4

Це був… довгий день. Довгий день блукань без будь-якої мети. Спочатку – багато ходіння туди-сюди, аж поки гнів трохи не вщухнув, давши змогу почути тихе урчання живота, який вимагав щось в нього закинути. Вирішивши дослухатись до нього, Кейтлін поснідала (чи може й справді доцільніше буде сказати «пообідала»?) у затишній кав’ярні. А потім…

Потім ноги несли її куди завгодно, аби просто подалі від дому. Парки, крамнички, красиві вулиці. Кроки допомагали згаяти час. Та скільки б його не минало, бажання повертатись не з’являлося. Хотілося просто зникнути, піти світ за очі, аби тільки знову не зустрічатися з матір’ю, яка, без сумнівів, забажає завести стару розмову. Тому Кейтлін не йшла додому, навіть коли стемніло.

…А потім просто усвідомила, що постукала в двері невеличкої квартирки на околицях Пілтовера. І коли збагнула, що ж саме цієї миті зробила, їй уже відчинила Вай.

- Привіт, - ніяково засміялась шерифка, відступивши на півкроку.

- Що ти тут робиш, пундику? – здивовано протягнула напарниця, трохи наморщивши лоба.

- Та довга історія. Сильно посварилася з мамою, якщо коротко, і… якось не хочу вертатися додому. Принаймні, поки що. То й…

- Ясно. Заходь, - кинула дівчина, кивнувши головою на знак запрошення, та пройшла всередину.

Увійшовши слідом, Кейтлін обережно зачинила двері та озирнулася, ставлячи на стілець біля входу невеличку сумку з кількома дрібничками, які вона купила за сьогоднішні походи від крамнички до крамнички.

Раніше вона була тут лише раз, зовсім побіжно – коли Вай тільки домовлялася з власником про оренду. Та відзначила, що попри всі побоювання, шибайголова з рожевим волоссям таки не влаштувала тут суцільний гармидер! Ну, хіба що, зовсім трошечки.

- Якщо ти поки не готувала вечерю, то я дещо прихопила, - заговорила Кейт, дістаючи з сумки коробку з ресторанчику, до якого якось бездумно заскочила на півдорозі. – Це, я так зрозуміла, локшина… ніби в якомусь соусі та зі шматочками м’яса. Сподіваюсь, воно хоч смачно.

- Як мило, пундику, - гмикнула Вай, забираючи коробку з її рук, та пішла на кухню. – То через що з матір’ю погримала?

- З одного боку, вона завела стару пісеньку про те, що я дуже необачна та наражаю себе на небезпеку. Але з іншого… скажімо так, додала до неї кілька ноток, якими перейшла межу.

- Які ж нотки? – поцікавилась вона, спершись ліктем на одвірок, та зиркнула на Кейтлін спід лоба.

- Та просто заявила, що…

- Що тобі варто перестати водитись з деким, хто погано впливає на її хорошу дівчинку?

- Загалом так, - видихнула Кейт, опустивши погляд.

- Ну не сказала б, що вона насправді аж настільки не має рацію, - буркнула вона, та різко розвернувшись, пройшла вглиб кухні, слабко освітленої м’якою лампою.

- Вай…

- Врешті, правду нікуди діти, чи не так? – кинула вона, не озираючись. – Як я вже казала, жителі Пілтовера та Зауна – ніби вода та олія: спробуєш їх змішати – нічого все одно не вийде. Вода однаково опуститься вниз, а олія спливе над нею. Це не з тих речей, які працюють.

Зціпивши зуби, дівчина пройшла повз Кейтлін, не дивлячись їй в очі, та рушила до ванної, де поспіхом відкрутила кран умивальника, аби як слід плеснути в обличчя води. А потім ще, і ще.

- Знаєш, Вай, гадаю, ти дещо не береш до уваги, - проговорила Кейт, підійшовши до неї зі спини.

- І що ж? – пирхнула та, витираючи обличчя старим рушником.

- Знаєш, що це? – протягнула Кейтлін, поставивши на поличку перед нею невеличку прозору пляшечку, яку дістала зі своєї сумки.

- Гадки не маю, - Вай закотила очі.

- Я й не здивована, - гмикнула вона, і відкрутивши пляшечку, крапнула на долоні трохи її пахучого вмісту. – Це олія для обличчя, щоб ти знала. Бо коли ти умиваєшся водою, вона сушить та стягує шкіру. Але достатньо після того додати зовсім трошечки олії… - прошепотіла вона, і торкнулась долонями загрубілих щік, лагідно втираючи в них ароматну олію. – …І та пом’якшує та підживлює щойно вимиту шкіру. Розумієш, про що я кажу, Вай? – тихо видихнула Кейтлін, наблизивши своє обличчя до її. – Вода та олія… іноді, за певних обставин, в особливих випадках… це справді працює.

Мить. Лише одна, єдина мить, за яку губи Вай захопили її скаженим ураганом!

- Трясця, що ж ти робиш зі мною? – прошепотіла вона, пропускаючи крізь пальці синяво-чорне волосся.

- Ти… потрібна мені. Справді потрібна, - затинаючись, проговорила Кейт, линучи струнким станом до міцного, добре тренованого тіла. – Я просто… більше не зможу без тебе.

- А не пошкодуєш? – видихнула Вай на вухо, різко притиснувши її до стіни!

- Анітрохи, - тихо простогнала дівчина, запускаючи долоні під стару білу футболку, та відчуваючи подушечками пальців кожен рельєф, кожен шрам татуйованої спини.

- В такому разі, начувайся, мій солоденький пундику, бо я тебе з’їм, - гмикнула Вай, легенько прикусивши їй кінчик вуха.

- Смачного, - шепнула Кейтлін… а вже за мить без залишку розчинилась в шаленому поцілунку, який розділив все її життя на «до» та «після».

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Герба
06.11.2022 05:09
До частини "4"
Прям відчувала ті емоції, коли Кейт ходила по вулиці, бо теж так роблю при сильному стресі. Дуже круто написано!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше