Хроніки Аквілону

А в цей самий час, коли Морок зрадила богів та почала свій руйнівний марш проти них, в світі смертних відбувалися свої невідворотні процеси, ніяк не пов'язані з діяльністю богів. Битва темних сил із світлими та наслідки Часової Руйнації значно відобразилися на обличчі світу, спричинивши значні руйнування та катаклізми. Але коли вир незвичайних сил вщух, то смертні почали потихеньку приходити до руху і намагатися жити далі в зміненому світі, де все вже не могло бути таким, як раніше. Зміни, які стерли з тканини реальності високорозвинену цивілізацію ефілнуарців, яка довгий час домінувала на теренах тогочасного материка, дали поштовх для розвитку інших рас, які знаходилися під гнітом ельфійських панів. Ці рухи у народних масах отримали назву в історичних хроніках як Велика Масагетська Міграція. Ця міграція охопила значну частину народу масагетів і сприяла розселенню людей у різних куточках материка чи, взагалі, за його межами, сприяла утворенню абсолютно нових етносів, культур, звичаїв та релігій, які весь час видозмінювалися, поки не придбали свій сучасний варіант. Процес міграції масагетського народу був тривалим у часі та зайняв собою західні, центральні та південні землі, перекинувшись і за межу морей та океанів на інший, до цього часу невідомий материк, який не був знайдений ефілнуарцями у ті часи. Безпосередньою причиною початку Великої Масагетської Міграції вважається жахливе миттєве падіння домінуючої у ті часи Ефілнуарської Імперії та наслідки Часової Руйнації і катаклізмів. Ці процеси сприяли розгубленості більшості масагетів, які звикли вже до того, що за них подумають ельфійські пани, що від них прийде відповідний наказ, а нові зміни відлякували темних неосвічених людей стародавньої епохи. Позбавлені рабства та панування домінуючої нації ефілнуарців, масагети не знали просто, що їм робити далі і через це почали блукати безцільно материком. Спочатку сенс міграції лежав в тому, щоб повернутися на західні землі, де масагети жили до зустрічі із ельфами. Але довге перебування в рабстві, зіткнення з іншою, більш привабливою культурою, новітньою на той час ельфійською релігією, та життя у бараках сприяло тому, що люди просто не змогли повернутися до колишнього життя. Ще більше розколювати єдиний народ масагетів почав фактор того, що половина народу мала зв'язки із ефілнуарцями, які призвели до виникнення масагетів-напівельфів. Це робило єдиний, споріднений народ, розділеним початково на дві гілки народностей, які вже не могли існувати одне з одним через різні переконання та етнічний склад.

У широкому сенсі розуміння Велика Масагетська Міграція розпочалася через такі фактори, як зростання чисельності різнорідного населення материка, постійне кочування масагетських племен з місця на місце з відсутністю постійної домівки, катаклізмів тих часів, які призводили до руйнації та змін у середовищі, що спонукало людей боятися та шукати свого місця у цьому страшному великому світі без керівництва своїх ельфійських панів, які зникли без сліду,залишивши по собі небезпечні магічні руїни. Пам'ять про ельфів з роками почала стиратися, люди забували, що колись існувала така велика розвинена цивілізація, поки згадки про неї повністю не були стерті зі сторінок історії. Наслідком Великої Масагетської Міграції стало те, що на теренах колишньої Ефілнуарії виникли нові племена, нові етноси, а згодом і нові держави та імперії, про які буде розказано пізніше.

Перед тим як розпочати розповідь про Велику Масагетську Міграцію, потрібно детально проаналізувати все, що відбувалося у Ефілнуарії поміж існуючими в ній народами, які зв'язки між ними існували і який вплив вони мали на масагетів. Як ми вже знаємо, на початку ельфійської епохи на материку більшість частин була не заселеною, а являла собою дикі ліси та рівнини. Густонаселеними були тропічний схід, на якому жили тогочасні ефілнуарці, а також степовий захід із помірним кліматом, де проживали перші масагети. Крім того, не варто забувати, що за східним морем розташовувалися Фалінестійські острови, розділені на Північну Фалінесті та Південну Фалінесті. Відповідно, це були території, густо заселені народами камарантів та кітцуне, які, внаслідок природнього розташування, були відірвані від контактів із представниками інших рас і тому зберігали свої сталі звичаї та культуру. Мовленнєві групи народів також тоді становили ось таку складову: ефілнуарську групу(Efilnuarnian Chib), масагетську групу(Masagetian Norsk), і діалекти народів Фалінесті, відповідно, "Runasimi Shimi"(група камарантів) і "Nihongo Kaguho"(діалектична група кітцуне). Спочатку кожен народ мав свою мову, свою культуру і зберігав всі надбання, відповідно розвитку своєї нації. Це ж стосується і релігії, яка була в кожного своєю. Ефілнуарці були більш тісно пов'язані з природою та стихіями, в їхньому пантеоні вшановувалися такі боги, як Філарель, Файнок, Найтіель, Імлах, Німрас, Ейрад, Аланхейя та Квент. Всі ці боги знаходили відображення в житті кожного ефілнуарця, в урочистих святах на честь того чи іншого бога. Своїх померлих ельфи не ховали, а спалювали на вогнищі, вірячи, що очисне полум'я Імлаха очищає тіло померлого від земних турбот, а потім попіл розвіювали на вітру, бо за віруваннями Аланхейя, богиня вітру, приходить за душею та забирає її із собою до Царства Небесного. Концепція "Аланхейя вдихає життя у ефілнуарця і з останнім подихом його забирає" відігравала значну роль в сакральному житті ельфів. Проте, нерідко зустрічалися руїни ельфійських катакомб та скарбниць аристократії, де розташовувалися поховання, в яких попіл померлих ховали у спеціальних золотих урнах. Це робилося для того, щоб предки певного ефілнуарського клану могли повстати з мертвих та захистити важливі речі клану від можливих грабіжників. Попелясті духи, які виникали внаслідок таких могутніх заклять могли створювати непередбачувані перешкоди для випадкових мандрівників.

Подібна ідея зі створенням духів-захисників трохи згодом знайшла своє відображення в культурі одного із народів людей, сатріанців, які мали схожі вибіркові поховання для захисту магічних артефактів та інших важливих речей для цього народу. Це дає можливість здогадатися, що ельфійський вплив на масагетів був настільки сильним, що відобразився у генетичній пам'яті поневоленого народу, щоб потім ось так імплементуватися в сатріанську культуру, похідну від масагетської та ряду інших. Про цей народ буде розповідатися окремо.

Багато людей не хотять в це вірити, але існує підтверджена теорія щодо того, що боги були одними для всіх народів, але кожен з цих народів трактував їх по своєму. Проте, про цю теорію всі забувають на тлі домінуючих релігій, таких, як ефілнуарська, а трохи згодом і недійська, які створювали шаблон ідеальної правильної віри для всіх, хоча відрізнялися просто за основними вченнями та назвами богів. В порівнянні до ефілнуарської, масагетська релігія включала схожих богів. Теперішні історики звикли називати богів масагетів сучасними іменами, приписуючи, що це були людські назви богів, щоб підкреслити зайвий раз величність людської раси та її унікальність. Я ж, в свою чергу, опрацювавши купу літописів та історичних матеріалів рішуче не погоджуюся з такими твердженнями. В моїх очах невірне трактування історії робилося для того, щоб задовольнити імператорів правлячої династії та підкреслити могутність аквілонської імперії, а не для об'єктивної істини.

Насправді ж, масагети тих часів вірили в тих самих богів, що й ельфи, за деякими винятками, але носили вони назви на тогочасному масагетському діалекті. Боги називалися наступним чином- Пірос, Хідрасма, Геос, Анемо, Ліхтайос, Мортала. Виключення становили лише Файнок, Філарель та Найтіель, але невідомо яким чином масагети доельфійського періоду знали такі назви саме цих богів. Спорідненість ефілнуарців та людей не доведена, це абсолютно різні етнічні групи за мовою, культурою та релігією. Тому, не інакше, як самі боги могли вкладати знання у своїх вірян, що й може пояснити отаку схожість деяких назв.

