Земля | 9 століття ПП

“Я маю все це добре обміркувати.”

Цими словами Кріс закінчив розмову з Широкавою та Ерцкетау.

Хоча він пообіцяв подумати, але насправді не хотів цього робити, тому що як тільки він починав, його одразу ж охоплювала незрозуміла тривога. Він не пам'ятав, як потрапив до своєї студії. Правда була несподіваною і насиченою, що ускладнювало її засвоєння. Кріс просто не знав, як йому ставитися до отриманої інформації. Ні, він не збирався хандрити і звинувачувати себе заздалегідь у відмові, яку йому так хотілося озвучити. Зрештою, він вільна людина, народжена у вільній Коаліції. Він вірив, що ніхто не буде дивитися на нього скоса. У кожного свої клопоти, добровольців вистачає, а охочих присвятити себе експерименту на повну – теж чимало. Однак щось незрозуміле, щось дивне, якесь невловиме відчуття, яке він не міг ідентифікувати; настирливе чуття, яке не дозволило йому одразу сказати "ні". Йшлося не про цікавість, яка була звичайним для Кріса явищем. Він відчував, як вона десь у глибині його свідомості розмахувала транспарантами "Зроби це!". Але не тільки тому.

Перше, що зробив Кріс, коли повернувся додому, – підключив нейропривід до моніторів і почав заповнювати прогалини в позакласній освіті. Джош був абсолютно правий, промо було винятковим. Він "обійшов" усю будівлю з першого по шостий поверхи, взяв участь у всіх квестах, від запліднення протоклітини до майже пересадки модуля цифровому манекенові. Він також спостерігав за розвитком ембріона в модулі до десятого тижня – це все, що дозволяла автономна робота модуля; для подальшого розвитку потрібно було набагато більше, що було важко забезпечити без "тіла-носія". Вони також підготували багато теоретичних інсайтів.

Екскурсійну "групу" по поверхах і приміщеннях вела мадам Марі Франсуа – головний лікар комплексу, наукова консультантка, яка спеціалізується на розробці, удосконаленні та застосуванні медичних технологій, корекційних і апаратних, як у земної раси, так і в Зіркаацте. Ця жінка – доктор біологічних, медичних, хімічних наук, яка написала не одну обов'язкову дисертацію і, ймовірно, працює ще над кількома. Одна з небагатьох людей, визнаних позаземною расою заслуженим фахівцем. І, переходячи від однієї локації до іншої, вона озвучувала основну інформацію: як будуть проводитися операції, хто може взяти в них участь, багато говорила про безпеку для людини, для як самого модуля, так і всієї процедури.

“Хм...?” – думав Кріс. – “Вони дійсно візуалізували майже весь теоретичний матеріал, який був доступний студентам. Щоправда, я не можу до кінця зрозуміти механізм вивільнення яйцеклітини. У кого я можу запитати? Чи можуть координатори знати, як саме це буде працювати?”

Модуль є чимось середнім, а точніше поєднує в собі риси матки земної жінки і самки зіркаацте, оскільки їхня раса піддавалася генній модифікації набагато довше і вже більш адаптована до будь-яких нових змін, що вносяться в геном.

Доктор Франсуа пояснила відмінності між модулями матки, створеними за допомогою передових технологій біомоделювання, та репродуктивною системою жінок, зміни у процесах зачаття, наприклад, те, що статевий акт сам по собі не є способом завагітніти. Тому тим, хто хоче дійсно мати дитину, доведеться вдатися до технології ЕКЗ. Крім того, природні пологи не є варіантом. Також, для тих, хто ще не готовий стати батьком – таких як Кріс – важливо знати, що вся ця процедура не є обов'язковою. Експеримент життєво необхідний, але будь-яка, навіть незначна допомога, в результаті якої будуть отримані дані, на основі яких можна буде робити більш конкретні прогнози і продовжувати вдосконалювати розробки в цьому проекті, буде вважатися величезним внеском. Можна відмовитися або погодитися, можна припинити свою участь у будь-який момент. Насправді, почувши це знову вголос, Кріс зрозумів, що прийняв рішення. Проте йому спала на думку ще одна невеличка ідея, яку він хотів реалізувати по гарячих слідах.

