яка могла призвести до повного знищення їхнього світу у пекельному вогні Інферно. Здавалося, що після своєї перемоги, виснажені ельфи повинні були змінити свій світогляд, почати цінувати те, що вони вже мають і покращити стосунки із іншими расами. Деякі ельфійські клани й виступали за рівноправність кожного в своїй державі, а також почали узгоджувати міжрасові браки задля збереження власної раси. Через це більшість ефілнуарців змішувалася із масагетами, що призвело до виникнення напівельфів. Але спокій не довго тривав в Ефілнуарській імперії. З'явилися радикальні сили, які виступали за збереження чистоти ельфійської крові та хотіли знищувати дітей, які народжувалися від міжрасових браків. Це призвело до нової війни вже поміж ельфійськими кланами, які мали різні точки зору щодо державотворення. І саме в цей період нові амбіції ефілнуарців призвели до виникнення небезпечного винаходу, відомого, як Часова Обсерваторія. Вона давала змогу своєму власнику керувати плином часу, мандрувати в будь-яку точку і змінювати певні події. Але цей винахід потрапив у лихі руки і був задіяний для того, щоб знищити ворожі радикалам клани, які приймали участь у визвольній війні проти рабовласницького ладу. Через жахливу помилку та нерозуміння того, як працює Обсерваторія, ефілнуарці накликали нове прокляття не тільки на себе, а й на весь Всесвіт. Смертні спробували підкорити могутній Час, але виявилися нездатними керувати такою безмежною силою. Ця енергія вирвалася з їхнього контролю і спричинила найжахливіший катаклізм тих часів, відлуння якого ще довгий час буде лунати над світом. Цей катаклізм отримав назву Часової Руйнації. Радикальні ефілнуарці хотіли використати силу Часу задля знищення своїх ворогів та зміни реальності, але обернули все проти всього свого народу. Катаклізм зруйнував стабільність течії Часу, зруйнував Обсерваторію і призвів до повного зникнення всіх ефілнуарців з реальності. Їх просто знищила неймовірна сила, яка стерла саму згадку про ельфів і їхню присутність у цьому Всесвіті. Кожен представник раси ефілнуарців зник назавжди з цього світу, а їхні дивовижні творіння та архітектурні надбання перетворилися у пил та темні руїни, де ще досі діють магічні пастки та загадкові механізми зниклої цивілізації ельфів.

Кожен знає, що гратися з Часом не можна і всі бояться цієї незрозумілої стародавньої сили та можливих наслідків від втручання у її діяльність. Ельфи вважали себе могутніми й непереможними, але жорстоко поплатилися за свої бажання. А їхні лихі дії ще довго будуть мати наслідки для всього світу. Від небезпечної забороненої магії Час завирував, став хаотичним, порушилася його стабільність і сама Рівновага Всесвіту, яка була запроваджена самими богами. Під час катаклізму в небі з'явилася величезна чорна воронка, від якої в усі сторони розповсюджувалися блискавиці та уривки енергії. Все це ревіло й гуділо, знищуючи на своєму шляху ефілнуарців, перетворюючи їх в ніщо. Від енергії хаотичного Часу неможливо було сховатися ніде. Вона діставала на вулиці й в будинку, за захищеними мурами й в надійних підземеллях. Чистий хаос літав над землями смертних і знаходив свою конкретну ціль- ефілнуарців, які були настільки дурними, що думали ніби зможуть керувати самим Часом, як їм самим заманеться. Чоловіки, жінки, маленькі діти- всі, хто був чистим ефілнуарцем, потрапляли під дію цієї енергії, їхні тіла починали танути й зникати, а нещасні налякані ельфи кричали від страху та болю, які пронизували кожну їхню клітиночку під владою хаосу. Часова Руйнація не обмежилася Фалінестійськими островами, а й накрила всю Ефілнуарію. За лічені секунди ціла раса ельфів припинила своє існування, а їхні міста й селища залишилися порожніми та напівзруйнованими від катаклізму.

Ще декілька днів хаос вирував над світом смертних, затьмарюючи небеса, вносячи розлад у всю гармонію природи, змушуючи стихії шаленіти. Полум'я з ревінням кидалося на залишки ефілнуарських міст та пожирало їх. Вода виходила з берегів та кидалася на селища, намагаючись затопити те, що лишилося. Земля тремтіла і стогнала, страшні тріщини розколювалися в ній, поглинаючи все, що могли. Вітер набрав неймовірної сили та носився над землею, створюючи велетенські урагани та руйнівні цунамі, які зносили дахи будівель та розкидали кам'яні мури. Блискавиці теж вийшли з-під контролю і влучали в живих істот, розколювали вщент дерева та породжували нові пожежі, які наносили тяжкі рани самій природі.

Катаклізм нещадно терзав світ і Найтіель, Матінка-Природа, кричала від болю й агонії від його впливу на її світ, із яким вона злилася власною сутністю. Богині було неймовірно боляче спостерігати за стражданнями стількох живих істот і відчувати на собі всі рани, які були нанесені світу. А що ж робили в цей час стихійні боги? Невже вони покинули свій світ у час великої потреби? Ні, боги не зраджували цей світ. Вибух енергії великої могутності розповсюдився і на безмежний Всесвіт. Самі небесні світила й зорі здригнулися від порушення балансу сил. А відлуння катаклізму рушало з великою швидкістю далі, досягаючи й царств, які були побудовані богами. В цю мить Файрос, бог Вогню, працював у кузні свого палацу, загартовуючи сталь власного ятагану. Несподівано його майстерня затремтіла, зі стелі посипався пил, а вогонь заревів і вирвався на волю із печі. Стрибнувши на підлогу, він прийняв вигляд велетенського елементаля із жахливими жовтими очима й гострими полум'яними іклами. Загарчавши, він кинувся вперед, простягнувши руки до Файроса, який в цю мить неймовірно здивувався тому, що сталося з ним. Бог вогню сміливо кинувся назустріч духу і підвівши догори руки, скричав:

-Ти повинен коритися мені! Всі вогняні створіння слугують волі свого володаря. Я наказую тобі повернутися у піч. Тут в тебе немає влади!

На якусь мить елементаль застиг на місці, його полум'я стало тьмяним, а сам він заколивався у вигляді слабкого вогника. Файрос трохи розслабився і почав руками скеровувати полум'я до печі. І тут дух закричав гнівним криком, спалахнув ще сильніше, освітивши своїм полум'ям всю кузню, та кинувся на Файроса. Його пекучі кулаки вдарили бога у груди, підпалили на ньому мантію і відкинули його через все приміщення. Файрос ракетою пролетів через стіну, розбивши її своїм тілом та впав зі стогоном у коридорі. Зловісно засміявшись, шалений елементаль почав знову насуватися на Файроса, плануючи його добити. Бог вогню підвівся на ноги, захитався, але зміг встояти. Він відчував у всьому тілі сильний біль, а голова в нього йшла обертом. Але ці відчуття з'явилися не від удару елементаля, а від чогось іншого. Довкола нього розповсюджувалося відчуття чогось неправильного, нестабільного, того, що не було ніколи раніше. Через це Файрос відчував, що він не може вповні підкорити собі Полум'я, яке тепер стало хаотичним і вийшло з-під влади свого бога. Помахом руки бог загасив полум'я на своїй мантії і його рани почали зцілюватися. Грізний елементаль знаходився вже на відстані руки від Файроса, нависаючи над ним червоною хмарою, яка займала собою весь коридор.

-Що, не хочеш коритися?- гнівно просичав Файрос, схрестивши руки перед собою- Тоді я тобі покажу що я роблю з тими, хто мене зраджує. Хаос буде знищений у будь-якій його прояві!

Очі бога спалахнули оранжевим сяйвом і він відкинув свою фізичну форму. Замість нього з'явилася велетенська вогняна фігура, яка була набагато більшою за елементаля. Заревівши, дві могутні сутності зчепилися у бійці. Довкола них тріщала підлога, падала стеля, руйнувалися стіни, полум'я кидалося на оксамитові килими й прикраси. Здавалося, що ці надприродні сутності надто могутні і їхня битва може тривати віками. Але Файросу вдалося міцно схопити свого суперника і він почав поглинати в себе його енергію, з усієї сили долаючи її агресивність та хаотичність. Елементаль почав зменшуватися, танути і його останній крик луною пройшовся по всьому божественному палацу, поки дух остаточно не розтанув в обіймах Файроса.

Файрос почав зменшуватися, поки знову не став людиною. З носа в нього йшли струмки крові, він похитнувся і зі стогоном вчепився в стіну, завалившись на неї боком. Підвівши одну долоню до своїх очей, бог поглянув смутними очима на маленький вогник, який горів в її центрі.

-Що це може значити?- тихо прошепотів він сам собі, роздумуючи над неочікуваною битвою- Такий хаос, така непокора, така агресія.... Я ніколи не бачив нічого подібного. Це більше грає на руку Порожнечі, чим нашому світу, де завжди панувала гармонія і злагода. Щось тут не так, треба скликати раду наших братів і сестер, щоб зрозуміти, що діється із рівновагою.

Зчепивши кулак, Файрос загасив полум'я. Зайшовши в свою розбиту кузню, він нашвидкоруч одягнувся у свій бойовий обладунок, опустив ятаган у холодну воду, щоб охолодити розпечене лезо, і взяв зброю із собою, бо відчував серцем, що часи наступають неспокійні і богам доведеться зустрітися із хаосом особисто, щоб все виправити.

                             🍃🍃🍃

Тим часом богиня вітру Аґнія медитувала у великій просторій залі. Довкола неї стояли маленькі горнята з пахучим димом, а всю кімнату освітлювали блакитні вогники, які танцювали попід стелею, створюючи чудернацькі тіні на стінах та підлозі. Жовте волосся Аґнії вільно стелилося по її плечам, а красиве зосереджене обличчя зараз виражало собою спокій і рівновагу. Одягнена богиня була у срібний легкий панцир поверх якого на ній була жовто-блакитна мантія із квітковими візерунками. Схрестивши ноги, Аґнія склала перед своїми грудьми долоні одна до одної і концентрувалася на власній силі. Вона керувала всіма вітрами й течіями повітря у цілому Всесвіті і чула голоси кожного із чистої природньої енергії. Але зараз щось було не так. В її голові лунали крики й ревіння, вона відчувала, що вітри сильно розлючені через щось і вийшли з-під контролю. Аґнія спробувала зосередитися на голосах стихії і дізнатися більше про причину її гніву. Богиня залишила своє тіло медитувати у кімнаті, а сама полинула у ментальній формі до розлючених вітрів. Коли вона увійшла у власний світ, то жахнулася. Перед її очима розгорталося сталеве небо із чорними хмарами, в центрі якого вирувала велетенська чорна воронка. З неї вирвалися блискавиці, уламки енергії такої сили, що змушували саму богиню тремтіти від жаху, а вітри внизу кричали, гнівалися і кидалися на будівлі та дерева, вириваючи все з корінням. В ментальній формі Аґнія могла бачити вітри у їх правдивій сутності- сірі прозорі тіла, які складалися із повітряних течій, звиваючись по зміїному, а закінчувалися вони ящуроподібними головами із палаючими блакитними очима, гострими димними рогами і прозорими іклами. Вітри носилися по всьому світу, розповсюджуючи хаос та руйнацію немов зірвалися всі водночас із ланцюгів. Підлетівши до них, Аґнія підняла руки і наслала на своїх слуг потік заспокійливого повітря, почавши говорити:

-Тихіше, тихіше! Чому ви так розлютилися? Чому відкинули наші закони й правила? Хто дозволив вам руйнувати все, що було створено нами, стихійними богами? Я не давала вам наказу руйнувати тут все. Ви- чисті створіння природи, невід'ємна частина її системи! Ви не повинні йти проти неї та знищувати все, що бачите. Втамуйте власний гнів, слухайте мій голос, заспокойтеся.