На відміну від ельфів, масагети мали більш примітивну грубу культуру. До ельфійського приходу в них процвітав тотемізм, де замість храмів будувалися кам'яні кола, в яких по центру розташовувався вівтар для жертвопринесень, а довкола нього височіли кам'яні скульптури, що зображали богів масагетів. Для ефілнуарців, в яких існували храми богів, вітражі із зображенням їхніх стихійних божеств та чарівні мармурові скульптури, така людська релігія здавалася варварською та темною. До того ж, люди вірили не в Царство Небесне, а в Царство Мертвих Мортали, а Мортала на масагетській мові це Морена, богиня смерті. Вважалося, що вона приходить в останній час до померлого і забирає його душу до свого чорного палацу, де святкують інші душі. А тіло масагети не спалювали, а ховали у труні, зоставляючи над нею захисний знак у формі хреста, зробленого із дубових палиць. Це символ бога мудрості Файнока, в стародавні часи він символізував великий досвід, який здобув померлий під час свого короткого, але насиченого на події життя. Ще вважалося, що це символ перехрестя, магічного місця, де мандрує душа і там їй буде легше знайти шлях до місця спочинку чи в день пам'яті відвідати своїх близьких вночі. Цей звичай, на диво, уцілів через стільки часів і знайшов своє відображення у культурі недійців, яких вважають прямими нащадками масагетів із сивої давнини. Щоправда, зараз недійські поховання відрізняються різного роду урочистостями та новітніми символами, але про це ми поговоримо якось в інший раз.

В свою чергу віддаленість культур Фалінестійських островів сприяла їхній архаїзації по відношенню до інших рас з материка. Камаранти та кітцуне мали якусь спорідненість в релігії, виражену саме через особу головного божества пантеону. Камаранти шанували Зміїну Королеву, своєрідне відображення Найтіель у їхній культурі, в той час як у кітцуне головним божеством стала Лисиця Фортуната, теж втілення Найтіель. Але на цьому спорідненість і закінчується. Бо божество камарантів полюбляло полювання, війни, хоробрість та героїчну смерть своїх підданих, а також приймало виключно криваві жертвопринесення. У кітцуне ж,окрім Фортунати, шанувалися і її діти, у вигляді чистих стихій, а не у антропоморфному стані. На відміну від камарантської Зміїної Королеви, боги кітцуне проповідували любов до природи та жагу до миру та процвітання. Це була фактично перша релігія тих часів, яка закріпила за собою закони пацифізму та несприйняття війни повністю.

Стосовно письменності теж варто сказати пару слів. Найбільш освіченим та талановитим народом тих часів був саме ефілнуарський народ. Будучи мандрівниками та дослідниками, ельфи розвивали свою письменність на високому рівні. Вони започаткували свій власний алфавіт та стиль написання, який із часом став називатися ном-немерським. Він характеризувався відображенням букв та слів унікальним поєднанням красивих візерунчастих рун, які викладали весь текст, як окремий витвір мистецтва і надавали йому прекрасного гармонійного вигляду.

В свою чергу, масагети були надто темними людьми. У них існувало письмо, але його вірніше буде називати протописемністю. Виконувалося воно на глиняних дощечках або шкірі тварин, своєрідному пергаменті спеціальним залізним стилетом. Писали масагети грубими товстими рунами, але збереглося надто мало писемних джерел масагетів, щоб детальніше дослідити цей первісний стиль письма. Якщо ж говорити про культури Фалінесті, то в них існувала писемність на схожому рівні з масагетами, хоч і відмінна від людського. Камаранти залишали подряпини своїми кігтями на стінах вівтарів богині або корі дерев. Ці подряпини формували певні знаки та символи, які складалися у слова камарантської мови, яка складна за своїм розумінням, але й примітивна водночас. У кітцуне ж існувала ціла традиція щодо письма. Коли над землею простягався повний місяць, цей народ збирався біля моря, пірнав та ловив кальмарів. З них вони видобували чорнила, які з допомогою магії могли зачаровувати та надавати їм довготривалості. Далі з бамбуку виготовлялися спеціальні дощечки, які розкреслювали у вигляді таблиці. А далі по клітинкам цієї таблиці вимальовувалися спеціальним пташиним пером складні візерунки. Дехто називає їх рунами, асоціюючи з більшістю стародавніх мов. Я ж, як дослідник, повинен сказати, що, коли руни втратили своє велике значення, поступившись місцем сучасним буквам та новітнім мовам, то, натомість стиль кітцуне витримав перевірку часом і зберігся в сучасності, залишившись незмінним. Дехто характеризує це все, як наслідок ізоляції кітцуне від зовнішнього світу та їхню стародавність, як народу. Можливо, ці фактори і мають місце у збереженні кітцуне їхньої оригінальної писемності, але я ще додам, що це зовсім не рунічний стиль письма, а, скоріше за все, саме ієрогліфічний. Навіть красиві ельфійські руни значно відрізнялися від більш витонченого і прекрасного стиля кітцуне, який самі вони називали "Kazeninote Tonde Iru", тобто "Той, що летить по вітру". Така назва зумовлена саме легким, танцюючим написанням ієрогліфів, їхньою поетичністю, співочим звучанням та певним порядком в написанні. Щоправда, при всіх прекрасних традиціях, зв'язаних із письмом, кітцуне писали виключно в певних випадках. Це стосувалося послань до богів, написання релігіозних звичаїв, які формували своєрідні закони всередині суспільства кітцуне, поезії на свята в честь богів, а також важливих повідомлень або заповітів батьків до дітей, адже родина, родинні зв'язки, кланові стосунки та племінні союзи відігравали велику роль в житті народу кітцуне, тому для цього теж використовувалося письмо.

Для того періоду існуючі народи можна поділити на прогресивні та варварські. Ефілнуарці сміливо відносяться до прогресивних цивілізованих народів, які тягнулися до нових досягнень і швидше за всіх досягли високого рівня соціального строю. В той же час, до варварських народів відносяться масагети, камаранти та кітцуне. Масагети сюди потрапили через свій тотемізм, нерозвинену писемність та сталість свого соціального розвитку, без значних змін впродовж довгого часу. Камаранти увійшли в цю категорію теж через їхню варварську релігію, жорстокі звичаї, жертвопринесення та недостатню розвиненість письма та соціального строю, яке знаходилося на племінному рівні. Кітцуне, як і масагети, балансували на межі поміж варварською та прогресивною культурою, але їхня відносна пасивність, збереження старих звичаїв та культурних елементів, соціальна замкнутість суспільства і відсутність зовнішнього впливу та стосунків із іншими культурами призвели до певної архаїзації кітцуне. Через це вони теж вважаються саме варварським народом, який знаходився поза межами цивілізованого світу.

Тепер поговоримо про вплив інших культур на народи стародавньої епохи. Найбільш прогресивною та активною культурою тих часів була звісно ефілнуарська. Мандруючи по землям материка, ельфи відкривали все більше земель, колонізувати їх, засновували нові міста та розширювали свій вплив далеко за межі східних земель. Коли ельфи вперше прийшли на захід, то сталося зіткнення таких різних між собою культур і станів, як ефілнуарська та масагетська. На початку цих стосунків ельфи намагалися більше дізнатися про масагетів, вивчили їхню мову та намагалися навчити своєї, щоправда спочатку це викликало великі труднощі саме через багатобарвність ельфійської мови, яка мала більше виражень, синонімів та поетичної піднесеності, чим більш груба масагетська мова. У ефілнуарців в ті часи існувала грошова система- красцій, в той час як масагети не знали грошей і створювали виключно обмін продуктами виробництва. Тому між ельфами та людьми зав'язалася перша торгівля, де люди міняли їжу та різні корисні речі на магічні чарівні ельфійські речі та гостру зброю. З тих пір уклалися зносини поміж двома народами, де масагети щиро захоплювалися здобутками ефілнуарського народу та самі добровільно тягнулися до нових вражень та знань.

