16

Надворі вже було зовсім темно, коли друзі почали прощатися. Спершу хлопці викликали таксі для дівчат ( вони жили поруч, тож і поїхали додому разом). Потім Тед замовив машину для Еріка. Коли той збирався віддати йому гроші, Тед категорично відмовився. Навіть після оплати вечері та послуг автоматичного таксі  залишалося ще чимало.

 - Ну що, - спитав Тед, коли обоє вже стояли на яскраво освітленій вулиці третього району. - Я можу сподіватися на твою допомогу?

 - Я спробую, - відповів Тед. - Але якщо мене "розкусять", або виникнуть якісь проблеми - відразу ж поміняємось назад!

 - Та не питання! - Тед дуже зрадів. - От побачиш, все буде круто!

На цих словах вони й розпрощалися. Ерік сів до авто, а Тед помахав йому рукою та пішки попрямував додому. 

Автоматичне таксі швидко мчало впорядкованими,  добре освітленими, з ідеальним вуличним покриттям кварталами. Поруч проносилися дорогі сучасні автомобілі, тротуарами прогулювалася вишукано вбрана публіка. Еріку навіть не вірилося, що за кілька днів і він стане частиною цього яскравого і цікавого життя. Хай ненадовго, але краще спробувати і потім пошкодувати, ніж усе життя жалкувати, що так і не наважився ризикнути - подумав він. А ще думки увесь час поверталися до Поллі, до останніх слів, які вона йому сказала після їхнього танцю. А раптом... Втім, він не встиг до пуття сформулювати цю думку - бо автомобіль уже зупинився перед його будинком. Двері відчинилися, і хлопець вийшов на таку звичну трохи щербату бруківку, озирнувся навколо - немов побачив уперше багатоповерхівки, що тісним колом оточували невелике подвір'я з автостоянкою та дитячим майданчиком у центрі. На лавці біля під'їзду сиділи його друзі і бринчали на гітарі, але він, ледве привітавшись, пройшов повз них - у думках він був зовсім не тут.

Двері відчинив тихенько, плануючи непомітно просковзнути до своєї кімнати, але в передпокої зіткнувся з батьком. Той стояв із таким виразом обличчя, що було зрозуміло - зустріч ця не випадкова.

 - Привіт, тату, - буркнув Ерік, скидаючи кросівки.

 - Де це ти бродиш ночами? - запитав батько, ставши в проході таким чином, щоб син не зміг його обминути.

 - Я ж казав бабусі, що збираюся погуляти з друзями, - Еріку трохи запаморочилося в голові, можливо, він все-таки забагато випив.  Він почав знімати куртку, але зробив невірний рух - і з кишені випало кілька недбало зігнутих банкнот.

 - Чекай-но, а це що таке? - батько нахилився і підняв гроші. - Еріку, в яку історію ти втрапив? Кажи негайно, чого це ти раптом так розбагатів? Бабуся обмовилася, що ти кудись поїхав на таксі, тепер  оце... З ким ти зв'язався? Якщо твої друзі займаються наркотиками чи контрабандою, то вони ж у разі  чого тебе і зроблять крайнім, бо ти  дурне теля!

 - Не кричи на мене! - підвищив голос Ерік. - Я вже дорослий, а ви  поводитеся зі мною так, наче мені п'ять років! Куди треба, туди й ходжу... чи їжджу, це не ваша справа!

На галас із кухні вийшла мама, її руки були в борошні - певно, місила тісто. На обличчі застиг подив, вона дивилася на сина так, ніби не впізнавала його. Авжеж, раніше і в страшному сні ніхто не міг би собі уявити, що завжди тихий і врівноважений Ерік сперечається з батьком, більше того - робить це таким тоном. Містер Пітерсон і сам аж розгубився від несподіваного спротиву.  Він аж почервонів на виду, і, здавалося, от-от голосно закричить чи навіть ударить сина.  Але потім несподівано спокійним голосом звернувся до дружини:

 - Ось, поглянь на свого синочка, якого ти так любиш, завжди захищаєш. Дивися, прийшов пізно ввечері, незрозуміло звідки.. я більше чим упевнений, що він ще й п'яний, бо в нормальному стані йому б вистачило розуму промовчати, а не кричати, неначе його ріжуть. Ще й повні кишені грошей приніс! Може, кого пограбував зі своїми дружками. Чекаймо тепер поліції, збираймо речі, будемо тепер в мінусах жити...