Почувши мелодійний голос Аґнії, який долинув до них, вітри розвернулися, поглянули розумними блакитними очима на свою володарку .... І Аґнія побачила в їхніх очах тільки шал, розгубленість, первісний гнів неконтрольованої стихії. Вишкіривши ікла, вітри кинулися на богиню, оточили її і могутнім ураганом почали тягнути її до велетенської чорної діри. Зібравши всі свої сили докупи, Аґнія почала чинити спротив силі вітрів. Її власна мантія затріпотіла над головою, волосся майоріло, а очі спалахнули яскравим сяйвом. Богиня схопила ментальним повітряним кулаком всіх вітрів докупи і відкинула їх подалі від себе. Вона не хотіла знищувати стихію, яка служила раніше їй вірою й правдою. Богиня не могла зашкодити вітрам, лише на якийсь час обезвладнити їх. Аґнія відчувала, як всередині її тіла теж народжується хаос, як спалахує жага взяти і почати все руйнувати, забути саму свою сутність, віддатися могутній силі, більше не стримувати себе. Богиня ледве не втратила контроль над собою та власний розум, але вчасно нагадала собі що саме боги захищають- свій світ і своїх маленьких істот, яких вони створили. Вона не могла бути зараз слабкою перед обличчям небезпеки. Колись давно Аґнія вже бачила втілення хаосу у обличчі Порожнечі та її демонів. І тепер вона теж не похитнеться, хоч нинішній хаос був не менш страшним та набагато могутнішим за попередній, раз він розбурхав всі стихії та послабив богів.

Поки Аґнія намагалася встановити контроль над стихією вітру, самі вітри вже порвали закляття яким їх відкинула богиня і знову накинулися на неї. На цей раз всі сутності об'єдналися в одного великого змієподібного дракона, який наніс рогами потужний удар в груди Аґнії. Богиня закричала і одразу прокинулася у власному тілі. Вона впала на підлогу, схопилася за виски, які боліли пекучим болем і її скрутила жахлива агонія. Обличчя Аґнії зблідло, з-під її повік та носа бризнула кров, вона захлинулася кров'ю, яка збиралася у неї в грудях і насилу змогла її викашляти на підлогу, яка вкрилася миттєво рубіновими струмками. Богиня поповзла по мармуровій підлозі, випадково розбиваючи свої глечики із пахучим димом. Її руки й ноги тремтіли, кров текла без упину по обличчю і вона відчувала слабкість у всьому тілі та спустошеність. Вперше, Аґнія відчувала себе так немов би її власна стихія покинула її, відрізала джерело божественної сили від її сутності, позбавивши всіх магічних здібностей. Насправді, це було не так, просто хаос настільки сильно тиснув на богиню, що всі думки її починали плутатися. Але, коли вона тремтячою рукою спробувала викликати маленький вітерець, то їй це вдалося і легенька течія вітру змусила блакитні вогники під стелею затремтіти.

Насилу Аґнія змогла сісти і обхопила своїми тонкими руками власні коліна. Вона досі не могла припинити тремтіти і не знала, що їй робити. Їй було неймовірно страшно, перед очима спалахували картини сірого неба, чорної діри, розбурханих стихій та природи, яка страждала разом із світом. В оцій ситуації її мати Найтіель більше не допоможе їй, бо схоже, що її сутність зараз терзає той же самий хаос, що і саму Аґнію. Що ж робити? В отакому стані прострації богиню знайшов її брат Файрос, який вбіг у залу із ятаганом у руці, одягнений у повний червоний обладунок. Озирнувшись довкола, він підбіг до Аґнії, схилився до неї, тяжко зітхнув, витер рукавом струмочки її крові і спитав турботливо:

-З тобою теж це сталося? Твоя стихія вийшла з-під контролю?

-Так, це було жахливо...- прошепотіла тремтячими губами Аґнія, розширивши свої очі від страху- Я ніколи цього не відчувала, розумієш? Гнів первісної стихії, її бажання знищувати все на своєму шляху, а потім знищити й саму себе. Наші стихії підпали під владу хаосу, вони більше не здатні відповідати на наші накази. А коли я спробувала втихомирити свої вітри, то сама ледве не перетворилася в слугу хаосу. Це бажання рвати, терзати, нищити, вбивати, воно мене захопило ізсередини, спалахнуло в моєму мозку, знищуючи всі думки. Я ледве не піддалася цьому і не знищила все, що ми створювали тисячоліттями. Що це, Файрос?

-Я не знаю!- знизав плечима бог вогню, допомагаючи богині підвестися на ноги- Просто дещо змінилося у всьому світі. Хтось випустив на волю первісний хаос, порушив Рівновагу та Баланс Сил, які ми так довго оберігали. Від цього моя стихія вийшла з-під контролю і ледве не знищила нам півпалацу та мене. Коли я поглинув елементаля вогню, то відчув його гнів, його жагу вбивати, нищити і, подібно до тебе, я ледве сам не піддався владі хаосу, який кликав мене забути все, спалити наш світ у чистому вогні.

-Я дещо бачила ще ....- схопила раптом свого брата за руку Аґнія, її груди хаотично підіймалися та опадали від прискореного дихання- Переслідуючи своїх вітрів, я побувала у ментальній формі в нашому світі. І там я побачила тотальну руйнацію. В небі утворилася велетенська чорна воронка, з якої і розповсюджується оцей хаос, впливаючи на розум богів та стихій. Наша матір кричить і страждає, але її крик майже не чутний за ревом хаотичної енергії. Нам потрібно пройти до тронної зали і зібрати раду богів, щоб дізнатися що сталося та зупинити катаклізм будь-якими силами. Інакше хаос розповсюдиться по всьому Всесвіту, отруїть розум всім богам і перетворить нас на чудовиськ, позбавлених розуму.

-Згоден! Ми не дамо хаосу чинити руйнування в нашому світі. Знайдемо першопричину і зупинимо катаклізм!- схвально вигукнув Файрос- Сподіваюся, що наші брати й сестри змогли вціліти після атаки їхніх стихій і потраплять до нашого царства, щоб проаналізувати ситуацію.

Аґнія лише мовчки кивнула і попрямувала слідом за братом до тронної зали. Йдучи повз залу, вона нахилилася і підібрала свій меч. Він був неймовірно легким, красивим, зробленим із небесного металу, який відбивався яскравим сріблом. Його рукоятка закінчувалася фігурою сокола, який розгортав свої крила, а по чудовому тонкому лезу тягнулися таємничі руни, наповнюючи меч могутньою силою. Заховавши його в піхви на поясі, богиня прискорила крок і випередила свого брата. Потрапивши в тронну залу, Аґнія підійшла до великого дзеркала, яке висіло на стіні кімнати. Воно було зроблене з блакитного кришталю і оздоблене позолоченою рамою із дрібними рубінами. Помахом руки Аґнія активувала дзеркало і замість кімнати вона побачила там сталеві небеса, чорний вир в центрі них та шалені стихії, які руйнували все довкола.

-Не може бути ... Чи весь світ одразу зійшов з розуму?- спитав Файрос, насупивши брови та зазираючи у глибінь дзеркала- Хто міг відкрити у небі чорну діру такої могутньої сили? Це діяльність Порожніх Демонів?

-Ні, і ти це добре знаєш, брате мій!- в розпачі розвела долонями Аґнія- Вони давно як в'язні свого власного виміру і не можуть подолати наш захисний бар'єр, який ми встановили поміж вимірами. Це зробили смертні.

-Смертні?- здивувався Файрос, поглянувши на свою сестру так, ніби і її вважав божевільною- Як смертні могли розбудити чистий хаос, якщо не розпоряджаються могутніми силами? Це у владі тільки справжньої надістоти, яка знає, що хоче зробити.

-В цьому криється наша спільна вина, брате!- тяжко зітхнула Аґнія, знову вдивляючись у дзеркало- Ми хотіли як краще, мріяли про власних створінь, які будуть нас вшановувати, кохати і цінувати все, що ми їм дали в дарунок. А що ми отримали натомість? Пам'ятаєш, як ефілнуарці напали на наш палац? Скільки руйнації вони спричинили тут, а скількох духів власних предків остаточно знищили ... Ми їх покарали і думали, що все цим і закінчиться. Але вони знайшли спосіб повернутися у наш світ попри всі заборони й принесли із собою нову війну. Ми не мали права втручатися, тому смертним самим вдалося одержати перемогу над силами хаосу. Ми повинні були здогадатися, що подарувавши свободу волі і жагу нових знань, створимо щось жахливе. Файрос, це ефілнуарці створили пристрій, здатний керувати самим Часом. І вони його застосували у власних цілях, не усвідомлюючи наслідків. Нам потрібно було вчасно помітити їхній винахід і зупинити його. Але тепер вже надто пізно. Ельфи випустили у світ хаос і знищили самих себе із тканини реальності.

-Це можливо? Але як?- ошелешено спитав Файрос- Вони відмінили власне створення?

-Я не знаю, що ефілнуарці точно зробили...- відповіла Аґнія, склавши руки на грудях та досліджуючи жахливі картини із дзеркала- Час- для мене надто могутня й стародавня сила поза моєю компетенцією. Але мені здається, що вони зробили якусь накладку часових ліній, переплутали впорядкованість течій і це могло викликати такий сильний вир, який знищив їх із реальності. Якщо моя теорія вірна, то ефілнуарці зникли тут, щоб....

Але слова богині перервали у цю мить гучний тріск і білий спалах. Файрос і Аґнія одразу схопилися за мечі та вибігли на центр зали, щоб бути готовими захищатися у випадку ворожого нападу. Коли спалахи зникли, то очам богів предстали дві фігури. Одна була кремезна і належала високому чоловікові у коричневому обладунку, який лежав на боку і стікав кров'ю із рваної рани. А інша фігура тендітній жінці у красивій аквамариновій сукні та діадемі, яка охоплювала її довге прекрасне волосся блакитного кольору, яка зараз схилилася над пораненим і щось шепотіла, приклавши руки до його рани. Опустивши зброю, Файрос та Аґнія підбігли до своїх гостей і нахилилися над ними.

-Що сталося із Еарсом?- стривожено запитала Аґнія, вдивляючись у обличчя своєї сестри- Ви теж зіштовхнулися із розбурханою силою стихій?

-Так, так ....- тихо відповіла Ватера, а це була саме богиня води- Це сталося зненацька. І ми одними із перших зіштовхнулися із хаосом у власному царстві. Води океану скипіли та почали атакувати берег, так далеко вода ще не заходила. Я намагалася спинити гнів стихії, але мене атакували елементалі води та підлеглі мені русалки. Вони перетворилися на чудовиськ, які бажали знищити все на своєму шляху. Я більше не відчувала їхнього розуму, їхньої покори, вони були самі серед хаосу і не віддавали значення тому, що роблять своїми діями. Еарс захотів мені допомогти і зміг відігнати духів води подалі від мене. А потім кинувся рятувати смертних, намагаючись закрити тріщини в землі. Але його атакували гірські елементалі і один з них залишив в тілі мого брата шматок свого кігтя. Зрозумівши, що самі ми не зможемо боротися проти гніву наших власних слуг, ми телепортувалися сюди, щоб дізнатися про вашу долю та про те, що будемо робити далі.

-Добре, що вам вдалося втекти цілими і не загинути при цьому!- полегшено зітхнув Файрос, дивлячись, як рана його брата загоюється під дією цілющих чар Ватери- Щоправда, ми теж знаємо не більше за вас. На нас теж напали власні елементалі і ми ледве пережили цю кляту бійку з ними. Наш світ на очах перетворюється у справжнісінький хаотичний вир. І все це справа рук ефілнуарців, які побудували якийсь небезпечний пристрій, здатний контролювати час. Як видно, процес вирвався з-під контролю і тепер проблеми виникли у нас всіх.