Трохи пізніше ефілнуарці здійснили свою експедицію на Північну Фалінесті, відкривши ці землі та почавши їх досліджувати. Звісно, що поява чужинців на їхній землі викликала гнів у камарантів, для них це була священна війна проти нових загарбників. Жорстока релігія і колишнє поневолення у гігантів відіграли свою роль у світогляді камарантів та їхній ненависті до всього чужого та не схожого на них. Щоправда, ельфи виявилися могутнішими за диких камарантів і після війни з цим народом вони завоювали їхній острів та прирекли камарантів на рабство. Для камарантів фактично відродилося негативне ставлення до них, як до нелюдей, яке існувало при гігантах. Між камарантами та ефілнуарцями виникла вічна ненависть одне до одного.

З появою Ефілнуарської імперії ельфи стали домінуючою нацією на материку і це призвело до поступових утисків прав та свобод інших народів, яких силою чи обманом включили до складу народів імперії. Використовуючи прагнення масагетів вчитися здобуткам своєї культури, ефілнуарці легко підкорили людей та прирекли їх на рабство, зруйнувавши колишні дружні зносини поміж народами. Ось так камаранти та масагети опинилися під владою ефілнуарців, які мали на ці народи величезний жорстокий вплив, який носив у собі репресивні ознаки. Врятуватися від зовнішнього впливу вдалося лише кітцуне, які власними силами змогли зачаклувати Південну Фалінесті таким чином, що на всіх мореплавців нападав великий страх і цей острів назавжди залишився прихованим від уваги ельфів і тому не був відображений на їхніх мапах. Тому тут є підтвердження того, що кітцуне уникнули ельфійської експансії і змогли зберегти свою самобутню культуру, приховавши власну присутність.

Коли Ефілнуарська імперія досягла своєї значної могутності, поневоливши інші народи, розпочалася програма посиленого ельфійського впливу. Сюди входили заборона рабам спілкуватися своєю власною мовою, вшановувати своїх богів та робити щось із своїх старих звичаїв. Натомість, камарантів та масагетів силою змушували вивчати ефілнуарську мову та письмо, які стали спільними для всіх народів імперії, а на релігійні свята рабів зганяли до ельфійських храмів, привчаючи до вшановування ельфійських богів. Незважаючи на ось такий тиск, самі ельфи не вірили у можливість змінити поневолені народи, тому вічно називали їх варварськими і не дозволяли рабам користуватися всіма благами та привілеями ефілнуарців, хоч були випадки, коли більшість людей добровільно переходила у ельфійську віру, проте їм не довіряли і прирівнювали до інших нескорених осіб. Варто зауважити, що камаранти не були такими гнучкими, як люди. Невідомо чому так, але цей народ залишався вірним старим звичаям і не корився жодним ельфійським забаганкам. Вони були у рабстві, але душею й серцем залишалися вірними Зміїній Королеві. Можливо, саме вчення цієї богині, що за життя не потрібно хапатися, а його можна дорого продати у славетній битві, і сприяло ось такому світогляду камарантів та робило їх менш вразливими до чужого впливу.

Масагети, в свою чергу, більше підлягали змінам. Це зумовлено ще й тим, що ельфійська культура викликала зацікавленість у багатьох, навіть у рабському становищі. Попри страх покарань, більшість людей із цікавістю стежили за життям своїх панів, за їхніми звичками та унікальними здобутками, світськими розмовами та пишними святами, поглинаючи кожен аспект цієї культури. Звісно, що й серед людей були радикальні особистості, які противилися чужорідному впливу, але їх було менше, чим тих, хто цікавився ефілнуарським стилем життя та вважав, що від ельфів можна навчитися кращим речам, чим залишатися при колишньому становищі.

Не всі ельфи теж були поганими. Деякі клани ставилися лояльно до своїх масагетських рабів і тому дозволяли таємно їм більшість речей. Саме завдяки цій підтримці, масагети змогли зберегти на довший час свою мову, культуру та релігію, передаючи її від покоління до покоління. З похованнями тоді все було надто тяжко. Ельфи не дозволяли людям ефілнуарську традицію зі спаленням тіл померлих але й забороняли ховати померлих масагетів за людським звичаєм. Зазвичай, тіла відвозили до лісу та скидали у ярах, віддаючи диким звірям. Це було неприховане знущання ефілнуарців над масагетами, яке повинно було показати рабам їхнє місце у жорстокому світі ельфійського правління. Ефілнуарцям вдалося зробити неймовірне- придушити повністю будь-які думки про повстання серед своїх рабів. Всі, хто зростав у рабстві з дитинства, просто вже не знали іншого життя і тому байдуже ставилися до свого становища, не задумуючись над тим, що може існувати якесь інше життя. За довгі роки ефілнуарського панування масагети переймали більшість культурних елементів ельфів, поступово віддаляючись від своїх колишніх традицій. Можливо, саме період рабства, яким би він жорстоким не був, сприяв поступовій адаптації варварів-людей до цивілізації, їхнього виходу за рамки колишнього існування.

Темний період Ефілнуарської імперії найбільше всього зачепив саме вразливі верстви населення, тобто рабів. Так, як їх було не шкода, то ельфи часто формували із масагетів та камарантів перед своєї армії, змушуючи їх бути розхідним матеріалом на полю битви, поки справжні воїни та чаклуни не зможуть отримати бажану перемогу. Війна Демонів, яка тоді прокотилася землями імперії забрала життя багатьох масагетів та камарантів, які були змушені віддавати своє життя за існування існуючого ладу. Дехто слушно зауважує при аналізі історичних матеріалів тієї доби, що існували випадки добровільного вступу масагетів та камарантів до ефілнуарської армії. Чому відбувалося саме так? Адже раби могли скористатися можливістю та підняти заколот проти імперії, коли вона була більш вразливою та слабкою. Цього не сталося через причину, яка була освітлена вище, тобто акцептування рабства від народження, а також невеликий вибір поневолених народів. І масагети, і камаранти розуміли, що якщо переможуть сили Інферно, то тоді їх очікує повний геноцид, адже милосердя від розлючених Дарнзайр не варто було й очікувати. В даному випадку, рабське становище у ефілнуарців виглядало набагато кращим, ніж те, що могли принести з собою на землі смертних демони, тому й раби готувалися вступити у лави армії ельфів, захищаючи і свої власні життя. Ще було так, що деякі масагети таким чином хотіли віддячити своїм панам за хороше ставлення до них і тому йшли захищати представників того чи іншого ельфійського клану. Війна Демонів закінчилася перемогою ефілнуарців, але жертв було надто багато, як серед ельфів, так і масагетів з камарантами.

Саме тоді членами клану Блекдеґер і почалося просування в імперії закону про пом'якшення статусу рабів. Цей закон був створений на тлі демографічної кризи у ельфійському суспільстві, коли багато славетних родів та кланів віддали своє життя у кривавій боротьбі з демонами. Ефілнуарці були наділені довгим життям, проте народжували дітей не так часто і багато, як треба було. Через це наслідки війни сильніше всього відобразилися саме на ефілнуарцях, які почали вироджуватися, їх ставало все менше та менше. Новий закон дозволив ефілнуарцям вступати у міжрасові шлюби задля збереження власної нації. Для рабів вступ у шлюб із ефілнуарцями означав фактичне звільнення із рабства та урівняння в статусі з високородними ельфами. Діти, народжені від таких шлюбів, називалися напівельфами та мали можливість навчатися в одній школі із ефілнуарцями та сподіватися на привілейоване становище в містах імперії. Проте, існувала одна жахлива вада дітей, народжених у таких шлюбах, про яку варто розповісти для більш чіткого розуміння ситуації.

