21

В голові паморочилось, і навіть просто розплющити очі було непросто. Здавалось, погляд немов затуманений, а все навколо розпливається. Втім, за лічені секунди це відчуття минуло. Тоді Вай, озирнувшись навколо, зрозуміла, що лежить в напівтемряві, на підлозі в кутку невеличкої похмурої кімнати, що радше нагадує комірчину…

А навпроти неї, гидливо стиснувши губи, сидить пані Кірамман!

- Трясця, от тільки цього бракувало, - пробурчала енфорсерка, і тримаючись за голову, підвелася та сіла, прихилившись спиною до стіни.

- Ніколи б не подумала, що зустріну смерть поряд з тобою, - з презирством видихнула пані Кірамман, дивлячись на неї зі своєю звичною зверхністю.

- Ще чого, розігналися, - пирхнула Вай. – Вже даруйте, ваша пихатосте, але я наразі маю вагому причину жити, тому навіть не сподівайтесь, що здохну тут.

- Та невже?

- Саме так. Тому сподівайтесь на що хочте, але я виберуся звідси. І вас, до речі, з собою прихоплю. Головне тільки, запам’ятайте, в будь-якій ситуації підігравайте мені, а не псуйте все. Домовились? – рипнула зубами дівчина, одразу вирішивши розставити всі крапки над «і».

- Стривай-но, а чого це ти раптом зібралася мене рятувати? – насторожилася радниця. – Навіщо тобі це?

- По-перше, не люблю, коли гинуть люди, які не є зовсім вже кінченими виродками. По-друге, хай навіть вас неможливо терпіти, але ви її мати, і вона вас любить. Тож якщо ви загинете, їй буде боляче. Я знаю цей біль, і не хочу, щоб Кейт його переживала. Тому коли до цієї кімнати хтось увійде та почне з нами базікати (а це, гадаю, неодмінно станеться, і навіть ставлю на те, що до нас прийде саме Павдер)… то будьте вже тоді такі ласкаві, не псуйте все, коли я намагатимусь щось зробити, гаразд?

- Я тебе не розумію.

- Воно й не дивно. Бо ви ніколи навіть не намагалися, - сплюнула Вай. – А й справді, навіщо це вам, га? Адже так світ значно простіший: є лише страшне вселенське зло з глибин нижнього міста, яке простягнуло свої лапи до вашої дорогоцінної доньки, яка нічого не розуміє, і є ви, яка мусить будь-що її від цього зла врятувати. І в цього зла, звісно ж, немає жодної іншої причини бути з вашою донькою, крім як занапастити її задля власної вигоди.

- А чого б іще такій як ти так за неї триматися? – прошипіла пані Кірамман.

- Тому що я кохаю її! – зірвавшись, крикнула Вай. А потім, відкинувши голову, гірко розсміялася. – І повірити не можу, що кажу вам це раніше, ній їй.

- Хочеш сказати, що ти справді…

- Так, трясця вашій матері, - змучено видихнула енфорсерка, похитавши головою. – Без тями. Те, як вона усміхається. Як сердиться, обурюється, лютує. Яке в неї смішне обличчя, коли вона шаріється. Як горять очі, коли йде до своєї мети. Її принциповість, віра в те, що вона робить, незламність, честь та гідність, щира доброта… Та як від такої дівчини взагалі можна не втратити голову? – зітхнула Вай, заплющивши очі. – Тож я будь-що до неї повернуся. Ніколи, нізащо не залишу. І не пробачу того, хто її скривдить.

Повисла тиша. Така міцна, що здавалось, скажи зараз хтось слово – і вона просто поглине його, не пропускаючи крізь себе жоден звук…

Та ця ілюзія вмить розсипалася за хвилину. Коли міцні, важкі двері кімнати з гуркотом відчинилися.

- Бачу, ти вже отямилась, - холодно проказала Джінкс, дивлячись на Вай божевільними очима, що в напівтемряві світилися яскравим пурпуровим кольором.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.