Земля | 9 століття ПП

– Що я намагаюся сказати, навіщо їм насправді потрібно було вирощувати гормональних гермафродитів? Скільки років минуло відтоді? Щось я не пригадую, щоб на цю тему з'являлися захопливі новини. Чи, може, я щось пропустив? Ти бачив заголовок "Перший чоловік, який народив дитину", – Джош тріумфально озвучив "заголовок", або ж намагався, щоправда, більше то було схоже на похоронний лемент. – Ні? Шкода, я теж. Слухай, старий Широкава тебе поважає. Обличчя зроби простіше! Власне, хай там як, але він ставиться до тебе інакше, ніж до решти групи. Піди запитай його, гаразд? Він точно у курсі. Перший мозок Землі як не як! Гей, куди ти пішов...?

Не бажаючи слухати балаканину Джоша, Кріс різко змінив напрямок і повернув у коридор, що вів на подвір'я. Це було трохи грубо з його боку, але його друг вже звик до такого ставлення. Альтернативного способу заткнути його словесний пронос не було. Якщо інші могли стримати Джоша за допомогою слів, то це був точно не Кріс. Мовчання було його зброєю, яку він вміло використовував.

Пройшовши через плац, він увійшов до спортивного комплексу і попрямував до роздягалень. За останній місяць він тренувався менше, ніж слід, і буквально відчував, що його м'язи перетворюються на кисіль.

Тренажерний зал був порожній, але хтось був у спаринг-кімнаті. "Це чудово, те, що треба", – подумав Кріс. Швидко знявши форму, він взув кросівки і, розминаючи на ходу суглоби рук і ліктів, попрямував до дальнього залу. Трохи сповільнивши крок, він прислухався. Ну звісно, хто ще міг тут розігріватися, поки вся академічна частина обідає?

– Ерцкетау-крі, – шанобливо схилив він голову, увійшовши і зустрівшись поглядом з високим зірка.

– Ньюмен-крі, – відповів ящір, повернувшись до Кріса обличчям. – Ти вже підготував звіт? — Він вирівняв дихання, повільно видихаючи, і зайняв оборонну позицію.

– Залишився тільки висновок, – Кріс негайно атакував; він прийшов сюди не для балачок.

Випад, ухил, випад, ухил і крок назад. Дихання трохи перехопило, але тіло миттєво зігрілося. Наступна атака була міцно заблокована і відбита зірка; потім ще раз і ще. Він вміло парирував. Кріс зробив кілька наступальних атак, але відступив. Він не ставив собі за мету збити суперника з ніг. Особливо враховуючи, що з цим конкретним зеленим це не вийшло б навіть у його найсміливіших мріях.

Ерцкетау був великим. Ну, всі чоловіки-зірки були вищими і кремезнішими за середньостатистичну людину, але цей дійсно виділявся з-поміж інших.

Вони кружляли по татамі то в один бік, то в інший, по черзі виконуючи серію атакуючих і захисних прийомів. Хвилин через двадцять Крісу в очі почав збігати піт, що заважало йому зосередитися, але він не хотів припиняти поєдинок і вирішив ще трохи дотиснути "містера Ґрінча" або принаймні змусити його понервувати. Він уже був у запалі, його долоні блискавично наносили удари і відсікали атаки; менеджер проекту задкував, напружено хмурячи брови. "Зараз я тебе дістану!" промайнуло в голові студента, як раптом світ перевернувся з ніг на голову, і прохолодне покриття підлоги вдарило його в спину.

– Гей! Так нечесно! – вигукнув Кріс, докірливо тицьнувши пальцем і зіщуривши свої карі очі. – Ми не домовлялися про використання... хвостової зброї!

Науковий координатор зловтішно підсміхнувся, обтер обличчя і ковтнув води. Міцний торс кольору папороті з розсипом дрібних темніших, майже чорних плямок, швидко здіймався в такт його диханню, виблискуючи краплинами поту; облягаючі тренувальні штани були геть мокрі зверху. Хвостовий відросток вільно звисав з вирізу на поясі аж до щиколоток, та щойно "почув", що про нього заговорили, одразу ж напружився, обвивши ногу зірка. Звісно, хвіст зробив це не сам, але в очах Кріса все виглядало інакше, неначе і зірка і його хвіст – обидва над ним насміхалися.

– І про що ж ми домовлялися? Це був стихійний поєдинок без чітко визначених правил, чи не так? – зухвало відказав ящір, вигнувши брову. Він підійшов і простягнув руку Крісу.

– Але все одно це було нечесно, – юнак вхопився за запропоноване передпліччя і легко підвівся на ноги.

– Коли хочеш чесного бою – попереджай заздалегідь. Ньюмен-крі. – Зірка схилив голову, вже відвертаючись, готовий піти, але Кріс раптом вирішив дізнатися про те, що його турбує.

– Ем ... Ерцкетау-крі! Чи не скажете ви мені...?

Ерцкетау обернувся, спантеличено дивлячись на нього.

– Що... що буде...? Для чого ця нова будівля? – Кріс підійшов ближче, вловивши легкий аромат лісу, що йшов від шкіри координатора. Хоча зірка був вищим, Кріс дивився йому прямо в очі без жодного сорому чи збентеження; піднявши голову, він дивився на нього, як на рівного.

Чорні очі без зіниць на мить утупились у Кріса, наче щось обмірковуючи. А може, він просто розв'язував в голові матрицю – хтозна... Потім зірка різко видихнув і тихо промовив: "Друга фаза, ось що там буде".

І пішов, залишивши свого студента дивитися виряченими очима вслід широкій спині, що віддалялася, не знаючи, що й думати.