Сміттяр

Ерік поспішав - не хотів, щоб Поллі довелося його чекати. І йому пощастило - він підійшов до умовленого місця на хвилину раніше, ніж з'явилася вона. Була у короткій зеленій сукні, що дуже пасувала до її кольору очей, на ногах - білі  балетки, волося розпущене по плечах. 

 - О, привіт! - Поллі піднялася навшпиньки й торкнулася губами його щоки. - Давно чекаєш?

 - Та ні, я тільки що прийшов.

 - Дивися, що у мене є! - вона дістала з крихітної сумочки-клатча два якихось клаптика паперу. - Сьогодні прем'єра нового блокбастера від  Джоді Річ, закритий показ, але мені вдалося відхопити квиточки! Сеструня саме  зустрічається з одним режисером, їй набридло співати, хоче стати актрисою.

 - Круто!

 - Підеш зі мною? Сеанс  сьогодні о шостій. 

 - Було б здорово. Але мені ще потрібно зустрітися з Колін о п'ятій.

 - З Колін? - здивувалася Поллі. - Чого б то ти їй здався?

 - Хоче позичити грошей.

Реакція Поллі була миттєвою і абсолютно ідентичною Тедовій:

 - Ти що, не давай ні в якому разі!

- Я вже пообіцяв, бо вона стала шантажувати, що розкаже батькові Теда про якісь його грішки, коли вона його від поліції відкупляла...

 - Тоді я  піду з тобою, - рішуче мовила дівчина. - Бо та акула тебе  проковтне і не вдавиться.

 - Та як хочеш, - мовив Ерік. Але в душі він був радий з того, що не зустрічатиметься з бабусею Теда один на один. Якщо чесно, вона викликала у нього все більше й більше занепокоєння. 

**************

Тим часом вони вже підійшли до університету. Прямо перед ними був головний корпус, далі - ще кілька будівель,  в яких, як пояснила Поллі, знаходилися спортивний комплекс, їдальня, бібліотека, різні майстерні та лабораторії. Праворуч - доглянутий парк, де в цю ранкову пору було ще не дуже людно. Ліворуч - акуратні котеджі студентського містечка. Тут мешканці не тіснилися у багатоповерхових "шпаківнях", як у гуртожитках їхнього району, а  жили по троє в  комфортних будиночках, де в кожного була власна кімната з  усіма зручностями та окремим входом. 

Про все це розповіла йому Поллі, поки вони  піднімалися сходами до центрального входу. Головний корпус був старим, збудованим років сто тому, із властивим тому часу розмахом - височезні стелі, просторі аудиторії, в яких могла поміститися не одна сотня осіб.  А вже нові корпуси були більш сучасними, компактнішими. 

Вона показала йому, де розташовані аудиторії фізико-математичного факультету, на якому Еріку доведеться навчатися.

 - А  наша територія - на поверх нижче, - посміхнулася Поллі. - У нас там майже одні дівчата, у вас, навпаки, - чоловіче царство, тому, мабуть, і розмістили факультети поруч, щоб далеко не ходити. 

Вона розповіла, що поки відвідувала підготовчі курси при університеті, трохи надивилася на порядки в ньому.

 - Головне, що тут проповідують з ранку до ночі - це рівність для всіх.  До університету мають приймати однакову кількість хлопців та дівчат, бо як  представників якоїсь статі буде більше - керівництво можуть звинуватити у порушенні правила гендерної рівності. Так само й класова рівновага. 

 - А що, тут є різні класи? - здивувався Ерік.

 - Ну звичайно. У вищих навчальних закладах мають право навчатися представники класів "Е" та "С", два інших соцкласи обходяться коледжами. Хоча тут регулярно студенти мітингують, щоб приймали усіх, без поділу на класи, але щось я не чула, щоб їхні виступи мали якийсь результат. Проте два вищих класи  теж обов'язково мають бути представлені в університеті у співвідношенні 50 на 50. Більше того, останні роки для "есок" діє квота - якщо однакову кількість балів набирають абітурієнт з "Еліти" та зі "Службовців", а місце тільки одне - то візьмуть представника класу "С". 

 - Дивно, я думав, що буде навпаки.

 - Хоча це все просто для проформи, - Поллі трохи понизила голос. - Насправді ж, хто більше заплатить -  того й візьмуть. 

***********

Ерік увійшов до аудиторії, де мала відбутися перша лекція їхньої групи,  трохи хвилюючись, але намагався поводити себе невимушено, так, як це робив би  справжній Тед.