-Значить це правда ....- Еарс вже зміг встати на ноги і тепер розглядав богів, які зібралися у залі- Я чув, що вони щось таке будували, але не цікавився конкретно для чого слугує той пристрій. Шкода, що це виявилася не звичайна обсерваторія для дослідження зірок. Куди б менше було проблем.

-Мені риби встигли розповісти про якусь могутню машину і її темну силу перед початком хаосу. Але я не встигла за справами дізнатися хто та для чого її використовує. Це моя вина, що зараз у світі знову запанував хаос. Треба було вчасно зі всім розібратися- опустила вниз смутне обличчя Ватера, розправляючи тонкими пальцями свою чудову сукню.

-Ми всі тут винні у тому, що сталося!- суворо проказала Аґнія, обводячи очима богів- На нас всіх лежала велика відповідальність за наші творіння і за збереження Рівноваги у Всесвіті. Але ми вірили, що все лихе лишилося позаду, що все буде добре на постійній основі. Сили хаосу не сплять, на превеликий жаль, і завжди шукають способи на власне повернення до нашого світу. Першочерговою задачею для нас буде спробувати зупинити катаклізм або зменшити його руйнівну силу. Але де наш брат і інші боги? Чи пережили вони бунт стихій?

Поки Аґнія говорила це по всій тронній залі пролунав гуркіт грому і прямо зі стелі вдарила блискавиця. З її середини вийшов юний бог грому Лайт у сяючих золотих обладунках та з луком у руках. Його обличчя було трохи забруднене власною кров'ю, але, в цілому, молодий бог залишився цілим та неушкодженим. За його спиною височіла висока рогата жінка із бурштиновими очима, сильними руками із рунічним синім татуюванням, одягнена у довгу чорну мантію. Поряд із жінкою стояв і мудрий старець із довгою бородою, який спирався на дубовий посох. Це були Морена, богиня смерті і Файнок, бог мудрості. Лайт, закинувши лук за спину, підійшов до своїх братів й сестер і одразу гнівно спитав:

-Чи може хтось в цьому дурдомі пояснити мені, якого біса мої блискавиці вийшли з-під контролю та вирушили руйнувати цілий наш світ? Я їх намагався спинити, так сам ледве не згорів живцем. Вся моя сила обернулася проти мене. На щастя, наші нові друзі врятували мені життя і разом ми одразу вирушили до вас, щоб дізнатися чому світ в одну мить перетворився у вир небезпечних подій?

-Це довго пояснювати кожному, хто тільки прибуває!- розсердилася Аґнія, підходячи впритул до свого брата, її очі грізно заблищали- Скажу тільки, що ефілнуарці побудували Часову Обсерваторію і спробували підкорити сам Час своїй владі. Щось пішло не так і тепер їх немає в реальності, а залишки розбурханої енергії руйнують часову лінію і разом з нею наш світ. Якщо ми нічого зараз не зробимо, то скоро самі будемо допомагати хаосу знищувати світ, а його енергія здатна зруйнувати і бар'єр поміж нашим виміром та Порожнечею. Тоді Порожні Демони повернуться і всьому кінець.

-Урквемайн повернуться?- спантеличено прошепотіла Морена, стиснувши свої руки в кулаки- Це погана новина. Ми не можемо допустити цього. В мене і так ціле Царство Мертвих перетворилося на океан хаосу, душі озвіріли та накинулися одне на одного, більше немає миру та гармонії серед мертвих. Мені це не подобається. Скажіть,що треба зробити і я владнаю цей катаклізм залюбки.

-В мене аналогічна ситуація- невдоволено похитав головою Файнок- Мої дуби знищують стихії, ніхто не приходить шукати моєї мудрості, всі смертні налякані та поховалися. Я ніколи не міг подумати про те, що наші власні творіння будуть здатні створити такий жахливий хаос, який непідвладний нікому. Зайвий раз переконуюся, що мудрість повинна бути врівноваженою із відповідальністю за власні дії. Вона не для кожного, а тим паче для тих, хто переслідує лихі та амбіційні цілі. Що ми будемо робити?

-По-перше, я хочу дізнатися, чи всі нарешті зібралися тут. Я не бачу серед нас Філареля. Він був з вами?- спитала Аґнія у новоприбулих богів.

-Ні, - заперечила Морена- Наскільки я знаю, він лишився захищати Найтіель від загрози катаклізму. Їй боляче, її крики наносять рани кожному з богів. Зараз Матінка-Природа переживає справжню агонію в тисячу разів сильнішу за наші неприємності із силами. Філарель заприсягався бути разом із нею та не давати стихіям та диким звірям нанести шкоди своїй богині. Він буде боротися до останнього за її життя і тому не з'явиться тут. Нам потрібно зробити все без нього.

-Тоді добре!- Аґнія серйозно кивнула головою і почала ходити з одного кінця зали до іншого- Значить, план у нас такий. Ми спробували підкорити свої стихії кожен окремо і це не спрацювало. Тоді треба об'єднати наші зусилля, відправити наші ментальні форми до чорної діри і спробувати її закрити навічно. Якщо й цього не вистачить, то тоді просто обмежимо її діяльність певною зоною. Як ви на це дивитесь? Чи всі згодні з моїм планом?

-Так, це чудовий план!- пролунали голоси інших богів, які виражали свою згоду із богинею вітру- Ми готові діяти негайно!

-Тоді за мною і нехай нам сприяє успіх!- рішуче вигукнула Аґнія, займаючи місце посеред тронної зали- Беріть мене за ліву та праву руку, а далі- свого сусіда за відповідну руку. Так ми утворимо ланцюжок сили і зможемо вдарити спільною енергією стихій по чорній дірі.

За ліву руку Аґнію взяв Файрос, який посміхнувся їй заспокійливою посмішкою, яка надала богині віри в правильність її дій. Праву руку затиснула в своїй долоні Морена, її дивовижні очі сяяли справжньою вірою у повелительку вітрів. Всі боги закрили очі і їхні ментальні проекції миттєво телепортувалися до світу смертних. Там вони зависли у повітрі, все ще тримаючись за руки та дивлячись на страшні небеса і воронку, з якої линула хаотична енергія.

-Давайте! Всі разом бийте в її центр нашою силою! Змушуйте її закритися!- закричала Аґнія і її голос пролунав в голові у кожного.

Файрос одразу підвів руку і скерував в центр діри течію полум'я. Ватера вдарила в неї бурхливою водою. Еарс начаклував дві кам'яні брили і з їх допомогою почав стискувати края воронки. Аґнія власною силою почала робити спроби розігнати сталеві хмари. Від її вітру через щілини проглянули сонце і блакитне небо. Лайт просто напинав власний лук та обстрілював діру так немов вона була велетенською мішенню для нього. Файнок заплющив очі і читав якесь заклинання, з його пальців тягнулися довгі лози, які обплітали воронку і тиснули на її края. Морена скеровувала в центр виру темну енергію, від якої воронка коливалася і вібрувала.

-Виходить! У нас справді виходить разом!- радісно скричала Ватера, продовжуючи чаклувати.

-Не втрачайте концентрації! Стискайте її, тисніть до того місця, звідки вона прийшла!- звеліла Аґнія, міцніше схопивши богів за руки.

Завдяки спільним зусиллям богів темні хмари розвіялися, діра почала зменшуватися, танути, пливти по небосхилу до Фалінестійських островів. Дикі стихії почали вщухати, до них повертався розум і вони кинулися допомагати своїм володарям із завершенням катаклізму. Але коли діра остаточно закрилася, після неї лишилася велика кількість енергії, яку боги тримали у міцному кулаці, який завис над руїнами того, що було колись Часовою Обсерваторією.

-Так боляче і важко....- просичала крізь зуби Морена, її руки тремтіли, а з носа потекла кров- Я не можу тримати таку силу надто довго!

-Я теж довго не втримаю!- вигукнув Файрос, він втрачав концентрацію.

-Швидше! Тоді ми зупинимо цю силу перед Фалінестійськими островами!- закричала крізь рев енергії Аґнія- Це єдиний можливий вихід. Над цими морями назавжди запанує часова аномалія, але загроза від неї буде меншою, чим від чорної діри. Заблокуємо енергію катаклізму тут навічно, щоб більше він не викликав хаос в нашому світі. Ще трохи, мої брати й сестри!

Боги знову разом скерували свої сили і змогли нарешті заморозити енергію катаклізму в одному конкретному місці. Так між материком Ефілнуарії та Фалінестійськими островами у водах моря з'явилася часова аномалія. Вона виражалася у вигляді незримої завіси енергії, від якої здавалося ніби коливається повітря, як буває у пустелі під час спеки та міражів. Згодом, за цим бар'єром щезнуть багато тисяч різних мандрівників та мореплавців, але то зовсім інша історія, яка не має відношення до наших нинішніх подій.

Зробивши свою справу, боги миттєво повернулися до Царства Небесного у власні фізичні тіла. Всі вони впали на підлогу від великого виснаження під час своєї тяжкої операції. Але кожен з богів відчував полегшення та радість від зробленого. На щастя, їм знову вдалося врятувати свій світ від знищення та відвернути лихо подалі від нього. Вони знали вже, що стихії почали заспокоюватися і повертатися до їхнього контролю. Аґнія підвелася першою і з посмішкою сказала:

-Все добре, що добре закінчується! Але, на жаль, перед нами ще багато роботи. Потрібно виправити все, що було зруйнованим, повернути кожного із елементалей та духів на їхнє правильне місце і вилікувати рани, нанесені нашому світу. Наслідки катаклізму ще довго будуть впливати на світ, але я маю надію виправити їх всі. Ефілнуарців повернути нам не вдасться, бо я не знаю що конкретно сталося із ними, яка магія була задіяна під час роботи Часової Обсерваторії та куди їх всіх відправило. Думаю, для нас всіх це залишиться великою таємницею всіх тисячоліть.

Раптом, вся тронна зала освітилася яскравим сонячним світлом. Всі боги здивовано закричали та прикрили очі. Коли сяйво вщухло, то вони побачили в кімнаті високого гарного чоловіка в золотій мантії із сяючими очима. Зараз у нього було коротке золотаве волосся і аристократична борідка. Чоловік радісно простягнув до богів руки й заговорив приємним гучним голосом:

-Мої діти, я вас вітаю! Вітаю з такою грандіозною перемогою! Цілий Всесвіт струснув руйнівний катаклізм, порушився баланс сил і я відчув це одним із перших під час моєї мандрівки по зоряним шляхам. Я б вам допоміг, але ви знаєте про закони світу, що я не можу вступити до нього у істинній сутності, а лише в ній я володію могутньою силою, щоб все владнати. Але я задоволений, що вам вдалося власними силами врятувати Всесвіт від погибелі.

-Володарю, ми раді вітати вас у нашому царстві!- урочисто проказала Аґнія, опускаючись на одне коліно разом з іншими богами перед сяючим чоловіком- Не кожного дня Першосила вашого рівня проявляє цікавість справами звичайних богів та долею їхніх світів. Для нас ваші слова мають велике значення і нам приємно, що ви відвідали нас у таку скрутну хвилю.

