Сміттяр

Вони сиділи в  маленькій кав'ярні неподалік  університету та їли морозиво. Морозиво узимку - здавалося б, дивний вибір? Але Ерік та Поллі не зважали на всі ці стереотипи, згідно яких напередодні Різдва годилося б пити глінтвейн та закусувати імбирним печивом. 

 - Він більше не писав? - обережно поцікавився Ерік.

 - Ні, - Поллі задумано вивчала зміст своєї креманки з морозивом. - Еріку, скажи мені, що ти плануєш робити далі?

 - А ти б що мені порадила?  Ти ж у нашій групі мозковий центр...

 - Все іронізуєш? Я серйозно, між іншим, спитала. До завершення семестру лишається усього тиждень. І мені якось так сумно, що я думаю, краще б той Апофіс розніс нашу планету до чортової матінки...

 - Це зимова депресія в тебе, Поллі...

 - Хіба буває така? Я думала, що існує лише осіння...

 - А осінньої у тебе й не було, - Ерік притягнув ї до себе і поцілував.

 - Не було... - погодилася дівчина, коли їхні губи розімкнулися. - До речі, що там трапилося з тим астероїдом?

 - Професор Букер розповідав учора, що астрономи засікли його на значній відстані від Землі. Тобто можна припустити, що наш "трактор" спрацював як прискорювач, чи щось подібне. Одним словом,  мають знову проводити експерименти, дослідження. Неофіційно говорять, що це може бути новим проривом у  науці, можливістю в майбутньому створити космічні кораблі, котрі зможуть розвивати швидкість, більшу за швидкість світла. Але, як кажуть, поживемо-побачимо...

 - А куди тебе запросили? На якусь вечірку?

 - Ну типу того, - Ерік вишкріб ложечкою залишки морозива зі своєї креманки. - Це буде банкет з нагоди успішного завершення експедиції, кажуть, там будуть присутні усі  високопосадовці з NASA,  представники уряду... подейкують, сам президент має вручати якісь гранти науковцям, що розроблятимуть новий проект. Ну, і мені сказали бути присутнім. До речі, ти у нас крутий стиліст, підбери мені якогось костюма, щоб не соромно було вийти в люди. Бо я, якщо чесно, зовсім не розбираюся у всіх цих світських церемоніях.

 - Звичайно, все організую, - посміхнулася Поллі - А мені можна буде туди  прийти? Чи потрібне якесь запрошення? У разі чого, маю акредитацію журналіста.

 - Гаразд, я все виясню, і поклопочуся, щоб тебе запросили. Напишеш статтю для свого глянцю.

 - Ага, і тебе помістимо на обкладинку, - вона засміялася, хоча очі все ще залишалися сумними.

За вікном миготіли яскраві  різдвяні гірлянди. 

***

Прикрашений зеленню та кольоровими стрічками зал потихеньку наповнювався людьми. Банкет було організовано у приміщенні міського концерт-холлу. Перед сценою, на якій мали відбуватися виступи та вручення нагород, були розставлені столики, за котрими всідалися почесні гості. А трохи далі знаходилися звичайні ряди крісел для глядачів. Оператори телебачення налаштовували свої камери, обслуговуючий персонал заходу завершував останні приготування до його початку.

Ерік страшенно хвилювався, адже тільки що йому сказали, що він теж повинен буде піднятися на сцену і сказати кілька слів, як наймолодший учасник експедиції. Також йому вручать сертифікат на спеціальну президентську стипендію.

 - Ну що, хлопче, настав твій зоряний час? - поплескав його по плечу професор Букер.  - Я у своєму виступі обов'язково згадаю про те, що ти брав участь у розробці цього проекту. Можу поговорити з керівництвом, щоб тебе узяли до нас на стажування...

 - Профессоре Букер, - раптом наважився Ерік. - Я хотів би вам дещо розповісти.

 - Ой, тільки не зараз, добре? Бо це не дуже зручний час для розмов. Давай, коли церемонія закінчиться, тоді й поговоримо.

Ерік опустив голову. Він збирався з думками. Озирнувся на глядацький зал - десь там сиділа Поллі, шкода, що звідси не можна було її роздивитися. Вчора вони вирішили, що настав час розставити крапки над "і" та в усьому зізнатися. Проте Ерік хотів це зробити зі сцени, щоб усі чули, а Поллі наполягала, аби він просто поговорив зі своїм керівником та все пояснив і попросив поради, як йому найкраще діяти. Ну що ж, план "А" не спрацював. Доведеться переходити до плану "Б".

"Поллі мене вб'є", - подумав хлопець.

Але його ідея здавалася йому вдалою. І, чим би ця авантюра не закінчилася, принаймні совість його відтепер буде спокійною.

