Холодне Сонце

«… Так швидко

Втікало життя – ця кудлата гусінь…»

(В. Н.)

Двері зачинені,

А майбутній метелик,

Якому сниться синя квітка Небо

Тікає від тіні дзьобатого пересмішника,

Якого повелителі тіней назвали

Сонце.

Пісню сумного Бога

Слухає і відтворює Бах

Чи то розенкрейцер-лицар:

Хто зна, хтось, не я, навіть не майбутній метелик

Якого друг алхімічних алюзій

Назвав життям.

А він лише повзе по траві Істини

І говорить пошепки про день прийдешній,

А може тікає, може не знає, не відає,

Що бути йому метеликом

Один день.

Але строкатим-барвистим,

Як провесінь танцюючого друїда-язичника

На ім’я квітень-паросток.

Чи то сновида-підбіл.

Жовтий.

Ґумовий день

Перетворився в епоху вершників

Бамбуковий ліс став птахом зеленим,

Що ніколи не втомлюється співати

Про серце ночі.

Гучне.

Солом’яні бороди абеток

Стирчать з торбини мірошника Часу,

Слухаючи дзвони крижини-серця:

Ми не зчулися, не отямились

Як придибала краля

Весна.