Наступного дня після обіду вони мали годину в лабораторії, а потім мали займатися самостійною роботою до кінця дня. Перебуваючи у своїй студії, Кріс присвятив деякий час дипломній роботі. Попрацювавши над нею пару годин, він пішов у кухонний закуток, щоб перекусити, замислений, водночас згадуючи важливу розмову з професором, яка відбулася сьогодні вранці. Хоча, скільки б разів він її не прокручував, його план не здавався йому ні відчайдушним, ні зухвалим. Навіть більше, йому здавалося, що від нього чекали чогось подібного.

"Широкава-сан, вибачте, що потурбував", – вибачився Кріс за те, що прийшов без запрошення і без попереднього повідомлення.

"Припини нести нісенітниці, Крісе. Навпаки, це добре, що ти прийшов саме зараз, мені сьогодні треба ненадовго поїхати на материк, тож ми явно могли розминутися", – пояснив професор, а потім заохотив: "Заходь, сідай, говори, що хотів".

"Широкава-сан, я прийшов сказати вам, що я все обдумав", – почав Кріс.

"Так,” – професор дав зрозуміти, що слухає його уважно.

"Я згоден з вами і з координатором Ерцкетау, це не той випадок, коли можна залишатися осторонь".

"Кріс, я дуже ціную це. Не тільки я, насправді, як ти вже знаєш. Я сподівався, що ти приймеш таке рішення", - його слова були сповнені теплої вдячності, він навіть підхопився зі стільця і майже кинувся обіймати Кріса.

"Але я хочу дещо отримати натомість", - поспішно сказав Кріс, здивувавши і себе, і Широкаву.

Професор підняв брову, вивчаючи Кріса підозрілими очима; в його погляді з'явилася легка посмішка. Дві секунди він мовчав, потім гмикнув, обійшов стіл, став навпроти Кріса і, хитро примруживши око, промовив:

"Що ж, я заінтригований. Викладай."

"Пане професоре, не вважайте це за грубість, але я хотів би взяти участь в експерименті не тільки як піддослідний, але і як асистент", - випалив юнак.

Професор дивився на нього, вагаючись з відповіддю.

"Я не прошу одразу якихось серйозних завдань, просто спостерігати, допомагати сортувати дані, не знаю... подавати вам воду в операційній! Але я хочу бути в команді, мені потрібно бути там, коли експеримент увійде в активну фазу, я хочу розуміти весь процес і вчитися у вас, і бути корисним не тільки своєю гормональною діаграмою і всіма потенційними перевагами,” – він раптом зніяковів і замовк. "Даруйте,” - пробурмотів він, опустивши очі в підлогу.

"Кріс, я не знаю, що сказати. Боюся, я просто не готовий дати тобі будь-яку відповідь. Але ти ж розумієш, що насправді нам допомагатимуть аспіранти, які..."

"Так, сер. Вибачте, сер, я все це розумію і..." – Він зніяковів ще більше, усвідомлюючи сенс того, що він збирається зараз зробити. – "Сер, тільки знаючи, що мені буде дозволено бути спостерігачем і мати доступ до аналітичних даних, я можу зробити це – піти на імплантацію самому".

"Бва-ха-ха!" Розкотистий сміх прокотився кабінетом і задзвенів у вухах Кріса. Він втиснувся в крісло так сильно, що у нього заніміли ноги, не знаючи, чи піддатися хвилюванню, що у нього вистачило сміливості, чи побоюватися, що його просто виженуть за таку поведінку. "Ви темна конячка, містере Ньюмен, чи не так? Не такий простий, яким ти себе подаєш!" Професор подивився на нього, поклавши руки на стегна. "То це або моє "так", або твоє "ні"?"

Не надто довіряючи своїм голосовим зв'язкам, Кріс просто кивнув, твердо дивлячись, чи то пак примружившись.

"Хм. Це має бути цікаво. Давай спробуємо".