По тебе прийде Сновида

Вчора Ілона – сусідка з п’ятого поверху – забігла до Роксани після роботи та попросила зайти до неї в гості в суботу після обіду. Насправді ремонтниця, збентежена та захоплена похмурими роздумами, не дуже то й шукала зараз чиєїсь компанії. Але відмовляти було незручно і пропозицію довелося прийняти.

Як виявилось, Ілона заробляла тим, що робила манікюри на дому, і її клієнтами були мало не всі модниці селища, які не надто часто вибиралися в місто. І от зараз одна з таких саме сиділа в неї, тримаючи правицю під ультрафіолетовою лампою, в той час як манікюрниця пилочкою корегувала нарощені нігті на лівій руці.

– До речі, Роксано, а ти б не хотіла і собі нігті наростити? – дружньо поцікавилась клієнтка Ілони – приємної зовнішності шатенка років сорока.

– Не з моєю роботою, – знизала плечима жінка. – Я ремонтую офісну техніку, а такі нігті, навіть найкоротші, не просто заважатимуть, а стануть практично гарантією виробничих травм. Я їх навіть не фарбую, бо лак одразу здиратиметься, ще й на техніці залишитися може.

– Шкода, – сумно зітхнула жіночка.

– Та я й не любитель такого, – поспішила відмахнутись ремонтниця. – Мені взагалі достатньо вдягнути якусь зручну кофтину та джинси, заколоти волосся щоб не заважало, і на роботу!

– До речі, в тебе дуже гарне волосся, – підмітила Ілона. – Красивий колір! Свій, чи фарбуєш?

– Свій звісно, я про фарби і не задумувалась якось, – зніяковіла Роксана, рефлекторно заправивши за вухо пасмо синяво-чорного волосся без єдиної сивої волосини.

«Хоча те, що досі немає сивини, дійсно дивно. Особливо з урахуванням подій останніх місяців», – подумки додала жінка.

– А якої воно довжини? А то ти його весь час так заколюєш, що й не зрозумієш, – продовжувала допитуватись манікюрниця.

– Якщо розпустити, то десь до лопаток, – остаточно розгубилась ремонтниця. Така цікавість до її зовнішності була для неї надто незвичною. Навіть Юра, і той не акцентував на цьому увагу. Просто сприймав її такою, якою вона є – худорлявою пласкою пацанкою в розтягнутих старих кофтинах, потертих джинсах з плямами від тонера. Та з обламаними нігтями на загрубілих руках, які частенько любили пропускати крізь пальці його козацький чуб.

– Нічого собі, яке довге! Мабуть дуже гарно з розпущеним, – мрійливо зітхнула клієнтка. Її власне волосся ледве сягало плечей.

– Хтозна, – тихо відказала Роксана, відчуваючи непереборне бажання заховатися кудись подалі від цієї уваги до себе.

Раптом допомога для Роксани прийшла з абсолютно неочікуваного джерела: смартфон клієнтки задзвонив якоюсь абсолютно попсовою пісенькою, а отже перевів тему в інше русло.

– Гарна пісня! – захоплено проговорила Ілона, беручись запилювати нігті на другій руці. – Люблю її.

– Так, вона неймовірна! А тобі як вона, Роксано?

– Я не любитель такої музики, – трохи роздратовано відказала ремонтниця. Схоже, мелодія стояла на СМС, і обривати рінгтон власниця телефону не збиралася.

– Так то ж сам Сладік Попкін співає! А пісня ця з одного серіалу, – продовжувала клієнтка. – Я його щодня дивлюся.

– І я теж, – підхопила манікюрниця. –Обожнюю серіали про любов! А головний герой, той бізнесмен, такий лапочка! Я від нього просто У-У-У-У-У!!!

– Ага-ага! – закивала у відповідь клієнтка, в той час як Роксана всіма силами намагалась зрозуміти, чому люди з такими інтересами захотіли з нею спілкуватись.

– А ти, Роксаночко, цей серіал хіба не дивишся?

– Не цікавлюсь таким, – відказала жінка. – Мені більше до вподоби щось на кшталт «Доктор Хто», «Пуститися берега», «Борджиа» чи «Гра престолів», хоч в останньому і сильно перекручують сюжет книг.

– Ясно… – протягнула Ілона, всім видом показуючи, що не надто й чула ці назви. – Ну а ми таке любимо! Врешті, не новини ж дивитись! – засміялась манікюрниця, і клієнтка радісно підтримала цей сміх.

– Так, мені або про любов, або комедії якісь кльові! – сміючись, підтвердила та. – А коли востаннє якусь книгу читала, то й не згадаю навіть… почуваюсь таким неуком, аж самій соромно! А ти, Роксано, що іщепо телевізору дивишся? Може якісь шоу?

– В мене немає телевізора, – поспіхом відмахнулась ремонтниця.

– Ой, як же так? Чому ж? – здивувалася Ілона.

– Він мені не потрібен, в мене комп’ютер. Все що треба я знаходжу в мережі.

Переглянувшись, обидві жіночки синхронно спрямували нерозуміючі погляди на Роксану.

– А що ви думаєте про всю цю кашу з «Боїнгом»? – запитала ремонтниця, вирішивши взяти ініціативу в розмові на себе, поки жіночки знову не завели про якусь дурню, від якої в неї от-от почне смикатись око. – Минуло трохи більше тижня після того, як терористи його збили, а світові, схоже, вже на це й начхати! Говорили-балакали, сіли та й заплакали.Попатякали трошки, та й забули, наче нічого й не сталося! Так, немов життя всіх тих людей було нічогісінько не варте і не коштувало того, щоб влазити в зайві проблеми. І зізнаюсь, це мене лякає.

На кілька секунд Ілона завмерла, тримаючи в руках пензлик з бузковим гелевим лаком, яким покривала нігті клієнтки, в той час як та тупо вирячилась на свій незавершений манікюр.

– Ох, Роксаночко, не треба про таке, – знервовано проговорила Ілона та продовжила мазати нарощені нігті гелем. – Вся ця війна, кров, смерті… я вже давно перестала дивитися новини, тільки власні нерви вбивати.

– Так, все одно від нас там нічого не залежить, – підтримала клієнтка. – Все що там робиться – не наша справа. То нащо зайвий раз про це думати? Катувати себе уявляючи, як там наших хлопців вирізають…

– Але як можна залишатися до цього байдужим? – видихнула Роксана, ставлячи це питання не скільки Ілоні та її клієнтці, скільки самій собі: тій собі, якою вона була зовсім нещодавно.

– Ну а що нам лишається? Всю цю гру ведуть великі люди. А що ми в ній вирішуємо? Єдине, що ми дійсно можемо ВИРІШИТИ в цій ситуацій, це в який колір пофарбувати нігті, – зітхнула клієнтка, дивлячись на свій яскравий манікюр… та залилася дзвінким знервованим сміхом.