44

- Увага, всім пристебнути ремені безпеки, - оголосив командир екіпажу, капітан Харпер.

Ерік сидів поряд із  професором Букером, котрий, здавалося, анітрохи не переймався тим, що от-от відбудеться старт, а продовжував щось набирати на своєму планшеті.

Ерік, навпаки, був занадто схвильований, аби думати про щось інше, окрім того, що за кілька хвилин  здійсниться його мрія. Все, що було з ним у житті до цього, неначе відійшло на другий план. Лишилося тільки передчуття чогось неймовірного, яке не передати було словами.

Він почув, як запрацювали двигуни, весь корабель злегка завібрував.

 - Зараз трохи потрясе, - сказав професор Букер, ховаючи свій планшет.

Якщо чесно, Ерік так багато прочитав про старт, посадку та перебування астронавтів у космосі, що очікував більшого дискомфорту. Він пригадав, як описував свої відчуття при зльоті у 60-х роках минулого столітя один із астронавтів, порівнюючи їх із тим, що на груди всівся слон. Однак із того часу багато що змінилося, і сам момент старту нічим особливо хлопця не вразив. "Потрясло", це правда, але не більше, ніж того дня, коли Ерік з батьками летіли на літаку в гості до родичів та потрапили у зону турбулентності. Астронавти про щось перемовлялися, стежили за роботою приладів, встановлювали зв'язок із Землею. Але видно було, що все це для них - звична, рутинна робота, котра перемежовувалася якимись жартами та обговоренням спільних знайомих.

Сам же Ерік прикипів поглядом до ілюмінатора, вражений тим, як міняється колір неба у міру того, як корабель підіймався все вище й вище. Це можна було порівняти хіба з тим, як невидимий художник споліскує щіточки від акварелі у прозорій піалці: спочатку  від блакитної фарби, потім від синьої, далі від густо-фіолетової, і, нарешті - від чорної.

 - Знаєш, як визначають межу космосу? - спитав його професор Букер. - Своєрідним "кордоном" вважають умовну висоту сто кілометрів над рівнем моря, що по-науковому називається лінією Кармана.  Це, якщо можна так висловитися, уже не батьківщина, але ще й не чужина: саме на цій висоті народжується один із улюблених нами природних атракціонів - полярне сяйво, а зовнішня частина земної атмосфери простягається ще на десятки тисяч кілометрів вгору. Досягнення літальним апаратом стокілометрової позначки і є головним критерієм, за яким політ  визначають як космічний.

Перші два ступені ракети відділилися досить м'яко, а от під час відокремлення третьої корабель відчутно здригнувся.  І тут Ерік пережив те, чого з таким нетерпінням очікував - стан невагомості. Він, правда, досі був пристебнутий ременем до крісла, але ваги свого тіла вже не відчував. Чіткі, насичені кольори за склом ілюмінатора ще підсилювали відчуття ейфорії. Йому захотілося кричати від захвату.

Правда, тут один із астронавтів трохи зіпсував загальне враження, обернувшись до нього і промовивши:

 - Хлопче, може, до вбиральні хочеш? То почекай  п'ять хвилин, зараз ввімкнеться система штучної гравітації і можна буде встати.

***

На відміну від космічних апаратів попередніх років, нинішні кораблі були більш комфортними, у них штучно створювалося тяжіння, подібне до земного. Тобто відчуттям невагомості, яке приносило раніше астронавтам безліч приємних емоцій, але й багато незручностей,  Ерік устиг потішитися лише кілька хвилин. Потім він зміг відстебнути пасок безпеки, встати і пройтися кораблем. Якщо чесно, хлопець був трохи розчарований. Це було схоже на те, як у дитинстві він з нетерпінням очікував настання Різдва, підраховував дні до свята, мріяв про подарунки, котрі отримає. Але коли на календарі з'являлася заповітна дата, і вся родина сідала за святково накритий стіл, а з-під ялинки діставалися красиво загорнуті пакунки, Еріку ставало сумно. Адже тепер  доведеться мріяти про щось інше...

Втім,  швидко він знову захопився тим, що відбувалося на кораблі.  Адже розпочалися приготування до спуску "трактора". Надзвичайно цікаво було бачити на власні очі, як злагоджено працювала уся команда. На екрані з'явився і "винуватець" їхньої експедиції - той самий прославлений астероїд Апофіс. Звичайно, корабель від нього відділяла досить велика відстань, і все одно спостерігати за небесним тілом не з Землі, а безпосередньо із космосу було круто. Ерік дістав телефон і зробив кілька селфі, аби потім похвалитися перед друзями. 

А тим часом на великому екрані можна було бачити, як повільно відкрився транспортний  відсік, і  "тягач" вилетів у відкритий космос. Його маршрут старанно відслідковували, звіряючись із попередніми розрахунками. Незабаром він мав наблизитися до астероїда і  летіти вже поруч із ним, поступово змінюючи його траекторію, поки той не зійде з земної орбіти. Усе обладнання вже запрацювало, тож залишалося тільки чекати результатів. 

Професор Букер знову дістав свій планшет.

