Японське ЗСУ

Мій розум нагадує понівечене Нагасакі

В далекому минулому:

Спогади поховані —

Припадають товстим шаром пилюки та сажі.

Я ледь розрізняю,

Як з під ковдри уламків вибиваються якісь цятки кольору —

Це відлуння давніх подій.

Моя пам'ять нині —

Це сховище вибухів, лісосмуг і запаху падла,

Це палітра зеленого, сірого, чорного, по якій гуляють вогонь та дим,

Це флакон від пекельних кутюр, насичений запахом пороха,

Смердінням мастила, амбре немитих по декілька тисяч років людей і перегар,

Що тонкими нотами каже: ми ще живі.

Моя пам'ять зіщулюється з кожним новим розривом,

Вона стає одноманітна і в'язка —

Так легше пережити зиму.

Її ще щось гріє зсередини,

Але я вже не розумію що саме,

Бо важко грести завали,

Схожі на ті, що були в Нагасакі колись.