Земля | 9 століття ПП

Хлопці з його курсу збиралися у Івана вдома. Його кімната була в кінці лівого крила, і завдяки цьому вони могли розважатися, не боячись порушити спокій у гуртожитку. Були присутні переважно представники М-покоління. Кожен прийшов з салатом або іншими закусками, Сандро приніс тістечка, а завданням Джоша, як виявилося, було забезпечити тонік.

– Привіт усі, вибачте, мене змусили прийти, тому сьогодні я буду вашим нахлібником, – пожартував Кріс. – Хоча, я можу збігати за мюслі.

– Привіт, – Іван простягнув руку, щоб привітатися з Крісом. – Сідай, де хочеш, і не хвилюйся, у нас достатньо їжі.

– Іване, послухай, – Кріс пішов за господарем студії; намагаючись бути корисним, він взяв кілька страв, щоб винести їх компанії. – Коли можна буде підстригтися?

Іван уважно подивився на нього, оцінюючи, мабуть, обсяг роботи. Іван був чорнявим молодиком з приємним низьким тембром голосу. Він був крупніший за Кріса і навчався на останньому курсі. Завжди спокійний і впевнений у собі, ніколи не говорив багато, з ним було приємно перебувати поруч. У нього не було постійного партнера, але він ніколи не залишався наодинці протягом тривалого періоду часу. Як хобі, він стриг волосся вручну.

– А чого саме ти хочеш? – флегматично запитав він, ставлячи посуд, який ніс, на низький столик перед диваном.

– Просто постригти все. Стає дуже спекотно, і безладний стиль починає дратувати.

Всі влаштовувалися зручніше на дивані і всюди навколо. Дехто вже тримав у руках джойстики, компанія розділилася на гравців і глядачів.

– Ну, мені байдуже, можу і зараз.

– Так, чудово.

Кріс допоміг Іванові поставити крісло на потрібне місце, сів, як тільки отримав команду, і відкинув голову назад. Брюнет порився у вбудованих шухлядах, дістав інструменти, наповнив пульверизатор і запустив робота-прибиральника. Він трохи переставив крісло, опустивши його, потім побризкав волосся Кріса водою і взявся до роботи.

Ножиці ритмічно клацали над вухами, мимоволі заколисуючи, незважаючи на гомін, що долинав з дивану; хтось там програвав, хтось тішився. Кріс намагався не відключатися, тому вирішив, що краще трохи поспілкуватися.

– Слухай, ти ж взимку закінчуєш навчання, так?

– Так.

– А потім?

– Аспірантура, звичайно.

– Звичайно?

– У мене були плани щодо практики на материку, але, знаєш, Фаза. Це найкраще, що може трапитися зі студентом-хірургом.

– А. Так, я згоден. То ти переведешся до сьомого корпусу одразу після випуску?

– Насправді, я вже перевівся. Вони зарахували всіх, хто залишатиметься в аспірантурі. Крім того, пізніше після випускних іспитів будуть залучати додатковий персонал до перинатального будинку, їм потрібні найкращі студенти-відмінники. Інші підуть до п'ятого – в медичний центр, або, ну там, де вони планували працювати і практикуватися за межами Біосфери.

Кріс зітхнув. Іван рушив далі працювати над передніми пасмами, тож Кріс мусив замовкнути, аби не з'їсти зістрижені кінчики. Проте, як тільки з'явилася можливість, знову запитав:

– Скільки у тебе годин практичних занять? Як вони розраховуються? – Він запитав, сподіваючись отримати будь-яку інформацію про те, наскільки він не підходить для роботи над Фазою-ІІ. – Що ви робите, коли не відвідуєте лекції і не в лабораторії?

– Практика в медчастині. Нас розділили на підгрупи і прикріпили до спеціалістів. Можна сказати, що це урізане стажування по три години на день, приблизно.

– А що це за практика? – запитав Кріс.

– Ти приходиш зранку, здаєш звіт, який ти зробив по вчорашнім пацієнтам, огляди і таке інше. Супервайзер оголошує завдання на день, наприклад, сьогодні ми були на прийомі і мені з напарником призначили проводити дерматоскопію. Але це занадто просто, як на мене. Так, а завтра ми маємо відзвітувати, чи виявили у когось щось підозріле, злоякісне, чи просто нешкідливий невус. Суперу потрібно буде все перевірити після нас, – Іван на кілька секунд замислився, почухавши підборіддя. – Чесно кажучи, я думаю, що вони перевіряють одразу після нашої зміни... або навіть до того, як призначають нас на обстеження. Бувало ми асистували під час операцій з видалення родимок, аденоїдів, зшивання гриж. Нам не дозволяють брати активну участь в абдомінальних операціях, тільки моніторити, бути поруч, уважно спостерігати за роботою хірурга, щоб потім дати нам швидкі тести і подивитися, наскільки ми уважні до деталей, до тих процесів, які не описані в підручниках. Хочеш залишити чубчик?

