Сміттяр

Розмістивши оголошення в Інтернеті, Ерік швидко знайшов покупця на мотоцикл та отримав за нього потрібну суму. Чи було йому шкода втрачати омріяну річ? Він намагався про те не замислюватися. Гроші хлопець приніс до університету та, покликавши Джулію до умовленого місця на горішньому поверсі, передав  їй.

 - Віднесеш це Денові. - сказав він. - Тільки ні в якому разі не говори, що їх тобі дав я.

- А як же мені пояснити появу такої кругленької суми? - спитала дівчина. - Дену відомо, що в мене та моїх рідних великих статків немає.

 - Скажеш... - Ерік на мить задумався. - Скажеш, що це якийсь благодійний фонд, дізнавшися про проблеми його сім'ї, вирішив допомогти. Мовляв, його батько заслужений вчитель і все таке... Одним словом, придумаєш щось.

 - Добре, - Джулія подивилася на нього з деяким сумнівом. - Але ж ці гроші потім треба буде тобі віддати? Тут досить багато...

 - Нічого не треба, - буркнув Ерік. - Для мене це, так - гроші на кишенькові витрати...

Він повернувся і швидко побіг униз сходами.

************

А життя тривало, все йшло своєю чергою, ніяких особливих пригод більше не відбувалося.  Ерік записався на усі, які тільки були доступні першокурсникові, семінари, лекції та факультативи, він прагнув за той час, що залишився до кінця семестру, встигнути зробити чим побільше. Відповідно. вільного часу він практично не мав.

Правда, з Поллі вони регулярно зустрічалися в університетській їдальні, час від часу і після пар вибиралися в кіно чи до кав'ярні,  базікали про все на світі, але до того, що відбулося між ними на день народження дівчини, більше не поверталися. Іноді Ерікові здавалося, що то був тільки сон. Есемесок він, навчений гірким досвідом, теж їй більше не писав.

Але знайшлося для них ще одне "місце зустрічі" - Поллі несподівано записалася на той самий факультатив з астрономії, що й Ерік. Його вів літній професор Морган, якого усі в університеті вважали трохи дивакуватим. Ще б пак - він залюбки вітав на своїх заняттях усіх, хто тільки заходив "на вогник", незважаючи на те, що, можливо, ці студенти, як-от Поллі, здобували спеціальність, котра з  астрономією не мала жодних точок пересікання. "На вогник", можна сказати, у прямому значенні слова - тому що заняття проводилися увечері в маленькій обсерваторії, де було все необхідне обладнання для спостереження за небесними тілами.  Професор Морган дуже любив свою справу і, що особливо сприяло його популярності , - міг розповісти про найскладніші наукові теорії так, що його розуміли усі без винятку. Тож не дивно, що зазвичай на цих вечірніх заняттях яблуку не було де упасти.

Ерік та Поллі сідали поруч і уважно слухали викладача. А останнім часом вони ще й почали залишатися після закінчення занять, щоб мати можливість про щось запитати ( в основному, цим займався Ерік, а Поллі тим часом спостерігала у телескоп за зорями). Потім професор зачиняв обсерваторію, і вони втрьох ішли додому ( виявилося, викладач жив  на сусідній вулиці ).

Такі неквапливі прогулянки нічним містом теж перетворювалися на своєрідні лекції, тема яких часто задавалася випадково, але від того вони були ще цікавішими.

От і цього дня почалося все з того, що Поллі  спитала у професора Моргана:

 - А це правда, що багато зірок, які ми бачимо зараз на небі, насправді уже не існують? Вони вибухнули чи, навпаки, охололи і перестали світити. Але  світло від них досягає землі тільки зараз, я правильно зрозуміла?

 - Так, все вірно. - відповів професор. Він підвів голову і подивився у небо, хоча на міській вулиці, осяяній яскравими ліхтарями, навряд чи можна було розгледіти зірки. - Найближча до нас зоря, Проксима Центавра, знаходиться від Землі на відстані приблизно чотири світлові роки, або, якщо перевести це в кілометри - не багато, не мало, сорок мільйонів мільйонів кілометрів. Для порівняння - відстань від Землі до Сонця світло проходить лише за вісім хвилин. Але це найближча зірка, а більшість із  них лежать у межах декількох сотень світлових років від нас. Тому ми цілком можемо зараз спостерігати світло зорі, яка перестала існувати  сотні років тому, а її промені тільки-тільки досягли Землі.