 - Знаєш, Теде, за нами зараз стежать мільйони людей, - сказав він. - Бо наш політ транслюється у прямому ефірі, усім цікаво, як же вдасться подолати  цього Бога Хаосу. Ось глянь - мені надсилають питання від глядачів популярного телешоу. На жаль, пряме включення зробити неможливо, а так би й ти міг помахати рукою у кадрі. Але можна відправляти повідомлення. І такі питання трапляються, що і сміх, і гріх. Ось, до прикладу: " А чи повернеться потім "трактор" на Землю?" Або "Чи не боїтеся ви, що гравітаційне поле вплине не лише на астероїд, але й на ваш корабель?" Ну що, Теде, ти запропонуєш їм відповісти?

Ерік тільки розтулив рота, щоб висловити свою думку з цього приводу, як раптом "Оріон" досить відчутно здригнувся, світло в командному відсіку мигнуло і погасло, щоправда, за кілька секунд ввімкнулося знову. Але екрани,  де тільки що виднілися зображення астероїда та різні дані роботи корабля, лишилися темними.

 - Що там трапилося? - спитав Ерік, але професор і сам був не в курсі. Він занепокоєно покрутив головою і підійшов до капітана Харпера. Звідти долинали уривки фраз: "Переходимо поки на ручне управління...", "Перевірте зв'язок...", "Збій в роботі комп'ютера, зараз з'ясуємо..."

Через кілька хвилин екрани знову засвітилися, на них з'явилися звичні картинки. Букер повернувся на своє місце, та виглядав він дещо збентеженим.

Спіймавши запитальний погляд свого підопічного, він спробував його заспокоїти:

 - Нічого страшного, таке часом трапляється. Можливо, відбувся сильний спалах на Сонці, надмірний викид енергії порушив роботу систем зв'язку. Треба трохи почекати.

 - Професоре, а де астероїд? Чому його не видно на екрані?

 - Хотів би я сам те знати, - пробурмотів Букер. - Може, радар вийшов із ладу, зараз все з'ясується.

Але радари працювали відмінно, вони транслювали зображення усього, що відбувалося навколо корабля. Тільки ні Апофіса, ні "трактора" ніде не спостерігалося. Об'єкт їхнього дослідження наче корова язиком злизала. І, судячи з усього,  те сталося саме тоді, коли почалися неполадки з роботою бортового комп'ютера. Астронавти і досі не могли вийти на зв'язок із Землею. Портативні пристрої теж вказували на відсутність сигналу. 

 - Якби він вибухнув, то ми побачили б уламки... - припустив Ерік.

 - Хлопче, якби він вибухнув, то від нас самих лишилися б уламки, - сказав професор.

 - Тоді де ж він подівся?

 - Можливо, наш апарат спрацював якось не так, як  планувалося...  До прикладу, міг стати причиною того, що астероїд розвинув швидкість, вищу від швидкості світла? І зараз перебуває десь у іншій Галактиці? Хоча таке можливе лише у фантастичних романах, - професор знову подивився на екран свого планшета. - Дідько, зв'язку немає, що там із тим супутником?

Він знову подався до капітана корабля і щось почав із ним обговорювати.

А Ерік повернувся до ілюмінатора та спробував зрозуміти , де саме вони знаходяться. Хоча, звичайно, зробити це було неможливо. Це з Землі він міг спостерігати різноманітні сузір'я та розповідати Поллі, як вони називаются і де розташовані. А тут, у Космосі, все було інакше.  Він нічого не впізнавав навколо, проте сам вигляд нескінченного простору, сповненого нереальних, неземних кольорів, зачаровував і викликав захват. Мимохіть подумалося - а раптом те, що припустив Букер, було правдою? Може, й справді астероїд здійснив  стрибок у просторі, і тепер знаходиться десь далеко, за багато світлових років від Землі? А що, коли й їхній корабель спіткала та ж доля? І вони тепер перебувають невідомо де, в якихось загублених між зорями світах? І не зможуть повернутися на Землю?

Усі проблеми та переживання, що мучили його протягом попередніх місяців, раптом здалися смішними та дріб'язковими. І справді - яка різниця, в котрому районі ти живеш та до якого класу належиш? Ми усі - жителі такої маленької планети, загубленої у безмірі Всесвіту. Крихітної піщинки серед усіх цих величезних світил. Яка сьогодні існує, а завтра може зникнути разом з усіма своїми мешканцями, а Космос цього навіть не помітить...

 - Теде, ти що, заснув? - потряс його за плече професор Букер. - Уже все гаразд, зв'язок із Землею налагоджено, ми отримали подальші вказівки від керівництва. Сказали нам повертатися на Землю, бо таки той клятий астероїд десь подівся. Ну, будемо на місці розбиратися. Рано чи пізно його зловимо.

 - То ми  ще тут, на земній орбіті? - спитав Ерік.

 - Ну а де ж нам бути? От вона, наша старенька Земля, саме можна її гарно роздивитися. Неймовірне видовище, правда?

Корабель плавно обертався, і в ілюмінаторі перед Еріком справді з'явилася земна куля, вона видавалася такою маленькою, наче іграшковою. Але можна було чудово роздивитися білі смуги хмар, океани та материки,  на яких, здавалося, навіть світилися віддалені вогні, хоча, скоріше за все, то був лише обман зору.

У Еріка на очі навернулися сльози. Він засоромлено відверувся, щоб професор не помітив того. Але Букер підбадьорююче поплескав його по плечу.

 - Ти знаєш, - сказав він. - Я теж, коли вперше побачив Землю з космосу, не втримався і заплакав.  У багатьох таке буває, і це цілком нормально. 

 - Я просто подумав - як добре повернутися додому, - прошепотів Ерік.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.