Холодне Сонце

«Я гублю свій олівець,

Наче слива стиглий свій плід

Губить…»

(Міядзава Кендзі)

З блискучої ртуті моєї фантазії

Злітають здивовані чаплі

Під дощем непотрібних метафор

(Нікому).

Ця радість безглузда –

Споглядання мінливого світу:

Порадую серце своє

Келішком ірландського віскі:

Падають з Неба кванти блакиті –

Кристали моїх нездійснених ілюзій:

Трохи дороги – до видноколу,

Трохи брил кам’яних

До храму готичної віри,

Трохи помріяти про місто радості,

А потім летіти

У неминуче –

В завершення часу*.

Одного рожевого ранку

Я бачив у Небі срібне

Крислате прозоре дерево.

Ave, холодному вітру!

Ave, володарю хмар**!

Після дощу пелюсток карми

Між морем і лісом Ніщо

Шукаю сліди тварин на піску –

Сліди потвор***.

Невже аромат хризантем****

Єдине, що лишилось отам –

Під сонцем Аустерліцу*****?

Примітки:

* - у нашому Всесвіті є куточки, де сам час припинив бути.

** - у часи готичні алхіміки називали володаря хмар Dominus Nubium і приписували йому створення допотопних потворок.

*** - а колись таки блукали. І лишали сліди на піску. Навіщо?

**** - аромат хризантем дуже пасує до холодного осіннього вітру.

***** - тоді під селищем Аустерліц направду було холодно. Корсиканець підтвердить, якщо його покликати.