Ефілнуарці відрізнялися від людей худорлявою статурою, були надто високими, стрункими та прекрасними створіннями з витонченою красою. Масагети ж були більш кремезними, середнього зросту та міцної статури, смаглявими, із коричневим волоссям та карими очима переважно. Люди більш тяжіли до фізичної праці, в той час як ельфи були поєднані тісніше із природніми стихіями та володіли могутньою магією. Коли ефілнуарці та масагети змішувалися поміж собою, то це призводило до народження напівельфів, які були слабкими. Ця слабкість виражалася в тому, що людські тіла новонароджених не витримували могутньої ельфійської крові, насиченої магією. Тому під ефектом цієї крові напівельфи народжувалися маленького зросту, до поясу дорослій людині. Вони були фізично слабкими, але їхня здатність чаклувати перевершувала можливу уяву. Людська стійкість поєднувалася в них із ельфійським розумом та любов'ю до природи.

Звісно, що не могло все пройти в імперії так чудово та мирно. Новий закон про міжрасові шлюби та виникнення етносу напівельфів всередині ельфійського народу викликав хвилю невдоволення серед більшості ефілнуарців, які виступали за збереження чистоти крові своєї нації. Здається, що в ефілнуарцях пізнього періоду імперії заговорив простий страх, що люди поглинуть повністю самих ельфів, змінивши їх у цьому світі. Боячись цих невідворотних процесів, які діялися всередині держави, ефілнуарці радикальних поглядів почали масово порушувати закон про міжрасові шлюби, вбиваючи всіх колишніх рабів, напівельфів та тих ефілнуарців, які наважувалися на подібні шлюби. Фактично, в імперії почався новий геноцид по етнічному признаку, який призвів до того, до багатьох напівельфів та рабів втопили у океанах крові, впроваджуючи жахливу різанину по всім містам імперії без винятку. Це спонукало до гніву серед новоутворених етнічних мас та тих кланів ельфів, які виступали проти рабства. В Ефілнуарській імперії розпочалася нова громадянська війна, яка назавжди розколола ельфів на прихильників ефілнуарської деспотії та чистоти крові та демократичну верству, виступаючу за зміну державного ладу та лояльне ставлення до всіх існуючих рас. Демократична група ефілнуарців почала масово звільняти всіх рабів та підіймати їх на повстання проти Ефілнуарської імперії, чий курс завів ельфів у ще більшу жорстокість, чим раніше.

Все йшло до того, що демократи переможуть, скинуть імператора з престолу та запровадять нову Ефілнуарську Республіку із виборним сенатом та союзним ставленням до всіх своїх зовнішніх сусідів- масагетів та камарантів, яким зобов'язані були повернути землі Північної Фалінесті та західні землі Ефілнуарії. Проте, одна непередбачувана подія перекреслила всі сподівання повстанців раз і назавжди. Справа в тому, що до рук імператора потрапила небезпечна зброя- Часова Обсерваторія, здатна впливати на течію часу та змінювати її так, як забажає цього сам власник. Повстанці намагалися зупинити імператора перед його лихими цілями та знищити обсерваторію раз і назавжди. Сам імператор переслідував ось такі цілі- він хотів стерти із минулого всі ельфійські клани, які були задіяні у повстанні. Бажання досить небезпечне, адже не можна щось забрати із часової тканини і сподіватися, що це не буде мати великих та значних наслідків на майбутнє. Але ситуація стала гіршою, коли імператор виявився не здатним керувати такою могутньою силою цієї таємничої машини. Сила Часової Обсерваторії вирвалася на волю і обернулася проти тих, хто її викликав у цей світ, тобто всіх ефілнуарців. Руйнівна хвиля прокотилася всіма землями і стерла виключно всіх представників ельфійської раси, перетворивши їх у прах. В одну мить величні ельфійські міста стали порожніми руїнами з небезпечними пастками, залишеними їхніми колишніми господарями, а імперія Ефілнуар назавжди була знищеною, бо сама себе стерла з обличчя світу разом із своїм пихатим народом, який думав, що може керувати могутніми силами, подібно до богів.

Багато руйнівних катаклізмів прокотилися над землею, коли сталася Часова Руйнація. Самі стихії вийшли з-під контролю богів та ледве не знищили світ. На щастя, богам вдалося частково припинити катаклізм, залишивши лише маленьку часову аномалію поміж східною частиною материка та Фалінестійськими островами, яка не сильно шкодила балансу сил у Всесвіті. Поки тривали катаклізми, масагети та камаранти тікали туди, куди тільки могли дістатися. Наслідки Часової Руйнації застали сили повстанців під час останніх вирішальних боїв проти сил імперії. Прямо на очах здивованих колишніх рабів їхні союзники та вороги з числа ельфів падали на землю у жахливій агонії та зникали, розсипаючись на пил. Шоковані повстанці думали, що проти всіх була задіяна якась могутня та небезпечна магія, тому відступили з поля битви та заховалися у печерах та серед лісів, майже не покидаючи своїх тимчасових притулків. Коли катаклізм вщух, масагети та камаранти спільно вирушили на північ та схід, шукаючи слідів своїх ельфійських союзників, під проводом яких вони й боролися. Роки рабства не зробили рабів самостійними і їм було незвично залишитися наодинці із собою у цьому великому безмежному світі.

Кажуть, що масагети та камаранти блукали по руїнам ельфійських міст та селищ подібно до сірих привидів. Вони були втомленими, розгубленими та самотніми і не вірили тому, що сталося щось надзвичайне та страшне. Пошуки хоча б когось із ефілнуарців зайняли багато часу. Колишнім рабам потрібна була вказівка командира щодо того, що їм робити далі, куди рухатися та хто переміг у війні- вони чи сили імперії? В одну мить для інших народів не стало ні деспотичної імперії Ефілнуар, ні демократичної однойменної республіки. У світі зовсім не було тепер жодних державних утворень. Серед масагетів були такі, хто щиро плакав, втративши когось із ефілнуарців назавжди, бо встигли прив'язатися до своїх панів,які прагнули відмінити остаточно рабство. Але зустрічалися й інші масагети та камаранти, які раділи тому, що сталося із ефілнуарцями, хоч і не могли пояснити куди зникли всі ельфи. Ці останні представники своїх народів бачили у зникненні ельфів та занепаді їхньої імперії власний шанс на те, щоб отримати бажану волю та почати жити колишнім життям.

Проте, ще дуже довгий час по руїнам ельфійських міст блукали розгублені раби, шукаючи ціль свого нинішнього життя. Заглиблюючись у темні глибини ефілнуарських міст та чіпаючи заборонені магічні артефакти, раби випадково приводили у активність пастки, які лишилися по ельфах, і через це багато хто загинув жахливою смертю у тих руїнах. Крім того, в лісах та степах, в горах та печерах, серед руїн міст стали частими напади дивних моторошних створінь, назв яких колишні раби не знали. Можна здогадатися, що ці чудовиська були таємними експериментами лорда Деймоса Ґатаріена, міазмами його зіпсованої злостивої душі. Їх тримали у клітках в глибоких підземеллях, використовували під час громадянської війни, але коли ефілнуарці зникли, то всі потвори вирвалися на свободу та розбрелися по всім землям. Будучи чужими для цього світу, виродками темної забороненої магії, цими потворами завжди рухали голод, ненависть та жага вбивств. Їхніми жертвами часто робилися масагети та камаранти, які не знали, що робити для знищення подібних чудовиськ. Ці монстри ширилися світом, множилися від дня до дня і ось так в цьому світі з'явилися страшні та таємничі істоти, які ховалися у пітьмі, чекаючи на свої жертви.

З часом масагети та камаранти стали уникати ельфійських руїн, прозвавши їх проклятими місцями, де панують лише зло та небезпека. Забуті всіма, ці руїни занепадали ще більше, їх поглинали довколишні ліси та трава, морок розповзався по залах, де колись лунали ельфійський сміх та співи, де проходили всі важливі свята. Занедбані храми руйнувалися, красиві зображення богів обсипалися та залишилися непотрібними для вшанування. Чим більше часу проходило, тим сильніше масагети та камаранти забували про існування ефілнуарців, поки пам'ять про те, кому належали ці величні руїни повністю не стерлася безжальним часом.

