Кодове слово: волейбол

          Лариса отямилась. Вона не могла поворухнути жодним м’язом, навіть розплющити очі. Тілом бігали мурахи, а бинт лоскотав підборіддя. Дівчина відчула, ніби виринає з пітьми океану, а щось лихе тягне її назад. Нарешті Лариса спромоглась відкрити очі. Дівчина лежала на ліжку, зі стелі звисали сухі трави, квіти ромашки. Здається, ліворуч було вікно, через яке промені сонця освічували кімнату. 

 — Де я? — прошепотіла дівчина. Тілом розлився тупий біль і Лариса остаточно прокинулась. Вона лежала у незнайомому місці і взагалі не пам’ятала, що сталося.

 — Лежи, не рухайся! — підбіг Сандр. Він занурив руки у миску з водою і обережно протер лоба дівчині. Прохолодно.

 — І не збиралась, — біль ставав все сильнішим, —  Що сталось?

 — На тебе вночі напав лісовик. Фан приніс тебе всю у крові і без свідомості додому. 

 — Хіба це ваш дім?

 — Не зовсім, — Сандр ледь зашарівся, — Це моя літня хатина. Щось на кшталт складу, про який ніхто не знає.

 — Нащо?

 — На третій день, як ти лежала в нас, на дім напали два лісовики. Я вирішив, тут безпечніше.

 — Третій день? Скільки я без свідомості?

 — Близько тижня, — Сандр почав розмотувати бинти і біль посилився, — Ми не знали. Дали тобі зілля, через що ефект снодійного посилився.

 — Снодійного?

 — Ти не пила? — Лариса захитала головою, — Так і думав.

 — Гадаєш, щось підсипали?

 — Очевидно.

 — Нісенітниця. Я вечеряла в їдальні. Індичка, сік, бутерброди, печиво від Христини.

 — Христини? — Сандр присів на ліжко, — Не хочу образити, та як давно ти з нею знайома?

 — Вчились разом.

 — А вдома у неї була? Оця історія про хвору маму. Є докази, що це правда?

 — В Сірому світі не прийнято приходити без запрошення, та ми не товаришували. З чого такі підозри?

 — А що як все брехня? Її мотивація, історія, навіть відсутність дару? Є докази?

 — Лісовик намагався її вбити, — відрізала Лариса, — Два рази!

 — Але ж не вбив! Два напади і майже без наслідків! 

 — Ти параноїк, Сандр! Може ти хворий? Заспокійливого випити?

 — Це не жарти! Я хвилююсь за тебе.

 — Я бачу! Відніс незрозуміло куди, і розповідаєш нісенітниці про Христину. А як багато я знаю про тебе? Може це ти мене довів до такого, бо напад лісовика я взагалі не пам’ятаю!

 — Нащо це мені?

 — А нащо це Христині? — Лариса стомлено видихнула, — Еліза знає, що я тут?

 — Так, — збрехав Сандр.

 — Все тихо? Не потрібна моя допомога?

 — Все добре, — Сандр піднявся, — Я принесу знеболювальне. 

          Хлопець відчував себе препаскудно. Він раніше не брехав дівчині. Та коли побачив лісовиків… Хтось розповів, що Лариса у Ліків вдома. Хтось з близьких. Тоді Сандр вперше вбив. Жахливо. Ніхто не створений для того, щоб вбивати, та коли захищаєш близьких, доводиться.

 — Я не можу тебе втратити, — Сандр зітхнув і почав готувати знеболювальне.   

***

          Влад підняв ковдру, сонце освітило схованку під ліжком. Пилинки танцювали у вихорі, повільно осідаючи на підлогу. Під ліжком хлопець ховав металеву скриньку з інструментами, коробку і пожовклі вирізки з газети. 

Знайдено рішення?

Святослав (голова поселення) оголосив замовлення щодо подолання кризи серед магів. Нагадуємо, що останнім часом збільшились випадки зникнення дару з незрозумілих причин. Попереднє припущення, що втрата магічних здібностей пов’язана зі станом здоров’я, не відповідає дійсності. 

Двоє вчених, Борис і Олена Лушпайки, оголосили нову гіпотезу: джерелом магії є дерева у темному лісі. Останнім часом, згідно з програмою розширення поселення, відбувається глобальна вирубка лісу. На думку Бориса і Олени, варто припинити вирубку і провести ряд експериментів, щоб остаточно підтвердити, або спростувати гіпотезу. Згідно з указом Святослава, вченим надано всі матеріали для проведення експерименту, проте вирубку не припинятимуть

          Це була перша згадка про кумирів хлопця. За кілька місяців з’явилась наступна: велика криза магії може завершитись за допомогою двох маловідомих вчених. Борис і Олена Лушпайки стали найпопулярнішими людьми в поселенні. 

"Масові протести.

