Частина друга. Пульс - 1

Сидячи в підвальчику поміж розібраних принтерів і системних блоків, Толик стискав у руці пляшку дешевого пива та тупо розглядав подерту стільницю, суцільно вкриту старими плямами від тонера. Юра, що за два дні вирушить на Схід, стояв поряд. Разом з Роксаною, яка пригнічено дивилась на друга дитинства та не знала, що сказати.

Сьогодні вранці Толику на роботу прийшла повістка.

Спочатку він вчився у потеху, потім працював неофіційно, а прописки не мав. Тому військкомат і не знаходив його раніше, тож він вдало шифрувався, аж доки йому не виповнилося двадцять п’ять. А згодом призов взагалі скасували, тож він навіть і забув, що можна отриматиповістку. Можливо пам’ятай він про це, то попросився б в начальника, щоб офіційно звільнив його та перевів на роботу без трудової! Але тепер було вже пізно. Надії на те, що медкомісія визнає його не придатним, теж не було: Толик завжди мав відмінне здоров’я, а продавати фальшиві довідки зараз лікарі б не наважилися. Вже дуже легко було це перевірити, а теперкожного з такою довідкою обов’язково перевірятимуть.

Толик настільки боявся йти зараз служити, що ладен був би навіть приплатити прямо у військкоматі. Але інформація, яку він пробив протягом дня, забрала в нього цю надію. По-перше, сума була просто космічна. По-друге, навіть так йому ніхто нічого не гарантував. Ба й більше, існувала вірогідність, що його можуть показово взяти при спробі дати хабара. Тому все, що йому залишалось, це явитись завтра зранку до військкомату.

– Чому це сталося зі мною? – прошепотів Толик, ковтнувши пиво. – Я не такий сильний та мужній як от Юра, чи ще хтось. Я раніше не служив, ніякої підготовки не проходив. Завжди хоч був і здоровим, але дуже слабким… що там, хирлявим. Я в тому дурдомі не виживу… та я й не хочу цього! Мені б просто мати де переспати, щоб тепло, і добре коли буде що з’їсти. А все інше нащо мені? Я звичайний хлопець, який просто от собі жив, не ліз ні в яку політику… Навіщо я їм здався?

– Не переживай, Толь! Строковиків на передову ж не посилатимуть! Просто відслужиш рік в якомусь штабі, може будеш в бригаді, яка на постачанні, чи ще щось, – спробувала заспокоїти Роксана. Юра мовчав. – Все буде добре! Начальник тебе любить і робоче місце збереже, повернешся потім та продовжиш працювати. А щодо твоїх речей у квартирі, то не переймайся, полежать у мене в підвальчику. Коли ж відслужиш – поночуєш тут, доки нову хатку не знайдеш. Ми тебе не кинемо!

– От тільки б живим повернутись, – напружено проговорив чоловік та жадібно присмоктався до горличка пляшки.

– Повернешся, куди дінешся! – спробувала підбадьорити Роксана та стукнула його кулаком в плече. – Тим паче що Юра десь на Сході в добровольчому батальйоні буде і точно за тобою пригляне!

– Пригляну-пригляну, – кивнув Юра, натягнуто посміхнувшись. – І все ж, не розумію, нащо таких як ви примусово в армію тягти? Добровольців вистачає, навіть брати не хочуть! Говориш їм, що служив, що знаєш все та вмієш воювати, а вони тільки носом крутять. А з вас же користі немає геть! Таких як ти забери зі звичного життя та кинь на фронт за сотні кілометрів від дому – то буде щось розгублене й недолуге.

– Та й не кинуть його ні на який фронт, – знизала плечима Роксана, пробуючи приховати свою знервованість. – І взагалі, може доки Толик навчання проходитиме, на Сході все й закінчиться.

– Було б добре, – зітхнув чоловік і знову притулив до губ пивну пляшку, але та вже була порожня.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.