 - То це ж тільки ті, які ми можемо бачити неозброєним оком, - докинув Ерік. - А насправді їх набагато більше, і вони знаходяться ще далі від нас.

 - Так, - погодився професор Морган, - ми бачимо на небі приблизно п'ять тисяч зір, а це лише близько однієї десятитисячної відсотка від усіх зір нашої галактики - Чумацького Шляху. А Чумацький Шлях - лише одна з-понад ста мільярдів галактик, котрі можна спостерігати у сучасні телескопи. І кожна галактика містить сотні мільярдів зір. Якби зоря була крупинкою солі, то всі вони, видимі неозброєним оком, умістилися б у чайній ложці. Проте зорі всього Всесвіту при такому ж масштабі утворили б кулю діаметром понад тринадцять кілометрів.

 - Ні, це просто нереально собі уявити! - вигукнула Поллі. - Хоча, знаєте, я, коли була зовсім маленькою, часто думала про це, і іноді мені вдавалося побачити в своїй уяві, якою маленькою є наша Земля у порівнянні з усім Всесвітом. Чесно, я усвідомлювала це, тільки не могла передати словами!

 - У вас гарно розвинута фантазія, - посміхнувся професор. - Кажуть, письменники, музиканти, художники та інші творчі особистості можуть відчути серцем те, що науковці безрезультатно намагаються осягнути розумом.

 - І ще, знаєте, чим я увесь час переймалася в дитинстві? Мене цікавили мандрівки в часі, я вірила, що це можливо. А справді, з точки зору науки,  можливо людині переміститися у минуле чи майбутнє? Так, щоб це було насправді, не в кіно?

 - Ну що ж, це не зовсім нереальна річ. - відповів їй викладач. - Теорія відносності допускає можливість створення машини часу, що може перенести людину в майбутнє. Ви входите до неї, чекаєте, виходите й виявляєте, що на Землі минуло значно більше часу, ніж спливло для вас. Сьогодні у нас немає технологій, які дозволяли б таке здійснити, але це лише справа часу: ми знаємо, що подібне можливо.  Теде, от якби ви були конструктором такої машини, за яким принципом вона б працювала?

Ерік на мить замислився, а потім сказав:

 - Можливо, це був би космічний корабель, який злітає, розганяється близько до швидкості світла, або швидше від нього, рухається так якийсь час ( залежно від того, як далеко вперед у часі ми хочемо потрапити), а потім повертається назад. Коли  людина, що перебувала в цьому кораблі, вийде назовні, вона переконається -  на Землі спливло більше часу, ніж минуло для неї. Тобто, цей астронавт потрапить у майбутнє.

 - Але що, коли він полетить занадто далеко, і, повернувшись, побачить, що на Землі у цей час минуло кілька сотень років  -  ну, як із тим світлом від зірок? - поцікавилася Поллі. -  І він не застане в живих не тільки своїх рідних чи знайомих, а взагалі будь-кого, хто знав про його політ? Або повернеться - а на Землі за цей час сталася якась катастрофа, і усі люди вимерли...

 - Письменники-фантасти та сценаристи фільмів уже не раз  створювали такі сюжети, - сказав професор. - Але як воно буде насправді, в реальному житті, поки що ніхто не знає. Дуже часто втручається Його Величність Випадок, і те, що ми вважаємо беззаперечним фактом, може виявитися ілюзією, та навпаки.

 - Але, якщо припустити, що у майбутньому люди таки навчаться подорожувати в часі, то чому досі ніхто не прибув звідти до нас і не вступив з нами у контакт?

 - Мабуть, ми для гостей із майбутнього настільки недорозвинені, як для нас - печерні люди, - висловив припущення Ерік. - Вони просто не бачать сенсу ділитися з нами своїми надбаннями, поки ці знання можуть принести нам шкоду...

 - Або їм не можна переміщатися у минуле, щоб якісь їхні дії не змінили хід майбутнього, - додала Поллі.

- А ви гадаєте, вчені не замислювалися над цим питанням? -  згідно кивнув професор. - Взагалі є два способи усунення парадоксів, пов'язаних із мандрівками у часі. Перший підхід передбачає, що навіть якщо простір-час деформовано таким чином, що можна переміститися в минуле, те, що відбувається у просторі-часі, має бути узгодженим розв'язком фізичних рівнянь. Інакше кажучи, ви не зможете переміститися назад у часі, якщо історія вже зафіксувала, що ви не поверталися. Більше того, повернувшись у минуле, ви б не могли змінити зафіксовану історію - просто слідували б їй. У поданій картині минуле й майбутнє зумовлені: вони позбавляють вас свободи волі, можливості чинити на власний розсуд.