-Насправді, з'явився я тут не тільки, щоб вас привітати- одразу посерйознішав Світло, а це був саме він- У твоїх словах, Аґнія, зараз криється стільки гіркої правди. Так, ми, Першосили, часто просто мандруємо зоряними шляхами і не хвилюємося дріб'язковими справами. Так тривало б вічно, але справи у вашому світі скаламутили весь Всесвіт. Якийсь мізерний світ, а зміг спричинити руйнування Рівноваги та Балансу Сил, які ми теж захищали від початку часів. Це стривожило мене і я кинувся вам на порятунок. Але в мене є ще й попередження. Не думайте, що я виступаю проти вас. Я дуже радий, що вам вдалося владнати так швидко проблему катаклізму і звести нанівець руйнівну силу хаосу. І я б особисто прийшов сюди тільки із вдячністю. Але інша Першосила не розділяє моїх поглядів. Вона вважає, що ваш світ і все, що ви зробили до цього неприємного інциденту, несе загрозу. Загрозу для всього Всесвіту поринути у вічний хаос, який визволить Порожнечу на волю, а разом із цим наражаємося на небезпеку і ми.

-Ні, наш світ не може бути всесвітнім злом, ви помиляєтеся!- вигукнув Еарс, забувши про церемонії та схопившись на ноги- Це просто була помилка з боку смертних. Вони не винні, що бажали більших знань. Так, я не заперечую, що катаклізм виявився неочікуваним для кожного з нас, але ми ж постаралися одразу владнати неприємний інцидент. І нічого такого руйнівного для інших не сталося.

-Сину мій, я розумію тебе, не доводь мені нічого!- ласкаво промовив Світло, поклавши долоню на плече бога землі- Я знаю, що у вас не було лихих намірів і жодним чином не хочу зашкодити вашим творінням. Але вам всім доведеться тримати відповідь перед Мороком, а вона не так оптимістично дивиться на те, що сталося за останні декілька днів. Вона сильно розлючена.

-О, ні....- тихо прошепотіла Ватера, приклавши долоні до свого блідого від жаху обличчя.

Раптом, на палац впала суцільна тінь, в якій світився тьмяним світлом тільки сам високий чоловік, який прийшов із страшною звісткою до богів. Тінь наповзала з кожного кутка, проникала крізь високі вікна кімнати і поглинала все, що випромінювало світло.

-Вона вже тут!- суворо проказала Аґнія, озираючись по сторонам в пошуках нового гостя.

І тут по всій тронній залі почав литися шовковий ніжний голос від якого у кожного затремтіло все всередині. Здавалося, що цей голос шепотів кожному на вушко свої слова:

-Гармонія була знищена цього дня. Баланс Сил порушений. Рівновага похитнулася. Ви, як боги, не змогли зробити нічого. Через вашу слабкість до власних творінь ви допустили виникнення руйнівного катаклізму, який міг знищити цілий Всесвіт або допомогти нашим спільним ворогам отримати свою свободу. Ваш світ- то загроза для нас усіх. Я, як Першосила, не можу закривати очі на подібні жахливі інциденти. Ще одне повторення і ми всі загинемо. Тому, не краще було б нам ... Знищити вас і ваш світ, поки не стало пізно?

Густа чорна тінь великих розмірів зібралася в центрі кімнати. Через якусь мить вона сформувалася у фігуру високої жінки. У неї було красиве чорне волосся, охоплене залізною короною, бліде обличчя, темні очі без зіниць та червоні тонкі губи, які так разюче виділялися на мармуровому личку. У жінки були такі тонкі довгі пальці, що здавалося ніби їх легко переламати одним необережним дотиком. Кожен з пальців закінчувався чорним кігтем. На жінці була чорна сукня, яка шурхотіла по підлозі, поки вона повільно ходила по кімнаті, вивчаючи кожного своїм допитливим крижаним поглядом. Це була Морок, інша могутня Першосила і її обличчя зараз не виражало жодної емоції, що натякало на непереливки.

Вперед сміливо вийшла Аґнія, зробила довгий уклін і заговорила:

-Ваша Темна Величність, вибачте мені мої слова! Але чому наш світ і нас самих потрібно знищувати? Як тут слушно казали, ми лише дріб'язок для великих Першосил. Так чому не можна дати нашим світам жити й розвиватися осторонь від ваших справ? Я присягаюся, що наші істоти не несуть жодної небезпеки для Всесвіту, що вони мають право на існування. Ви не можете ось так прийти і зрівняти все із землею. Чим тоді ви краще за Демонів Порожнечі?

-Тим, моя дорогенька, -знову заговорила тихим ласкавим голосом Морок, обходячи довкола Аґнію та викрививши губи у зневазі- Що ми не руйнуємо світи без причини. А я маю на це дуже вагому причину. Ти кажеш, що ваш світ і ваші істоти зовсім не шкідливі для існування всього Всесвіту. Але чи впевнена ти в цьому сама? Чи хтось інший? Бо я можу навести інші приклади. Хочеш перерахую тобі причини мого рішення?

-Давайте, з цікавістю послухаю, що ж вас так не влаштовує в нашому світі, Темна Леді!- губи Аґнії тремтіли, але вона тримала свої емоції під контролем та не відводила очей від чорних Мороку.

-Тоді слухай мене уважно, дитятко, і не перебивай!- лукаво посміхнулася Морок і її голос став гучнішим, щоб могли почути всі боги у кімнаті- Ви створили свій світ, прикриваючись тим,що він буде відмінним від Порожнечі. Ви говорили нам, що будете зберігати гармонію, рівновагу та баланс сил. Але я дізналася, що насправді всі ви- просто жалюгідні слабкодухі хробаки, які задля збереження своїх творінь готові забути про свої обіцянки Один з наших дітей, а саме Анґреност порушив гармонію своїм рішенням привести до влади своїх големів-гігантів. Це призвело до виникнення тиранічної влади у вашому світі, де одні з боку сили диктували правила більш слабким істотам. Виник рабовласницький лад. І що ви зробили? Влаштували війну із Анґреностом, поки у вашому світі палала теж нова війна, яка призвела до тектонічних рухів та руйнівного катаклізму. І що, оце ваша обіцяна рівновага? Ні, жодним чином ні!- Морок суворо насупилася, її фігура почала весь час змінюватися, перетворюючись то на чорну тінь, то знову стаючи матеріальною- Ви порушили тоді вперше всі закони Всесвіту, але я закрила на це очі, бо вірила в те, що ви все тут тримаєте під контролем. Потім ви створили нових істот і дали їм ще більше волі. Нормальні боги повинні знати про наслідки таких небезпечних дарунків смертним, але ви із себе вдавали героїв та тих, хто змінює обличчя світів. А ваші істоти знову перетворилися на тиранів і злодіїв, знову хапали владу та багатства до своїх рук. Вони, навіть, пішли проти власних богів. Та я б за таке нахабство їх знищила повністю. А ви почали давати другий шанс їм на виправлення. Це призвело знову лише до кривавої війни, нових страждань, порушення рівноваги. А оцей катаклізм із Часом став останньою краплею. Ваш світ і істоти в ньому надто небезпечні. Їх потрібно всіх знищити. Тому я увійду до вашого світу в істинній сутності і покладу край цій жорстокості.

-Ні, так не гідно робити!- закричав Файрос, кидаючись назустріч Мороку, яка спинилася і з цікавістю розглядала бога, опустивши голову набік- Чому ви готові приректи всіх на смерть за вчинки окремих індивідів? Не всі наші створіння жорстокі та погані. Вони намагаються знайти власне місце у цьому світі, а ми весь час старалися їх підтримувати та надавати їм незриму допомогу. Вони ще здатні змінити цілий Всесвіт на краще. Їхня віра й сила можуть принести щось світле у цей світ.

-Ніхто не дає гарантій, Файрос!- просичала гнівно Морок, наближаючись до чоловіка- У всіх ваших творінь всередині є язва, гниль, яка труїть їхні душі. Назва цій гнилі- грішність та амбіції. Смертним завжди буде мало того, що ви їм даєте. Вони будуть вимагати більшого, прагнути повалити вас, припинити вірити в своїх творців. Навіть у самого хорошого індивіда в душі є темна сторона і він схилиться радо до неї. Варто лише покликати, пообіцяти те, що хоче цей індивід і він зрадить всіх та все заради досягнення своєї мети. Ваші іграшки такі жалюгідні й передбачувані. Я не розумію, чому ви так про них піклуєтеся. Дайте мені їх знищити, пообіцяйте, що більше не будете нічого створювати і я відпущу вас всіх.

Тут до Мороку вийшов Світло і спробував її переконати спокійним голосом:

-Морок, може не треба так радикально про все судити? Ну погодься, що інцидент із катаклізмом був лише один раз. Інші, наведені тобою приклади, не шкодили гармонії і швидко були вирішені нашими дітьми. Вони бажають тільки кращого для Всесвіту та своїх творінь. Дай їм один шанс, благаю!

-Ти теж забув про власну могутність і став слабкодухим, Світло!- зі зневагою в голосі рішуче відрізала Морок, вперши руки в боки- А міг би першим все знищити одразу і не було б такої проблеми. Якраз весь їхній світ порушує світову рівновагу, він є небезпечним для нас усіх і його треба знищити. Але, - тут Морок раптом засміялася і її крижаний моторошний сміх пройшовся по всій великій кімнаті- Я можу запропонувати інший вихід із ситуації. Нехай боги віддадуть світ мені. Я увійду в надійне вмістилище, яке витримає мою силу, і запроваджу там гармонію, мир та злагоду. Більше ніхто не буде воювати та брати народи у рабство. Їм потрібна лише одна рішуча залізна рука, один божественний володар на престолі, який не похитнеться перед обличчям важких рішень. Віддайте світ мені і я зроблю так, що рівновага буде встановлена надійно.

-Ви розумієте, про що ви просите?- вступила в розмову Ватера, виступаючи вперед- Гармонія складалася в тому, що боги не мають права втручатися в життя смертних та впливати на їхні рішення. Вони наші живі творіння, а не бездушні іграшки. У них є розум та власна воля, свобода обирати свій власний шлях та свою долю. А ви, при всій повазі до вас, Темна Леді, пропонуєте встановити власну насильницьку тиранію та придушити будь-які інші точки зору.

-А в мене що, є вибір?- злостивим голосом перепитала Морок- Дивіться на це, як самі хочете. Але це не тиранія. Дивіться, я можу одним рухом спинити одразу всі війни, всі конфлікти, весь той розбрат, що панує у вашому світі і встановити гармонію. Це не буде поневолення. Я просто покажу вашим народам як можна жити іншим життям. Просто у них буде одна володарка, яка завжди пильно стежить за тим, щоб більше ніколи не було конфліктів.

-Я не можу на це погодитися!- відрубала Аґнія, склавши руки на грудях- Ваша пропозиція усуває всіх богів від наших прихожан, зміцнює лише власні позиції і дуже все скидається на те, що ви мрієте захопити повноцінну владу над нашим світом та самостійно поневолити народи.

-Про яке поневолення, Аґнія, ти говориш?- здивовано підвела одну брову Морок- Влада мене не цікавить, особливо в якомусь із маленьких тісних світів. Я все це пропоную, лише тому що поважаю вас і ваші старання при створенні світу. Це дасть шанс зберегти його під моїм надійним протекторатом. Ніякого поневолення не буде. Просто для того, щоб зупинити війни й конфлікти потрібна сувора рука володаря, який не похитнеться перед низькими емоціями, які здатні робити його слабким та вразливим. У богів не повинно бути улюбленців та обраних. Нікого наближати до себе не потрібно. Я не нанесу жодної шкоди вашим створінням, лише скерую їх на правильний шлях, от побачите. Вам варто лише впустити мене до вашого світу, це така мала неважлива річ для вас.

-Помиляєтеся, Темна Леді!- розгнівалася Аґнія, витягаючи свого меча- Я не можу допустити ні знищення нашого світу, ні вашої тиранії в ньому. Можливо, інші боги мене не підтримають, але я кидаю вам виклик. Вирішимо битвою наш конфлікт.

-Ми з тобою, Аґнія! Не віддамо світ та наших створінь під владу Морока, це зрада з боку Першосили!- один за одним казали боги, стаючи поряд із богинею вітру, витягаючи власну зброю.