Колишні поневолені народи опинилися у новому світі самі по собі, без звичного зовнішнього керівництва. Саме з моменту занепаду Ефілнуарської імперії та зникнення ельфійської раси і починається Велика Масагетська Міграція. Вона називається масагетською, тому що найбільше всього кочували саме люди, які з часом почали сильніше розколюватися на два різних етноси. Але ця назва приховує в собі факт того, що камаранти теж мігрували в той час, просто на них дуже мало зосереджувалася саме людська історія. Тут варто сказати, що камаранти були більш стійкими до ефілнуарського впливу через свою ненависть до раси ельфів та вірність Зміїній Королеві. Через це камаранти змогли зберегти свої старі звичаї, мову та культуру, бо вони пронесли їх через тисячоліття владарювання Ефілнуарської імперії. Подібно, як до війни з гігантами, так і в даному випадку, камарантів поєднувало з людьми лише спільне прагнення вирватися на волю та вибороти своє місце під цим жорстоким сонцем. Але коли війна закінчилася, то союз камарантів та масагетів припинився. Розірвався він не через якусь ворожнечу чи ще щось, а тому що під час Часової Руйнації кожен народ тікав в свою сторону, не розбираючи дорогу і після цього вже ці народи не мали між собою нових зустрічей та стосунків. Масагети ховалися на теренах північних земель, а камаранти сховалися у східних тропічних лісах, які за кліматом нагадували їхню батьківщину. Припинення взаємин двох народів зрозуміле, бо вони були надто різними поміж собою. Звірораси більш наближені культурно між собою, але не з представниками ельфів чи людей. Тому сміливо можна стверджувати, що є подібні риси в культурі камарантів та кітцуне, але відмінні протилежні ознаки у змієлюдей з масагетами. Будучи більш пристосованими до рабства, бо їхній народ вже зазнавав утисків та расової ненависті у далекому минулому, камаранти швидше зорієнтувалися у світі без ельфів. Зникнення запеклих ворогів принесло їм радість та усвідомлення того, що Північна Фалінесті вільна від ефілнуарської окупації. Тому народ камарантів мігрував через нетрі східних тропічних лісів, дістався моря, збудував міцні бамбукові плоти і переплив море. Невідомо яким чином, але камаранти легко минули Часову Аномалію, що навіки розділила материк колишньої Ефілнуарії з Фалінестійськими островами. Існують здогадки, що Найтіель, Матінка-Природа, змогла захистити створінь, тісно пов'язаних із природою, тому на звірораси й не впливала небезпечна магія Часової Аномалії у місцевих водах. Можливо, це був своєрідний захист бідних пригнічених народів від майбутніх загарбницьких дій інших рас, можливість для камарантів та кітцуне жити в своїй ізоляції та своїм власним розумом. Після того, як камаранти повернулися на свою батьківщину, вони почали відбудовувати колишні поселення, храми власної богині і знову розділилися на звичні клани за кольором своєї луски. Цей народ так і залишився архаїчним і вплив ефілнуарців ніяк не відбився на житті камарантів, а з людьми вони більше так і не взаємодіяли, окрім одного разу, який буде мати місце набагато пізніше. Проте це вже зовсім інша історія, а на довгий час змієлюди зникли зі сторінок відомих хронік, живучи своїм примітивним варварським життям.

А тепер перейдемо безпосередньо до Великої Масагетської Міграції. Коли сталася Часова Руйнація, то люди, як вже говорилося вище, знайшли свій притулок у північних землях колишньої імперії. Сюди вони втекли у великому страху від зникнення ефілнуарців та руйнівної сили незнайомої магії. Це розділило масагетів із камарантами, які втекли до східних лісів. Так, як ці два народи поєднувала лише одна ціль, то після падіння імперії вони пішли різними шляхами. На масагетів ефілнуарці мали величезний вплив і це докорінно змінило людський світогляд та їхнє життя. Спочатку масагети не знали, що їм робити тепер і тому довго кочували з місця на місце по північним землям. Але клімат там був дуже суворим. На тих землях літо було надто коротким, зате зима тривала довше. Масагетам було важко виживати у тих умовах, тому, зібравши речі, вони почали мігрувати у пошуках більш кращих земель та нормального для життя клімату. Серед масагетів давно передавалися згадки про те, як їхні предки жили на західних землях до приходу туди ефілнуарців.

Тому хвиля масагетської міграції прокотилася з півночі, подолала Роздоріжжя, підкорила піки Тінистих Гір, ліси Блеквуду та потрапила до степових рівнинних земель заходу. Тут на вільних розлогих просторах, під блакитним небом та серед краси природи та далеких гірських піків, масагети споруджували тимчасові табори. В них людські племена могли жити по три місяці на кожний сезон. З новим сезоном табори згорталися і мандрівка по незаселеним землям продовжувалася. Через довге рабство у ельфів та примусове впровадження їхньої релігії, люди частіше жили серед природи, чим осідлим способом життя,яким характеризувалися масагети доефілнуарського періоду.

З плином років та безкінечних міграцій по всьому терену західних та центральних земель племена масагетів почали формувати власні самоідентичність, світосприйняття, змінювалися цілковито. Це були перші ознаки різнорідності племен масагетів, що мігрували, та показники скорого розколу єдиного масагетського народу. У складі мігруючих мас були як чистокровні люди- нащадки тих масагетів, яких підкорили ефілнуарці, так і масагети-напівельфи- нащадки людей, які вступали у шлюби із ельфами та відрізнялися великими магічними здатностями та малим зростом. У кожного масагетського племені на чолі стояв вождь, який обирався Колом Старійшин на основі мудрості та віку. Саме вожді приймали рішення щодо розподілу матеріалів та провізії у племені, місця розташування сезонного табору та місце нової мандрівки на наступний сезон.

Довгий час чистокровні масагети та напівельфи жили у мирі та гармонії. Проте згодом стало зрозуміло, що, хоч це і споріднені народи, але відношення до культури ефілнуарців у них було іншим. Чистокровні масагети виступали за збереження людських звичаїв та розвиток саме людської культури. А напівельфи, в свою чергу, не бачили нічого поганого в тому, щоб зберегти всі здобутки ефілнуарської культури та імплементувати їх до людських звичаїв, значно покращивши останні. Це почало призводити до цілого ряду конфліктів та дрібних зіткнень поміж племенами двох різних груп. Спочатку все дійшло до того, що степові терени були розділені на західні володіння племен напівельфів, а східні частини тих земель та центральна зона утримувалися масагетами. Але різноманітні племена не могли жити ось так, постійно просуваючи межу туди-сюди, не в силах поділити землі та вирішити питання щодо релігійних звичаїв. Тому Велика Масагетська Міграція у свій гарячий пік призвела до повного розколу спільної мігруючої маси на дві різноманітні групи. Про них варто розповісти більш детально.

