Японське ЗСУ

Сьогодні приходила вісні,

Здавалося, приваблива така, легкодоступна,

Лише в білизні, яка нічого геть не прикривала.

Та щось не те у ній було:

Чи порожнеча в погляді, чи запах трупний

Їз домішками пороху та кави,

Й амбре покинутих будівель,

В яких смердить давно непраними речами,

Пилюкою, мастилом та немитими тілами.

Прогнав, кричав щоб геть ішла,

І щоб не поверталась, курва,

І тіло її в мить розпухло,

Назовні гори м'язів вилізли червоними бруньками,

У виразках уся, у пухирях,

Сочаться гноєм очі, набряки та рани.

З рідким розпатланим волоссям,

Шипіла мов змія, питала "що тобі не так?!"

Не відповів - узяв у руки батога,

Просоченого порохом і кавою -

Найперший побратим і антидепресант

Супроти сумнівів, дурних думок й омани.

Шмагав, аж у руках боліло.

Тікала вся в сльозах, з прокльонами,

По сходах бігла вниз

Й волала щось незрозуміле.

А я перещів по спині, щоб налякати іще більш,

Щоб швидше бігла,

Й не мала сили повернутися,

І мала лише страх,

Не оглядалася щоб навіть сука.

Щоб бігла, падала, вставала, знову бігла,

Щоб остаточно вибилась із сил і здохла!..

... Нарешті зникла -

Пропала з поля зору за дверима.

Я сподіваюсь назавжди.

Її виття ще трохи чув, а потім стихло...

Пішов присів - втомився, треба відпочити.

Мастила запах - є, і пороху є запах.

Не вистачає кави аромату,

Аби розвіяти ту нескінечну втому...

Ще трохи, геть трохи треба сил,

Лишилося геть мало,

Геть трохи, правда, лишилося

Повоювати,

Щоб вже нарешті потрапити туди,

звідкіль цей шлях війни колись почався...

12.03.2023 с. Кожухівка, Житомирщина