-Ви ж розумієте, кому кидаєте виклик?- знову розсміялася Морок, зовсім не здивувавшись такій жорстокій позиції богів- Я набагато сильніша, чим всі ви разом. Ви просто приречені мені програти. Так може не пізно ще передумати? Я даю вам один-єдиний шанс зробити правильне рішення у даній ситуації. Я не хочу нової війни поміж богами. Прохаю тільки зрозуміти мою позицію та прийняти її.

-Морок, чому ти ставиш їм такі жорстокі ультиматуми?- запитав Світло, підходячи до іншої Першосили та стаючи між нею та розгніваними богами- У них через тебе немає великого вибору. Знищення тобою їхнього світу задля збереження рівноваги нічого не змінить. Звідки тобі знати, що десь в іншому куточку не створять новий світ інші боги? Така можливість може бути і де гарантія, що вони не порушать баланс сил? Що, легендарна Морок прославиться, як Винищувач Світів? А твій інший варіант не подобається і мені. Баланс сил передбачає врівноваження всіх існуючих у Всесвіті сил. Ти повинна розуміти це так само добре, як це розумію я. Добро і зло, Світло та Морок, життя і смерть- все це поєднане між собою та невід'ємне одне від одного. А ти хочеш власними руками зруйнувати те, що ніби хочеш захистити. Якщо ти принесеш у їхній світ тотальну владу Морока то тим самим перетвориш світ смертних у нове царство хаосу і злодіїв. Смертні підкоряться твоїй силі, але вони не будуть вже самими собою та втратять свою істинну сутність. Зупинись поки не пізно, інакше ...

Очі Світла спалахнули золотим сяйвом, він підвів руки над головою і від нього в усі сторони бризнули яскраві промені енергії. Але темна аура Мороку була сильнішою і впевнено протистояла протилежній силі, утримуючи іншу частину зали в непроглядних сутінках. Темна жінка лише засміялася і відповіла Світлу владним голосом:

-Не треба мене повчати, Світло. Я прийшла у цей світ разом з тобою і знаю його правила краще за всіх. А твої погрози не лякають мене. Я прекрасно знаю, що ти нічого не зможеш мені зробити. Ти і я, як ти слушно зауважив, дві сторони однієї монети. Максимум, що ми можемо зробити- це битися одне з одним вічність, але не зможемо завдати собі значної шкоди. Світло розбивається об Морок, а Морок розчиняється у Світлі і так буде завжди. Ні, у тебе немає достатньо повноважень спинити мене. І в них теж! Тому хай вирішують негайно долю свого світу, інакше я зроблю це за них сама.

Здавалося, що Морок збільшилася у розмірах під час своїх слів, її фігура виросла до гігантських розмірів, дістаючи головою стелі. Світло намагався своєю енергією відтіснити противницю, але її темна аура поглинала всі його спроби і він змушений був відступити в єдиний світлий куток, який лишився.

-Вибачте, - смутно звернувся чоловік до стихійних богів- Я намагався зробити все, що міг. Але вона права. Ми не можемо боротися одне з одним, наші сили врівноважують себе. Тому тут я вам не допоможу.

-І не треба, бо ми самі все вирішимо силою! Не віддамо наш світ темній підступній силі, яка вирішила нас зрадити у скрутну мить!- гнівно скричав Файрос і накинувся на Морок.

Його ятаган вдарив течією пекучого полум'я, яке опалило чорну сукню Морока. Але Першосила не скричала від болю, а лише перетворилася на суцільну темну хмару, яка відлетіла в іншу точку зали і знову матеріалізувалася у жінку. Помахом руки Морок створила із темної аури довгий потворний меч із димчастим лезом, по краям якого палали темно-червоним кольором руни сили. Супротивники ходили по залі, не зводячи очей одне з одного, в той час як інші відійшли в сторону, чекаючи нагоди вступити у легендарний бій. І тут Морок атакувала першою. Вона підлетіла з неймовірною швидкістю до Файроса і нанесла рублячий удар по пахві бога. Але Файрос встиг заблокувати удар своєю зброєю. Два мечі зашипіли, зіштовхнувшись. Меч бога вогню палав справжньою пекельною лавою, в той час як меч Мороку створював холодне темне полум'я, яке не обпікало, але несло із собою слабкість та скверну. Одним ударом Файрос відбив грізний меч суперниці в сторону і викинув вперед руку, заключивши Морок у вогняній сфері. Він схрестив пальці вільної руки, посилюючи вогонь, намагаючись спалити повністю Першосилу.

Але крижаний сміх Мороку злякав бога. Їй зовсім не було боляче. Завіса полум'я швидко поглиналася всередину Темної Леді, замінюючись на язики чорного холодного полум'я. Розвівши руки в сторони, Морок вийшла за межі вогняної сфери, забираючи всю її енергію.

-Який ти дурень!- знущалася жінка над богом вогню, який був просто безпорадним проти неї- Думаєш, що можеш мене перемогти своїм жалюгідним полум'ям? Я керую куди могутнішою силою. З Мороку приходить Темне Полум'я, а воно набагато сильніше твоїх пекучих вогників, бо здатне спалювати ізсередини саму душу! Зараз відчуєш його на собі!

Із цими словами Морок вдарила, немов батогом, руками по повітрю перед собою. З її руки зірвалося небезпечне темне лезо, яке із свистом накинулося на Файроса. Файрос спробував його спалити, але лезо з легкістю поглинуло його вогонь і продовжило летіти на бога. Чоловік в останню мить спритним стрибком зміг ухилитися від магічного леза, але коли його ноги знову торкнулися мармурової підлоги, то лезо із свистом повернулося в його сторону та вразило Файроса прямо в груди. Крик чоловіка пролунав по всій кімнаті, він впав на одне коліно, з пробитого панцира бризнула гаряча кров. Саме лезо раптом стало тьмяним і зникло всередині тіла бога, від чого того охопило зсередини темне полум'я. Файрос кричав та катався по землі, але його сил було недостатньо, щоб загасити руйнівний вогонь, який спалював його зсередини.

-У тебе не було шансів проти мене, бідний-бідний хлопчик!- прошелестіла своїм тихим лагідним голосом Морок і схрестила пальці лівої руки, змушуючи свою темну силу всередині противника сильніше терзати його плоть і душу- Знаючи це, ти помреш. Бо боги- ніщо для мене й моєї сили. Не варто було вам ставати на моєму шляху.

Першою із стихійних богів не витримала Ватера. Поки вона бачила нерівний бій поміж Мороком і запальним Файросом, то сльози тихо лилися із її очей, а руки стискали лезо сяючого кришталевого прозорого меча. Коли Морок почала катувати Файроса своєю темною силою, Ватера вихопилася вперед і закричала:

-Годі! Припини. Припини! Ти його вб'єш! Хто дав тобі право вбивати богів? Ми нічого поганого не робили, ми не злодії.

-Злодіями не народжуються, Ватера!- прошипіла Морок, послаблюючи тиск на Файроса, від чого той просто впав безсило на підлозі. Темна Леді озирнулася на богиню води і в її очах спалахнув гнів- Злодіями стають через певні обставини. І ви самі власними руками порушили Рівновагу, створивши свій неспокійний розбурханий світ. Я повинна покласти цьому край.

-Вбивши нас всіх?- у Ватери було бліде обличчя, її губи тремтіли, а срібні сльози виступали із блакитних очей- Тоді чим ти краща за Порожніх Демонів? Нічим. Єдина злодійка тут ти і я тебе зупиню.

З цими словами Ватера кинулася вперед і вдарила своїм мечем по Мороку. Але та перетворилася на тінь і змогла уникнути рублячого удару. Пасма темного диму пролізли в тріщини поміж мармуровими плитами й щезли. Запанувала на хвилю тиша, в якій тихо стогнав Файрос. Ватера кинулася до нього й почала лікувати рани бога, приклавши до них свої долоні. Зайнята своєю справою, вона не помітила, як позаду неї дим знову утворив жіночу фігуру, яка замахувалася на богиню своїм довгим чорним мечем.

-Стережися! Позаду!- закричав Еарс і ударом кулака по підлозі змусив вирости уламок скелі під ногами Мороку.

Ця скеля болюче вдарила Першосилу та відкинула її у інший куток зали. Щоправда, значної шкоди це не нанесло жінці, бо вона одразу розчинилася в тінях, але це дало змогу Ватері схопити свого меча та відбити цілу серію невидимих атак суперниці. Ця битва була справді епічною. Кришталевий меч блищав блакитним світлом і вибивав ніжну трель, зустрічаючись із чорним мечем, створеним із диму й ненависті. Дві богині постійно змінювали свої форми, відскакуючи в тінях чи пливучи течією води, щоб зайняти більш вигідну позицію. Інші боги боялися зараз втручатися у цей двобій, щоб не нанести шкоди своїй сестрі, яка запекло атакувала свою суперницю.

Два мечі знову зіштовхнулись і тут Морок почала зростати до розмірів велетня. Її бліде велетенське обличчя нависло над Ватерою і сильним ударом своєї зброї жінка відкинула кришталевий меч подалі, болюче викрутивши руку Ватері. Та схопилася за своє плече, а новий удар Мороку змусив богиню води впасти на коліна. Темна Леді знову зменшилася у розмірах, взяла у свою руку підборіддя Ватери і, зазирнувши їй в очі, смутно похитала головою, сказавши:

-Шкода, дівчинко, шкода. Я думала, що ти виявишся набагато майстерною, але ти лише показала мені власну слабкість. Слабкі боги не повинні керувати Всесвітом, все вирішується лише з позиції мудрості та сили.

-Це ще не кінець!- просичала крізь зуби розгнівана Ватера і її очі спалахнули блакитним блиском- Може ти й зламала мені руку, змусила впасти на коліна, але я ніколи не схилю більше голови перед тобою, зрадниця! Ти забула головне- вода завжди у русі, завжди змінюється, не залишається сталою. Моя рана діє тільки в цьому стані, а в іншому ...

З цими словами Ватера перетворилася на гігантську хвилю лазурної води, яка виросла аж до стелі і з ревінням накинулася на темну фігурку перед собою. Богиня води захопила Морок у великий водний вир та почала його обертати з неймовірною швидкістю довкола своєї осі. Всі бачили всередині Морок, яка намагалася розрубати водну перешкоду, але їй це не вдавалося. Нарешті вода з плеском впала на підлогу і знову стала Ватерою, яка важко дихала, з її носа на підлогу капала кров. Підвівши свою голову, вона поглянула на те місце, де нещодавно був руйнівний вир. Там все було вкрите водою, але не залишилося жодного сліду від Мороку.

-Вона знищена?- шоковано спитала Морена, виступаючи вперед.

-О, я так би передчасно не раділа, мої іграшкові божки!- знову прокотився по залі моторошний голос Мороку, який залишався спокійним, з нотками веселої іронії в своєму тоні, змушуючи всіх богів озиратися, боячись нового нападу- Першосилу мого рівня не вбити так легко якимось низьким істотам вашого розряду.

З цими словами Морок знову матеріалізувалася перед наляканою Ватерою і засміялася довгим крижаним сміхом, а потім підвела руки, щось чаклуючи. Роблячи це, вона заговорила, звертаючись до Ватери:

-На жаль, твої трюки з водою для мене вже надто застарілі. Не знаю на що ти сподівалася. Я не дихаю повітрям і не здатна потонути. До того ж я теж можу змінювати свою форму за одним бажанням. А ось ти забула засади таємної магії. Я можу керувати такою водою, яка дає мені владу над всіма живими істотами. Ця вода червоного кольору і тече в жилах майже всіх істот. Назва їй- кров!

