20

Пан Кірамман мав рацію, в парку сьогодні справді зібралося не так багато людей. Не те щоб зовсім порожньо, але й величезного натовпу не було видно. Що, насправді, й не дивно. По-перше, жителі Пілтовера не почувалися в безпеці, тож не поспішали всією родиною відвідувати масові заходи, де «дідько його знає що ще може трапитись». По-друге, відкриття пам’ятника загиблим радникам в міському парку з самого початку організовувалося як урочиста, але стримана подія, а не масове свято з народними гуляннями. Тож прийшли на нього подивитись лише найсміливіші мешканці найближчих вулиць.

- Схоже, ми саме вчасно, аби побачити «найцікавіше», - іронічно гмикнула Вай, поглядаючи на те, як пані Кірамман, вперше публічно піднявшись зі свого візка, саме закінчила свою промову та стягнула чорну тканину з мідного постаменту, що зображав загиблих радників, які стояли в піднесених позах.

Одразу після цього оркестр почав грати сумну та урочисту мелодію, люди, які зібрались на все це подивитись, стримано зааплодували… а пані Кірамман, сідаючи назад до свого візка, мало не гепнулася, бо судячи з виразу її обличчя, саме помітила Вай та Кейтлін.

Минуло ще кілька хвилин, протягом яких Джейс сказав заключне слово, а потім розпочалася неофіційна частина заходу. І це означало одне: пора починати неприємну розмову.

- Як раптом що – просто підемо, повернемось додому, і я зроблю тобі твого улюбленого трав’яного чаю, - зітхнула Вай, обійнявши Кейтлін за плече.

Кивнувши у відповідь, дівчина рушила вперед, назустріч матері.

- Не чекала побачити тебе тут сьогодні, - проговорила пані Кірамман, кинувши побіжний погляд на Вай, яка стояла за її спиною. Тим часом як Кейт відзначила, що її батько делікатно тримається осторонь.

- Я сама, коли чесно, спершу не планувала приходити, - відказала дівчина, зробивши глибокий подих. – Проте, гадаю, нам не завадить поговорити. Щоб ти розуміла… ні, в мене немає бажання повертатися додому, і мені нічого від тебе не треба. Я щаслива з Вай, і мене влаштовує наше з нею життя. Та я, все ж, хотіла б, аби ти охолонула і спробувала знайти з нами обома спільну мову. Просто тому, що я люблю тебе, і мені важко через усю цю сварку.

- Але Кейтлін, зрозумій, я бажаю тобі лише добра, - проговорила пані Кірамман, глибоко вдихнувши повітря. – Та просто розумію, що такій дівчині, як ти, від такої, як вона, добра чекати не варто…

- Все ясно, - рипнула зубами Вай. – Ходімо додому, пундику. Схоже, дехто тут досі не збирається слухати нікого, крім себе.

- Пундик? Кейтлін, це вона що, тебе ще й «пундиком» називає? – обурено видихнула пані Кірамман.

- Даруйте вже, але не вам розказувати, як мені називати жінку, з якою я сплю, - демонстративно пирхнувши, заявила Вай, та схрестила з нею погляди.

І тут Кейтлін, дивлячись на обличчя своєї матері, в паніці зрозуміла одне: зараз щось вибухне. Сильно вибухне.

…Аж раптом вибух справді пролунав – у декількох метрах від них: там, де раніше стояв щойно відкритий пам’ятник загиблим радникам, який саме розлетівся на шматки!

- Бум, – усміхнулась Джінкс, стрибнувши на місце, де від нововстановленої скульптури залишились тільки руїни. І в тиші, що повисла на мить після того, як стихнув гомін, її тихий голос пролунав, наче постріл гарматного ядра.

Секунда, друга… А потім нечисельні люди, що зібралися в парку, почали з криками розбігатися на всі боки! В той час як Вай, зірвавшись з місця, стиснула кулаки та помчала до сестри, яка почала розкидати на всі боки чудернацькі шашки, кольоровий дим від яких моментально оповив парк кислотними блакитно-рожевими хмарами. В якому, наче хижі птахи, почали пролітати спритні силуети, що належали чи то людям Гангпланка, чи то прибічникам самої Джінкс.

- Прокляття, - видихнула Кейтлін, достаючи розкладну рушницю, яку прихопила з собою. Та шкодуючи, що вирушаючи сюди, ні вона не прихопила подаровану Джейсом гекстекову рушницю, ні Вай не взяла з собою свої «Атласи». І тепер, побігши стрімголов в атаку, намагалася виловити Джінкс в цьому тумані голіруч.

Хаос тривав кілька хвилин. Біганина, постріли, вибухи, крики з усіх боків. Та спроби шерифки Пілтовера, разом з енфорсерами, що охороняли площу, поцілити в нападників, не зачепивши випадково замість них простих мирних містян.

…А потім ґвалт стихнув - неначе хтось просто клацнув перемикач. Нові димові шашки перестали летіти, і щільна блакитно-рожева завіса швидко розвіялася достатньо, аби можна було щось у ній роздивитись.

І тоді Кейтлін з жахом зрозуміла, що ані її матері, ані Вай тут більше немає.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.