17

Покинувши Джейсову майстерню, напарниці рушили охайними вулицями в напрямку невеличкого будинку в швацькому кварталі, де знаходилась їхня квартира. І по суті подарунок Джейса був єдиною хорошою новиною за сьогодні, бо з розслідуванням поки все йшло кепсько. Слід, за яким вони йшли останні кілька днів, сподіваючись знайти нову базу Джінкс та Гангпланка, обірвався. Тепер треба було починати все мало не з нуля, хоча здавалось, відповіді вже поряд, і вони от-от вхоплять їх голими руками.

– Не переймайся, пундику, я певна, ти швидко даси цьому раду, – усміхнулась Вай, коли вони присіли перепочити в парку, спорожнілому через пізню годину, але від того тільки красивішому.

– А ти сама… як? Тобто, маю на увазі, коли врахувати ті теорії Фортуни щодо планів Гангпланка на Джінкс?

– Важко сказати, – прошепотіла енфорсерка, стиснувши кулаки. – Я… не хочу, щоб він нашкодив їй. Не тому, що досі сподіваюсь, ніби Павдер може стати колишньою – я прекрасно розумію, що вона вже минула точку неповернення. І накоїла таке, що не можна пробачати, відпустивши гріхи. Але… вона досі моя сестра. Я просто не хочу, щоб з нею сталося ЦЕ. ОСЬ ТАК.

– Знаєш, ти маєш рацію. Джінкс повинна відповісти перед законом за все, що наробила, отримавши вирок суду за кожен свій злочин, а не загинути під час кримінальних розборок, – повільно проказала Кейтлін. – Тому обіцяю тобі, що ми зробимо все, аби воно було саме так.

Повисла коротка пауза. Яка обірвалась так само несподівано:

– Слухай, Кейт, останнім часом ти мене тривожиш, – зітхнула Вай, глянувши на неї.

– Тобто?

– Я ж бачу, що після тієї останньої розмови з твоєю матір’ю ти сама не своя, – похитала головою енфорсерка. – Чого вона там тобі такого наговорила, що ти досі не оклигала?

– Насправді багато чого, що може сказати людина, яка достатньо добре знає тебе і твої страхи, – проговорила шерифка. А потім, опустивши погляд на свої руки, що лежали на колінах, забурмотіла: – Вай, знаєш, я… маю дещо в тебе запитати.

– Що ж, пундику?

– Знаю, це прозвучить дивно, бо ми ж з тобою разом не так давно, аби починати глобальні серйозні розмови. Тобто, я не хочу, аби ти думала, ніби я на тебе тисну, і все таке. Просто мені потрібно знати… Як би це сказати… Вай, ти дуже важлива для мене, – видихнула Кейтлін, стиснувши кулаки. – Можливо навіть занадто важлива. Настільки, що я, здається, вже просто не зможу без тебе, якщо раптом колись втрачу. І чим далі, тим це сильніше, хоча здавалося б, куди вже дужче… – нервово засміялась вона, заламуючи пальці. – Тому мені, просто… страшно. Що одного дня ти скажеш щось на кшталт: «З тобою було весело, але це тривало достатньо, час рухатися далі. Вибач, якщо тобі здавалось, що це назавжди, чи навіть серйозно, та ти сама все собі придумала, а я нічого такого не обіцяла, тож бувай». Бо після цього я, боюся, вже просто не зможу дихати. Тож… я не тисну на тебе, не подумай, просто… просто хочу знати, що означаю для тебе, аби коли раптом що – не загинути від власних ілюзій, втратити які буде так боляче, що я цього на той час вже просто не витримаю… Дідько, яку ж я дурню несу! Вибач, я розумію, після таких промовок тобі тільки більше захочеться триматися подалі від такої ненормальної…

– Кейт, – гукнула енфорсерка, зловивши долонею її щоку. Здригнувшись, дівчина завмерла та заціпеніла, коли та подивилась їй в очі. – Ти для мене все, – видихнула Вай, і подавшись вперед, захопила її губи стрімким, гарячим, відчайдушним поцілунком! Сильні руки міцно пригорнули стрункий стан, щосили притискаючи до себе. Ковзнувши по спині вгору, загрубілі пальці легко пірнули в темне волосся. І здається, цієї миті Кейтлін чітко чула, як серце Вай голосно калатає з кожним рухом сухих губ, на яких хотілося танути цілу вічність.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.