Після відкриття чарпилку в поселенні ширяться опозиційні настрої. Борис і Олена Лушпайки закликають виходити на масові демонстрації.

Нагадуємо, що брат із сестрою шляхом експериментів встановили джерело магії і надали рекомендації припинити вирубку лісу. Проте Святослав (голова поселення) продовжує будівництво для того, щоб “забезпечити домівкою всіх, хто її потребує” і “розвинути промисловість, що помітно відстає від Сірого світу”. Цю позицію також розділяє Алекс, помічник голови поселення. 

Вчені наголошують: магія може зникнути взагалі, через що наш світ втратить самобутність, перетворившись на частину Сірого світу. Також вирубка погіршує стосунки з лісовими мешканцями.

Зі свого боку, редакція газети приєднується до закликів виходити на протести проти вирубки.”

          Вчені повели за собою народ. Для маленького Влада, Борис і Олена були героїчними постатями. Батько розповідав, що навіть маги підтримали їх, хоча ті не мали ні грошей, ні дару. Щоправда, підтримка ця була недовгою — пилкову інженерію швидко заборонили. Але напади лісовиків змусили знову звернутись до винахідників.

“Військові потреби.

У зв’язку з нападами лісовиків Еліза відновила фінансування пилкової інженерії. Нагадуємо, воно було припинено рішенням Ради магів. Еліза заявила, що пилкова інженерія забезпечить зброєю тих мешканців, що не мають дару. Борис і Олена Лушпайки, відомі відкриттям чарпилку, оголосили про розробку нового різновиду зброї.

“Маємо захищати поселення” — заявили вчені. Також вони натякнули, що працюють над особливим мечем, проте деталі не оголосили.”

          Зменшувальний меч був першим винаходом Бориса і Олени. Вони опублікували свої дослідження і винаходи на загал, проте залишались єдиними, хто займалися пилковою інженерією. Влад це виправить. Стовідсотково!

 — Ти йдеш? — гукнула Христина, що вже чекала під вікном.

 — Зараз!

          Влад дістав з коробки механізм, підхопив металеву скриньку і вибіг у двір. Сьогодні в нього є шанс, Борис і Олена побачать його винахід і одразу приймуть в учні. Вони побіжуть до його мами запевняти, що нікого розумнішого в життя не зустрічали.

 — Я вже все. Готовий!

 — Чудово, — Христина поправила рюкзак, у якому лежав меч (точніше те, що від нього залишилось), — Веди.

          Борис і Олена жили на вертикальній вулиці, на самісінькому вершечку. Їх будинок вузький і високий, з лівого боку всіяний містками з сусідніх домівок, а з правого — прикрашений залізними візерунками рослин і квітів. Над входом висіла підкова з написом “На щастя”. Поруч з підковою звивистими металевими літерами значилось: “Майстерня родини Лушпайків”. З-за дверей віяло спекою, а з труби йшов чорний дим.

          Христина і Влад зайшли всередину і одночасно зморщились: у повітрі літав запах поту і розпеченого металу. Працівники пробігали повз, тримаючи в руках металеві частини і якісь інструменти. На чоловіках з одежі були тільки шорти.

 — Ви за замовленням? — гукнув один з працівників.

 — Ні, у мене тут меч, — Христина дістала з рюкзака “Горгону”, яка тепер була схожа на кишенькового ножа. 

 — Це наверх, — працівник вказав на гвинтові сходи.

          На другому поверсі було темно: жалюзі на вікнах зачинені, а ліхтарі освічували тільки два робочих місця у різних кінцях кімнати. Хлопець і дівчина синхронно повернулись до гостей і привітно кивнули. Дівчина потягнула за мотузку і кімнату освітило сонце.

Тільки зараз Христина розгледіла, що половина хлопця була ідеально прибрана, поверхня стола блищала, а книги і інструменти дбайливо розкладені на спеціальних поличках. Інша половина всіяна зіжмаканими паперами: вони лежали на столі, під столом, на підвіконні, і навіть кілька з них залетіли на половину хлопця.

 — В нас гості! — дівчина піднялась і змахнула ногою сміття зі сторони хлопця, — Ласкаво просимо, я — Олена.

 — А я — Борис, — втомлено пробубонів хлопець. Він повернувся до стола і зосереджено копирсався, — Хвилинку.

 — Що у вас? — дівчина поправила окуляри. Христина простягнула меч, — Ага, подивимось. 

          Олена почала шукати: спочатку відсунула папери на столі, потім глянула під стіл, витягнула ящики з комода і нарешті звернула увагу на скляну колбу посеред стола, всередині якої плавали чи то ножиці, чи то викрутки. 

 — Ти знову чіпав мої речі! — дівчина кинула шматок паперу в брата, — Ми ж домовлялись! Я після тебе нічого знайти не можу!

 — Як ти взагалі щось знаходиш в цьому безладі!

