Холодне Сонце

Нічна варта* ступає

Стежею кентаврів.

Присмерк травневий

У Небі майструє містраль**.

Мій друг Телемах

Шукає зело для медового трунку,

Віщує: примарна дорога для всіх:

Не тільки для еллінів –

В той, незбагненний Тартар.

Друже, то стежка самотніх –

Оспівуй сади невідомі,

Де ті людоконі

Пили нектар і гнівили богів***.

Ні, не тікай від пізнання лихого,

Ні, не роз’ятруй

рану відкриту Ніщо.

Мій друг Телемах

Осягнув суть всього, що росте,

Що блаженству дарує достиглість,

Що троянди ковтає як дні,

Посейбічні години,

Потойбічні роки

В торбу Хроносу –

Безліч кишень.

Ми живемо,

Ми стежою кентаврів йдемо.

Це причина для того, щоб бути,

Це вогонь чистоти,

Це.

Я знаю: цей світ безіменний,

Не названий.

Світ – це суцільна Terra incognita.

Хто зна, може прийдешнє –

Берег безплідний, рінь кам’яна

Ріки, що нестримна.

Але знов завесніло.

Примітки:

* - та сама, що звалась в часи Брута vigilia nocturna silvae.

** - найкрасивіші містралі бувають на острові Корсика, але травневі теж варті уваги.

*** - це вони робили даремно, від того й лишилась про них погана слава. Я впевнений, що були серед них дуже мудрі істоти.