Перша група становила собою чистокровних масагетів, проте їх все важче було називати саме масагетами, бо вони далеко відійшли від своїх предків, які населяли західні землі до приходу ельфів. Ці масагети через постійні конфлікти із напівельфами були змушені знятися зі своїх таборів та вирушити шукати кращої долі в інших землях. Пройшовши через степову та центральні зони, ці масагети прибули на теплий морський південь. Деякий час вони жили тут, займаючись рибальством та мисливством, а далі знову знялися з місця, побудували міцні кораблі із сосен, які зростали у місцевих лісах і вирушили за море, шукаючи нових земель, які належали б всеціло їм. Ходили чутки, що над цими людьми взяв протекторат сам бог мудрості Файнок, який опікувався їхнім плаванням, підтримував їх під час тяжкої морської мандрівки, і привів людей до великого материку, загубленого в туманних водах океану. Нині його немає, але з яких причин, це я розповім набагато пізніше. Коли ці масагети висадилися на тих землях, то почали їх активно колонізувати. Клімат там був помірним, але коли наставали зими, то вони були суворими. Це призвичаїло людей до полювання, заготовки провізії, дров, видобутку вугілля та інших корисних копалин. Свій новий дім люди назвали Недайн, на їхній мові ця назва означає "Край, подарований богами". Від назви своєї країни колишні масагети стали відомими вже під загальноприйнятою сучасною назвою недійців. Під цим терміном розумілися всі представники даної нації- кремезні сильні люди, середнього зросту, із смаглявою шкірою, переважно коричневим чи чорним волоссям, карими, зеленими чи сірими очима та орлиним типом носу. Ці люди були вправними у володінні зброєю, мали спокійний врівноважений характер, тяжіли до ремесел, полювання та рибальства. Мова недійців склалася із колишньої масагетської, але в ній зустрічаються співочі та красиві слова видозміненої ефілнуарської, які майстерно імплементувалися у мову недійців. Письмо недійців теж стало більш витонченим та красивим, воно передавало мову людей, але писалося рунами, схожими за стилем на ном-немерський, ще один доказ впливу ельфійської культури на людські раси. Недійці через суворість клімату своєї батьківщини перейшли до осідлого способу життя, споруджуючи дерев'яні та кам'яні поселення, обнесені муром чи гострим тином. Релігія недійців походила на релігію стародавніх масагетів, але із рядом значних змін. Вплив ельфійської культури був виражений у поступовому переході від тотемізму до цивілізованої релігії. Недійці споруджували величні храми, які присвячувалися одразу всім богам. Зображення богів було у вигляді красивих статуй, як у ельфів, у формі вітражів чи ікон, виконаних справжніми майстрами. Сам образ людських богів значно видозмінився, як і їхні назви придбали більш звичний та сучасний варіант. Головною релігійною книгою недійців стала Олдґада, за легендою написана самим богом мудрості Файноком та передана у дар вождю недійців під час морського плавання у пошуках нової батьківщини. Олдґада містила в собі основні релігійні засади, описувала обряди та свята, вчення богів та заповіти для вірян, а також ця книга закріплювала у собі перші закони нового суспільства. Символом нової релігії став дуб, як уособлення мудрості. Тому, кожен недієць у дитинстві проходив освячення, коли на новонародженого кропили святою водою, в якій перед тим варили дубові жолуді, листя та гілки. Потім на шию одягався амулет у вигляді металічного кола із зеленим тлом та срібною емблемою дубу Файнока. Основними богами недійців були Файнок, бог мудрості(покровитель вчених, бардів та мислителів), Філарель(покровитель мисливців), Файрос(покровитель ковалів та зброярів), Ватера(покровителька цілителів та рибалок), Еарс(покровитель будівничих та землеробів), Аґнія(покровителька мандрівників та друїдів), Лайт(покровитель лучників та учасників спортивних змагань) і Морена(богиня смерті). Як видно з цього переліку, то недійці успадкували ельфійський пантеон, але змінили його відповідно до розуміння людей. Тому недійська релігія вважається продуктом того, що утворилося від зіткнення масагетського та ефілнуарського пантеонів. Трохи згодом недійська релігія стане домінуючою для більшості представників людського народу, але про це буде пізніше. Також, слушно зауважити, що в недійському середовищі існувало рівноправ'я поміж жінками та чоловіками, що робило цей народ першим на шляху до утворення великої цивілізації після ефілнуарців.

Тепер ми поговоримо про другу хвилю масагетської міграції, яка продовжувала охоплювати західні степові землі материка колишньої Ефілнуарії. Після того як недійці покинули ці землі та відпливли за далеке море, це дало значний поштовх для розвитку напівельфів та вільного освоєння ними степових земель. На відміну, від недійців, цей народ довгий час залишався кочовим, знімаючись із таборів кожен новий сезон. Так, як ці люди походили із союзів людей та ельфів, то вони звикли бути близькими до природи. Ночувати під відкритим небом, спілкуватися із рослинами, тваринами, рибами та комахами для них було звичною нормою. В повсякденних заняттях напівельфи знаходили радість, просте щастя та щось прекрасне. Але я не можу довше називати цих людей саме напівельфами, тому треба підвести історію до того моменту, як вони отримали свою сучасну назву. Будучи тісно пов'язаними із природою та її створіннями, ці маленькі люди майстерно орієнтувалися серед високої степової трави, болотяного очерету та інших рівнинних трав, що росли на їхній землі. Руки цих людей творили справжні чудеса і вони могли зростити на землі будь-що, що тільки їм забажається, бо оточували кожну живу істоту теплом та любов'ю своєї щирої душі. Мандруючи степами та лісами, маленький народ напівельфів збирав різні гриби, рослини та степові квітки. Вони придумували їм нові назви та розбиралися в якостях цих рослин. Це призводило до того, що цей народ вміло та майстерно створював зілля та цілющі припарки з різноманітних степових та лісових рослин. Напівельфи почали перетворюватися на талановитих знахурів. Особливо часто вони користувалися зіллями, які робили із степової квітки, яка характеризувалася дрібними квіточками із зеленою серединою та жовтогарячими пелюстками, які завжди блищали від кришталевої ранкової роси. Ця квітка володіла могутніми цілющими якостями і могла вилікувати будь-яку хворобу та відігнати отруту чи вплив темного закляття, але при умові, коли квітку правильно зберуть та вміло приготують зілля. Маленький народ називав цю жовту квітку степовим аґрестом і часто вони прикрашали ним свій одяг чи плели з нього красиві вінки на голову. Через те, що ця квітка відігравала велику роль в житті напівельфів та її поряд з їхніми таборами була велика кількість, то народ закріпив за собою назву аґрестійці, тобто "Народ степового аґресту". Хоча сам "аґрест" на їхній мові символізує "сонечко". Ще ходила така легенда, що свою самоназву аґрестійці отримали від свого старого народного прислів'я "Народ наш з одного боку терпкий та гіркий, як квітка степового аґресту, але з іншого- солодкий та ніжний, як запах квітів бузку!".

Це прислів'я просто відображало характер цього нового народу на теренах колишньої Ефілнуарії. В мирний час маленький народ аґрестійців полюбляв співати, танцювати, готувати смачні страви, гратися в різні рухливі ігри, святкувати свої дивовижні свята, вбираючись у красиві шати. Але коли загроза нависала над цим народом, то вони могли показати несподівану свою сторону- сміливість, внутрішню силу, могутню магію, цілеспрямованість, вірність друзям, рідній землі та власній справі. Перед обличчям ворогів аґрестійці могли стояти сміливо та самовіддано боронити власні землі, проявляючи праведний гнів та нескореність. Тому вважати аґрестійців дурними, легковажними та боягузливими не є доречним. Просто вони найбільше всього полюбляють та цінують саме мирне прекрасне життя та красиву природу, яка оточує їх повсюди і агресія дається їм важко, лише в цілях самозахисту, коли не має іншого вибору.

Мова аґрестійців теж склалася зі старої масагетської та частини ефілнуарської мови. Проте, на відміну від недійців, аґрестійці утворили від цієї суміші новітню абсолютно унікальну мову, яка й отримала назву аґрестійської. Ця мова відрізнялася милозвучністю, щирістю, любов'ю та ніжністю, вона звучала співоче і нагадувала солов'їний щебет. Щоправда, аґрестійська мова розділялася на два діалекти- в стародавні часи важко описати диференціацію двох діалектичних груп, але я спробую все пояснити. Ті племена, які мандрували західними степами, володіли чистою співочою аґрестійською мовою. А ті племена, які кочували східними степами, болотами та передгір'ями володіли іншим діалектом, який називався Моравським через однойменну ріку, яка розділяла тоді основні шляхи міграції племен. Сильно моравський діалект не відрізнявся від аґрестійського, мав багато спільних з ним слів, але він характеризувався глухими шиплячими звуками та деякими незвичними словами такими, як "Вьєнцей", "Мньей", "Олбжимий" і тому подібними, які позначали відповідно слова "Більше", "Менше", "Великий". В основному, аґрестійські племена між собою товаришували і мали торгові зносини. Постійна взаємодія призводила до гармонійного поєднання двох подібних діалектів і не робила важким розуміння суто однієї мови.

