1
1
Потяг повільно котився крізь ліс, розганяючи ранковий туман. Катя сиділа на лавці, закинувши ногу на ногу, й уважно, з легкою усмішкою, слухала кумедного одногрупника, що сидів навпроти.
— У нашого містечка стільки історій! — Женя вказав рукою на пейзаж за вікном поїзда. — Он, бачиш? Біля колії тече маленька річка. У нас вона вже стає доволі повноводною. Мій дід розказував, що там споконвіку водилися отаке-е-е-енні здоровецькі соми! — хлопець широко розвів руки в сторони та зачепив якусь жіночку, що сиділа біля вікна вагону. Та кинула презирливий погляд на хлопця і невдоволено хмикнула.
— Ой, вибачте... Ну от... Кажуть, колись сама верхівка партії, на чолі з Хрущовим, приїжджала до нас тих сомів ловити, і дід мій допомагав їм, місця рибні показував. Отаке-то.
— Та що ти чешеш! Ха-ха! — Катя уявила як поважні політики в бронепоїзді їдуть на край світу ловити сомів й захихотіла.
Женя махнув рукою.
— Та чесно! То все було під грифом "Секретно". А раптом замах на партійну еліту? Все шифрувалося, інфа сотка.
— Ну добре, хай тобі буде, вірю!
— Коротше, приїжджай! — Женя підморгнув. — Ти, я та соми!
— Яка спокуслива пропозиція. Ну, може хіба заради сомів, — Катя залилася сміхом.
— Все, ловлю на слові! — Женя дурнувато усміхнувся. — А у вашому місті є цікавезні історії?
Дівчина трохи насупилася. Її містечко відоме історіями, про які вона воліла б не розповідати.
— Є напівзруйнований панський маєток з привидом жінки в чорному. Неочікувано, правда?
Брови Жені піднялися високо-високо і майже зникли під густою рудою чуприною:
— Ого! Це в мільйон разів цікавіше за сомів! І ти весь час мовчала! Я вимагаю детальної розповіді!
— Ну от зовсім детально не вийде, бо за кілька хвилин моя зупинка, — дівчина потягнулася рукою до сумки, поїзд уже сповільнювався. — Якщо у кількох словах, то кажуть, що по руїнах старого маєтку бродить привид пані Анни Бжезінської. Була вона за життя ще тою сучкою, служниць не любила страшно. Бачила у них собі суперниць. І чим старша вона ставала, тим більше росла в ній лють. Врешті-решт сталося те, чого пані найбільше боялася. Чоловік її, пан Бжезінський, до покоївки почав навідуватися. Плітки дійшли до Анни, й закінчилося все дуже печально. За легендою, ту коханку вона вбила сокирою і згодувала собакам. А серце її приготувала і подала чоловіку на вечерю. З горя пан наказав замурувати дружину десь у стінах маєтку живцем, а сам опісля збожеволів і викинувся з муру. Відтоді Анна Бжезінська ні жива ні мертва не дає спокою людям. Кажуть, хто її крик біля того маєтку почує тому гайки. Отака історія.
— Очманіти! Хочу такого ж привида у себе в місті! — Женя, здавалося, був просто в захваті від почутого.
Катя скривилася.
— Ні-ні, не треба вам такого щастя, повір мені на слово.
— Де ти почула легенду?
— Нам її колись у школі історик розповів. Я після того зацікавилась історією.
Хлопець миттю підхопив.
— І тепер ми одногрупники на історичному факультеті! Бачиш, доля звела нас! Якби та пані не завалила покоївку, ми б не зустрілися! — Євген знову підморгнув, цього разу навмисно незграбно, від чого Катю пробило на сміх.
— Ото дурне!
Поїзд почав гальмувати. Дівчина схопилася.
— Ну все, дякую за складену компанію і за спокусливу пропозицію поїхати до сомів. Та побачимося уже швидше за все у вересні. Я тут вистрибую і пливу додому.
— Ми з сомами будемо чекати! Бувай!
Потяг зупинився на станції та висадив дюжину сонних пасажирів. Звідси до житлових кварталів міста вела вузька асфальтована дорога, і кожен, хто йшов чи їхав по ній, міг чітко бачити руїни родинного маєтку Бжезінських. Той стояв посеред лісу на високому пагорбі й вражав своїми розмірами. Катя добре пам'ятала, як дитиною, тримаючи за руку замурзану молодшу сестру, а іншою рукою окраєць рум'яного хліба, вона чимчикувала тою дорогою, з острахом споглядаючи на холодні сірі мури. Батьки тоді завжди йшли поряд і ніколи не відпускали їх з поля зору. Зараз же вона впевнено простувала тим шляхом, хоча вночі нізащо б не ходила тут самотою.
* * *
— Ооо, які люди завітали до нашої скромної господи! — Віра пафосно почала кланятися сестрі, — Підвищена стипендія, так?
— Угу. Відтепер на ''ви'' і пошепки, — очі дівчини заблищали, і хоч було очевидно, що Катя підігрує, та все ж вогник гордості на мить загорівся у смарагдових очах.
— Добре-добре, — обличчя Віри розплилося в широкій посмішці, — Ходи-но сюди, обійму!
За ті кілька місяців, що Катя не бачила сестру, та ще більше погарнішала, догнала її по зросту й зміцніла. Ще один рік — і красунь-студенток у сім’ї буде уже дві. Віра обняла Катю й стиснула так, що у тої затріщали ребра.
— Ти будеш вдома до кінця літа, так? Може засмагнеш трохи, а то бліднюща така. Схожа на ту дівчинку з сімейки Адамсів. Ще й в чорне постійно вдягаєшся.
— Ой, виключи режим бабці. — Катя закотила очі. — Сподіваюся, ти з мого ліжка не зробила знову склад?
Катя увійшла до їхньої з сестрою кімнати. Повсюди валялися якісь папірці, етикетки, пусті упаковки соку і чипсів. А на її бездоганно застеленому ліжку красувалася купка картонних коробок з-під піци зібрана у вежу. Катя миттю скипіла:
— Та Боже мій! Ну я ж тебе просила! Ти нестерпна! Що це за хрінь?
— Ой, ну, рада була тебе бачити, але у мене купа справ! — Віра в ту ж мить розвернулася на носках, гепнулася в крісло і вже за кілька секунд сиділа у навушниках за комп'ютером з байдужим виразом обличчя, залишивши злу сестру посеред кімнати.
— Ти знущаєшся? До нас зараз гості прийдуть! Купа народу!
Віра зблідла, відірвала погляд від монітора і, уже удавано спокійним голосом, перепитала:
— Гості?
— Угу. Ну ти ж не думаєш, що я приїхала додому, тільки щоб з тобою шашки грати? Завтра на річці, до речі, солідна тусовка намічається, якщо будеш чемною, то візьму тебе в нашу компанію, покрасуєшся перед хлопцями в бабусиному купальнику, — Катя єхидно загиготіла. — То що, прибереш?
Віра на кілька секунд задумалася, наче перебираючи в голові можливі варіанти, а тоді видихнула і зняла навушники.
— А, гори воно вогнем! Зараз тут все блищатиме!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!