Місіс Пітерсон злякано переводила погляд з чоловіка на сина, їй здавалося, що тут розігрується якась вистава, може, це просто жарт.  Її чоловік замолоду міг досить жорстоко з когось покепкувати, таке за ним водилося. Але, дивлячись на зблідле Ерікове обличчя, вона зрозуміла, що конфлікт відбувається насправді. Її очі наповнилися слізьми.

Побачивши маму, Ерік ніби отямився.

 - Ма, все нормально, не хвилюйся, - сказав він. - Я нічого поганого не зробив. Ну, випили пива з друзями... А гроші я в лотерею виграв. Хочеш, забирай, мені вони не потрібні.

Він дістав із кишені решту грошей, простягнув матері, але та сховала руки за спину - чи боялася чоловіка, чи через забруднені борошном долоні. Тоді хлопець акуратно поклав банкноти на поличку біля дзеркала, обійшов батька, так, наче це була не людина, а якась статуя, і зачинився у ванній кімнаті.

Звідти він міг чути, як у батька знову піднялася хвиля обурення, і він виказав матері та бабусі, котра на цю пору нагодилася, все, що він думає про їхнє занадто м'яке виховання.

 - Бити його треба було! - кричав він так, що, мабуть, і сусідам було чутно. - Ще як малий був. А зараз уже пізно, горбатого могила виправить!

Мама плакала.

 Бабуся, як завжди, намагалася виступити в ролі дипломата.

 - Сину, заспокойся! Ти що, хочеш, щоб та донощиця міс Броуді викликала поліцію? Потім доведеться штраф платити за  порушення громадського спокою. А бити дітей зараз не можна, забув про ювенальну юстицію? При найменшій підозрі на жорстоке поводження забирають дитину і віддають у прийомну сім'ю, а  винним понижають статус. Нам його куди вже понижати?

 - От і виростають такі бандити, які нічого і нікого не бояться, - продовжив батько, правда, вже тихіше і не так упевнено.

 - Це Ерік бандит? Та він золота дитина! Не бачив ти ще смаленого вовка... А що погуляв із друзями довше, ніж завжди, то згадай себе в його віці. Що ви  тоді витворяли? Ага, немає  чим заперечити?

 - І все одно його треба покарати за зухвалу поведінку, - сказав батько вже спокійним голосом. - Буде тепер сидіти під домашнім арештом. Нікуди  увечері не пущу.

 - Та йому вже через тиждень на навчання, - заговорила мама. - Думаєш, якби він хотів щось накоїти, то в гуртожитку не зробив би цього?

 - От як поїде на навчання, то хай робить, що хоче, - мовив батько. - Тоді вже я за нього не відповідатиму. А поки він тут, у моєму домі, то має слухатись мене.

В коридорі настала тиша - певно, рідні розійшлися по своїх кімнатах.

Ерік  увімкнув холодний душ. Струмені крижаної води, наче голки, пронизували тіло, але до нього повернулися виваженість і здоровий глузд.

"Ну й хай, - подумав він. - Посиджу тиждень удома, а там ви мене тільки й бачили..."

Він не шкодував про те, що зухвало відповідав батькові, лише шкода було грошей. Треба було краще їх заховати.

Ерік витерся рушником та подивився на себе у дзеркало. Йому пригадалися слова Поллі про те, що, спілкуючись із Тедом, він усе більше стає схожим на нього.

 - Ну і чудово, - сказав хлопець сам до себе.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.