Холодне Сонце

Країна, де помер вітер,

І воскрес серед паростків жита,

Де сталеві ножі дозрівають мов яблука

На дереві пізнання добра і зла –

На старій яблуні радості.

Весталки розпалюють ватру

Серед глупої ночі осінніх гусей,

Зачиняючи вікна минулого,

Одягаючи білі шати

Серед міста, що спить.

Серед країни, що марить,

Серед храму, в якому краяли хліб –

Навпіл. Для тіні мовчання.

Країна, де синя риба пізнання

Визирає з ріки каламутної,

Що застрягла в пейзажі,

Зажурилась в картинах

І несла потопельників в море

Безодні Ніщо.

Де вчилися рахувати –

Літерами та знаками,

Де вправлялись писати на воску

І на ослячих шкірах.

Країна, де закони сприймали як істини,

Аристократи бавились запитаннями,

Інферно вважали містом –

Там, за рікою, за межею пам’яті,

Де виноград достиг.

Бо час.

Бо надто багато спраглих –

Богів і людей.

Країна, де птахи були віщунами,

А люди торгували спогадами,

Наче то не слова, а монети,

Наче то зерна пшениці,

Що колись проростуть,

Але нині підуть на борошно:

На свято вовків

Цап-відбувайло

Приніс солоний пиріг.