***

А тим часом біля входу у глядацький зал відбувалася дивна суперечка. Охоронці розмовляли з високим чоловіком у поліцейській формі, поряд з яким стояв непоказний хлопець, одягнений досить дивно, як для такого урочистого заходу - у джинсах та старому светрі. Але хто його знає, можливо, це був один із ексцентричних мільйонерів, котрі спеціально, аби епатувати публіку, одягаються в якісь лахи. Непокоїло секьюріті зовсім інше - у новоприбулих не було запрошення, проте поліцейський тут же, при них зателефонував "куди треба" - і одна досить високопоставлена особа наказала цих двох пропустити.

Причому жодних пояснень вони давати не збиралися.

 - Це конфіденційна справа, - повторював коп. - Потрібно дещо уточнити, ми проводимо розслідування, подробиці якого не можемо розголошувати.

Охоронці довго радилися по рації зі своїм керівництвом і, врешті, таки пропустили новоприбулих до зали. Зрештою, там завжди залишалися вільні місця для таких-от несподіваних візитерів.

- Хтось чийсь друг, хтось чийсь брат, а нам "віддувайся", - пробурчав один охоронець до другого. - Наказано - без запрошень не пускати, так ні ж - лізуть і лізуть, як ті таргани....

Двоє увійшли до залу і сіли в задньому ряду. Хлопець досі мовчав. Поліцейський подивився на нього і тихо сказав:

 - Тільки не роби жодних дурниць. Нам тут скандали не потрібні. Закінчиться церемонія, тоді підійдемо - і все з'ясуємо. Зрозуміло?

Хлопець нічого не відповів. Здавалося, він напружено про щось розмірковує.

***

Ерік стояв за лаштунками сцени і слухав виступ професора Букера. Наступним мали запросити до слова його. Він поглянув у глядацький зал. Там було стільки поважних осіб, серед них - сам президент. Чи наважиться він перед тисячами очей зробити те, що запланував? І як зреагують усі ці люди? Чи  виступлять на його підтримку, чи, навпаки,  засудять? Як зміниться його життя після цього? Він не знав, але був сповнений рішучості діяти так, як вирішив сам для себе. Адже тоді, побачивши Землю з висоти, він зрозумів, що позбувся свого страху. Його опанувала впевненість, що все завжди йде саме так, як має бути. Ніколи нічого не трапляється випадково. От і зараз  - усе по плану. Все буде добре...

Але буквально за кілька хвилин йому довелося переконатися в тому, що іронія долі усе ж існує.

Ведучий зібрання, імпозантний чоловік у смокінгу, поважно оголосив:

 - А тепер запрошуємо на цю сцену наймолодшого учасника нашої експедиції, студента першого курсу фізико-математичного факультету Теда Рассела!

Ерік, перемагаючи хвилювання, зробив кілька кроків уперед, йому в очі вдарило яскраве світло, він спершу навіть трохи зупинився, але потім пройшов за трибуну і привітався з глядачами. Зал зустрів його оплесками.

 - Містер Рассел висунув кілька цікавих ідей, які використали розробники нової моделі "космічного трактора", тож, можна сказати, і його заслуга є в тому, що світ нині стоїть на порозі грандіозного наукового відкриття, яке допоможе людству у майбутньому підкорити зоряну простори! - урочисто продовжував ведучий. - Ми надаємо слово представнику нашої обдарованої молоді, але хочу, забігаючи наперед, повідомити, що Теда нагороджено спеціальною президентською стипендією, яку він буде отримувати впродовж усього навчання!

Знову залунали аплодисменти.

Проте тієї миті, коли Ерік уже набрав у груди повітря, щоб почати свій виступ, виникла заминка. Із залу вибіг якийсь хлопець та прожогом кинувся до сцени. За ним, лаючись, гнався чоловік у поліцейській формі. Глядачі, потішені несподіваною розвагою, перемовлялися між собою та знімали цікаве видовище на мобільні телефони, збираючись тут же викласти побачене в Ютуб.

 - Перепрошую, що відбувається? - ведучий спробував зупинити хлопця, що рвався на сцену. - Сюди не можна. Йде пряма трансляція!

По проходу вже поспішали кремезні чоловіки у формі охоронців, аби вивести порушника порядку. Але той, ухилившись від ведучого, все-таки прорвався на сцену та підбіг до трибуни.

 - Це я Тед Рассел! - вигукнув він, вказуючи пальцем на Еріка, котрий зблід, неначе побачив привида. - А ти - шахрай і аферист! Використав моє ім'я, зробив так, щоб мене зачинили у психушці! Але тобі так це не минеться!

 - Вимкніть прямий ефір! - гукнув ведучий. - Поставте рекламу, зараз ми все владнаємо!

До нього уже підбіг поліцейський, важко відсапуючись.