Він побачив, що студенти в основній масі розділилися на дві групи - праворуч сиділи представники  соцкласу "Е", ліворуч, як назвала їх Поллі, "ески".  Правда, як  трохи пізніше довідався Ерік, одні одних вони іменували досить екстравагантно - "Еліта" величала "Службовців" "лизоблюдами", а ті в боргу не залишалися і кликали своїх противників "елітнутими". Тут з самого початку  навчання і до випускного балу йшла постійна війна між двома ворожими таборами. Представники кожного соцкласу намагалися довести опонентам, що вони розумніші та успішніші. 

Еріку було дивно таке бачити. Він знав із розповідей старших друзів, що в коледжах "нижчих" класів ніяких протистоянь не було. А тут  кожен намагався відвоювати собі вище місце під сонцем. 

Хлопець обвів поглядом аудиторію і побачив з лівого боку вільне місце, поряд з темноволосим юнаком в окулярах, що повністю поринув у читання якоїсь, певно дуже цікавої, книги. Він підійшов  до нього.

 - Тут не зайнято? Можна сісти?

 - Та сідай, - сказав "очкарик", все ще втупившись у свою книжку.  Дочитавши до кінця сторінки, він, нарешті, закрив пошарпаний томик та зосередив свою увагу на Ерікові. 

 - Здається, ти помилився пропискою, - зауважив він, окинувши оком Еріків дорогий одяг та взуття.

 - Як на мене, це все повна маячня, - знизав плечима Ерік.

 - Тут я з тобою згоден, - хлопець нарешті посміхнувся. - Мене звуть Денніс Купер, можна просто Ден.

 - А я - Тед Рассел, - відрекомендувався Ерік.

Хлопці потисли один одному руки.

**********

Після першої лекції була невеличка перерва, і Ерік вирішив трішки прогулятися університетськими коридорами. Раптом він почув, що його хтось кличе.

Біля вікна стояв хлопець з вогненно-рудим волоссям та обличчям. густо всіяним веснянками. Таку яскраву зовнішність важко було не помітити.  Ерік упізнав її власника - той був одним із представників  "елітної" компанії їхньої групи. А поскільки він назвав ім'я та прізвище Теда, Ерік зробив висновок, що  хлопці були знайомі ще раніше, до вступу в університет.

 - Расселе, - рудий жартівливо ляснув його по плечу, - привіт, друзяко! Чого це ти своїх не впізнаєш, між "лизоблюдів" затесався?

 - А мені все одно, де сидіти, - стараючись дотримуватися такого ж фамільярного тону, відповів Ерік. - Ти ж знаєш, я взагалі по життю ліберал - свобода, рівність, братство і все таке...

 - Та знаю, - хлопець підморгнув і показав пальцем кудись за Ерікову спину. - То не твоя кралечка часом?

Повз них і справді пройшла Поллі ще з якоюсь дівчиною. Вона посміхнулася Еріку, але зупинятися не стала.

 - Моя, а що? - спитав він.

 - А в неї часом немає такої ж гарненької подружки? - вискалив зуби рудий. - Може познайомиш?

 - Гарненькі всі зайняті...

 Пролунав дзвінок з перерви, і Ерік уже збирався повернутися до аудиторії, як рудий смикнув його за рукав:

 - О, мало не забув, Сенаторе, хочеш сьогодні піти на вечірку? Наші хлопці зі шкільного братства організували гулянку з приводу початку навчального року, має бути весело. Ти ж із нами?

 - На жаль, сьогодні я зайнятий, - відповів Ерік.

"Тед, безперечно, не пропустив би цієї гулянки, - подумав він. - А я от краще в кіно сходжу. Зрештою, я тут пробуду не настільки довго, щоб витрачати час на те, що мені не подобається. Треба брати від життя тільки краще."

 - Це на тебе не схоже, друзяко, - похитав головою рудий.

 - Нічого, на вихідних я буду повністю в вашому розпорядженні. До речі, а чого ти мене назвав сенатором?

 - Ну ти ж сам тільки що сказав, що до якоїсь партії вступив?

Рудий хлопець на ім'я Джо виявився Тедовим однокласником, і не відзначався особливим розумом. Еріку було дивно, як він взагалі умудрився потрапити на фізико-математичний факультет. Певно, якісь способи обійти показники ТОМу все ж існували...

На щастя, більше нікого із знайомих Теда  в їхній групі не було, тож Еріка залишили у спокої.

Проте з легкої руки Джо до нього таки приліпилося прізвисько Сенатор.