27

Наступного дня Ерік увійшов до аудиторії з надією побачити Дена на своєму звичному місці. Проте стілець поряд із ним залишився порожнім. Не з'явився Ден і на другу пару.  Ерік помітив, що хлопці з класу "С", які зазвичай ставилися до нього по-приятельськи, сьогодні поводяться якось дивно. Вони ніби уникали дивитися в його бік, ніхто не просив списати, як те часто робили раніше.

На великій перерві він вийшов з аудиторії та побрів нагору, на майданчик, де вони тоді говорили з Деном. Звичайно, Ерік не сподівався побачити його там. Просто ноги самі понесли на це місце, а він настільки задумався, що й не відразу зауважив, куди йде. Схаменувся, лише побачивши чиюсь постать у напівтемному коридорі. Ерік упізнав одну із трьох дівчат, що навчалися на їхньому потоці. Це була висока худорлява шатенка з довгим волоссям, зібраним у "хвіст".  Джулія, здається. Вона стояла біля пожежної драбини і курила.

 - Привіт, - сказав він, розуміючи, що виглядає по-дурному. Далі не було куди йти, хіба що на горище. Але ні з того ні з сього повернути назад теж було б трохи дивно.

 - Привіт, Сенаторе. - сказала Джулія. - Це ти там учора у відділку адвоката вимагав?

Ерік стояв і мовчки дивився собі під ноги.  З одного боку, йому хотілося сказати щось на своє виправдання,  з другого - він добре пам'ятав слова поліцейського: "Як будеш багато базікати - матимеш неприємності". Треба було б обернутися і піти, але його непокоїла одна річ.

 - А що з Деном? -   спитав Ерік, як і раніше, не дивлячись на дівчину.

 - У Дена великі проблеми. Не всі ж мають такі знайомства, як ти, - ущипливо мовила Джулія.

 - Які саме проблеми?

 - Його виключили з універу. І батькам сказали заплатити  великий штраф.  Отак-от.

Вона кинула недопалок собі під ноги і наступила на нього кросівком.  Помовчала. а тоді сердито додала:

 - Я йому казала, щоб він не йшов туди. А він не послухався. Тепер не зможе далі вчитися. А хоча, що я тобі це все розказую! Тобі воно до лампочки! Подумати тільки - піти на мітинг проти корупції і  потім у поліції вихвалятися своїми зв'язками! Ти якийсь кретин, їй - богу!

 - А ти, як така розумна, то чого взагалі туди не пішла? - огризнувся Ерік.  - Когось критикувати, звісно, легко, якщо сам сидиш і нічого не робиш...

Джулія стріпнула волоссям. Вона  дивилася на нього вже без злості, радше, із сумом.

 - Мої батьки були учасниками тієї першої експедиції на Марс, -  тихо сказала вона. - Усім, хто зголосився взяти в ній участь, заплатили чималу суму. Завдяки цьому я можу тут навчатися. Вони всі загинули, ніхто не повернувся. То що,  мені пожертвувати своїм майбутнім заради якоїсь дурної політики?

Ерік розумів її як ніхто інший.

 - А ти з якого класу? - спитав він раптом.

 - Із "О", - тихо сказала дівчина. - Для мене зробили виняток, але про те ніхто не повинен знати.

 - Я нікому не скажу, - пообіцяв Ерік. - А в тебе є адреса Дена?

 - Навіщо вона тобі?

 - Може, йому треба допомога. Я дійсно дуже хочу допомогти.

Джулія уважно подивилася на нього.

 - Добре, пиши адресу. - сказала вона.

*******************

Ден жив у старому будинку в історичному центрі міста.   У його квартирі були великі кімнати, заставлені старовинними меблями. І скрізь багато книг - очевидно, батьки були такими ж  охочими до читання, як і син. Втім, коли Ерік навідав Дена, той був удома сам. Відчинив йому двері і , здавалося, зовсім не був здивованим таким несподіваним візитом.

 - Заходь, - сказав він. - Будемо чай пити.

Вони пройшли на таку ж простору, з високою стелею кухню, і Ден заварив чай у старовинному керамічному чайничку, поставив на стіл дві порцелянові чашки,  вазочку з домашнім печивом.

 - Мама пекла, - кивнув головою. - Пригощайся.

 - Тебе сьогодні не було на парах, - сказав Ерік, відчуваючи, що червоніє. - От я вирішив прийти дізнатися, як ти.

 - А що я? - Ден смішно розвів руками. - Сиджу ось під домашнім арештом, поки батьки вирішують, що зі мною робити.

- Мені Джулія розповіла, що вам потрібно заплатити штраф, - Ерік узяв печиво і почав гризти, уникаючи зустрічатися з другом поглядом.

 - Є таке. Батьки думають продавати квартиру, бо в них таких грошей немає. Трішки шкода, бо це наше родинне гніздо. Тут ще мої прадід із прабабою жили, тоді дід з бабусею. Але ж це все просто речі, правда? Можна соціальне житло отримати, влаштуюся на роботу. Батько сказав. що поговорить із директором школи, де він працює, їм якраз лаборант потрібен. А потім, через рік-другий, спробую поновитися у вузі. У тебе все обійшлося? Мабуть, теж якийсь штраф призначили?

 - То пусте, - сказав Ерік, хоча відчув при цьому, що по спині поповзли мурашки.  Досі він вважав, що його відпустили просто так, але тільки зараз подумав - цілком можливо, батькам Теда теж виставили кругленьку суму до оплати, а отже, варто чекати вияснення стосунків. "Розберуся з цим потім". - сказав собі Ерік.

 - А скільки вам треба заплатити? - спитав він у Дена.

Сума, названа тим, була чималою, але не астрономічною.

 - Навіщо воно тобі? - промовив Ден з властивою йому флегматичністю. - Не переймайся, якось викрутимося.

 - Я спробую щось придумати, - пообіцяв Ерік. - В кінці кінців, має бути якийсь інший вихід із ситуації, ніж продаж квартири.

 - У моїх батьків є деякі заощадження, але  це десь третина необхідної суми, - сказав Ден. - Тільки я в тебе все одно грошей не візьму, так і знай.

Ерік мовчки пив чай.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.