З цими словами Морок протягнула руки вперед та зімкнула їх в кулаки. Тут же Ватеру скував такий неймовірний біль, що вона одразу впала набік і забилася в судомах. В її скронях ніби вибухнула лава, а серце вистукувало шалений ритм. Кров гуділа й вирувала по всьому її тілу. Тут судини на її руках вибухнули і зі шкіри почала текти гаряча кров, розпливаючись по підлозі. Очі богині води закотилися, по всьому її тілу відкривалися нові рани й порізи, викликаючи тільки крики. Морок лише сміялася, на її обличчі було злісне торжество та відчуття власної переваги у даній ситуації.

-Атакуємо разом! Час припинити це!- вигукнула команду Аґнія і всі боги кинулися на захист своєї пораненої сестри.

Еарс збільшився до розмірів велетня і перетворив своє тіло у камінь. Він стрибнув високо до стелі та накинувся прямо на Морок, плануючи її розчавити власним тілом. Але Темна Леді підвела свою голову догори, посміхнулася богу землі, підморгнула йому і раптом, схопила його однією рукою, розкрутила над головою й відкинула так далеко, що він собою пробив шибу вікна й болюче впав у подвір'я палацу, лишившись лежати непритомним. Морок обхопили чиїсь сильні руки й теж гепнули жінкою об землю. Не встигла Першосила опам'ятатися, як на неї накинулися темні привиди й почали дерти кігтями її шкіру. Розлючено зашипівши, Морок одним помахом руки розвіяла цих привидів і, вставши, опинилася обличчям до обличчя із Мореною, яка тримала напоготові свого серпа й чекала слушної миті для атаки.

-Ти....- із цікавістю протягнула Морок, відбиваючи атаки Лайта та Аґнії, які в цей час намагалися з тилу заскочити Темну Леді- Я про тебе багато чула. Ти володієш темними силами, так чому не служиш мені? Ми в чомусь з тобою схожі. Ти не зможеш завдати мені шкоди, бо все, що створене у тінях, служить мені. Все, що помирає, здатне підкоритися лише мені, бо я можу викликати з потойбічного світу будь-яку істоту.

-Але це не буде з її доброї волі!- сердито зауважила Морена, нагнувши свою рогату голову. Її руде волосся при цьому розсипалося по чорному плащу- Ти говориш про скверну, заборонену магію. Це свавілля втручатися у потойбічний світ та підкоряти волю духів своїм темним забаганкам. Спинися, Морок, поки ми тебе не спинили. Ти не права у своїх діяннях. Це ти із собою несеш лихо й порушення рівноваги. Можливо, із часом ти це зрозумієш, але скільки страждань ти принесеш невинним своїми вчинками.

-Годі базікати, краще покажи на що ти здатна, жалюгідна копія мене!- розлютилася Темна Леді і першою атакувала Морену.

Морена розпустила за своїми плечима темні крила й змогла ухилитися від атаки противниці, а потім різко спланувала на неї та вдарила своїм серпом. Заблищала зброя, всюди мелькали чорна сукня та темний рваний плащ, висікалися помаранчеві іскри, а чорна аура робилася важкою й непроглядною. Дві жінки зчепилися одна з одною, як дикі звірі, і полетіли попід стелею- одна з крилами, а інша у формі тіні із жіночим обличчям. Морена наносила удари темною магією й власним гострим серпом, її татуювання на руках спалахнули блакитним сяйвом, коли вона використовувала захисну магію, яка була прихована в них. Але Морок просто поглинала всю темну енергію від своєї суперниці, поки не видихнула її з рота у вигляді потоку темного полум'я. Воно збило Морену з ніг, богиня смерті болюче впала на підлогу та забилася в агонії, поки її власна сила терзала її сутність ізсередини.

Вперед вийшов Файнок та вдарив своїм посохом по підлозі. Від цього по всій кімнаті почали з'являтися лози та коріння рослин й дерев, які накинулися на Морок і схопили її у свій полон. Вони здавили жінку у своїх обіймах та почали бити нею об підлогу. Морок кричала й кричала, а її тіло все чавило коріння, тільки сильніше здавлюючи його. Раптом, поряд з Файноком стала ще одна Морок, дружньо поплескала дідуся по плечу й сказала із кривою усмішкою, кивнувши в сторону помираючої копії:

-Гарне видовище, чи не так, друже? Я б краще не змогла влаштувати. Класно ти керуєш цими всіма лозами й деревами, ось тільки одна проблема є. Вони не розрізняють де правда, а де ілюзія. Тому не здатні нанести мені значної шкоди.

Злякавшись, Файнок відскочив і скерував свої лози проти справжньої Темної Леді. Але вона тільки сміялася, насуваючись на дідуся. Довкола неї всі лози помирали, тільки торкнувшись чорної сукні жінки. Морок забирала від рослин саме життя та несла із собою смерть, руйнацію й скверну. Коли вона наблизилися до Файнока, то бог мудрості накинувся на неї із своїм дубовим посохом. Морок легко його порубала власним мечем, перетворивши у пил, а потім з усього розмаху вдарила дідуся наруків'ям меча, розбивши йому обличчя. Ще два удари і бог лежав у ніг Першосили зовсім без ознак свідомості.

Але у Мороку не було шансів на перепочинок та вона й не здатна втомлюватися. Не встигла вона перемогти свого супротивника, як їй в спину увіткнулася стріла. Ця стріла пробила їй діру в сукні та болюче вдарила розрядом жовтої енергії, від якої жінку затрусило. Коли вона повернулася обличчям до нового ворога, то побачила Лайта, який із іншої сторони зали пускав в неї стрілу за стрілою з власного луку. Нові стріли врізалися в груди та живіт Першосили і все більше блискавиць обпалювало її тіло. Здавалося, що богу блискавиць вдалося знайти дієвий спосіб на те, щоб зупинити напад Мороку. Морок значно сповільнилася, їй було боляче, але вона усе ще становила собою небезпечну суперницю.

-Досить!- гнівно прогриміла Морок і на її місці з'явилася гігантська темна тінь, всі стріли повипадали з місць свого влучання, коли Першосила змінила свою форму- Я сказала- досить! Ти бог, чи пацюк, який ховається по кутках та стріляє зі зброї боягузів? Йди та зустрінься зі мною на мечах! Чи ти настільки не впевнений в своїх силах? Тоді я допоможу тобі розв'язати важку дилему!

З цими словами гігантська фігура нанесла удар руйнівної сили через всю залу. Її темна рука розтягувалася на неймовірну довжину і була такою швидкою, як дим під час пожежі. Удар змусив землю здригнутися, а мармурова підлога тронної зали розкололася. Трони Аґнії та Файроса зламалися в друзки та полетіли разом із шматками мармуру на нижній поверх будівлі. Лайт ледве встиг ухилитися від цього жахливого удару, але лук в його руках зачепила темна енергія, він на очах почав псуватися, вкриватися іржею та зламався на дві частини, з яких неможливо було більше користуватися.

-Ти хочеш чесного бою?- закричав у глибінь темної хмари Лайт- Навряд чи можна назвати чесним такий бій, де ти нас першою зрадила. Але я тебе змушу запам'ятати цей день добре, Морок!

Лайт відкинув свою фізичну форму й перетворився на велетня у оранжевому панцирі, який складався весь із великої кількості мерехтливих блискавиць. Заревівши, гігант зчепився із темною хмарою, почав її душити, вдаряв по ній кулаками та розривав пасма диму своїми гострими палкими блискавицями. Весь зал охопила курява, наповнена запахом озону. Незважаючи на всі зусилля оранжевого гіганта, завіса темряви ставала все більшою й більшою, вона завдавала руйнівних уражень, вкриваючи тіло ворога темними плямами скверни. Блискавиці слабшали, втрачали свою енергію, гігант поточився, впав і Морок кинулася одразу на нього, обхопивши з ніг до голови. На якусь мить у залі стало надто темно й похмуро, а коли темна завіса розімкнулася, то посеред розбитої зали стояла велична фігура Мороку. Її корона блищала на голові срібним блиском, лише сукня в деяких місцях подерлася та від неї стелився дим. В усьому іншому Морок залишилася неушкодженою та грізною. Біля її ніг лежав скривавлений Лайт. Його шолом розколовся навпіл, а пластини панцира зруйнувалися від іржі. Бог блискавиць був виснаженим та надто пораненим.

-От і все. Вашій історії кінець, боги!- обвела рукою зруйновану кімнату Морок- Ви здійснили неймовірну помилку, коли почали сприймати себе за творців нового світу. Але вас сюди надіслали стерегти рівновагу й баланс сил у всьому Всесвіті. Ніхто не змушував створювати нових живих істот, наражати на ризик спокій надсутностей. Я прохала вас по хорошому обрати два безпечних варіанти. Замість цього ви наважилися кинути виклик мені, хоча заздалегідь знали, що приречені на жахливу поразку. А тепер я вб'ю всіх вас. Ви помрете назавжди, знаючи, що не змогли врятувати власний світ від знищення. Я увійду в своїй істинній сутності до світу смертних і знищу його після вас. Як жаль, що ви нічого більше не зможете зробити.

Морок підвела догори меч, плануючи встромити його лезо в груди Лайту. Але від вбивства її спинив суворий жіночий голос, який пролунав за її спиною:

-Помиляєшся, Морок! Це ще не кінець. Допоки кожен з нас буде жити, до тих пір буде тривати наше з тобою протистояння. Раз мої брати й сестри зазнали поразки у бійці із тобою, тоді я сама дорого продам своє життя, але заберу тебе із собою, зрадниця!

Темна Леді завмерла з піднятим догори мечем, а потім повільно озирнулася, опускаючи зброю. Перед нею стояла Аґнія, все така ж висока, сувора у своєму обладунку та жовто-блакитній мантії. Її довге жовте волосся весь час знаходилося у русі від незримого вітру, а блакитні очі грізно палали на обличчі. В руках богиня тримала свого меча із соколиним наруків'ям та сяючими рунами. Фігура Аґнії виражала лише рішучість та непохитність, жодного страху в її очах не було. Тонкі губи Мороку розійшлися у отруйній посмішці і вона заговорила шовковим голосом, звертаючись до своєї нової суперниці:

-Аґнія Вітроносна. Ти- одна із самих прославлених героїнь битви із Порожнечею. Саме ти грала значну роль у командуванні нашими спільними військами в ті часи. Я тебе завжди поважала, як мудрого та справедливого лідера. Чула я й про те, як саме ти викрила зраду Анґреноста і знову допомогла владнати новий конфлікт. Але схоже, що все вийшло з-під твого контролю. Якісь смертні ельфи наважилися боротися проти тебе й твоїх родичів у власному божественному палаці. Це- ганьба для будь-якого бога. А ситуація із Часовою Руйнацією тільки показала всім, що ти втрачаєш позицію лідера. Я б не хотіла тебе вбивати, Аґнія. Хоч ти зрозумій мене. Переходь на мою сторону. Разом ми зможемо з тобою принести мир та рівновагу у цей світ, збалансувати сили навіки. Твій іграшковий світ не вартий того, щоб за нього чіплятися.

Обличчя Аґнії зблідло від слів Мороку, які проникали глибоко в її душу та породжували сумніви щодо самої себе. Поки богиня так роздумувала над рішенням, вперед виступив Світло, який до того безсило спостерігав за руйнацією та поразкою богів. Тепер же його фігура виросла до стелі, він підвів руки догори і райдужна аура почала тіснити силу Темної Леді геть. Громовий голос Світла пролунав по всьому палацу:

-Годі, Морок! Спинися! Досить катувати богів та знущатися над ними. Їхній світ не належить ні тобі, ні мені. На нас чекає мандрівка по зоряним шляхам у пошуках істини та нових таємниць Всесвіту. А завоювання не повинні отруювати розум Першосили.

