Частина четверта. Ті, хто сплять, коли треба спати - 1
Після того, що сталося на межисходовому майданчику, Роксана навідалася до лікарні та здала аналізи на всі можливі хвороби, які вона могла б таким чином підчепити. На диво їй пощастило, в неї не знайшли жодної інфекції, яка б безнадійно скалічила та значно скоротила її життя. А отже, хоч щось було непогано! Щодо іншого, то все було недуже і приводів радіти жінка мала вкрай небагато.
– Привіт, Роксаночко! – посміхнулась Галя з порога… чомусь трохи ніяково.
Несподіваному візиту сусідки жінка здивувалась. З невідомих їй причин медсестра майже перестала з нею спілкуватись, хоч раніше часто нав’язувалась почухати язиками на типові бабські теми, від яких Роксану просто нудило. Тому коли пролунав старий набридливий дзвоник, ремонтниця навіть не думала про те, що тиснути на його маленьку червону кнопочку може Галя.
– І тобі доброго вечора, – кивнула жінка. – Ти чогось хотіла?
– Так, трошки потеревенити! – знічено проговорила сусідка, намагаючись вдати свою звичку відкриту привітність. І чомусь не поспішаючи переступити поріг квартири Роксани, хоч в під’їзді традиційно смерділо котячим лайном. – Я помітила, ти останнім часом якась знервована, зажурена. Ти взагалі як, вчасно спати лягаєш, чи й далі засиджуєшся допізна?
– Як би тобі сказати… – зам’ялася Роксана. – Мені зараз просто не дуже добре спиться.
– Ой, Роксаночко, треба щоб спалося! – закудкудакала Галя. – Тому ти така зараз і ніяка! А то ж я дивлюся, на тобі лиця немає! От сьогодні візьми та ляж спати коли треба!
– На жаль нічого не можу обіцяти, – відмахнулася Роксана. Така нав’язливість сусідки її трохи здивувала.
– Чому це?
– Я ж сказала тобі, що просто не виходить нормально заснути, і тим паче виспатись.
– Кошмари мучать?
– Це теж, але просто… просто в голові надто всього багато, – вирвалося в жінки. –І коли починаю хоч трохи задумуватись, то все шкереберть, просто не до сну.
– Ох, сердешна! – сплеснула в долоні Галя. А потім, наблизивши своє обличчя до неї, тихо-тихо, наче до малої наївної дитини, прошепотіла: – Розумієш, в цьому світі є речі, на які нам, звичайним маленьким людям, краще не звертати уваги. І тоді все в нас обов’язково буде добре!
– Що? –видихнула Роксана.
– Ти просто задумуєшся про те, на що варто взагалі не зважати, і через це зараз можеш себе згубити. Але поки ще не пізно! У тебе досі є можливість поступово повернути свій режим до нормального стану, який має бути в усіх людей.
– Я не розумію…
– Отож-бо, Роксаночко, ти сама не розумієш, що робиш! І через це я дуже хвилююся за тебе. Якось ти припала мені до душі, то я хочу тобі трошки допомогти. Я живу в цьому селищі все життя і багато чого на своєму віку бачила. Тож послухай мене! Що б тебе там не тримало, що б не морочило, ти повинна не звертати на це уваги і робити те, що треба. Ти ж… уже стільки часу ходиш по лезу ножа, хіба ти ще не зрозуміла? У когось там можуть бути великі ігри, але нас вони не стосуються. Ми маємо свої, маленькі ролі, ми не повинні лізти заглядатись на чужу сцену. З такими дрібними істотами, як ми, церемонитись ніхто не буде, просто приберуть, викинуть з дошки. В результаті ми й нічим не зможемо ні на що вплинути, й втратимо своє маленьке місце, свої маленькі радості, які можуть в нас бути. Так було завжди, і це дуже страшно. Живучи тут, в цьому селищі, ти якось по-іншому все це усвідомлюєш і розумієш, що так для тебе дійсно буде краще.
– Галю, що ти несеш? – прошепотіла Роксана самими губами. В неї в передпокої поки що не було дзеркала, в яке вона могла б зазирнути, аби перевірити. Але чомусь їй здалося, що вона зараз дуже зблідла.
– Так, просто балаканина! Не зважай, Роксаночко! – засміялася Галя знервовано, можливо навіть трохи божевільно. – Це не важливо! Має значення тільки те, що коли нам хтось дав зрозуміти, що от в цей-то час ми маємо спати… то ми дійсно маємо лягати спати, не питаючи що, чому і як. Тому до дванадцятої, а краще до одинадцятої, ляж сьогодні спатоньки та дивись солодкі сни до самого ранку. Всі ми в цьому селищі робимо так дуже давно, скільки себе пам’ятаємо… мабуть скільки й стоїть тут це селище. Точно! Як збудували цей завод, у всіх було чітке усвідомлення, що ми маємо відпрацювати на ньому зміну, лягти спати ввечері та добре виспатись, щоб зранку продовжувати свою роботу, бути на своєму місці в системі його механізму. Отак ми й звикли, отак і живемо тепер, хоч завод уже давно закрили. Тому не мороч собі зайвим голову, бо не для твоєї голови всі ті речі. Просто лягай спати вчасно.
– Послухай, мені важко зрозуміти, що ти маєш на увазі, але… в мене просто не виходить нормально заснути, – проговорила Роксана, розгублено зробивши півкроку назад. – Коли я задумуюсь над тим, що зараз відбувається в країні; коли намагаюсь усвідомити… в мене просто в голові все це не вкладається! Це надто…
– Що б там десь не відбувалося, це не твоє діло! – несподівано різко відрізала Галя, підскочивши до Роксани впритул. – Іноді треба просто відвернутись, лягти в ліжко, заплющити очі та заснути.
– Чому?
– Бо якщо ти не спиш, – тихо-тихо прошепотіла медсестра Роксані на вухо. – То завжди є вірогідність… що по тебе хтось прийде.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!