 - Він психічно хворий, цей хлопець? - запитав шокований шоумен. - Заберіть його, будь ласка, зі сцени! Нам потрібно продовжувати...

 - Може здатися дивним, - насупився поліцейський,  переводячи погляд із ведучого на двох хлопців, які стояли поруч на сцені, - але цей вар'ят - і справді Тед Рассел. Ми за його настійною вимогою перевірили його біометричні показники.  Усе - і відбитки пальців, і  райдужна оболонка. і ДНК - усе співпадає. Цн якась містика, ви тільки подивіться на них!

Ведучий лише тепер помітив, що двоє хлопців на сцені неймовірно схожі.

 - Тоді хто цей, другий? Нічого не розумію! - здивовано промовив він, а маленький мікрофон, закріплений  поряд із його обличчям, доніс ці слова до всього залу.

 - Це Ерік Пітерсон! - вигукнув Тед. - З двісті сорок п'ятого району! Клас "Ч", статус "сміттяр"!

Люди в залі загомоніли. Охоронці тупцялися внизу під сценою, гарячково з кимось консультуючись по рації - у їхніх службових інструкціях не було вказівки про те, як діяти в подібній ситуації, а брати на себе ризик, що міг загрожувати втратою роботи, ніхто не хотів.

Ерік стояв ні в сих ні в тих. Здавалося, погляди усіх, хто перебував у цьому залі, сконцентрувалися на ньому і палять його вогнем. Тільки що він збирався розповісти  усю свою історію, звернутися до президента з проханням дозволити йому продовжити навчання в університеті, але тепер слова, які до того струнко вибудувалися в голові, безслідно зникли. Він раптом зрозумів, що все це була даремна задумка. Більше того, у ньому раптом закипіла злість, яка, здається, накопичувалася роками, а зараз прорвалася назовні, змітаючи усе на своєму шляху, мов гірська лавина.

 - Так, я сміттяр! - вигукнув він у мікрофон, що стояв перед ним. - Ну й що з того? Що я, не така людина, як ви? Зрештою, там у тому чортовому космосі що ми робили - хіба не прибирали сміття?

Звукооператор тут же схаменувся і вимкнув мікрофон.

Ерік махнув рукою та зійшов з трибуни.

 - Дякую за увагу! - гукнув він у зал.

Йому раптом до болю захотілося, щоб зараз хтось піднявся на сцену та сказав хоча б одне слово на його захист,  проте цього не сталося. Тільки десь у глибині зали хтось зааплодував, але тут же  перестав, ніби злякався.

 Тепер вони з Тедом стояли плече до плеча. Запал Теда, здавалося, охолов, він уже почував себе незручно.

 - Вибач, - сказав йому Ерік.

Тед відвернувся і мовчав.

Ерік дістав з кишені телефон, ключі, гаманець, зняв з руки годинника.

 - Одяг я тобі потім поштою пришлю, - сказав, тицьнувши речі в руки Теду.

А потім зійшов зі сцени і швидко пішов до виходу. Охоронці його не затримували.

Першими отямилися журналісти. Вони позривалися з місць і кинулися вслід за Еріком, розсудивши, що не варто  оминати таку сенсацію. Проте він уперто йшов уперед, відмахуючись від  спрямованих у його бік  мікрофонів і камер.

 - Вибачте, я не буду нічого коментувати, - повторював він.

Журналісти, зрештою, відстали, тепер вони  націлилися на сцену, з якої спускався Тед, усе такий же похнюплений і пригнічений, а ведучий готувався продовжити церемонію, наче нічого особливого й не трапилося.

Ерік уже наблизився до вхідних дверей, коли хтось вхопив його за руку.

 - Я ж сказав, коментувати нічого не буду!

 - Еріку, почекай! - почув він знайомий голос. - Я з тобою!

Поллі дивилася на нього своїми зеленими очима, повними сліз.

 - Отака вийшла історія, - ніяково посміхнувся Ерік.

 - Та то пусте... Ходімо геть звідси!

Вони взяли у гардеробній верхній одяг і вийшли надвір. Там ішов сніг. Великі сніжинки, мов метелики, пурхали у повітрі, і, потрапляючи у світло вуличних ліхтарів, чимось нагадували небесні сузір'я, які летіли назустріч перехожим, переплітаючись, постійно міняючи свої обриси, танучи і народжуючись знову.

Двоє стояли під ліхтарем і цілувалися. Вони були щасливі, незважаючи ні на що...

Шановні читачі! Дуже дякую, що зазирнули до моєї книги! Сподіваюся. вона вам сподобалась. Незабаром на сайті з'явиться продовження, тож підписуйтесь на автора. аби нічого не пропустити! Буду дуже в0дячна за "сердечка" та коментарі ( їх можна залишати до кожного розділу)