В плані письма аґрестійські діалекти теж мали відмінності. Аґрестійська мова сильно видозмінилася та відійшла повністю від рун та ном-немерського стилю написання. Аґрестійцям вдалося створити власний алфавіт, який складався із букв, а не рунічного шрифту. В свою чергу, моравська діалектична група залишилася при ном-немерському стилі, передаючи відомі аґрестійські слова рунами. Це не впливало на взаємодію одного народу і кожен аґрестієць легко знав, як першу мову, так і конкретний діалект східних земель західної частини материка. Дуже велику працю проробили аґрестійці в плані віршів та поезії. Серед цього народу це були надто популярні заняття, які залишилися їм у спадок від ельфійських предків, котрі полюбляли музику та співи. Тому народні пісні аґрестійців ширилися степовими землями і зачаровували слух, вірші писалися прекрасні і описували красу природи та кохання, найважливіші почуття кожної людини. Моторні аґрестійці різьбили з калини та очерету сопілки та вигравали на них неймовірні запальні мотиви, які спонукали танцювати та співати.

Також аґрестійці мали хист у кравецькій справі і вишивали неймовірно зручний та красивий одяг, вкладаючи у візерунки символізм та охоронні талісмани. Тому звичною справою було побачити аґрестійський народ у білих довгих сорочках з вишитим червоними нитками коміром, а голови дівчат часто прикрашали вінки із зеленого листя та красивих степових квіток. Не дуже розвиненим було ковальське ремесло. Аґрестійці виготовляли лише примітивне знаряддя для повсякденних справ, а зі зброї у них були списи та луки зі стрілами. Мечей аґрестійці не знали довгий час, аж поки не зустріли даний вид зброї під час Темної Доби. Але будучи мирним народом, аґрестійці не дуже розвивали власне озброєння і лише з приходом недійських легіонерів остаточно призвичаїлися до мечей та кинджалів, як видам новітньої зброї. Очолював кожне плем'я аґрестійців вождь, який обирався схожим чином, як у недійців, із самих мудрих та досвідчених членів племені. У аґрестійському середовищі панувала патріархальна атмосфера, де чоловіки відігравали важливу роль. Щоправда, права жінок ніяким чином тут не утискалися і вони могли підтримувати чоловіків цінними порадами та словами. Тому жінка у аґрестійців цінувалася саме за свою мудрість та знання народних звичаїв.

Якщо говорити про релігію аґрестійців, то вона в стародавній період була надто слабко визначеною, на відміну від недійської, яка остаточно оформилася на Недайні. Аґрестійці фактично залишили собі відомий ельфійський пантеон, але змінили його під свою сутність. Назви богів ельфів видозмінилися відповідно до людського розуміння. Пантеон аґрестійців у стародавні часи характеризувався головною роллю Матінки-Природи, як центру всього пантеону богів. Ця богиня втратила своє ельфійське ім'я і просто називалася за своїм прізвиськом. Вона символізувала саме життя у цьому світі, складну діяльність узгодженої системи рослин, тварин, риб та комах. Цій богині підпорядковувалися Живйоли, тобто Святі Стихії у розумінні аґрестійців. Файрос, бог Вогню(символізував рідний табір, як першу домівку кожного племені), Ватера(символізувала собою знахарську магію), Еарс(символізував рідну землю, на якій проживали племена), Аґнія(була символом свободи та вільного духу, також виконувала роль богині смерті), Лайт(символізував якісь зміни в житті, сповіщав про погоду і був символом мудрості). Як видно, пантеон аґрестійців перейняв більшу частину релігії від ельфів, теж відмовившись від тотемізму масагетів. Але зміни в розумінні богів були разючими і гарно збігалися з концепцією мирного та спокійного життя аґрестійців. Як можна помітити, аґрестійці не вшановували Морену і не вірили в існування Царства Мертвих, як робили масагети та недійці. В цьому аґрестійці імплементували саме ефілнуарську традицію спалення тіла померлого та розвіювання попелу за вітром. Бо, як і ельфи, аґрестійці вірили, що Аґнія, як дочка Матінки-Природи, власним подихом дарує життя кожному і потім забирає душу із собою у власне царство. Також, дивовижно бачити, що Файнок був викинутий з пантеону, віддавши свою роль Лайту. Справа в тому, що аґрестійці вірили, що мудрість походить від думок, а думки- вони швидкі та раптові, як блискавиці. Тому бог блискавиць і вважався символом мудрості, а ельфійський та недійський Файнок не вшановувалися аґрестійцями. Філарель фактично не згадувався у пантеоні аґрестійців, хоча він і існував, як вірний слуга Матінки-Природи та її лісовий захисник. За легендами Філарель товаришував із мавками та русалками, лісовиками та польовиками, чугайстрами та віщими птахами гамаюн із жіночим обличчям та тілом сокола. Цей антропоморфний олень захищав списом та могутньою магією прадавніх жителів лісів та свою величну пані, яка панує над всім цим світом. Але Філарель ніколи окремо не вшановувався, як бог і тому його вважають відсутнім у аґрестійців, хоча це не зовсім так, просто образ бога затьмарюється величчю Матінки-Природи та її важливою роллю у житті аґрестійських племен.

Не менш важливу роль відігравали пори року. Оскільки аґрестійці в стародавні часи були кочовим плем'ям, то вони слідували традиції масагетів, які розбивали табори у певних місцях на конкретний сезон. Пори року на аґрестійський мові називалися Пролече(весна), Сунче(літо), Йесенче(Осінь) Зікемврі(зима). Весною табори розбивалися на берегах річок, де аґрестійці займалися рибальством та полюванням. Влітку табори переносили у широколистяні ліси, де аґрестійці проводили значну кількість часу за своїми святами в честь богів. Восени табори переносили у степову зону, а також здійснювався збір ягід, фруктів та грибів, які могли сушити, маринувати та консервувати перед наступаючою зимою. Коли наступала зима, то аґрестійці рухалися на окраїни лісів і там ставили більш теплі варіанти курінів, вкриваючи споруди шкірами тварин. З приходом весни цей колообіг кочувань повторювався.

Будучи прив'язаними до природи, аґрестійці більшість часу проводили із тваринами. Це призвело до легкого приручення диких звірів. Лісові коти, дикі вовки, лисиці, їжаки та коні прив'язувалися до цього доброзичливого племені. Використовуючи магію та експериментуючи, аґрестійцям вдалося вивести нову породу коней маленького зросту, які стали відомими під назвою поні. Ці конячки були зручними у використанні і на них аґрестійці вміли вправно їздити степами та долати більшу відстань. Для перевезення важких вантажів використовувалися воли, яких вивели із приручених диких турів, а потім кастрували для використання праці цих звірів. Скотарство розвивалося більш стрімко, але вся худоба мандрувала разом із своїми власниками під час кочування. Землеробство не було в ті часи характерно виявленим, але існували випадки, коли на спільних земельних латках аґрестійці вирощували сезонні культури і збирали їх перед тим, як знятися на нове місце. Кожна нова стоянка відзначалася на мапах кочовиків, щоб їм було легше знаходити найбільш родючі місця для повернення до них наступного сезону.

Оповідаючи про релігію аґрестійців періоду Великої Масагетської Міграції, я повинен зауважити, що вона мала лише свій первісний вигляд, відрізняючись від сучасної аґрестійської релігії, яка зміцнила свої засади у трохи пізніший період. Перехід від застарілого тотемізму відбувся у спільноті маленького народу, але ще не оформився у той рівень, який мали на Недайні недійці. Церкви богів не будували, а лише споруджували в центрі нової стоянки племені спеціальний вівтар, який уквітчували степовими різнобарвними квітками, зеленим листям дерев та ягодами. Під час здійснення релігійних свят, аґрестійці залишали в дар богам пожертви у вигляді рослин або крові тварин. Також на вівтар клали рукодільні фігурки з соломи, гілочок чи дерева, які відображали того бога, якому приносилася в данний момент жертва. Всі думають, що масагетська язичницька віра знайшла своє відображення в культурі аґрестійців і так може бути, хоч видозмінена релігія маленького народу вважалася вже перехідним періодом між варваризмом та цивілізацією.

