Зміст
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 0
  • 1

    1

    Потяг повільно котився крізь ліс, розганяючи ранковий туман. Катя сиділа на лавці, закинувши ногу на ногу, й уважно, з легкою усмішкою, слухала кумедного одногрупника, що сидів навпроти.

    — У нашого містечка стільки історій! — Женя вказав рукою на пейзаж за вікном поїзда. — Он, бачиш? Біля колії тече маленька річка. У нас вона вже стає доволі повноводною. Мій дід розказував, що там споконвіку водилися отаке-е-е-енні здоровецькі соми! — хлопець широко розвів руки в сторони та зачепив якусь жіночку, що сиділа біля вікна вагону. Та кинула презирливий погляд на хлопця і невдоволено хмикнула.

    — Ой, вибачте... Ну от... Кажуть, колись сама верхівка партії, на чолі з Хрущовим, приїжджала до нас тих сомів ловити, і дід мій допомагав їм, місця рибні показував. Отаке-то.

    — Та що ти чешеш! Ха-ха! — Катя уявила як поважні політики в бронепоїзді їдуть на край світу ловити сомів й захихотіла.

    Женя махнув рукою.

    — Та чесно! То все було під грифом "Секретно". А раптом замах на партійну еліту? Все шифрувалося, інфа сотка.

    — Ну добре, хай тобі буде, вірю!

    — Коротше, приїжджай! — Женя підморгнув. — Ти, я та соми!

    — Яка спокуслива пропозиція. Ну, може хіба заради сомів, — Катя залилася сміхом.

    — Все, ловлю на слові! — Женя дурнувато усміхнувся. — А у вашому місті є цікавезні історії?

    Дівчина трохи насупилася. Її містечко відоме історіями, про які вона воліла б не розповідати.

    — Є напівзруйнований панський маєток з привидом жінки в чорному. Неочікувано, правда?

    Брови Жені піднялися високо-високо і майже зникли під густою рудою чуприною:

    — Ого! Це в мільйон разів цікавіше за сомів! І ти весь час мовчала! Я вимагаю детальної розповіді!

    — Ну от зовсім детально не вийде, бо за кілька хвилин моя зупинка, — дівчина потягнулася рукою до сумки, поїзд уже сповільнювався. — Якщо у кількох словах, то кажуть, що по руїнах старого маєтку бродить привид пані Анни Бжезінської. Була вона за життя ще тою сучкою, служниць не любила страшно. Бачила у них собі суперниць. І чим старша вона ставала, тим більше росла в ній лють. Врешті-решт сталося те, чого пані найбільше боялася. Чоловік її, пан Бжезінський, до покоївки почав навідуватися. Плітки дійшли до Анни, й закінчилося все дуже печально. За легендою, ту коханку вона вбила сокирою і згодувала собакам. А серце її приготувала і подала чоловіку на вечерю. З горя пан наказав замурувати дружину десь у стінах маєтку живцем, а сам опісля збожеволів і викинувся з муру. Відтоді Анна Бжезінська ні жива ні мертва не дає спокою людям. Кажуть, хто її крик біля того маєтку почує тому гайки. Отака історія.

    — Очманіти! Хочу такого ж привида у себе в місті! — Женя, здавалося, був просто в захваті від почутого.

    Катя скривилася.

    — Ні-ні, не треба вам такого щастя, повір мені на слово.

    — Де ти почула легенду?

    — Нам її колись у школі історик розповів. Я після того зацікавилась історією.

    Хлопець миттю підхопив.

    — І тепер ми одногрупники на історичному факультеті! Бачиш, доля звела нас! Якби та пані не завалила покоївку, ми б не зустрілися! — Євген знову підморгнув, цього разу навмисно незграбно, від чого Катю пробило на сміх.

    — Ото дурне!

    Поїзд почав гальмувати. Дівчина схопилася.

    — Ну все, дякую за складену компанію і за спокусливу пропозицію поїхати до сомів. Та побачимося уже швидше за все у вересні. Я тут вистрибую і пливу додому.

    — Ми з сомами будемо чекати! Бувай!

    Потяг зупинився на станції та висадив дюжину сонних пасажирів. Звідси до житлових кварталів міста вела вузька асфальтована дорога, і кожен, хто йшов чи їхав по ній, міг чітко бачити руїни родинного маєтку Бжезінських. Той стояв посеред лісу на високому пагорбі й вражав своїми розмірами. Катя добре пам'ятала, як дитиною, тримаючи за руку замурзану молодшу сестру, а іншою рукою окраєць рум'яного хліба, вона чимчикувала тою дорогою, з острахом споглядаючи на холодні сірі мури. Батьки тоді завжди йшли поряд і ніколи не відпускали їх з поля зору. Зараз же вона впевнено простувала тим шляхом, хоча вночі нізащо б не ходила тут самотою.

    * * *

    — Ооо, які люди завітали до нашої скромної господи! — Віра пафосно почала кланятися сестрі, — Підвищена стипендія, так?

    — Угу. Відтепер на ''ви'' і пошепки, — очі дівчини заблищали, і хоч було очевидно, що Катя підігрує, та все ж вогник гордості на мить загорівся у смарагдових очах.

    — Добре-добре, — обличчя Віри розплилося в широкій посмішці, — Ходи-но сюди, обійму!

    За ті кілька місяців, що Катя не бачила сестру, та ще більше погарнішала, догнала її по зросту й зміцніла. Ще один рік — і красунь-студенток у сім’ї буде уже дві. Віра обняла Катю й стиснула так, що у тої затріщали ребра.

    — Ти будеш вдома до кінця літа, так? Може засмагнеш трохи, а то бліднюща така. Схожа на ту дівчинку з сімейки Адамсів. Ще й в чорне постійно вдягаєшся.

    — Ой, виключи режим бабці. — Катя закотила очі. — Сподіваюся, ти з мого ліжка не зробила знову склад?

    Катя увійшла до їхньої з сестрою кімнати. Повсюди валялися якісь папірці, етикетки, пусті упаковки соку і чипсів. А на її бездоганно застеленому ліжку красувалася купка картонних коробок з-під піци зібрана у вежу. Катя миттю скипіла:

    — Та Боже мій! Ну я ж тебе просила! Ти нестерпна! Що це за хрінь?

    — Ой, ну, рада була тебе бачити, але у мене купа справ! — Віра в ту ж мить розвернулася на носках, гепнулася в крісло і вже за кілька секунд сиділа у навушниках за комп'ютером з байдужим виразом обличчя, залишивши злу сестру посеред кімнати.

    — Ти знущаєшся? До нас зараз гості прийдуть! Купа народу!

    Віра зблідла, відірвала погляд від монітора і, уже удавано спокійним голосом, перепитала:

    — Гості?

    — Угу. Ну ти ж не думаєш, що я приїхала додому, тільки щоб з тобою шашки грати? Завтра на річці, до речі, солідна тусовка намічається, якщо будеш чемною, то візьму тебе в нашу компанію, покрасуєшся перед хлопцями в бабусиному купальнику, — Катя єхидно загиготіла. — То що, прибереш?

    Віра на кілька секунд задумалася, наче перебираючи в голові можливі варіанти, а тоді видихнула і зняла навушники.

    — А, гори воно вогнем! Зараз тут все блищатиме!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.