Холодне Сонце

Сонце – вухастий заєць

Малює знаки на жовтій глині,

Якої торкались руки людей,

Що вдягнені в торішні зимові сни

Замість полотняного одягу,

Що взуті в личаки лабіринтів,

Що плетені з кори хлібного дерева,

Яке посадив пастух Таргітай.

Діти глеків-клепсидр:

Їм жити серед жита та єресі,

Серед хаток без вікон і сміху,

На осонні років-метеликів,

На землі, що опалена требами,

Напоєна медовими офірами.

На безлюдному острові квітня

Зібрав знавців давнього трунку,

Друзів сивого доктора Фауста

Під знаком троянди й хреста:

Щоб не блукали в густій темряві,

Коли сам Час довершується,

Як довершують важкі кроки

На вершину високої башти,

Яку мурували (та марно),

Яка стримить за ображені хмари

(Ой, як недоречно-невчасно),

Щоб розповісти зорям-блукальцям

Про нас.

На руїнах римського ринку рабів

Цвіте оксамитом магнолія –

Квітка свідок важких почвар,

Наче гіркий постскриптум

На пергаментній сторінці

Апокрифу.