38

- Що ти сказав, Дене? Це не жарт, ви справді збираєтеся переселитися на Марс? - здивовано запитав Ерік. - Ти і Джулія? Але ж тамтешні колоністи, як кажуть, отримують "білет в один кінець"... Той клімат і різні екзотичні болячки мало хто довго витримує. Туди добровільно летять хіба що злочинці, які воліють замінити переселенням відсидку у в'язниці!

 - От даремно ти так розпалився, - як завжди, флегматично, відповів Ден, посьорбуючи міцно заварену каву. Вони з другом сиділи за столиком у маленькій кав'ярні неподалік університету, де домовилися зустрітися, бо вже давненько не бачились. - Зараз на розвиток марсіанської інфраструктури  найвпливовіші уряди Землі виділяють солідні інвестиції. Ну, це правда, середньомісячна температура на четвертій планеті близько мінус шестидесяти трьох за Цельсієм, і його атмосфера у сто п'ятдесят разів розрідженіша від земної.  Проте на Марсі цілком придатний для рослинництва грунт,  з яким на Землі проводили експерименти, і все на ньому чудово росло, за умови нормальної температури, звісно. Там навіть вода є, хоч і заморожена. Всього лиш треба трохи "підігріти" планету, і можна буде спокійно жити. Таким чином і проблему перенаселення нашої матінки - Землі можна вирішити -  місця всім вистачить, Уяви собі, Теде, на Марсі скільки ж корисної площі, як на усіх земних континентах, разом узятих! Зараз там усім бажаючим безкоштовно роздають земельні, чи то пак, марсіанські ділянки...

 - Я чомусь слабо уявляю тебе в ролі фермера, - Ерік пив чай з лимоном, каву він не дуже полюбляв. - Ні, ну справді, це якась авантюра з вашого боку. Ви ж навіть ще не довчилися...

 - Влада обіцяє, що вже незабаром на Марсі теж відкриється університет. Власне, тому й   оголосили цей молодіжний проект,  усе фінансує держава - і дорогу, і "підйомні", як я вже сказав, там дають землю, житло, безкоштовну освіту. Ну, і головне, мені самому цікаво, що з цього вийде. Я, Теде, хочу прислужитися науці, а не щодень мити пробірки у шкільній лабораторії, - Ден замріяно усміхнувся.

 - Ти сказав, "підігріти планету"? Щось мені не дуже віриться, що це можливо зробити так швидко. Хіба, як пропонував Ілон Маск у дві тисячі десятих,  скинути на полюси Марсу термоядерні бомби?

 - Як на мене, то була занадто ексцентрична ідея, - промовив Ден. - Насправді все можливо. Ти ж знаєш, який на Марсі рельєф. Там знаходиться найдовша з відомих у Сонячній системі група каньйонів  Долини Марінер. Її ширина - до двохсот , а глибина - до семи кілометрів.  На дні каньйонів атмосферний тиск вищий у півтори рази, ніж на поверхні планети,  і там відчутно тепліше та вологіше. Зовсім близько до грунту там знаходиться вода, і навіть часто бувають тумани. От саме в цих каньйонах долини Марінер, там, де вони не дуже широкі, і споруджені діючі поселення колоністів. Їх перекривають куполами з аерогелю, що призводить до формування  локального більш-менш комфортного клімату зі своїми власними опадами і водою.

 - Але ж каньйони каньйонами, а ти казав про заселення усієї поверхні планети... Хіба це реально - накрити цілий Марс якимось куполом?

 - Ну, якби планувалося робити ці куполи зі скла, чи там пластику, то, може, це було б і складно. Але аерогель - досить цікава штука. Це, по суті, звичайний спиртовий гель,  нагріваючи який, випарюють увесь спирт, при цьому залишається мережа наповнених повітрям каналів. Його теплоізоляційні властивості майже у вісім разів  вищі, ніж у пінопласту чи мінеральної вати, при цьому він практично прозорий, а ще конструкції з нього легко переносити з місця на місце. Досліди у Антарктиді, де клімат дуже схожий на марсіанський, дали неймовірні результати - там зараз під цими куполами ростуть справжні оранжереї. Купол, товщиною у два сантиметри, добре пропускає видиме світло, нагріваючи грунт, але затримує шкідливе ультрафіолетове випромінювання, ну, і тепло зберігає. До того ж, сировиною для виготовлення аерогелю є звичайний пісок, якого на Марсі сила-силенна. Там уже відкрито  фабрику з виробництва цього матеріалу...

 - Я бачу, ти вже подумки там, на Марсі, - посміхнувся Ерік. - Але подумай, це ж уже назовсім. П'ятдесят шість мільйонів кілометрів - це не жарти. Повертатися назад наразі дуже дорого... А що скажуть твої батьки?