– Що? О, ні, він мені в очі лізе.

Після розмови з Іваном Кріс сидів похмурий, як ніколи, його очі були приклеєні до дна склянки, з якої він майже не пив. Реальність була немилосердною, Ерцкетау мав рацію – у сьомому корпусі йому поки що нічого робити. Виходить, що ідея, яка несподівано відвідала його сьогодні вдень, є чи не єдиним виходом, щоб зламати зірку і пробити стіну. Наскільки авантюрним може бути зелений? А що, як Кріс переоцінив свої можливості і, навіть зважившись на цей божевільний крок, не зможе розкрити свій потенціал? Що, якщо він не зможе виправдати довіру Широкави?

– Гей, з тобою все гаразд? – Хтось потряс Кріса за плече, виводячи із задуми. Сандро присів поруч, стурбовано дивлячись на свого колишнього.

– Я в порядку, як завжди, – відповів Кріс безжиттєвим голосом.

– Так-так, ми знаємо, ми це вже проходили, – хихикнув блондин. – То що ж сталося?

– Я... я боюся, що встановив планку занадто високо і цього разу не зможу стрибнути вище голови, – після нетривалої мовчанки Кріс висловив думку, яка крутилася в його голові, думку, яка заважала йому насолоджуватися веселощами разом з усіма присутніми.

Він так захопився цим новим викликом, новою інформацією про своє тіло, про експеримент, всіма своїми рішеннями, майбутньою операцією, цим раптовим поривом бути одним з тих, хто побачить перші імплантації на власні очі, і навіть вирішальним квестом з "фінальним босом"! Ціла пригода несподівано увірвалася в його життя, так швидко і яскраво, що він повністю перестав контролювати ситуацію, дозволивши їй розвиватися, ніколи не зупиняючись і не замислюючись, куди вона приведе. Але ж він мав би зупинитися і просто все обдумати, як доросла людина і розсудливий науковець. Чи правильно він робив і чи воно того варте?

– Хм... якщо ти так хвилюєшся, значить, це щось дуже важливе для тебе, – задумливо промовив Сандро. – Думаю, ти зможеш це зробити, – радісно вирішив він.

Кріс посміхнувся і похитав головою, ніби хотів сказати: “Ти ніколи не змінишся.”

– Але, агов, Крісе, хто тобі сказав, що ти повинен стрибати вище голови? – несподівано серйозно запитав він. – Хто тобі сказав, що це твій обов'язок? Що станеться, якщо ти не зможеш? Хтось помре чи захворіє? Скажи мені, що буде, якщо ти не дострибнеш до тієї позначки, яку ти собі поставив? Ти станеш гіршим чи слабшим? – Він накрив долоню Кріса своєю і злегка стиснув її. – Я думаю, ти зможеш це зробити. Але навіть якщо ні, ти не перестанеш бути тим Крісом, якого ми всі знаємо і любимо.

Кріс дивився на Сандро, ошелешено кліпаючи і не вірячи, що він не спить, а людина, яка сидить перед ним, – це Сандро, якого він знає. Коли це він навчився генерувати такі глибокі думки?

– Хтось безумовно впливає на тебе дуже позитивно, я б сказав, – нарешті відповів Кріс.

– Ти так вважаєш? – Молодий чоловік загадково посміхнувся, а потім раптом схопив Кріса за підборіддя, коротко чмокнув його в губи і повернув обидва їхні обличчя в бік кухонного острівця. – Хто б це міг бути, – проспівав він, і Кріс уперся поглядом у господаря квартири, який стояв і дивився на них примруженими очима. – Знаєш, – сказав Сандро, відпускаючи Кріса, – я навіть подумати не міг, що в світі буває хтось кращий за тебе … у ліжку, - він грайливо похитав головою, – приходь до нас у гості, коли пофіксиш свій аскетизм. Я попрошу його дати тобі пару уроків, – Сандро повільно облизав губи, не перериваючи зорового контакту з Іваном, який повторив його рух і поманив пальцем. Сандро підвівся, переплив через кімнату, заліз до Івана на коліна і сховав їхнє подальше безсловесне спілкування під світлою густою гривою свого кучерявого волосся.

---

* тонік - 7-9% алкоголю - це максимум, який можна вживати; міцний алкоголь заборонений Коаліцією для виробництва, продажу та споживання