 — Це творчий безлад! — дівчина витягнула дивні ножиці з колби, протерла і почала розкручувати “Горгону”.

 — Як ти взагалі дізналась?

 — Ніколи не кладу інструменти в інженерну олію.

 — Але ж вони псуються!

 — Зате я певна, що в них не лазив мій брат-педант! Щось чув про приватність?

 — Так кажеш, ніби я не інструмент взяв, а твій особистий щоденник.

 — Як смієш згадувати про щоденник? Я досі не пробачила, — і Олена не відриваючись від меча кинула ще один шмат паперу в брата.

          Всі замовчали, Христина і Влад не наважувались порушити тишу. Меч у руках Олени клацнув і збільшився. Олія бризнула у різні сторони, заляпавши робоче місце і одежу. Та здається, вченій було байдуже.

 — Зігнувся перемикач. Зараз, висохне і можете забирати. Хвилин п’ять.

 — Я тут, — нарешті наважився Влад, — Хотів показати дещо. Я працюю над дечим.

          Хлопчик поклав на стіл металеву скриньку і маленький механізм, що складався з кількох важелів і шестерень, скріплених дротом. Лушпайки підійшли ближче, синхронно поправили окуляри і схилились над механізмом. Тільки зараз Христина звернула увагу, що Борис був просто копією Оленни, тільки чоловічою і більш охайною.

 — Збільшена модель елементарної частки, — озвалась Олена, — Непогано, проте дроти варто переставити місцями. А то виникне іскра.

 — Дійсно, — Влад принишк, — Тобто це не щось нове?

 — Звісно ні! — з насмішкою мовив Борис. Олена піджала губи і ляснула брата по потилиці.

 — Ти дійсно талановитий, — дівчина схвально поплескала Влада по плечу, — Продовжуй, і все вийде. Що ж, гадаю меч вже готовий, бувайте.

 — Стривайте, — хлопчик занервував, — Ви не навчатимете мене? 

 — Е, ні! В нас купа замовлень: пристроъ для стеження, плащі-невидимки, потужний амулет, знищувач пор…

 — Стули пельку! — гримнула Олена, — Це приватні замовлення! Еліза нас вб'є, як хтось дізнається!

 — Та припини, про пристрій для стеження вже всі знають. До речі, вам не треба? Ні? Ну, як знаєте.

 — Коротше, в нас купа справ, — вчена повернулась до Влада. Той вже був червоний і ледь стримував сльози, — Можеш придбати наш підручник в крамниці.

 — Вже придбав, — схлипнув Влад і вибіг на вулицю.

          Металева скринька залишилась лежати на столі. Ніхто не звернув уваги на маленьку відеокамеру, заховану у кованих візерунках.

***

 — Дядьку! — Еліза гримнула дверима, влітаючи до кімнати, — Та залиште ви цього черв’яка в спокої! 

 — Гадаю, Степану сумно одному, — чоловік поклав голову на стіл і мрійливо спостерігав, як черв’як доїдав гниле яблуко, — Напевно час відпустити його до своїх. Я сумуватиму за тобою, друже.

 — Зараз не до вашого Степана! — Еліза відкотила візок і тицьнула в руки дядька коробку з екраном, — Ми знаємо, де лісовики.

 — Воу! Я маю розповісти про це Степану, — чоловік прокрутив колесо, наближаючись до столу.

 — Знущаєтесь?!

 — Є трохи, — засміявся Святослав, — Якщо серйозно, що збираєшся робити?

 — Ми поговорили з Білоцвітом, і майже впевнені, що це Алекс. 

 — Білоцвітом? — чоловік провів рукою по рубцях на шиї, — Ти йому віриш?

 — В нас спільний ворог. Розумію, у вас з ним… непорозуміння.

 — Та все ж, ти йому віриш.

 — Так. Я хочу зібрати бажаючих і піти у наступ. Чугайстер і… Білоцвіт обіцяли допомогти. 

 — А як же Калиненко? Хіба знайшлась?

 — В нас немає часу. Якщо не з’явиться, підемо без неї. Клятий Сандр! — під час останніх слів над головою Елізи з’явилась порцелянова чашка і розлетілась на шматки.

 — Ну що ти, заспокойся. Я піду.

 — Ви?! 

 — Ну, так. Ти залишишся в поселенні про всяк випадок, а я поведу. Сама ж вмовляла вийти до людей.

 — Але ж, — Еліза ошаліло дивилась на дядька, — Я мала на увазі зробити якесь оголошення, надихаючу промову…

 — Що може бути більш надихаючим, ніж присутність командира? Я звісно, каліка, та магічні здібності не втратив! — чоловік простягнув руку і з пальців виросли паростки.

На кінцях з’явилися рожеві квіти, що за мить перетворилися на яблука. Святослав зірвав одне і поклав поряд з черв’яком:

 — Тим більш, якщо це справді Алекс, я б провідав старого друга..