 - Ось побачиш, уже через кілька років злітати на Марс і назад буде так само просто, як зараз на Місяць, - впевнено  відповів Ден. - Трохи обживуся - і батьків заберу до себе. Там через деякий час і куполи будуть не потрібні. Зараз учені активно працюють над виробництвом елегазу, це парниковий газ, який легко доведе атмосферу Марсу до звичних на Землі температур.

 - Щось чув про це, - замислився Ерік. - Здається, професор Морган нам розповідав.

 - Так, коли в нас була тема про парниковий ефект на Землі. Правда, тут це явище спричинює вуглекислий газ, але елегаз - значно крутіший! Його молекула складається з одного атома сірки, навколо якого знаходяться шість атомів фтору. За рахунок своєї "громіздкості" молекула  чудово перехоплює і  ультрафіолетове, й інфрачервоне випромінювання,  при цьому добре пропускаючи видиме світло. Тільки уяви собі - за силою парникового ефекту, який він викликає, елегаз  майже у тридцять п'ять тисяч разів випереджає вуглекислий газ! Тобто усього мільйон тонн цієї речовини дає такий  само ефект, що і десятки мільярдів тонн вуглекислого газу, які людство викидає на сьогодні в атмосферу Землі. Крім цього, елегаз дуже довговічний - він залишається в атмосфері від восьмисот до понад трьох тисяч років, тобто один раз вироблений, він працюватиме дуже довго. Ще й є абсолютно безпечним для людини і інших живих організмів.  Тому аерогелеві куполи - це лише тимчасове явище, під ними ми будемо мешкати до того часу, поки не виробиться достатня кількість  елегазу, щоб підняти температуру на Марсі на кілька десятків градусів. І - вуаля! - незабаром можна буде обійтися без них!

- Що ж, це реально дуже круто. - погодився Ерік. - Але все одно трохи сумно, що ти їдеш.

 - А хочеш, полетіли з нами? Набір добровольців для участі в проекті ще не завершений. Давай, Теде, погоджуйся! Наше покоління увійде в історію, як перші успішні марсіанці!

Еріку і справді страшенно закортіло погодитися на цю пропозицію.  Але вже за мить він опам'ятався і похитав головою.

 - Я б з радістю, - сказав хлопець. - Але існують деякі обставини, через які поки що це нереально. Може, пізніше...

 - Пізніше може не трапитися таких грантів, доведеться летіти за власний кошт, - попередив Ден. - Хоча, для тебе це,  здається, не проблема.

 - Атож, - промовив Ерік, хоча його голос прозвучав не дуже впевнено.

********

Увечері він переповів цю розмову Поллі. Її батьки уже повернулися, тож вона ночувала вдома,  хоча все одно цілий день проводила у Еріка, мотивуючи це тим, що він допомагає їй готуватися до занять. Щоправда. сам він жодного разу не бачив Поллі з книгою чи конспектом - складалося враження, що на навчання дівчина "забила" безповоротно.

Зараз вони їли замовлену піццу, при чому Поллі втупилася в екран свого телефона і, здається, майже не слухала свого співрозмовника.

Проте, зачувши, яку пропозицію другові зробив Ден, вона відкинула смартфон і подивилася Еріку в очі.

 - А даремно ти не погодився, - сказала вона. - Можна було б полетіти удвох. Почати нове життя на новій планеті - що може бути романтичніше!

 - А твої батьки тебе відпустили б? - недовірливо спитав Ерік.

 - Гадаю, вони навіть не помітили б моєї відсутності. От зараз я практично увесь час сиджу у тебе, а мама лише раз спромоглася зателефонувати: "Доню, ти не знаєш, де моя червона сумочка? Ах, до речі, ти де?" - передразнила Поллі манірний голос своєї матері. - "О, в Теда? Ночувати  хоч прийдеш додому?" Якби я сказала "ні", то вона б так само спокійно відповіла - "Ну, добре".

 - То в чому проблема, якщо вони так позитивно на це реагують, можеш перебиратися до мене зовсім. - запропонував Ерік.

- Не відходимо від теми! - застерегла Поллі. - Я, взагалі-то, про Марс говорила.

 - А ще ти мені втовкмачувала, що нашу угоду з Тедом потрібно виконати до кінця, - нагадав Ерік.

Поллі зітхнула.

 - Так, з цим нічого не поробиш... Ну що ж, я, мабуть, піду. А ти лягай спати, чуєш? Не сиди всю ніч в інтернеті.

- Не буду, - серйозно пообіцяв Ерік. - От тільки розберуся з цим завданням професора Моргана - і зразу ляжу спати.

 - Ти й учора так казав, і все одно цілісіньку ніч сидів. Поглянь на себе, ти схожий на зомбі...

- Іде вже, а то зараз покусаю тебе - й ти теж перетворишся на зомбі...

Він обняв і поцілував Поллі, але думки крутилися тільки навколо мети, яку хлопець поставив перед собою. Час збігав так швидко, що часом Ерікові просто ставало страшно...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.