-Помовчи! Тебе я не питаю!- розлютилася Морок і її фігура теж зросла, перетворившись на джерело темного полум'я в якому палали жахливі темні очі- Ти мене не спиниш, можеш і не намагатися. Знищиш мене- помреш і сам, щоб відродитися потім одразу і продовжити нашу вічну боротьбу. Тому відступи та дай вирішитися долі того, що мало статися.

Деяку мить дві Першосили тіснили енергію одне одного, але безуспішно. Одна половина зали залишалася під владою райдужної енергії Світла, а інша поринула у чорну туманну глибінь Мороку. Побачивши, що нічого не виходить, Світло знову відступив у свій куток, безсило опустивши руки. Він не міг нічого вдіяти, щоб допомогти богам зупинити це несподіване лихо. Але його дії надихнули Аґнію і богиня підвела голову, щоб сміливо сказати в обличчя Мороку:

-Ні, я ніколи не буду тобі служити. В мене завжди було те, чого ніколи не буде в тебе- повага та любов моїх створінь, їхня віра в краще та добровільне служіння моїй справі. Тобі ніколи цього не зрозуміти, Морок, адже твоє темне серце таке порожнє і не здатне що-небудь кохати. В цьому криється моя головна сила. Я тебе зупиню.

-Яка ж ти дурна дитина!- невдоволено похитала головою Морок, обходячи свою противницю, тримаючи меч напоготові- Твоє славетне кохання та вшанування прихожан- це не твоя сила, а твоя слабкість. Захищаючи їх, ти готова пожертвувати всім, що маєш. Чи гідно це справжнього бога? Як на мене, то ні, це так жалюгідно. Такі почуття породили в тобі сумніви та страхи, зробили тебе вразливою. В мене ж є лише ціль- зберегти у світі рівновагу і я її досягну, щоб ти там не намагалася зробити. Це невідворотний процес, який повинен відбутися, сам Всесвіт мене спонукає це вчинити.

-Ти брешеш! Всесвіт ніколи б не захотів знищити живих істот і цілі світи задля якогось балансу!- закричала Аґнія і махнула рукою, скеровуючи могутнє заклинаня в обличчя Першосилі.

Руйнівний ураган вирвався із кінчиків пальців богині вітру та вдарив Морок прямо в груди. Темна Леді пролетіла через всю залу та впала на уламки, які лишилися від підніжжя тронів. Підвівшись на ноги, Першосила насмішливо блиснула темними очима і крикнула у відповідь:

-Непогано, хоча й не вражає. Думаю, що мій приклад буде більш кращим у даному випадку!

З цими словами Морок випустила з рук темне лезо, схоже на таке, яке вона напустила перед тим на Файроса. Тільки тепер за цим лезом летіли ще й гострі списи із темної магії. Всі вони розрубали повітря та темною хмарою накинулися на Аґнію, повністю її закривши від сторонніх очей. Здійнялася страшна курява, а темна магія вибухала, руйнуючи мармур підлоги та розкидаючи дрібні уламки в сторони. Морок засміялася, дивлячись на нову руйнацію і сказала:

-На що ти сподівалася, дрібненька богиня? В тебе не було шансів проти мене й моєї сили. Скоро й ти приєднаєшся до своїх братів та сестер. Ви тільки й могли, що кидатися словами, але сил вам точно не вистачало.

Раптом, курява розвіялася від могутнього вітру і в центрі виру стояла Аґнія. Вона була повністю неушкоджена, а її очі палали могутньою енергією. Посмішка Мороку щезла з обличчя, змінившись на гримасу гніву та ненависті. Вона закричала на всю залу, не вірячи своїм очам:

-Як? Як ти це пережила? Ти повинна була померти! Ніщо не здатне боротися проти моєї сили!

-Вітер сильніший!- гучним голосом промовила Аґнія, ідучи назустріч своїй суперниці, вона буквально пливла над підлогою, ступаючи по повітряним течіям- Вітер здатен розвіяти темні сили. Вітер несе із собою зміни на краще. Вітер- це свобода, це боротьба, вільний незкорений дух. Темні сили не владні над моєю стихією, бо вона стоїть вище них. Я тебе зупиню, Морок!

Дві жінки зіштовхнулися в рішучій битві. Коли їхні мечі перехрестилися, то зала тріснула навпіл, а стеля частково обвалилася, відкриваючи темне зоряне небо за нею. Срібний меч Аґнії вміло одбивав удари великого потворного чорного меча, зробленого із тіні. Тепер Аґнія й Морок були зосередженими та не витрачали сил на зайві розмови, бо тривала запекла дуель, яка повинна була вирішити долю всього світу. Сильними ураганами Аґнія відкидала свою суперницю, а та намагалася атакувати богиню вітру зненацька темними лезами та чорним крижаним полум'ям, яке богиня спритно відхиляла в сторону. Довкола них все здригалося й тремтіло, падали цілі брили палацу небесних богів, але Аґнію це не тривожило. Зараз було важливо захистити власний світ від загибелі. Аґнія походила на срібну зірку, яка випромінювала зі свого тіла ніжне сяйво, а довкола неї збиралася блакитна магічна аура, в якій ховалися її сили. Натомість, Морок була суцільною тінню, в якій проступали тільки обриси її сукні, тонких рук та блідого обличчя з чорними бездонними очима та довгим скуйовдженим волоссям.

Викинувши вперед руку з мечем, Морок змогла пробити пластину на панцирі Аґнії та серйозно поранити богиню у бедро. Богиня вітру від болю похитнулася і ледве не пропустила ще один удар, який міг би проштрикнути її наскрізь. Морок знову засміялася Аґнії в обличчя, відчуваючи власну перевагу у цій дуелі. Вона накопичила свою темну ауру, щоб зрости до стелі та почати наносити руйнівний шквал ударів по Аґнії. Богиня вітру начаклувала захисний купол, який тепер відбивав всі удари суперниці, щоправда цей щит почав вкриватися павутинням тріщин. Це означало, що довго він не витримає. Тому Аґнія дочекалася нового замаху, а потім різко викинула вперед руку з мечем. Її щит підірвався і Морок впала на одне коліно від неочікуваного вибуху. В цю ж мить меч Аґнії знайшов свою ціль і вдарив по голові Темної Леді. Але не влучив, а лише розрубав навпіл залізну корону, яка впала на підлогу та розтанула чорним димом.

-Ти за це заплатиш!- гнівно просичала Морок.

Тут же вона перетворилася на велетенську темну хмару та накинулася на Аґнію. Хмара збила богиню з ніг, придавила її до підлоги, заповзала в очі, вуха, ніс та горло, здавлюючи легені жінки. Сотні тисяч розгніваних голосів вдарили по мізку Аґнії, перед її очима закружляли різнокольорові плями, а потім запанувала суцільна пітьма. Богиня вітру втомлено впала на підлогу, вона задихалася, в її свідомості вирувала руйнівна темна сила, отруюючи саму сутність богині. Вона більше не могла боротися. Та й навіщо? Вже все було втрачено. Вона загине разом з іншими богами, а світ приречений на загибель. Невже все так і судилося?

Раптом Аґнія щось побачила. На якусь мить перед нею засяяла маленька світла пляма. Кліпнувши очима, вона спробувала підійти до неї, але руки й ноги не слухалися її. Пляма сама повільно полинула до богині. Коли вона наблизилася, то Аґнія побачила, що це простий сонячний зайчик. Сама не знаючи чого, вона посміхнулася. Цей промінчик світла нагадав їй про небо, в якому вона літала. Таке красиве, блакитне небо. А під ним- величні гірські піки, вкриті білосніжними шапками снігу, золоті вільні степи, прекрасні смарагдові рівнини, блакитні стрічки річок, прекрасні таємничі ліси й печери. Чомусь згадавши красу свого світу, Аґнія заплакала. По її очам потекли струмочки сліз. Немов шукаючи порятунку від свого болю, вона із зусиллям підвела руку та спробувала доторкнутися до сонячного зайчика. Але на його місці вже стояв чоловік у золотих шатах. Він поклав руку на плече Аґнії, зазирнув своїми дивовижними очима в її очі і тихо проговорив:

-Не здавайся, Аґнія. Не здавайся. В тобі повинна залишатися віра в те, що ти робиш. Не давай сумнівам та брехні похитнути цю віру. Пам'ятай завжди, що тобі є за що боротися. Цілий світ та невинні істоти в ньому розраховують на твій захист. На захист їхніх богів.

-Але що я можу зробити, Світло?- в розпачі спитала Аґнія, опустивши низько голову- Я намагалася боротися, але Морок надто сильна. Моїх сил не вистачає, щоб її подолати. Я робила все, що могла. І тільки прискорила свою власну поразку. Схоже, що я погана богиня і не гідна нею бути, раз не здатна захистити власний світ від загрози. Це кінець, Світло. Всім надіям настав кінець. Я не бачу виходу з цієї ситуації.

У відповідь на слова богині, Світло лише махнув рукою, розганяючи пітьму довкола них і на щось попереду показав пальцем. Коли Аґнія поглянула туди, то побачила жахливе видіння. В цьому видінні небеса її світу стали на очах перетворюватися у непроглядну тінь, яка випускала з себе щупальця, які руйнували гори, викорчовували ліси, запускали в ріки й моря отруту та скверну, знищували будівлі та розколювали саме розпечене ядро. Від дотиків темної енергії ядро загасло навіки і світ почав гинути, марніти. Морок забирала із живих істот їхнє життя, душі, все, що було створене колись богами. Світ загинув, а після нього лишилася лише пустка, заповнена пітьмою, руїнами та рештками тих, хто жив колись тут. Від побаченого серце Аґнії тривожно стислося і вона спитала, поглянувши на чоловіка, який мовчки спостерігав за її реакцією:

-Що це таке? Невже це відбувається прямо зараз? Морок не принесла із собою рівновагу. Вона просто продовжила свій шлях руйнації та знищень. Як я маю боротися із такою силою? Та й не має сенсу. Це вже сталося, а я мертва, бо інакше як пояснити моє існування в цьому порожньому місці?

-О, ні, ти помиляєшся, дорогенька!- лагідно посміхнувся Світло- Ти не померла. Прямо зараз твоє тіло живе й продовжує боротися із Мороком, яка вселилася в твою свідомість та намагається отруїти її зсередини. Твоя сила волі така міцна, як криця, що не дає темним силам остаточно зламати тебе. Оцей весь простір цілком твоя власна робота. Адже сюди ти випадково скерувала свою підсвідомість, замкнувши її надійно від ворожого руйнівного вторгнення. А щодо того, що ти побачила тут.... Ні, це ще не відбулося. Але обов'язково відбудеться, якщо твоя дуель із Мороком закінчиться сьогодні твоєю смертю. Ти бачиш тут наслідки смерті своєї та інших богів. Якщо ти зазнаєш поразки, то ніщо не завадить Мороку увійти у світ смертних та знищити його своєю присутністю повністю. Але це майбутнє все ще можна відвернути. Твоя справжня сила криється всередині тебе і ти повинна повірити у власні можливості. Аґнія, на тебе вся надія. Ти зможеш перемогти.

-Ви праві, володарю!- серйозно кивнула головою Аґнія, зціпивши кулаки- Я спробую відвернути це майбутнє, щоб воно ніколи не настало. Наші живі створіння не заслуговують на смерть. А краса, яку створила моя матір, не повинна помарніти від скверни Мороку. Сьогодні я зіб'ю пиху з цієї самовпевненої Темної Леді раз і назавжди!

Богиня вітру розкинула руки в сторони та викликала всю свою силу собі на допомогу. Її волосся замайоріло на вітру, очі спалахнули блакитним полум'ям, фігура жінки зростала й зростала, а довкола неї вирували могутні урагани. Світло лише усміхнувся до Аґнії та зник, перетворившись знову на сонячного зайчика, а потім повністю розтанув у повітрі. Аґнія все росла й росла, аж поки не стала зовсім гігантською і вона закричала громоподібнии голосом:

-Йди геть з моєї голови, Морок! Тут в тебе немає влади. Як і в моєму Царстві Небеснім. Я вимету тебе, як непотріб, із свого палацу.