На відміну від недійців, у аґрестійців в ті часи ще не існувало їхнього священного писання, релігія залишалася сумішшю ельфійської та людської, а основні закони та звичаї племені містилися у "Книзі Природи", в яку жінки-жриці Матері-Природи записували всі приміти та знаки, які помічали довкола себе та трактували їх як волю богів. Також, я згадував про те, що спалення тіл померлих перекочувало у культуру аґрестійців. Але існували й винятки. Щоправда два таких винятки мали місце у більш сучасній історії. Літописи згадують, що була колись давно аґрестійська принцеса, яка зрадила свій власний народ та проголосила себе Королевою Мороку, бажаючи захопити владу у всьому світі, зруйнувавши засади всіх інших вільних королівств. Коли цю зрадницю перемогли, то аґрестійці відмовилися ховати її тіло за своїм звичаєм, адже Аґнія вважала б це за святотатство спалити на чистому вогнищі тіло єретички. Тому тіло Темної Королеви поховали у великому кургані і довго боялися тієї похмурої гробниці. А інший випадок стався ще трохи пізніше після першого, але там тіло ще однієї принцеси Аґрестії вирішили не спалювати через бажання канонізувати її, як велику героїню, що віддала життя за свій народ. Тому виключення аґрестійці робили, хоча переважно тіла цього народу спалювалися та розвіювалися за вітром, згідно їхньої релігії.

Хоч аґрестійці і були мирним народом, але для полювання та інших ремесел вони виготовляли відповідне знаряддя. Найбільш сильніше маленький народ прославився саме в ролі вправних лучників. Підкрадаючись у високій траві до своєї жертви, аґрестійці були непомітними, а потім різко підводилися і пускали свої стріли, завжди потрапляючи у ціль. Також від народження кожен аґрестієць був наділений могутньою магією і відповідним почуттям до стихій. Частіше всього у кожного мага при народженні була властива йому стихія, а знання другої він міг придбати під час навчання та практики. Але серед аґрестійців були унікуми, які могли при житті розкрити в собі здатність керувати всіма п'ятьма стихіями і це робило таких осіб могутніми та почесними членами свого племені. У аґрестійців існувала своя назва для племінних чаклунів- мольфари і під цим словом розумілися всі, хто присвятив своє життя служінню магічній стороні стихій.

На відміну від недійців, расовими ознаками аґрестійців було жовте волосся, світла, майже рожева шкіра, блакитні, сірі або зелені очі, гострі довгі носи, тонкі губи, видовжена форма обличчя, худорлява статура, маленький зріст(дорослі до поясу звичайному недійцю, а діти- до коліна такому ж недійцю). Виростаючи, аґрестійці більше не росли і залишалися такого маленького, майже дитячого зросту, через що здалеку цей народ легко можна переплутати зі звичайними дітьми. Ще, завдяки наявності в своїх жилах ельфійської крові, аґрестійці відрізнялися від звичайних людей своєю витонченістю, любов'ю до прекрасного, відчуттям есенції самого цього світу, а, також, вони мали довший вік, ніж звичайні недійці. Кожен аґрестієць міг прожити багато років, повільно старіючи, зморшки починали їх брати лише при 100-120 роках, а енергія не полишала маленький народ упродовж такого тривалого життя. Тому ці люди вважаються одними з довгожителів на теренах колишньої Ефілнуарії на відміну від недійців, які старіли та помирали, часто не доживаючи до значних років.

Ось так внаслідок Великої Масагетської Міграції та ряду зовнішніх та внутрішніх чинників на теренах Недайну та колишньої Ефілнуарії з'явилися нові етноси, які походили від єдиного народу масагетів. Самі масагети давно припинили своє існування, розділившись на два нових народи- недійців та аґрестійців, кожен з яких відрізнявся за мовою, діалектами, релігією та способом життя одне від одного. Недійці в період Темної Доби жили собі на Недайні в стороні від основних подій, які продовжували відбуватися на основному материку світу. Тому наша з вами історія цього періоду оминула недійців стороною і ми їх згадали лише частково. Героїчні діяння цього народу ще не настали і не мали місця в цьому світі. Маленькі аґрестійці теж продовжували жити своїм веселим мирним та яскравим життям серед золотих степів, зелених лісів, прекрасних блакитних рік та сірих гірських масивів своєї батьківщини. Але у світі так все зроблено, що часто небезпека та тяжкий тягар відповідальності падає на плечі хороших та щирих людей, не зважаючи на їхній зріст та справжні прагнення. Ось так відбулося і в нашій історію одного нічного літнього дня. В ту ніч аґрестійці розбили табір, гарно святкували, куштували смачні страви, розважалися, сміялися, танцювали і стрибали грайливо через вогнище. Серед цього веселого народу було дві веселі дівчини- Лукина Крастовська та єдина дочка вождя племені Малґожата О'хара. Як і всі члени їхнього племені дівчата розважалися, співали пісень, гуляли лісом і милувалися срібними річками, прекрасним темним тлом неба, дрібнесенькими зорями та величним місяцем на ньому. Коли почався неочікуваний та прекрасний зорепад, дві подруги сиділи на гілці дерева та замріяно споглядали дивовижне видовище, яке віддавало магією і змушувало їхні серця швидше битися. Кожна з дівчат загадувала бажання під ці зорі. У них були прості мрії- знайти своє кохання, віднайти найкрасивішу квітку, досягти чогось значного в своєму житті. Дівчата тоді не знали, що цей раптовий зорепад змінить не тільки їхнє життя, а й життя цілого народу аґрестійців в одну разючу мить. Не очікуючи наступаючих неймовірно небезпечних пригод, дівчата тихо дрімали на гілці дерева, кліпаючи сонними очицями на пролітаючи мимо небесні тіла. Все змінилося в одну мить, коли яскраво-оранжева зоря розрізала своїм хвостом темний небосхил, від чого він спалахнув, немов охоплений пекельним вогнем. Небесне тіло загуло, заревіло, прокладаючи шлях крізь земну атмосферу, пролетіло з ревінням над лісом, пригинаючи потужним вітром всі дерева. Цілий ліс застогнав та захитався. Розпечене тіло пролетіло через більшу частину лісу та впало з гучним поштовхом на його галявині. В ту ніч злякалися всі аґрестійці, а найбільше- юні подружки Малґожата та Лукина. Над лісом підіймався величезний стовп чорного диму. На галявині утворилася величезна яма, охоплена полум'ям. Маленькі люди не розуміли, що сталося і що це може означати. Але на серці вождя аґрестійців Самійла О'хара було неспокійно. Він бачив у падінні цієї зорі здійснення стародавнього пророцтва. Вже давно мольфарки шепотіли вождю про те, що Матінка-Природа відчуває себе неспокійно, що всі стихії чомусь розлючені, а над світом запанувала моторошна тиша, немов перед початком могутньої руйнівної бурі. А падіння зірки на ліс знаменувало собою початок Темної Доби для всього світу, вісником лихих подій. Але що робити, для того, щоб запобігти неочікуваному злу? Вождь аґрестійців не знав. І ніхто не міг дати йому в цю мить корисної ради. В одну хвилину мирне життя аґрестійців перевернулося з ніг на голову, а над цілим світом запанувало лихо. Схоже, що тепер доля світу лежала на плечах маленького народу і лише від їхнього вибору та вчинків залежало те, чи світ буде врятований, чи підпаде навіки під владу Мороку. Що станеться далі, покаже лиш час та людські рішення.