 - А який другий підхід? - зацікавлено спитала Поллі.

 - Інший вірогідний спосіб розв'язання цього парадоксу можна назвати гіпотезою альтернативної історії. Я бачу по твоїй посмішці, Теде, що тобі ця теорія знайома...

 - Так, - сказав Ерік, - я якраз недавно читав про це у Стівена Гокінга.  Якщо не помиляюсь, ця ідея полягає в тому, що коли мандрівники у часі повертаються в минуле, вони потрапляють в альтернативні версії історії, які відрізняються від зафіксованої. Таким чином, вони можуть діяти вільно, адже їх нічого не пов'язує із попередньою історією.

 - Але ж це фантастика! - вигукнула Поллі - Такого не буває насправді!

 - Люба місс Міллер,  - відповів їй професор Морган, - нині фізика - це наука, в якій немає слів "такого не може бути". Гіпотеза альтернативної історії вельми нагадує те, як Річард Фейнман пояснює квантову теорію за допомогою інтегралів за траєкторіями. Цей підхід стверджує, що у Всесвіті немає однієї-єдиної історії - правильніше вважати, що у ньому існують всі можливі історії одночасно, причому кожна - з тією чи іншою ймовірністю.  Але існує й інша гіпотеза - захисту хронології. Ця теза стверджує, що закони фізики забороняють перенесення інформації в минуле не окремими частинками, а макроскопічними тілами. Подана гіпотеза не доведена, але є підстави вважати, що вона правильна.  Як показують обчислення, за умов деформації простору-часу, достатньої для мандрівок у минуле, на заваді таким мандрівкам здатні стати квантово - механічні ефекти...

 - Одним словом,  бабка надвоє гадала - подорожі в часі водночас і можливі, і неможливі, - підсумувала Поллі.

 - З вас вийшов би непоганий науковець, - засміявся професор. - Чому ви не обрали фізико-математичний факультет, як ваш друг?

 - ТОМ присудив мені бути мистецтвознавцем, - махнула рукою Поллі. - Хоча я не так щоб була в захваті від цієї професії, але до точних наук у мене здібності ще менші. От Ерік справді у всьому цьому добре розбирається, а я скоріше гуманітарій.

 - А хто такий Ерік? - зацікавлено спитав професор.

Поллі прикусила губу і знічено глянула на хлопця. Той зробив вигляд, що розглядає вітрину магазину, повз який вони саме проходили.

 - Ерік - це... мій двоюрідний брат, - знайшлася Поллі. - Він теж навчається на фізико-математичному, як і Тед.

 - Ясно, а він не хоче також відвідувати наші зібрання? Запросіть його, гадаю, йому буде цікаво.

 - Добре, - Поллі опустила голову і ледь всміхнулася. Вони з Еріком перезирнулися і раптом розреготалися. Сміялися, вхопившись за руки, і аж згиналися на ходу від сміху.

 - Міс Міллер, - поважно сказав професор, - Тримайтеся цього хлопця і надалі. От так вхопіть за руку, як зараз, і не відпускайте! У нього неабиякі здібності. Я впевнений, що колись містер Рассел зробить видатне наукове відкриття і отримає Нобелівську премію. Тоді ви згадаєте старого Моргана.

Він звернув на пішохідну доріжку,  що вела до його будинку, помахавши на прощання рукою. Поллі та Ерік побажали йому доброї ночі та попрямували далі. Ось будинок Теда, а поруч  - висотка, де жила Поллі.

 - Я тебе проведу, - мовив Ерік, коли вони наблизилися до його під'їзду.

Але Поллі чомусь зупинилася і  уважно подивилась на нього.

 - Еріку, - спитала вона, - а чому ти ніколи не запросиш мене в гості на чашечку кави?

Це питання виявилося настільки несподіваним, що хлопець не відразу спромігся на нього відповісти.

 - Я не знаю, - пробурмотів він. - У мене трохи неприбрано... Але, якщо хочеш, можеш зайти...

Поллі піднялася навшпиньки і зазирнула Еріку в очі, його розгубленість явно потішила її.

 - Та нехай, колись іншим разом, - недбало сказала дівчина.