І Аґнія вдарила вихором в пітьму, яка оточувала її довкола. В цю ж мить пролунав голосний крик, сповнений болю й муки. Простір довкола Аґнії здригнувся та розтанув. Богиня прийшла до тями в своєму фізичному тілі, відкашлюючись від темних згустків енергії. Прямо перед нею на підлозі на колінах лежала Морок. По її блідому обличчю стікала цівка чорної крові, а в очах вперше спалахнув страх.

-Як ти це зробила?- прошепотіла Темна Леді- Я повністю оволоділа твоєю сутністю. Ти повинна була померти, стертися із реальності. Звідки стільки сили й могутності в такій жалюгідній богині?

-Я не просто богиня. Я захисниця свого світу!- грізно відповіла Аґнія, встаючи на ноги- Твої сумніви та омани не мають наді мною влади. Я бачу крізь всі твої ілюзії. Тобі мене не залякати. Це кінець, Морок! Кінець для тебе та твоїх лихих планів.

-Ти не можеш мене вбити, Аґнія!- засміялася Морок, витираючи кров та встаючи теж на ноги, випроставшись у весь свій зріст- Ніхто не може вбити Першосилу. Навіть якщо ти знищиш мою форму, то я відродюся знову. Моя смерть може привести до загибелі й Світла, а без нас обох загинете й ви всі, і ваш мізерний світ. Золотої середини тут не має. Ви всі приречені в будь-якому випадку.

-Ти права,- знизала плечима Аґнія, підходячи до своєї суперниці- Я тебе не здатна вбити остаточно. Але спинити на якийсь час зможу. Можливо, й послабити твою владу теж.

-Тоді помри!- скричала Морок та накинулася неочікуванно на богиню вітру.

Але Аґнія вміло відбила удар чорного меча своїм власним, а потім відкинула свою сутність, перетворившись у великий блакитний смерч. Богиня схопила темну фігурку, почала її рвати та терзати, а потім потягнула за собою через пробиту стелю. Морок довго боролася із ураганом всередині виру, аж поки не змогла перетворитися на темну хмару, яка зіштовхнулася із силою стихії вітру. Дві могутні сутності вирвалися з палацу та полетіли через весь космічний простір, продовжуючи свою битву. Їхня спільна енергія змушувала тремтіти зорі на небосхилі, весь Всесвіт завібрував від могутньої енергії. Морок увібрала в себе більшу частину власної сили і змогла розірвати смерч. Вона почала бити й бити його своєю темною енергією аж поки не змусила богиню знову повернутися у свою фізичну форму.

Аґнія була сильно поранена, її обладунок вкрився іржею та частково обсипався, а розкішна мантія згоріла у темному полум'ї. Морок теж повернулася до своєї жіночої форми, замахнулася мечем і прошипіла:

-Я увійду у твій світ, Аґнія, і знищу все, що так дороге твоєму серцю. Твоя власна матінка помре під гнітом моєї сили. Особливе задоволення мені принесе розібратися із власною донькою, Найтіелью. Вона першою забула про те, ким є, коли злилася в одну сутність із вашим світом. Тепер вона заплатить за це, загинувши разом з ним. А ти, знаючи це, помреш першою від моєї руки. Улюблена донька Найтіелі, велична Аґнія Вітроносна, блискучий лицар Небесних Військ, грандіозний лідер, а насправді- лише дурна налякана дівчинка, яка мала сміливість кинути виклик самій стародавній Першосилі!

З цими словами Морок різко опустила вниз меч, плануючи проштрикнути ним Аґнію в груди. Але богиня вітру встигла відхилити удар меча своєю зброєю в сторону. Замість цього меч Мороку зламав руку Аґнії та увіткнувся в її бедро, ламаючи кістки та випускаючи пекучу кров. Аґнія скричала від болю так, що аж все довкола затремтіло. Богиня відчула, як скверна від темного леза розповсюджується по її жилам, отруює кров, викликає слабість, поглинає її зв'язок із стихією вітру. Руки Аґнії затремтіли, вона ледве не випустила свого срібного меча. З останніх сил, богиня обхопила слизьку від власної крові рукоятку. Аґнія усвідомила, що вони несуться разом із Мороком по просторам космосу, повільно падаючи у безвість. В неї зараз був лише один останній шанс зробити хоч щось. Морок тим часом замахнулася знову мечем і опускала його вниз. Аґнія ухилилася від удару і змогла нарешті увіткнути меч в коліно Мороку. Лезо прорубало тканину сукні, подолало завісу із сутінків, пробило кістку коліна та глибоко застрягло в ній.

Бризнула чорна пекуча кров, повна скверни та такої ненависті, що в Аґнії аж зашуміло у вухах та світ закрутився перед очима богині. Виштрикнувши своє лезо, Аґнія знову увіткнула його в бедро Мороку, продовжуючи різати їй сукню та наносячи нові рани суперниці. Крик Мороку був моторошний та жахливий. В ньому відчувалися одразу тисячі різних голосів, рев, який був втіленням чистої злоби. Отруйна кров Першосили бризнула на обличчя Аґнії, засліплюючи її та обпікаючи шкіру. Раптом, Морок втратила свою форму, перетворившись у темну хмару. Ця хмара розмахнулася та сильно вдарила по богині вітру. Хруснули кістки ребер, Аґнію сильно вигнуло дугою від сили удару і вона миттєво втратила свідомість. Останнє, що вона пам'ятала було те, що вона схопилася за наруків'я свого меча і встигла його вирвати із завіси темної злостивої енергії. З леза меча капала чорна кров, яка продовжувала стікати з нього та капати у темний простір. Хмара Мороку почала слабшати, танути, зникати. Першосила відступала, налякана рішучим спротивом богині вітру та власними ранами, які значно послабили її та позбавили на якийсь час фізичної форми.

Безвладне тіло Аґнії продовжувало падати через зоряний простір Всесвіту. Вона летіла та летіла, у вухах свистів вітер, все тіло нестерпно боліло, але руки не відпускали від себе меча, схопившись за нього мертвою хваткою. Маленька срібна фігурка стрілою пролетіла крізь білосніжні хмари, пробиваючи в них діру та щезла назавжди у безвісті. Ніхто тоді не знав що сталося з богинею вітру та її запеклою противницею. В одну мить Морок зазнала поразки та відступила, а Аґнія була сильно поранена та зникла безвісти.

Тим часом у Царстві Небеснім до тями прийшов Еарс. Його голова боліла та гуділа після такого падіння, яке пережив він. Одним стрибком, бог повернувся до зруйнованої тронної зали та почав озиратися. Він побачив, що Файрос вже сидів, спершись на стіну, Ватера лікувала свої рани, нарощуючи свої порвані сухожилля, Морена схилилася над непритомним Файноком та щось йому шепотіла, а Лайт із блідим обличчям ходив по кімнаті та штовхав ногами уламки. Посеред зали стояв і Світло, який власною енергією допомагав богам лікувати свої рани та приходити до тями. Еарс підійшов до нього та спитав:

-Що сталося, володарю? Куди поділася Морок? А де Аґнія? Я нічого не розумію. Ми виграли чи програли?

-Це відносні поняття, Еарс- знизав плечима Світло, похмуро поглянувши на бога землі- Одна перемога може привести до майбутньої поразки, а поразка здатна надати досвід для майбутніх перемог. Я думаю, що Аґнії вдалося зробити щось значне, я в ній не сумнівався. Всередині неї була справжня сила, яка заключалася у вірі в свої творіння, у необхідність їхнього захисту. Задля свого світу Аґнія була готова ризикнути власним існуванням. Саме ця сила дала змогу їй побороти темну владу Мороку та нанести їй руйнівних ран, які надовго відіб'ються на сутності Першосили.

-Морок загинула?- перепитав приголомшений Еарс.

-О, ні!- похитав головою Світло- Якби вона померла, то я відчув би це на собі. Ми ж пов'язані з нею, не забувай. Тому я б теж помер слідом за нею. Морок десь тут, просто вимушена була відступити та тепер буде обережнішою в своїх діях. Вона недооцінила вас всіх і жорстоко за це поплатилася. Тепер Темна Леді буде розважливо планувати свої дії та ще знайде способи вплинути на долю вашого світу.

-Зрозуміло, але ви так і не відповіли мені не друге питання. Що сталося з моєю сестрою?- стривожено спитав Еарс.

-Це мені, на жаль, невідомо!- розвів руками Світло- Хоч я і Першосила, але не можу знати все, що відбувається у віддалених куточках безмежного Всесвіту. Можливо, сталося гірше і Аґнія віддала своє життя задля того, щоб виграти для нас час у протистоянні з Мороком. Але будемо сподіватися на краще. Аґнія могла вціліти і десь загубитися у просторах велетенського всесвіту.

-Тоді її треба негайно віднайти. Треба одразу ж вирушити на допомогу. Моя сестра може бути сильно пораненою!- бог землі почав метушитися по всій кімнаті, не знаючи з чого почати.

-Спокійно, Еарс, спокійно! Не треба зараз розводити тут хаос- замахав руками Світло, зупиняючи бога- Я відчуваю, що ми не повинні зараз втручатися в долю Аґнії. Зараз саме вона буде відігравати рішучу роль у боротьбі із Мороком. Якщо ми спробуємо щось змінювати на її шляху, то це може зруйнувати наші сподівання та привести весь світ смертних до загибелі. Бо як кажуть- чим більше ти хочеш відвернути лихо від себе, тим своїми діями більше його кличеш до себе. Невтручання у нинішні події може стати тим самим каталізатором, який зможе надати нам перемогу над Темною Леді.

-Але ж ми не можемо ось так кинути Аґнію невідомо де напризволяще!-у розпачі вигукнув бог землі, не вірячи у таку байдужу позицію Світла.

-Ми її й не кидаємо, Еарс, а лише слугуємо долі, яка стоїть вище нас всіх- серйозно відповів Світло- А доля зараз допоможе Аґнії розкритися вповні, зрозуміти краще саму себе та те, що вона кохає насправді. Коли вона це зрозуміє, то стане справді могутньою богинею та неймовірним лідером. Настає Темна Доба і ми всі повинні її зустрічати з обережністю та певною стратегією. Морок нікуди не поділася. Вона тут, повсюди і планує свою помсту за сьогоднішню тимчасову поразку. Можеш повірити мені на слово, вона захоче відігратися на вашому світі. Тому ми будемо чекати слушної миті, щоб вступити у наше протистояння з нею. А поки що, вся надія знову покладеться на Аґнію та простих смертних, які можуть бути набагато сильнішими, чим думаєте ви, їхні творці. А внутрішня сила смертних може стати неприємним сюрпризом для Темної Леді, яка знову недооцінює своїх ворогів. Тому готуйтеся, боги, лікуйте рани, набирайтеся сил, відновлюйте свій палац та чекайте на відповідний сигнал. Повірте, ви всі його відчуєте. І тоді зможете захистити власний світ від Мороку.

-Але чи назавжди?- тихо спитав Еарс.

-Ні, тепер ця війна буде тривати вічно!- тяжко зітхнув Світло, опустивши погляд на підлогу- Темна Леді не може бути остаточно знищеною, а сама вона ніколи не спиниться перед досягненням своїх моторошних цілей. Ми можемо лише передбачати її атаки та робити спроби перемогти її у тимчасовому еквіваленті. А кожну перерву від битви готуватися та не допускати нового повернення Мороку до нас.

"The Dark Age begins" theme: https://music.youtube.com/watch?v=bzk71IFg-vM&feature=share